Добровільно жертвуйте собою для всякого доброго діла
1 В одній світській публікації, де згадується про Свідків Єгови, було написано: «Важко було б знайти в будь-якій іншій групі членів, котрі так старанно працюють заради своєї релігії, як Свідки». Чому Свідки Єгови працюють так старанно і з таким охочим духом?
2 Одна з причин — це те, що вони сповнені почуттям невідкладності. Ісус розумів, що він мав мало часу для виконання своєї праці на землі (Івана 9:4). Тоді як прославлений Син Божий іде, аби сьогодні панувати серед своїх ворогів, люди Єгови усвідомлюють, що для виконання своєї праці залишається мало часу. Тому вони добровільно жертвують собою для виконання священного служіння (Пс. 110:1—3, Дерк.). Маючи довкола себе більше робітників, яких вислано на жнива, вони не можуть ослабнути (Матв. 9:37, 38). Отже, вони намагаються наслідувати Ісуса, який дав досконалий приклад охочості та дбайливості у своїй праці (Івана 5:17).
3 Інша причина, чому Свідки Єгови працюють від душі, як для Єгови, полягає в тому, що їхня всесвітня організація відрізняється від усіх інших груп. Світові релігійні організації найчастіше вимагають від своїх прихильників тільки мінімум часу і зусиль. Те, у що вони вірять, має малий вплив, а то й зовсім не впливає, на їхнє життя, їхні стосунки з іншими чи їхні життєві прагнення. Через відсутність спонукальної сили правдивої віри вони наполягають, щоб їхні пастирі ‘говорили їм гладеньке’, запевняючи, ніби їхніх уявних зусиль є достатньо (Ісаї 30:10). Духівництво робить їм послугу тим, що ‘їхні вуха влещує’, вселяючи дух апатії та духовного лінивства (2 Тим. 4:3).
4 Який же це контраст у порівнянні з народом Єгови! Все, що стосується нашого служіння, вимагає зусиль, напруження і праці. Кожного дня й у всьому, що робимо, ми виявляємо те, у що віримо. Тоді як правда приносить нам багато радості, виконання того, що вона вимагає, включає в себе ‘велику боротьбу’. (Порівняйте 1 Солунян 2:2). Саме лиш виконання обов’язків щоденного життя є достатнім, щоб зробити більшість людей дуже зайнятими. Однак ми не дозволяємо цим турботам відвертати нас від того, щоб ставити справи Царства на першому місці (Матв. 6:33).
5 Те, що нам дано виконувати у служінні Єгові, є настільки корисне і невідкладне, що ми спонукані ‘викупляти’ час від інших занять і використовувати його більш корисно для духовних справ (Еф. 5:16, Кул.). Знаючи, що наша боговідданість та охочий дух подобаються Єгові, у нас є найбільша спонука продовжувати старанно працювати. Отримуючи тепер рясні благословення і маючи перспективи на життя у майбутньому, ми вирішили продовжувати «тяжко працювати і напружуватись» заради справ Царства (1 Тим. 4:10, НС).
6 Благочестя і дух саможертовності. Сьогодні більшість людей на перше місце у житті ставлять матеріальні потреби та інтереси. Вони вважають цілком оправданим зосереджуватися на тому, що будуть їсти, пити чи у що одягатимуться (Матв. 6:31). Не будучи задоволеними лише необхідним, їх спонукує ціль до повної міри втішатися добрим життям і ‘мати багато добра, на багато років складеного, так щоб можна було спочивати, їсти та пити, і веселитися’ (Луки 12:19). Типовий парафіянин вважає, що коли його релігія вимагає від нього докладати якихось зусиль, то це — зазіхання на його права. Ідея не віддаватися прагненню матеріальних речей чи хоч би зменшити його або припинити дбати про інтереси, що приносять задоволення, є неприйнятною. Його думки концентруються на самому собі, тому розвиток духу саможертовності є чимось нереальним, нездійсненним.
7 Ми дивимось на цю справу інакше. Боже Слово піднесло наше мислення настільки, що ми думаємо так, як думає Бог, а не людина (Ісаї 55:8, 9). У житті ми маємо цілі, які перевершують тілесні прагнення. Виправдання суверенітету Єгови й освячення його імені — це найважливіші спірні питання в цілому всесвіті. Значущість цих спірних питань настільки велика, що у порівнянні з нею усі народи «перед ним [Богом] — ніщо» (Ісаї 40:17, Хом.). Усяка спроба жити, нехтуючи Божою волею, мусить розглядатися як безумство (1 Кор. 3:19, Дерк.).
8 Тому хоч певні матеріальні речі є необхідними, а інші корисними, щоб виконувати нашу працю Царства, ми усвідомлюємо, що вони насправді не є «те, що краще [«важливіше», НС]» (Флп. 1:10). Ми підтримуємо дух з 1 Тимофія 6:8, обмежуючи свої прагнення матеріальних вигод і мудро намагаючись щиро зосереджуватися на ‘невидимому, яке є вічне’ (2 Кор. 4:18).
9 Чим більше ми думаємо так, як думає Бог, тим менше ми журимось про матеріальні речі. Коли ми роздумуємо про те, що Єгова вже для нас зробив, і про чудові благословення, які він пообіцяв на майбутнє, ми охоче жертвуємо всім тим, чого він від нас вимагає (Марка 10:29, 30). Завдяки йому ми існуємо. Якщо б не його милість і любов, ми не втішалися б життям тепер і будь-коли у майбутньому. Ми відчуваємо обов’язок віддавати себе, оскільки все, що ми робимо в його служінні,— це «те, що повинні зробити були» (Луки 17:10). Все, що вимагається від нас віддати Єгові, потрібно віддавати з радістю, знаючи, що ми ‘щедро жатимемо’ (2 Кор. 9:6, 7).
10 Тепер потрібні охочі працівники. Від самого свого початку християнський збір розпочав інтенсивну діяльність. До падіння Єрусалима у 70 році н. е. потрібно було дати ґрунтовне свідчення. Протягом того часу Ісусові учні були ‘віддані слову’ (Дії 18:5). Швидке розширення вимагало навчати більше благовісників та кваліфікованих пастирів і заручатися їхньою підтримкою. Потрібні були чоловіки, які мали досвід у стосунках зі світськими владами, а також ті, хто був здібний наглядати за збиранням і розподілом матеріальних речей (Дії 6:1—6; Еф. 4:11). Тоді як було знане служіння лише небагатьох, більшість служителів залишалися непоміченими. Але щоб виконати роботу, всі вони ‘силкувалися’, працюючи разом від усього серця (Луки 13:24).
11 Хоча впродовж наступних багатьох століть була порівняно невелика потреба енергійної діяльності у всесвітньому масштабі, велике відродження праці для Царства розпочалося тоді, коли Ісус почав царювати в силі Царства у 1914 році. Спочатку мало хто усвідомлював, що потреба у працівниках для справ Царства стане такою великою і тому вимагатиме допомоги з боку мільйонів охочих людей в усіх краях земної кулі.
12 Сьогодні організація займається здійсненням багатьох різноманітних проектів, і щоб виконати їх, постійно потрібно наших ресурсів. Розгорнулась великомасштабна праця для Царства. Усвідомлення невідкладності нашого часу спонукує нас напружувати свої сили і використовувати все найкраще, що ми маємо, аби завершити роботу, яку потрібно виконати. Оскільки кінець усієї злої системи речей вже дуже близько, попереду нас чекає навіть більш напружена діяльність. Кожного присвяченого служителя Єгови закликається охоче жертвувати собою для невідкладної роботи збирання.
13 Що потрібно зробити? Ми можемо небезпідставно сказати, що є «багато роботи у ділі Господньому» (1 Кор. 15:58, НС). На багатьох територіях врожай дозрів, але працівників мало. Нас запрошується виконувати нашу частину роботи не лише більш ґрунтовно опрацьовуючи свою територію, але також погоджуючись на нелегке завдання служити там, де є більша потреба.
14 Гідне похвали є те, що ми бачимо, як Свідки в усіх частинах світу охоче жертвують собою заради інших справ. Вони стають у ряди добровільних працівників, котрі будують місця поклоніння, служать на конгресах і зголошуються як постійні працівники для очищення місцевого Залу Царства в часи стихійного лиха. Що ж стосується Залу Царства, завжди потрібно впевнятись у тому, чи після кожного зібрання його залишено чистим і охайним. Виконання завдань, які можуть здаватися незначними, виявляє правильне розуміння Ісусових слів з Луки 16:10: «Хто вірний в найменшому,— і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому,— і в великому несправедливий».
■ Підтримувати діяльності збору. Хоча кожен збір функціонує як частина цілої організації й отримує вказівки від «вірного і мудрого раба», сам збір складається з окремих вісників Царства (Матв. 24:45). Успіхи збору залежать здебільшого від того, наскільки кожен Свідок охочий і здатний зробити. Збір зосереджується на тому, щоб виконувати працю проповідування доброї новини на своїй території, робити нових учнів і потім духовно їх зміцнювати. Кожен з нас може робити свій внесок у цю працю. Ми можемо також поставити перед собою цілі щодо особистого вивчення, змістовної участі на зібраннях і допомоги іншим у зборі в їхніх потребах. Ці справи дають нам багато можливостей виявляти нашу охочість.
■ Брати ініціативу у справі нагляду. В кожному зборі Єгова доручив нагляд призначеним старійшинам (Дії 20:28). Це чоловіки, які докладали зусиль, щоб відповідати вимогам цього привілею (1 Тим. 3:1). Фактично кожен брат у зборі має певні можливості, щоб бути кваліфікованим для більших відповідальностей. Багато братів прогресують духовно, і їм потрібно продовжувати зростати під керівництвом старійшин збору і завдяки їхній сердечній допомозі. Ці чоловіки повинні бути старанними дослідниками Біблії й наших публікацій. Вони можуть виявляти свою охочість тим, що підкоряються призначеним духом старійшинам збору, наслідують їхню віру і розвивають риси, які повинні мати наглядачі (Євр. 13:7, 17).
■ Розпочати повночасне служіння. Зборові призначено головним чином проповідувати добру новину (Матв. 24:14). Яке ж це благословення, коли ревні брати та сестри збільшують свої зусилля, стаючи в ряди піонерів! Звичайно для цього потрібно внести деякі зміни в особисте життя. Їм, можливо, доведеться зробити додаткові зміни для того, щоб залишатися в цій особливій галузі служіння. Але той, хто тримається цього привілею, замість здатися після року чи певного періоду часу через деякі тимчасові знеохочення, безперечно, рясно благословиться Єговою. Турботливі старійшини та інші зрілі брати можуть сприяти успіхові піонерів, підбадьорюючи їх словом і ділом. Який же чудовий дух виявляє молодь, що розпочинає піонерувати зразу ж після закінчення школи! Те ж саме можна сказати про дорослих, котрі стають у ряди сталих піонерів одразу, як тільки звільняються трохи від своїх світських обов’язків. Яке ж задоволення отримує присвячений християнин, коли він таким чином підтримує прискорення роботи Єгови — роботи збирання! (Ісаї 60:22).
■ Брати участь у будуванні та утримуванні місць зібрань. Будуються буквально сотні сучасних Залів Царства, а також Залів конгресів. Вражає те, що мало не всю роботу виконують наші брати та сестри, які охоче віддають свій час і здібності (1 Хрон. 28:21). Тисячі охочих працівників утримують ці приміщення в доброму стані, виконуючи різні необхідні для цього роботи (2 Хрон. 34:8). Оскільки ця робота є одним з аспектів священного служіння, ті, хто в ній бере участь, охоче жертвують собою, не вимагаючи при цьому грошей за таке служіння, також вони не вимагають платні за те, що проповідують від дому до дому, виголошують публічні промови у зборі або допомагають при підготовці зібрань чи конгресів. Ці добровольці безплатно пропонують свої послуги, щоб планувати і будувати місця поклоніння на хвалу Єгові. Вони завзято допомагають заповнювати офіційні документи, вести рахунки, купувати необхідне і вираховувати кількість потрібних матеріалів. Ці вірні і віддані служителі Єгови не вимагають плати за накладні витрати або іншим способом прямо чи непрямо не вишуковують матеріальну вигоду від послуг, які вони виконують, оскільки усі свої таланти й засоби вони присвятили Єгові. Для цієї справи потрібні старанні працівники, котрі надають свої послуги «від душі, немов Господеві» (Кол. 3:23).
15 Що в такому разі робить унікальною охочість народу Єгови? Дух давання. Їхнє щедре давання включає в себе більше, ніж давання грошей чи матеріальних речей,— вони самі — «добровільна жертва» (Пс. 110:3, Дерк.). У цьому полягає суть присвячення Єгові. Ми отримуємо винагороду особливим способом. Ми маємо «більше щастя» і ‘щедро жнемо’, бо те, що ми робимо, цінується іншими, які у свою чергу також нам щось дають (Дії 20:35, Хом.; 2 Кор. 9:6; Луки 6:38). Наш небесний Отець Єгова— наш найбільший Добродійник, який «любить того, хто з радістю дає» (2 Кор. 9:7). Він винагородить у стократ благословеннями, які триватимуть вічно (Мал. 3:10; Римл. 6:23). Отже, коли для тебе будуть доступні привілеї у служінні Єгові, чи ти охоче станеш у ряди добровольців і відповісиш так, як відповів Ісая: «Ось я,— пошли Ти мене!»? (Ісаї 6:8).