Спіритизм і пошуки справжньої духовності

УСІ ми маємо як матеріальні, так і духовні потреби. З цієї причини багато людей задумуються над питаннями, як-от: у чому сенс життя, чому люди страждають і що стається з ними після смерті? Багато щирих людей шукають відповіді на ці та подібні запитання на спіритичних сеансах, де звертаються до посередників (яких також називають медіумами), сподіваючись встановити контакт з духами померлих. Це заняття називається «спіритизм», від латинського spiritus — дух.

Прихильників спіритизму можна знайти в багатьох країнах, вони зустрічаються у зборах та церквах. У Бразилії, наприклад, нараховують 4 000 000 спіритів — послідовників учень, які систематизував Іпполіт Леон Денізар Равель, французький просвітитель і філософ, що жив у XIX столітті та писав під псевдонімом Аллан Кардек. Кардек уперше зацікавився феноменом спіритизму у 1854 році. Пізніше він у різних місцях ставив запитання посередникам духів і записував їхні відповіді у «Книзі духів», опублікованій 1857 року. Ще дві книжки, які він написав,— це «Книга медіумів» та «Євангеліє за спіритизмом».

Спіритизм асоціюється з такими релігійними практиками, як вуду, чаклунство, магія та сатанізм. Однак послідовники вчень Аллана Кардека кажуть, що їхні вірування інші. У своїх публікаціях вони часто цитують Біблію і називають Ісуса «провідником і взірцем для всього людства». Вони твердять, що Ісусові вчення є «найчистішим виразом Божого закону». Аллан Кардек вважав спіритичні писання третім відкриттям Божого закону людству, причому перші два — це вчення Мойсея і вчення Ісуса.

Спіритизм приваблює багатьох, бо робить наголос на любові до ближнього і добрих учинках. Одне з учень спіритизму звучить так: «Без доброчинності нема спасіння». Багато спіритів активно займаються соціальною працею, підтримують лікарні, школи та інші інституції. Такі зусилля похвальні. Але чи вірування спіритів узгоджуються з Ісусовими вченнями, записаними в Біблії? Розгляньмо два приклади: надію для померлих і причину страждань.

Яка надія для померлих?

Багато спіритів вірять у реінкарнацію. В одній з їхніх публікацій говориться: «Реінкарнація — це єдина доктрина, яка відповідає нашому поняттю про божественну справедливість; це єдина доктрина, яка пояснює майбутнє і зміцнює надію». Спірити кажуть, що після смерті душа, або «втілений дух», покидає тіло, неначе метелик, який вилітає з кокона. Вони вважають, що ці духи пізніше втілюються в людей, аби очиститись від гріхів, учинених у попередньому житті. Проте жодних спогадів про ті колишні гріхи немає. «Бог вважав за належне, щоб минуле покрила пелена»,— говориться в «Євангелії за спіритизмом».

«Заперечувати реінкарнацію — це заперечувати слова Христа»,— писав Аллан Кардек. Однак Ісус ніколи не вживав слова «реінкарнація» і навіть не згадував про таке поняття. (Дивіться інформацію в рамці «Чи Біблія вчить про реінкарнацію?» на сторінці 22). Натомість Ісус вчив про воскресіння мертвих. Він особисто протягом свого земного служіння воскресив трьох людей: сина вдови з міста Наїн, дочку старшини синагоги і свого близького друга Лазаря (Марка 5:22—24, 35—43; Луки 7:11—15; Івана 11:1—44). Розгляньмо одну з тих дивовижних подій і подивімося, що Ісус мав на увазі під словом «воскресіння».

Воскресіння Лазаря

Ісус почув, що його друг Лазар захворів. Через два дні Ісус каже своїм учням: «Друг наш Лазар заснув,— та піду розбудити Його». Учні не зрозуміли, що́ Христос мав на увазі, тому він прямо сказав: «Умер Лазар». Коли Ісус зрештою прийшов до його могили, той уже чотири дні був мертвим. Все ж Ісус сказав відвалити каменя, який закривав вхід у могилу. Тоді він крикнув: «Лазарю,— вийди сюди!» І сталося диво. «Вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою... Ісус каже до них: «Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив» (Івана 11:5, 6, 11—14, 43, 44).

Це явно не була реінкарнація. Ісус сказав, що померлий Лазар спав, тобто був у стані несвідомості. За словами Біблії, його ‘задуми загинули’. Він ‘нічого не знав’ (Псалом 146:4; Екклезіяста 9:5). Воскреслий Лазар не був іншою особою з утіленим духом. Він мав ту саму особистість, вік і пам’ять. Він продовжив своє життя з того ж етапу, на якому воно передчасно обірвалось, і повернувся до своїх близьких, які оплакували його смерть (Івана 12:1, 2).

Пізніше Лазар знову помер. Якій же ж меті служило його воскресіння? Разом з іншими воскресіннями, які вчинив Ісус, воно зміцнює наше довір’я до Божої обіцянки, що його вірні слуги воскреснуть з мертвих у призначений ним час. Ті Ісусові чудеса додають ваги його словам: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене,— хоч і вмре, буде жити» (Івана 11:25).

Стосовно того майбутнього воскресіння Ісус сказав: «Надходить година, коли всі, хто в гробах,— [мій] голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Івана 5:28, 29). Подібно як було у випадку Лазаря, це буде воскресіння мертвих людей. Це не буде возз’єднання свідомих духів з воскреслими тілами, які вже давно розклалися й елементи яких могли навіть стати частиною інших живих організмів. Воскресіння мертвих лежить в межах можливостей Творця неба і землі, що має безмежну мудрість і силу.

Чи ж доктрина про воскресіння, якої вчив Ісус Христос, не відкриває Божу глибоку любов до кожної окремої людини? Але що сказати про друге питання, згадане раніше?

Чому існує страждання?

Причиною страждання часто стають вчинки немудрих, недосвідчених чи навіть злих людей. А що сказати про трагічні події, за які люди не несуть безпосередньої відповідальності? Наприклад, чому стаються аварії та стихійні лиха? Чому діти народжуються з природженими вадами? Аллан Кардек вважав такі речі покаранням. Він писав: «Якщо ми отримуємо покарання, то мусило бути вчинене якесь зло. Якщо це зло не з теперішнього життя, то обов’язково з попереднього існування». Спірити вчаться молитись: «Господи, ти сама справедливість. Хвороба, яку ти вважав за належне мені зіслати, мусить бути заслужена... Я приймаю її як покуту за своє минуле і як випробування моєї віри та підкорення Твоїй благословенній волі» («Євангеліє за спіритизмом»).

Чи Ісус учив про щось подібне? Ні. Ісус добре знав біблійний принцип: «Час і випадок панують над усіма» (Екклезіяста 9:11, Москаленко). Він знав, що погані речі деколи просто стаються. Вони не мусять бути покаранням за гріхи.

Розгляньмо іншу подію з Ісусового життя: «Коли Він проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Відповідь, яку дав Ісус, дуже повчальна: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: «Піди, умийся в ставку Сілоам»... Тож пішов той і вмився,— і вернувся видющим» (Івана 9:1—3, 6, 7).

Ісусові слова показали, що ані той чоловік, ані його батьки не були відповідальними за його вроджену сліпоту. Отже Ісус не підтримував погляду, що той чоловік несе покарання за гріхи, вчинені в попередньому житті. Безумовно, Ісус знав, що всі люди успадковують гріх. Але вони успадковують гріх Адама, а не гріхи, котрі вони нібито вчинили перед тим, як народилися. Через Адамів гріх усі люди народжуються фізично недосконалими, підвладними хворобам і смерті (Йова 14:4; Псалом 51:7; Римлян 5:12; 9:11). По суті, Ісус був посланий, щоб виправити цю ситуацію. Іван Хреститель сказав, що Ісус — це «Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Івана 1:29)a.

Зверніть також увагу, що Ісус не казав, ніби Бог навмисно спричинив, аби той чоловік народився сліпим і щоб одного дня Ісус зцілив його. Як же це було б жорстоко і цинічно! Хіба це принесло б Богові хвалу? Ні. Але те чудесне зцілення сліпого чоловіка послужило ‘з’явленню діл Божих’. Як і багато інших зцілень, вчинених Ісусом, воно виявило Божу щиру любов до стражденного людства та підтвердило правдивість його обіцянки покінчити з усіма людськими хворобами і стражданнями у призначений ним час (Ісаї 33:24).

Чи ж не приємно дізнатися, що замість страждання, наш небесний Отець дає ‘добро тим, хто просить в Нього’ (Матвія 7:11). Яку ж славу отримає Всевишній, коли розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, а криві ходитимуть, скакатимуть та бігатимуть! (Ісаї 35:5, 6).

Задоволення наших духовних потреб

Ісус проголосив: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Матвія 4:4). Так, наші духовні потреби задовольняються, коли ми читаємо Боже Слово, Біблію, і живемо у згоді з нею. Послуги посередників духів насправді не можуть задовольнити духовних потреб. Фактично це заняття виразно засуджується у тім, що́ Аллан Кардек вважав першим одкровенням Божого закону (Повторення Закону 18:10—13).

Багато хто, у тому числі й спірити, усвідомлюють, що Бог — це Всевишня Істота, вічна, безмежно досконала, ласкава, добра і справедлива. Але Біблія відкриває набагато більше. Вона виявляє, що він має особисте ім’я, Єгова, яке нам слід шанувати так, як це робив Ісус (Матвія 6:9; Івана 17:6). Ця книга зображає Бога як реальну особу, з якою люди можуть мати близькі взаємини (Римлян 8:38, 39). Читаючи Біблію, ми дізнаємося, що Бог милосердний і що «не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими» (Псалом 103:10). Через писане Слово Суверенний Господь Єгова відкриває свою любов, вищість і розважність. Він дає керівництво й охорону слухняним людям. Пізнавати Єгову та його Сина, Ісуса Христа, означає вічне життя (Івана 17:3).

Біблія дає всю необхідну нам інформацію про Божі наміри і розповідає, що робити, якщо ми прагнемо догоджати йому. Уважне дослідження Біблії дає правдиві й вичерпні відповіді на наші запитання. Біблія також дає керівництво щодо правильного і неправильного та пропонує нам тверду надію. Вона запевняє нас, що в недалекому майбутньому «Бог кожну сльозу з очей їхніх [людських] зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося» (Об’явлення 21:3, 4). Через Ісуса Христа Єгова звільнить людство від успадкованого гріха й недосконалості, і слухняні люди успадкують вічне життя на райській землі. У той час будуть повністю задоволені їхні фізичні й духовні потреби (Псалом 37:10, 11, 29; Приповістей 2:21, 22; Матвія 5:5).

[Примітка]

[Рамка на сторінці 22]

ЧИ БІБЛІЯ ВЧИТЬ ПРО РЕІНКАРНАЦІЮ?

Чи вчення про реінкарнацію підтримується біблійними віршами? Розгляньмо кілька віршів, що їх використовують прихильники цієї доктрини.

«Усі бо Пророки й Закон до Івана провіщували. Коли ж хочете знати,— то Ілля він, що має прийти» (Матвія 11:13, 14).

Чи Іван Хреститель був переродженим Іллею? Коли Івана запитали: «Хто ж [ти]? Чи Ілля?», він чітко відповів: «Ні!» (Івана 1:19—21). Однак було передречено, що Іван мав бути попередником Месії «в духу й силі Іллі» (Луки 1:17; Малахії 4:5, 6). Іншими словами, Іван Хреститель був «Іллею» в тому розумінні, що виконував працю, подібну до праці Іллі.

«Хто не народився знову, той не бачитиме Царства Божого... Не дивуйся з Моїх слів про те, що маєш знову народитися» (Івана 3:3, 7, СМ).

Один з апостолів пізніше писав: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що, по великій своїй милости, знов породив нас на впованнє живе воскресеннєм Ісус-Христовим із мертвих» (1 Петра 1:3, 4, Кул.; Івана 1:12, 13). Ясно, переродження, про яке говорив Ісус, було подією духовного характеру, яка мала відбутися ще поки його послідовники жили; не йшлося про майбутню реінкарнацію.

«Коли чоловік мертвий, він живе вічно: коли мої дні існування на Землі закінчаться, я чекатиму, поки повернусь знову» (так званий «грецький переклад» Йова 14:14, цитований в «Євангелії за спіритизмом»).

У перекладі Огієнка цей вірш звучить так: «Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене [«поки не стану, нарешті, вільним», «Современный перевод»]!» Прочитайте контекст цього вірша (вірш 13). Ви побачите, що померлі чекають в могилі на своє звільнення. Протягом цього чекання вони не існують. «А помре чоловік — і зникає, а сконає людина — то де ж вона є?» (Йова 14:10).

[Ілюстрація на сторінці 21]

Надія на воскресіння відкриває Боже глибоке зацікавлення кожним з нас особисто.

[Ілюстрації на сторінці 23]

Бог покінчить з усіма людськими стражданнями.