Похвала підкріпляє
1 «Хіба я сьогодні не була чемною?» — сказала, плачучи, дівчинка, коли її поклали спати. Те запитання дуже вразило її матір. Помітивши, що дочка старалася поводитись добре, мати не спромоглася хоч трошки похвалити її. Сльози тієї дівчинки нагадують, що кожен з нас — незалежно від того, чи ми молоді, чи похилі віком — потребує похвали. Чи ми підкріпляємо наших ближніх, хвалячи їх за добрі вчинки? (Прип. 25:11).
2 У нас є багато вагомих підстав хвалити наших співхристиян. Старійшини, службові помічники та піонери наполегливо працюють, щоб виконувати свої обов’язки (1 Тим. 4:10; 5:17). Богобоязливі батьки роблять все можливе, щоб навчити своїх дітей дорогам Єгови (Еф. 6:4). Християнська молодь веде напружену боротьбу, чинячи опір ‘духу світу’ (1 Кор. 2:12; Еф. 2:1—3). Інші особи вірно служать Єгові попри такі випробування, як похилий вік, проблеми зі здоров’ям тощо (2 Кор. 12:7). Усі вони заслуговують похвали. Чи ми визнаємо їхні гідні похвали зусилля?
3 Особисті і конкретні. Нам усім дуже приємно чути, коли хвалять наш збір зі сцени. Але похвала ще більше підкріпляє, коли вона скерована до нас особисто. Наприклад, у 16-му розділі послання до римлян Павло серед інших християн особисто похвалив Фіву, Прискиллу й Акилу, Трифену й Трифосу і Персиду (Рим. 16:1—4, 12). Як же його слова повинні були підкріпити тих вірних слуг! Така похвала запевняє наших братів і сестер у тому, що вони потрібні, а також наближає нас один до одного. Чи ти недавно похвалив когось за якийсь конкретний вчинок? (Еф. 4:29).
4 Від серця. Щоб похвала по-справжньому підкріпила, вона має бути щирою. Люди відчувають, чи ми говоримо від серця, чи просто ‘лестимо язиком’ (Прип. 28:23). Коли вчимося помічати добрі риси в інших, наше серце буде спонукувати нас їх хвалити. Тож не скупімось на щирі вислови похвали, знаючи, що «слово на часі своєму — яке воно добре»! (Прип. 15:23).