Будь хорошим співрозмовником!
1 Щоб виконувати доручення проповідувати й робити учнів, нам потрібно передавати інформацію іншим людям (Матв. 24:14; 28:19, 20). Навіть між друзями може існувати проблема — невміння спілкуватись. Що допоможе нам успішно донести добру новину до незнайомих людей?
2 Від незнайомця до друга. Намагайся поставити себе на місце тих, до кого підходиш у служінні. Зрозуміло, що в сьогоднішньому світі декотрі люди можуть з підозрілістю або навіть зі страхом ставитися до незнайомців. Таке ставлення не сприяє спілкуванню. Як можна подолати подібне упередження в тих, кого зустрічаєш? Перш ніж ми скажемо хоч одне слово, вже багато про нас розповість наш скромний зовнішній вигляд. Охайний одяг і гідна поведінка допоможе людям не боятися нас (1 Тим. 2:9, 10).
3 Ще один засіб для хорошого спілкування — невимушені дружні манери. Вони допомагають іншим вільно почуватися з нами і прихильніше слухати. Щоб досягти цього, потрібно добре підготуватися до служіння. Коли ми чітко знаємо, що́ збираємося сказати, то схильні значно менше хвилюватися. Такий мирний склад розуму може привабити інших до нашої звістки. Згадуючи візит нашої сестри, одна жінка сказала: «Я пам’ятаю, що на її усміхненому обличчі був спокій. Це мене заінтригувало». Тому та жінка почала слухати добру новину.
4 Риси, що приваблюють інших. Нам необхідно виявляти непідробне особисте зацікавлення людьми (Фил. 2:4). Один спосіб робити це — не панувати під час розмови. Зрештою, спілкування також включає в себе вислуховування іншої людини. Коли ми запрошуємо співрозмовника висловити свої думки і зацікавлено слухаємо його, він відчуває, що ми турбуємося ним. Отже, коли говорить хтось інший, не поспішай змінити тему, щоб сказати підготовлений тобою вступ. Похвали особу, якщо ти можеш зробити це щиро, і намагайся будувати розмову на основі висловлених нею думок. Якщо зі слів співрозмовника видно, що́ його турбує, тоді відповідно пристосуй свій вступ.
5 Скромність і смиренність розуму сприяють живому спілкуванню (Прип. 11:2; Дії 20:19). Люди тягнулися до Ісуса, оскільки він був «лагідний і сумирний серцем» (Матв. 11:29, Хом.). І навпаки, зарозуміле ставлення відштовхує інших. Тож, хоча ми твердо переконані в тому, що знаємо правду, було б мудро уникати категоричного тону в розмові з людьми.
6 А що, коли людина висловлює небіблійні погляди? Чи ми зобов’язані її виправляти? Так, у свій час. Але цього не слід робити при першій же розмові. Часто корисно взяти за основу думки, з якими погоджується твій співрозмовник, перш ніж ділитися з ним біблійними вченнями, котрі, можливо, йому важко буде прийняти. Для цього потрібно мати терпеливість і тактовність. Павло дав у цьому чудовий приклад, коли свідчив суддям Ареопагу (Дії 17:18, 22—31).
7 Але найбільше нам допоможе бути успішними співрозмовниками неегоїстична любов. Як Ісус, ми маємо виявляти співчуття до людей, котрі «змучені та розпорошені, «як ті вівці, що не мають пастуха» (Матв. 9:36). Це спонукає нас доносити до них добру новину і допомагати їм йти дорогою життя. Наша звістка — це звістка любові, і тому говорімо її з любов’ю. Роблячи так, ми наслідуємо Бога Єгову та Ісуса Христа — найвизначніших Співрозмовників у Всесвіті.