Для Єгови можливо все

ПРАЦЯ З РАНКУ ДО НОЧІ

Я народився 1937 року в колгоспі недалеко від міста Токмак, що в Киргизстані. Ми киргизи і говоримо киргизькою мовою. Мої батьки з ранку до ночі працювали в колгоспі. Селянам регулярно видавали продукти, проте грошима зарплату платили тільки раз на рік. Мамі було важко дбати про мене і мою молодшу сестру. Провчившись у школі лише п’ять років, я теж почав працювати в колгоспі повний робочий день.

У нашій місцевості люди жили бідно. Щоб зводити кінці з кінцями, їм доводилось виснажливо працювати. У молоді роки я не задумувався над змістом життя чи над майбутнім. Я ніколи й не уявляв, що чудові істини про Бога Єгову та його намір змінять моє життя. Те, як біблійна звістка дійшла до Киргизстану і поширилась тут,— це захоплива історія. Усе починалось у моїх рідних краях, на півночі Киргизстану.

КОЛИШНІ ВИСЛАНЦІ ПРИНЕСЛИ ПРАВДУ В КИРГИЗСТАН

Насіння правди про Бога Єгову вкоренилося в Киргизстані у 1950-х роках. З огляду на поширену тоді ідеологію це було непросто. Чому? У той час Киргизстан належав до Союзу Радянських Соціалістичних Республік. По всій території СРСР Свідки Єгови зберігали нейтралітет у політичних справах (Ів. 18:36). Тому їх переслідували як ворогів комуністичної держави. Однак жодна ідеологія не може перешкодити Божому Слову торкнутися серця щирих людей. За своє довге життя я неодноразово переконувався, що «для Бога можливо все» (Марка 10:27).

Через переслідування кількість Свідків Єгови в Киргизстані зросла. Чому так можна сказати? До СРСР належала територія Сибіру, куди висилали ворогів держави. Після звільнення багато висланців приїхало до Киргизстану. Дехто з них «привіз» із собою правду. Одним з таких вигнанців був Еміль Янцен, який народився 1919 року в Киргизстані. Його вислали у виправно-трудову колонію, в якій він зустрів Свідків. Еміль пізнав правду і в 1956 році повернувся додому. Спочатку він оселився неподалік міста Сокулук, що в моєму районі. У цьому місті 1958 року був сформований перший збір у Киргизстані.

Приблизно через рік у місто Сокулук приїхав Віктор Вінтер. Цей вірний брат зазнав чимало труднощів. За дотримання нейтралітету його двічі засуджували на три роки ув’язнення. Потім він відбув ще десять років у тюрмі і п’ять років у засланні. Усе ж переслідування не завадило поширенню правдивого поклоніння.

ПРАВДА ЧИМРАЗ БЛИЖЧЕ ДО МОГО РІДНОГО МІСТА

У 1963 році в Киргизстані налічувалось близько 160 Свідків, багато з яких походили з Німеччини, Росії та України. Серед них був Едуард Вартер, який охрестився 1924 року в Німеччині. У 1940-х роках нацисти вислали Едуарда в концентраційний табір. Через кілька років комуністи в Радянському Союзі заслали його в Сибір. У 1961 році цей вірний брат приїхав у місто Кант, що лежить недалеко від мого рідного міста.

У Канті жила також Єлизавета Фот, віддана служителька Єгови. Вона заробляла на життя, шиючи одяг. Оскільки Єлизавета була вмілою кравчинею, у неї замовляли одяг лікарі та вчителі. Серед її клієнтів була Аксамай Султаналієва, дружина одного з працівників прокуратури. Аксамай прийшла до Єлизавети, щоб пошити одяг, і почала ставити їй чимало запитань про зміст життя й стан померлих. Єлизавета відповідала на її запитання прямо з Біблії. Згодом Аксамай стала ревним проповідником доброї новини.

Приблизно в той час районним наглядачем призначили Ніколая Чимпоеша з Молдови. Він прослужив районним наглядачем майже 30 років. Ніколай не тільки відвідував збори, але й подбав про копіювання і розповсюдження нашої літератури. Його діяльністю зацікавилися органи влади. Тож Едуард Вартер дав Ніколаю добру пораду: «Коли влада буде допитувати тебе, відверто кажи, що ми отримуємо нашу літературу зі всесвітнього центру в Брукліні. Дивись співробітнику КДБ прямо в очі. Тобі немає чого боятися» (Матв. 10:19).

Невдовзі після цієї розмови Ніколая викликали до головного управління КДБ у Канті. Він розповів, що з ним відбувалося далі: «Агент КДБ запитав мене, звідки ми отримуємо нашу літературу. Я відповів, що ми її отримуємо з Брукліну. Він не знав, що на це сказати, і просто відпустив мене й більше ніколи не викликав». Такі безстрашні Свідки продовжували обережно поширювати добру новину в моїй рідній місцевості, на півночі Киргизстану. У 1981 році дорогоцінну правду про Єгову зрештою почула моя сім’я, і першою була моя дружина Майрамбюбю.

ДРУЖИНА ШВИДКО ЗРОЗУМІЛА, ЩО ЦЕ ПРАВДА

Майрамбюбю родом з Наринської області Киргизстану. У серпні 1974 року вона приїхала до моєї сестри, де ми вперше зустрілися. Майрамбюбю мені відразу сподобалася, і ми одружилися того самого дня.

У січні 1981 року, коли Майрамбюбю їхала автобусом до місцевого ринку, вона почула розмову, про яку згадано на початку. Моя дружина хотіла довідатися про це більше, тому попросила в жінки адресу та ім’я. Жінка назвала себе Апун, але була обережною, бо в 1980-х роках діяльність Свідків була заборонена. Вона не дала своєї адреси, а записала нашу. Моя дружина повернулася додому в захопленні.

Майрамбюбю сказала: «Я почула щось дивовижне. Одна жінка говорила, що невдовзі люди більше не вмиратимуть. Навіть дикі звірі будуть мирними». Для мене це здавалося казкою. «Почекаймо, поки вона прийде до нас і все пояснить»,— відповів я.

Апун прийшла до нас через три місяці. Під час подальших візитів ми познайомилися з кількома першими Свідками киргизького походження. Ці сестри розповіли нам чудові істини про Єгову та про його намір щодо людства. Вони навчали нас за допомогою книжки «Від раю втраченого до раю відновленого»a. І, оскільки в Токмаку був лише один примірник цієї книжки, ми від руки переписали її для себе.

Серед перших істин, про які ми довідались, було пророцтво з Буття 3:15. Воно виконається через Ісуса, Божого Месіанського Царя. Цю важливу звістку повинен почути кожен! Саме тому ми маємо проголошувати її (Матв. 24:14). Біблійна правда почала змінювати наше життя.

ЗІБРАННЯ І ХРЕЩЕННЯ В ЧАСИ ЗАБОРОНИ

Один брат у Токмаку запросив нас на весілля. Ми відразу помітили, що Свідки поводяться інакше. На весіллі не було алкогольних напоїв і панувала спокійна атмосфера. Це весілля разюче відрізнялося від інших весіль, на яких ми раніше бували, де гості часто напивалися, погано поводилися і вживали брудну мову.

Крім того, ми відвідали кілька християнських зібрань в Токмаку. Вони проводилися в лісі, якщо дозволяла погода. Брати і сестри знали, що міліція пильно стежить за нами, тому брати ставили сторожу. Взимку ми збиралися по домах. Кілька разів приходила міліція і хотіла довідатися, що ми робимо. У липні 1982 року ми з Майрамбюбю охрестилися в річці Чу. Тоді нам треба було виявляти обережність (Матв. 10:16). Брати зійшлися до лісу невеликими групами. Ми заспівали пісню Царства і послухали промову до хрещення.

МИ СКОРИСТАЛИСЯ НАГОДОЮ РОЗШИРИТИ СВОЄ СЛУЖІННЯ

У 1987 році один брат попросив мене відвідати зацікавленого, який жив у місті Баликчи. Щоб добратися туди, нам довелося їхати чотири години поїздом. Після кількох проповідницьких подорожей у Баликчи ми побачили, що в цьому місті люди цікавляться правдою. Безумовно, це була нагода розширити наше служіння.

Ми з Майрамбюбю часто їздили в Баликчи і залишалися там майже всі вихідні, ходили у служіння та проводили християнські зібрання. Дедалі більше людей хотіли отримати наші публікації. Ми возили їх з Токмака в мішках, які використовувалися для перевезення картоплі. Для розповсюдження нам ледь вистачало на місяць двох повних мішків літератури. По дорозі до Баликчи і назад ми мали змогу проповідувати в поїзді пасажирам.

У 1995 році, через вісім років після того, як ми вперше приїхали в Баликчи, там був сформований збір. Подорож з Токмака в Баликчи і назад коштувала недешево. Своїх грошей нам не вистачало. Тож як ми давали собі раду? Один брат регулярно давав нам гроші, і ми могли покривати наші витрати. Єгова бачив наше бажання розширити служіння і відкрив для нас «небесні отвори» (Мал. 3:10). Безперечно, для Єгови все можливо!

СІМЕЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ І СЛУЖІННЯ

У 1992 році мене призначили старійшиною, і я був першим у країні старійшиною киргизького походження. У нашому зборі в Токмаку відкрилися нові можливості в служінні. Ми почали проводити багато біблійних вивчень з молодими киргизами, студентами освітніх закладів. Один зі студентів, з якими ми вивчали Біблію, тепер служить у комітеті філіалу, а ще два — спеціальними піонерами. Крім того, ми намагалися допомагати іншим на наших зібраннях. На початку 1990-х років ми отримували публікації російською мовою. Також цією мовою проводилися зібрання. Але у збір приходило дедалі більше людей, для яких рідною мовою була киргизька. Отже, я був для них перекладачем, щоб вони ліпше розуміли правду.

Ми з дружиною дбали про нашу велику сім’ю. Ми брали дітей у служіння і на зібрання. Наша донька Гульсайра вже у 12 років проповідувала перехожим на вулиці і розповідала їм про Біблію. До того ж наші діти любили вивчати напам’ять біблійні вірші. Тож діти, а пізніше й онуки брали активну участь у діяльності збору. З дев’яти дітей та одинадцяти внуків, яких ми зараз маємо, шістнадцятеро служать Єгові або відвідують зібрання зі своїми батьками.

ДИВОВИЖНІ ЗМІНИ

Наші дорогі брати і сестри, які в 1950-х роках розпочинали працю Єгови в нашій місцевості, були б дуже здивовані, побачивши зміни, які відбулися з того часу. З 1990-х років ми можемо вільніше проповідувати добру новину і збиратися разом великими групами.

У 1991 році ми з дружиною відвідали свій перший конгрес, який проходив у Казахстані, в місті Алма-Ата (тепер Алмати). А 1993 року брати в Киргизстані вперше провели конгрес на стадіоні «Спартак» у Бішкеку. Перед цим вісники тиждень прибирали стадіон. Директор був настільки вражений, що дозволив нам використовувати його безплатно.

Інша визначна подія відбулася 1994 року, коли ми вперше отримали публікації киргизькою мовою. Тепер перекладацька група у філіалі в Бішкеку регулярно перекладає наші публікації на киргизьку. У 1998 році була юридично визнана діяльність Свідків Єгови в Киргизстані. Організація зростає, і сьогодні в країні понад 5000 вісників. Ми маємо 83 збори і 25 груп, зібрання яких проводяться англійською, киргизькою, китайською, російською, російською мовою жестів, турецькою, узбецькою і уйгурською. Усі ці брати і сестри різного походження об’єднано служать Єгові. Такі дивовижні зміни відбулися завдяки Єгові.

Єгова змінив і моє життя. Я виростав у бідній селянській сім’ї та лише п’ять років ходив до школи. Однак Єгова послуговувався мною, і я міг служити старійшиною та навчати біблійної правди людей, які були більш освіченими, ніж я. Справді, Єгова чинить найдивовижніші речі. Я на власному досвіді переконався, що «для Бога можливо все», і це спонукує мене й далі віддано свідчити про Єгову (Матв. 19:26).