Яку пам’ять по собі залишили декотрі люди
БЛИЗЬКО трьох тисяч років тому Давид переховувався від ізраїльського царя Саула. Якось Давид послав своїх слуг до заможного скотаря Навала, просячи у нього їжі і води. Навал був у боргу перед Давидом та його товаришами, бо вони захищали його отари. Однак Навал відмовився виявити гостинність. Він розкричався і висварив слуг Давида. Навал грався з вогнем, бо Давид був не тою людиною, з якою можна було так поводитися (1 Самуїла 25:5, 8, 10, 11, 14).
Навалова поведінка йшла врозріз із східною традицією гостинності до незнайомців. Тож яке ім’я набув собі Навал? У Біблії говориться, що він був «жорстокий та злочинний», а також «негідний». Саме його ім’я означало «глупий», і він дійсно показав, що заслуговує на це ім’я (1 Самуїла 25:3, 17, 25). Чи хотіли б ви лишити таку пам’ять про себе? Чи поводитеся ви з людьми жорстоко і безжалісно, особливо якщо вони перебувають у скрутному становищі? Чи, навпаки, виявляєте доброту, гостинність і уважність?
Авіґаїл — розумна жінка
Через свою жорстоку поведінку Навал попав у біду. Давид та його 400 товаришів узялися за мечі і вирішили провчити Навала. Авіґаїл, дружина Навала, почула про те, що сталося. Вона знала, чим все це обернеться. Що ж вона робить? Вона швидко готує багато їжі і спішить назустріч Давиду та його слугам. Зустрівши їх, вона благає Давида не проливати без потреби крові. Серце Давида зм’якшується. Він вислуховує її благання і змилосерджується. Невдовзі після цих подій Навал помирає. Давид, знаючи про прекрасні риси Авіґаїл, бере її собі за дружину (1 Самуїла 25:14—42).
Яку репутацію набула собі Авіґаїл? Вона, як написано в Біблії, була «доброго розуму». Очевидно, Авіґаїл мала такі риси, як розсудливість і практичність, а також знала, коли треба виявити ініціативу. Вона поводилася віддано щодо сво-го нерозумного чоловіка, захищаючи його та всіх домашніх від біди. Коли вона зрештою померла, то мала репутацію надзвичайно розумної жінки (1 Самуїла 25:3).
Яку пам’ять залишив по собі Петро?
Перенесімося у часі в перше століття нашої ери і поміркуймо над прикладом 12 Ісусових апостолів. Без сумніву, найемоційнішим і найімпульсивнішим серед них був колишній рибалка Петро, якого теж звали Кифою. Він походив з Галілеї. З усього видно, що це була енергійна людина, яка не соромилася виявляти свої почуття. Одного разу Ісус помив учням ноги. Як зреагував Петро, коли Ісус підійшов до нього і хотів помити ноги йому?
Петро сказав Ісусу: «Ти, Господи, митимеш ноги мені?» Ісус відповів: «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш». На це Петро каже: «Ти повік мені ніг не обмиєш!» Зверніть увагу, як рішуче та імпульсивно зреагував Петро. Як же до цього поставився Ісус?
«Коли Я не вмию тебе,— відповів Ісус,— ти не матимеш частки зо Мною». Тоді Петро каже: «Господи,— не самі мої ноги, а й руки та голову!» Отже, тепер Петро впадає в іншу крайність! Але поведінка Петра завжди показувала, що́ у нього на думці. У нього не було ані краплини хитрощів чи підступу (Івана 13:6—9).
Петро також відомий за свої людські слабкості. Наприклад, він тричі відрікся від Христа перед людьми, які сказали, що він був послідовником усіма зневаженого Ісуса з Назарета. Коли Петро зрозумів свою помилку, то гірко заплакав. Він не боявся виявити смуток і розкаяння. Цікаво також те, що розповідь про відречення Петра записана письменниками Євангелій, імовірно, на основі інформації, яку надав сам Петро. Він був настільки смиренним, що вмів визнавати свої помилки. А чи маєте ви таку чесноту? (Матвія 26:69—75; Марка 14:66—72; Луки 22:54—62; Івана 18:15—18, 25—27).
Усього через кілька тижнів після свого відречення Петро сповнився святим духом і почав сміливо проповідувати перед натовпом євреїв у свято П’ятдесятниці. Це було беззаперечним доказом, що воскреслий Ісус довіряє йому (Дії 2:14—21).
Згодом Петро попав в іншу пастку. Апостол Павло пояснив, що до того, як деякі єврейські брати прибули в Антіохію, Петро вільно спілкувався з віруючими із язичників. Тепер же він почав уникати їх, «боячися обрізаних», які прийшли з Єрусалима. Павло викрив таке лицемірство Петра (Галатів 2:11—14).
Але хто з учнів сміливо висловив свою думку, коли здавалося, що чимало послідовників хочуть залишити Ісуса? Це сталось тоді, як Ісус пояснював їм дещо нове, говорячи, що необхідно їсти його тіло і пити його кров. Він сказав: «Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя». Більшість Ісусових послідовників з євреїв були шоковані такими словами і сказали: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» Що ж сталося далі? «Із того часу відпали багато хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним» (Івана 6:50—66).
У цей критичний момент Ісус звернувся до 12 апостолів і прямо запитав їх: «Чи не хочете й ви відійти?» На це Петро відповів: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога Живого!» (Івана 6:67—69).
Тож яку репутацію набув собі Петро? Читаючи біблійні повідомлення про нього, неможливо не захоплюватися його чесною та відкритою вдачею, вірністю і готовністю визнавати свої слабкості. Яке ж добре ім’я він здобув!
Яку пам’ять залишив про себе Ісус?
Ісусове земне служіння тривало лише три з половиною роки. Але яким він залишився у пам’яті своїх послідовників? Чи був він через свою досконалість і безгрішність гордим та холодним? Чи тиснув він своїм авторитетом на інших, знаючи, що є Сином Бога? Чи він тримав своїх послідовників у страху і змушував їх слухатися? Чи був він настільки серйозним, що йому бракувало почуття гумору? Чи був настільки зайнятим, що не мав часу для слабих і хворих людей та для дітей? Чи ставився він зверхньо до людей іншої національності або до жінок, як це переважно робили чоловіки у ті дні? Що говорить нам про це Біблія?
Ісус цікавився людьми. Аналізуючи його служіння, можна побачити, що він дуже часто зцілював калік і хворих. Він завжди був готовий допомогти бідним. Він любив дітей і навіть якось сказав своїм учням: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм». Потім Ісус «їх [дітей] пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши». А ви приділяєте час дітям чи настільки зайняті, що навіть не помічаєте їх? (Марка 10:13—16; Матвія 19:13—15).
Коли Ісус був на землі, єврейський народ знемагав під гнітом релігійних правил і постанов, які вимагали від людей більшого, ніж вимагав Закон. Релігійні провідники того часу накладали на них важкі тягарі, а самі навіть пальцем не хотіли поворушити (Матвія 23:4; Луки 11:46). Яка разюча протилежність Ісусові! Він сказав: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,— і Я вас заспокою» (Матвія 11:28—30).
Після спілкування з Ісусом люди знаходили у собі нові сили. Він ніколи не залякував своїх учнів, тому вони не боялися висловлювати свої думки. Він ставив їм запитання, заохочуючи до розмови (Марка 8:27—29). Християнським наглядачам варто запитати себе: «Чи мої співвіруючі так само добре почуваються зі мною? Чи інші старійшини з готовністю висловлюють мені свою думку, чи стримуються?» Як приємно, коли наглядачі доступні, вміють вислухати інших і виявляють гнучкість! Адже через непомірковану строгість у людей зникає бажання відверто і невимушено спілкуватися.
Хоча Ісус був Сином Бога, він ніколи не зловживав своєю владою. Натомість він старався переконати своїх слухачів. Так було, наприклад, коли фарисеї хотіли упіймати його на слові, поставивши хитре запитання: «Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?» Ісус попросив їх показати монету і запитав: «Чий це образ і напис?» Вони відповіли: «Кесарів». Тоді він сказав їм: «Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Матвія 22:15—21). Яка проста і логічна відповідь.
А чи було в Ісуса почуття гумору? Дехто може побачити елементи гумору, читаючи слова Ісуса про те, що верблюду легше пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти в Боже Царство (Матвія 19:23, 24). Приклад з верблюдом, який намагається пройти через вушко швацької голки, є гіперболою, тобто художнім перебільшенням. Ще раз Ісус використав гіперболу, коли говорив про людину, котра бачить скалку в оці брата, але не бачить колоди у власному оці (Луки 6:41, 42). Авжеж, Ісус не був черствою людиною. Він був сердечним і товариським. Сьогоднішнім християнам почуття гумору може допомогти легше зносити напружені ситуації.
Як Ісус співчував жінкам
Як почували себе жінки у присутності Ісуса? У нього було багато вірних послідовниць, у тому числі і його мати, Марія (Луки 8:1—3; 23:55, 56; 24:9, 10 ). Жінки настільки легко почувалися в присутності Ісуса, що одного разу жінка, «грішниця», обмила йому ноги своїми слізьми і намастила їх запашною оливою (Луки 7:37, 38). Інша жінка, яка багато років страждала від кровотечі, пробралася крізь натовп до Ісуса і доторкнулася до його одягу, щоб зцілитись. Ісус похвалив її за виявлену віру (Матвія 9:20—22). Без сумніву, жінки вважали Ісуса доступною людиною.
Іншим разом Ісус завів біля криниці розмову із самарянкою. Вона так здивувалася, що сказала: «Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?» Слід зазначити, що євреї не спілкувалися із самарянами. Ісус же відкрив їй чудову істину про «воду, що тече в життя вічне». Він поводився з жінками невимушено. Він не боявся, що від цього постраждає його репутація (Івана 4:7—15).
Ісус набув добру славу за свою людяність, зокрема за дух саможертовності. Він був втіленням Божої любові. Ісус залишив приклад усім, хто хоче бути його послідовником. Наскільки ретельно ви наслідуєте його приклад? (1 Коринтян 13:4—8; 1 Петра 2:21).
Яку пам’ять про себе залишають сучасні християни?
У наші дні вмирають тисячі вірних християн: багато хто у старості, а інші відносно молодими. Але вони залишають про себе добру пам’ять. Декого, як Кристал, яка померла старенькою, згадують добрим словом за сердечність і компанійську натуру. Інших, як Дерка, котрий помер, коли йому було трохи більше 40, пам’ятають за радісну вдачу і охочий дух.
А ось приклад Хосе з Іспанії. У 1960-х роках, коли проповідницька праця Свідків Єгови була заборонена в його країні, Хосе одружився, й у нього народилося троє дочок. Він мав постійну роботу в Барселоні. Але в той час на півдні Іспанії були потрібні зрілі християнські старійшини. Тож Хосе залишив свою надійну роботу і перебрався разом із сім’єю до міста Малага. Там йому приходилося нелегко в матеріальному плані, він часто не мав роботи.
Однак Хосе подавав чудовий приклад вірності у служінні і з допомогою своєї дружини Кармели добре виховував своїх дочок. Якщо була потрібна допомога в організації християнського конгресу в тій місцевості, Хосе завжди охоче допомагав. На жаль, коли йому було за 50, він серйозно захворів і помер. Проте він набув репутацію надійного працьовитого старійшини та ніжного чоловіка і батька.
А яку пам’ять лишите по собі ви? Якби ви вчора померли, що б сьогодні говорили про вас люди? Це запитання повинно спонукувати нас працювати над собою.
А як набути добру репутацію? Завжди можна поліпшуватися у виявленні плоду духу, наприклад: любові, довготерпіння, доброти, лагідності та самовладання (Галатів 5:22, 23). Отже, будьте впевнені, «краще добре ім’я від оливи хорошої, а день смерти людини — від дня її вродження!» (Екклезіяста 7:1; Матвія 7:12).
[Ілюстрація на сторінці 5]
Авіґаїл набула собі славу розумної жінки.
[Ілюстрація на сторінці 7]
Петро запам’ятався своїм імпульсивним, але чесним характером.
[Ілюстрація на сторінці 8]
Ісус приділяв свій час дітям.