Чи ви знаєте?

Ким були «ті, що з дому кесаря», котрі через Павла передали християнські вітання християнам у Філіппах?

▪ Апостол Павло написав свого листа до християнського збору у Філіппах приблизно у 60-61 році н. е. В той час кесарем, про якого згадує апостол, був імператор Нерон. Хто з Неронового дому міг передавати вітання християнам у Філіппах? (Филип’ян 4:22).

Було б неправильно вважати, що до «дому кесаря» належали лише найближчі родичі імператора. Сюди входили всі люди, котрі служили імператору, в тому числі раби та вільновідпущеники, як з Риму, так і з провінцій. Тому в «домі кесаря» могли бути тисячі слуг. Одні займалися організаційними питаннями, інші виконували чорну роботу в палацах та інших маєтках імператора. Деякі слуги навіть відігравали певну роль у вирішенні урядових справ.

Декотрі зі слуг імператора у Римі, очевидно, стали християнами. Можливо, це був результат проповідування Павла у Римі. У будь-якому разі ці християни дуже цікавилися збором у Філіппах. Місто Філіппи було римською колонією, і тут жило багато урядових службовців та колишніх воїнів. Можливо, деякі християни в цьому місті були друзями тих, від кого Павло передавав вітання.

Що таке левірат, про який згадується у Мойсеєвому законі?

▪ Коли у стародавньому Ізраїлі помирав чоловік, не залишивши по собі сина, його брат мав одружитися з вдовою, яка народила б спадкоємця і продовжила родовід покійного чоловіка (Буття 38:8). Згодом цей звичай, який називається левіратом, увійшов до Мойсеєвого закону (Повторення Закону 25:5, 6). З історії Боаза, описаної в книзі Рут, видно, що коли в померлого чоловіка не залишалося братів, то обов’язок левірату мав виконати інший родич по лінії померлого (Рут 1:3, 4; 2:19, 20; 4:1—6).

Люди дотримувалися левірату і за днів Ісуса. Це підтверджують слова з Марка 12:20—22, де садукеї посилаються на цей звичай. Єврейський історик першого століття Йосиф Флавій говорить, що завдяки левірату зберігалося не лише ім’я роду. У сім’ї залишалася земля і майно, якими могла користуватись також вдова. В давнину жінка не мала права на чоловікову власність, але її дитина, народжена від левірату, успадковувала те, що належало померлому.

Згідно з Законом, родич померлого міг відмовитись від левірату. Однак відмова будувати «дім свого брата» вважалася ганьбою (Повторення Закону 25:7—10; Рут 4:7, 8).