Піклуйтеся сиротами та вдовами в їхніх скорботах

Важко не помітити, що нас оточує жорстокий світ. Про людей, які житимуть в «останні дні», апостол Павло написав: «Настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні... нелюбовні [«без природної любові», Бач.]» (2 Тимофія 3:1—3). Наскільки ж правдиві ці слова!

ЗАНЕПАД моралі у наш час сприяє тому, що багатьом бракує співчуття. Люди чимраз менше цікавляться добробутом інших, а деколи навіть і благополуччям членів власної родини.

Це особливо відбивається на тих, хто через різні обставини залишився без засобів до існування. Унаслідок війн і стихійних лих постійно зростає кількість вдів, сиріт та біженців, які шукають притулку (Екклезіяста 3:19). «Понад мільйон [дітей] залишились сиротами або відділеними від своїх родин через війни»,— говориться у звіті Дитячого фонду ООН. Вам, можливо, також відомо про велику кількість одиноких, покинутих або розведених матерів, які борються за виживання та утримання своєї сім’ї. Ситуацію ускладнює те, що в деяких країнах панує економічна криза, у результаті чого багато громадян живуть у крайній бідності.

Беручи все це до уваги, чи існує якась надія для тих, хто перебуває у скорботі? Як можна полегшити страждання вдів та сиріт? Чи цю проблему колись буде вирішено?

Сповнена любові турбота за біблійних часів

Турбота про фізичні й духовні потреби вдів та сиріт завжди була невід’ємною частиною поклоніння Богу. Коли ізраїльтяни збирали врожай зерна, овочів чи фруктів, вони зоставляли на полі те, що лишилось після жнив. Рештки призначалися для ‘приходьків, сиріт та вдів’ (Повторення Закону 24:19—21). У Законі Мойсея було чітко сказано: «Жодної вдови та сироти не будеш гнобити» (Вихід 22:21, 22). Вдови й сироти, про яких говориться в Біблії, слушно представляють бідних людей, оскільки після смерті чоловіка й батька або обидвох батьків інші члени родини можуть залишитися самотніми й без засобів для існування. Патріарх Йов зазначив: «Я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного» (Йова 29:12).

На самому початку існування християнського збору характерною ознакою правдивого поклоніння була турбота про страждальців та нужденних, які втратили батьків або чоловіка. Надзвичайно цікавлячись добробутом таких осіб, учень Яків написав: «Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем полягає в тому, щоб піклуватися сиротами і вдовами в їхніх скорботах та берегти себе від осквернення світом» (Якова 1:27, Дерк.).

Крім вдів та сиріт, Яків також глибоко турбувався про інших бідних і нужденних (Якова 2:5, 6, 15, 16). Апостол Павло виявляв таку ж зацікавленість. Коли він і Варнава отримали проповідницьке призначення, серед вказівок було ‘пам’ятати про вбогих’. «Я й пильнував був чинити таке»,— з чистим сумлінням міг сказати Павло (Галатів 2:9, 10). Про діяльність членів християнського збору невдовзі після його заснування сказано: «Жоден із них не терпів недостачі... і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав» (Дії 4:34, 35). Отже, розпорядок щодо піклування сиротами, вдовами та нужденними, заснований у стародавньому Ізраїлі, було перейнято християнським збором.

Звичайно, допомога, яку надавали, була невелика й відповідно до засобів кожного збору. Грошей не марнували і допомагали лише тим, хто справді потребував цього. Жоден християнин не повинен був у корисливий спосіб використовувати цей захід і обтяжувати збір зайвим тягарем. Це чітко видно із вказівок Павла, записаних у 1 Тимофія 5:3—16. З цього уривка довідуємося, що коли родичі нужденних були у стані допомогти їм, то повинні були взяти на себе цю відповідальність. Бідні вдови мали відповідати певним вимогам, щоб отримати таку підтримку. Все це свідчить про мудрий розпорядок, яким користується Єгова, щоб піклуватись про тих, хто в потребі. Також це показує, що слід виявляти рівновагу, аби ніхто не зловживав виявленою доброзичливістю (2 Солунян 3:10—12).

Турбота про сиріт та вдів сьогодні

Коли говорити про турботу й допомогу тим, хто перебуває у скорботі, то принципи, якими керувалися слуги Бога у минулому, досі застосовують у зборах Свідків Єгови. Братерська любов є характерною особливістю, так як зазначив Ісус: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:35). Якщо хтось перебуває у скруті, став жертвою катастрофи або потерпає від наслідків війни чи громадянського конфлікту, міжнародне братство охоче шукає способів, аби надати духовну та матеріальну допомогу. Розгляньмо деякі сучасні приклади, котрі свідчать про те, що робиться у цьому напрямку.

Педро не пам’ятає своєї мами, яка померла, коли він мав лише півтора рочка. Коли йому виповнилось п’ять років, не стало також батька. Отже Педро і його брати залишилися самі. Оскільки на той час Свідки Єгови вже відвідували його батька, з Педро та його старшими братами було розпочато біблійне вивчення.

Педро пригадує: «Наступного ж тижня ми почали відвідувати зібрання. Спілкуючись з братами, ми відчували їхню любов до нас. Збір став для мене притулком, бо брати та сестри виявляли любов і прихильність, наче були моїми батьками». Педро пригадує, як один християнський старійшина запрошував його до себе додому. Там він міг разом з його родиною спілкуватися та розважатись. «Я дуже дорожу цими спогадами»,— говорить Педро, який почав проповідувати у віці 11 років, а в 15 — охрестився. Завдяки підтримці членів збору його старші брати також зробили значний духовний поступ.

Розгляньмо також історію Дейвіда. Коли його батьки роз’їхалися, він з сестрою-близнючкою залишився сам. Їх виховували дідусь та бабця, а також тітка. «Коли ми підросли й усвідомили ситуацію, нас охопило почуття невпевненості й смуток. Нам була потрібна підтримка. Моя тітка стала Свідком Єгови, і завдяки цьому ми дізнались про біблійну правду. Брати виявляли до нас прихильність і дружелюбність. Вони з любов’ю заохочували нас ставити перед собою гідні цілі й продовжувати служити Єгові. Коли мені було коло 10 років, один службовий помічник почав брати мене у проповідницьке служіння. Інший брат піклувався про мої витрати, пов’язані з відвідуванням конгресів. А один брат навіть посприяв тому, щоб я міг зробити пожертвування у Залі Царства».

Дейвід охрестився у віці 17 років, а згодом почав служити у філіалі Свідків Єгови у Мексиці. Навіть тепер він визнає: «Декілька старійшин дуже допомагають мені зростати духовно та дають корисні поради. Завдяки цьому я можу долати почуття невпевненості й самотність».

Абель, старійшина в одному з мексиканських зборів, де є декілька вдів, які потребують підтримки, розповідає: «Я впевнений, що вдови найбільше потребують моральної підтримки. Іноді вони впадають у депресію і почуваються самотніми. Тому дуже важливо підкріпляти їх та вислуховувати. Ми [старійшини збору] часто відвідуємо таких осіб. Важливо виділяти час, щоб допомагати вирішувати їхні проблеми. Завдяки цьому вони почуваються духовно підкріпленими та потішеними». Проте деколи потрібна також матеріальна допомога. «Тепер ми будуємо дім для сестри, яка є вдовою,— деякий час тому розповів Абель.— Для цього виділяємо певні суботи і післяобідній час протягом декотрих днів тижня».

Старійшина іншого збору так розповідає про те, як намагається допомагати сиротам і вдовам: «Я вважаю, що сироти навіть більше, ніж вдови, потребують, аби до них виявляли християнську любов. Зауважив, що вони більш схильні відчувати себе покинутими, ніж діти та підлітки, які мають обох батьків. Вони потребують постійного запевнення у теплих братерських почуттях. Завжди добре після зібрання підійти і запитати, чи все у них гаразд. У нашому зборі є одружений брат, який став сиротою, будучи ще маленьким хлопцем. Я завжди тепло вітаюся з ним перед зібранням, а він, коли бачить мене, то обіймає. Це зміцнює узи справжньої християнської любові».

Єгова ‘визволить бідаря’

Щоб вдови та сироти успішно давали собі раду, істотною є довіра до Єгови. Про нього сказано: «Господь обороняє приходьків, сироту та вдовицю підтримує» (Псалом 146:9). Остаточне вирішення цієї проблеми уможливить лише Боже Царство на чолі з Ісусом Христом. Пророчо описуючи правління Месії, псалмоспівець написав: «Визволить він бідаря, що голосить, та вбогого, що немає собі допомоги. Він змилується над убогим та бідним, і спасе душу бідних» (Псалом 72:12, 13).

З наближенням кінця теперішньої системи речей тиск, який відчувають християни в цілому, безсумнівно, зростатиме (Матвія 24:9—13). Тому вони повинні щодня виявляти більше зацікавлення один одним і «мати щиру любов один до одного» (1 Петра 4:7—10). Християнські чоловіки, особливо старійшини, мають турбуватися й співчувати сиротам. А зрілі жінки у зборі можуть бути великою підтримкою і джерелом утіхи для вдів (Тита 2:3—5). По суті, кожен може вносити свою частку, турбуючись про тих, хто зазнає страждань.

Правдиві християни не ‘зачиняють свого серця’, коли ‘бачать брата свого в недостачі’. Вони добре усвідомлюють застереження апостола Івана: «Діточки,— любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою» (1 Івана 3:17, 18). Отже ‘піклуймося сиротами і вдовами в їхніх скорботах’ (Якова 1:27, Дерк. ).

[Вставка на сторінці 11]

«Любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою» (1 Івана 3:18).

[Ілюстрації на сторінці 10]

Правдиві християни піклуються про сиріт і вдів матеріально, духовно та емоційно.