Вони отримали рясні благословення, повернувшись в рідну країну

ЧИМАЛО братів і сестер, які колись поїхали в багатші країни в пошуках кращого життя, пізніше повернулися на батьківщину. Любов до Єгови і до ближнього спонукала їх переїхати туди, де є більша потреба у вісниках Царства (Матв. 22:37—39). На які жертви вони пішли і які благословення отримали? Розгляньмо приклад братів і сестер з Камеруну, країни на заході центральної Африки.

«СПРАВДІ РИБНЕ МІСЦЕ»

У 1998 році брат на ім’я Онесім емігрував з рідного Камеруну. Він прожив за кордоном 14 років. Якось на зібранні він почув приклад, що стосувався проповідування. Промовець сказав: «Двоє друзів рибалять в різних місцях. В одного клює, а в другого не дуже. Хіба другий не перейде туди, де ловить перший?»

Цей приклад змусив Онесіма задуматися, чи не варто йому повернутись в Камерун і допомогти місцевим вісникам, адже в цій країні духовна риболовля у розпалі. Все ж він переживав, чи вдасться йому після стількох років пристосуватися до життя в рідній країні. Тому спочатку Онесім приїхав у Камерун на півроку. А в 2012 році він переїхав на постійно.

Онесім розповідає: «Я мав призвичаїтися до жаркого клімату і нових умов життя. Я також мав знову звикати до твердих лавок у Залі Царства. Але чим більше я зосереджувався на програмі,— каже він з усмішкою,— тим менше згадував про м’які крісла».

У 2013 році Онесім одружився з Жеральдін, яка повернулася в Камерун, проживши дев’ять років у Франції. Які благословення отримала ця пара завдяки тому, що зосередилась на теократичних справах? Онесім каже: «Ми закінчили Школу для проповідників Царства і тепер служимо в Бетелі. За останній рік у нашому зборі охрестилося аж 20 зацікавлених! Я бачу, що територія, де я тепер служу,— справді рибне місце» (Марка 1:17, 18). Жеральдін додає: «Я навіть не уявляла, що отримаю тут стільки благословень!»

ДУХОВНІ ДІТИ ПРИНОСЯТЬ РАДІСТЬ

Джудіт переїхала в Сполучені Штати, але дуже хотіла розширити своє служіння. Вона розповідає: «Кожного разу, коли я приїжджала до родичів у Камерун, я починала кілька біблійних вивчень. І коли треба було повертатися в Штати, я плакала, бо не хотіла залишати своїх зацікавлених». Але Джудіт не наважувалась на переїзд в рідну країну. Вона мала високооплачувану роботу, завдяки якій могла покривати витрати на лікування батька в Камеруні. Все ж Джудіт поклалася на Єгову і переїхала. Вона визнає, що їй бракувало деяких зручностей, які вона мала в розвиненій країні. Джудіт молилася до Єгови, щоб він допоміг їй пристосуватися. Вона побачила відповідь на свою молитву, коли її підтримав районний наглядач з дружиною.

Озираючись назад, Джудіт каже: «Лише за три роки в мене з’явилося четверо духовних дітей. Це принесло мені велику радість». Пізніше Джудіт служила спеціальною піонеркою, а тепер вона і її чоловік Сем-Кастель виконують районне служіння. А як же лікування батька Джудіт? Вона та її рідні знайшли лікарню за кордоном, яка погодилась безкоштовно його прооперувати. На щастя, операція пройшла успішно.

ВОНИ ПОБАЧИЛИ, ЯК ЄГОВА ЇХ ПІДТРИМУЄ

Брат на ім’я Віктор переїхав у Канаду. Стаття про вищу освіту, яку він прочитав у «Вартовій башті», змусила його задуматися. Він кинув університет і вирішив здобути професійну освіту. Віктор каже: «Це дозволило мені швидше піти на роботу і здійснити свою мрію — почати служити піонером». Пізніше він одружився з Каролін, і разом вони відвідали Камерун. Під час екскурсії в Бетелі їх заохотили подумати про переїзд в Камерун. Віктор розповідає: «В Канаді нас нічого не тримало, і, оскільки ми вели просте життя, нам було легко відгукнутися на запрошення». Хоча у Каролін були деякі проблеми зі здоров’ям, вони переїхали.

Віктор і Каролін служили сталими піонерами і допомагали задовольняти духовну спрагу багатьом людям у своїй території. Якийсь час вони жили на заощадження. Потім вони поїхали на кілька місяців до Канади, щоб заробити грошей і далі продовжувати піонерське служіння в Камеруні. Які благословення отримало це подружжя? Вони закінчили Школу для проповідників Царства, були спеціальними піонерами, а тепер є служителями на будівництві теократичних споруд. Віктор каже: «Тільки коли ми вийшли за межі нашої зони комфорту, ми побачили, як Єгова нас підтримує».

РАДІСТЬ ВІД ТОГО, ЩО ЛЮДИ ПРИСВЯЧУЮТЬСЯ ЄГОВІ

У 2002 році Ален, який тоді навчався в університеті в Німеччині, прочитав буклет «Молоді люди! Які цілі ви ставите у своєму житті?». Цей буклет спонукав його поставити перед собою нові цілі. У 2006 році його запросили в Школу удосконалення служіння, а після того призначили в його рідну країну, Камерун.

У Камеруні Ален знайшов роботу з неповною зайнятістю. Пізніше у нього з’явилася більш оплачувана робота, але він переживав, що вона не дозволить йому приділяти достатньо часу служінню. Тож, коли Алену запропонували служити спеціальним піонером, він з радістю погодився. Його роботодавець не хотів втрачати такого працівника і навіть був готовий підняти йому зарплату. Проте Ален не змінив свого рішення. Згодом він одружився зі Стефані, яка не один рік жила у Франції. З якими труднощами вона стикнулася, коли переїхала в Камерун?

Стефані говорить: «У мене з’явилося кілька недуг та алергії. Але я змогла підібрати хороше лікування, і тепер вони мені не так дошкуляють». Витривалість Алена і Стефані була винагороджена. Ален розповідає: «Якось ми поїхали проповідувати у віддалене село, що називається Кате, і знайшли там кількох людей, які хотіли вивчати Біблію. Ми проводили з ними вивчення по телефону. Зрештою двоє учнів охрестилося, і в тому селі була сформована група». Стефані додає: «Немає більшої радості, ніж допомагати людям пізнати Єгову і присвятитися йому. Служачи тут, ми відчували цю радість багато разів». Тепер Ален і Стефані виконують районне служіння.

«МИ ЗРОБИЛИ САМЕ ТЕ, ЩО МАЛИ ЗРОБИТИ»

Жизель охрестилася в Італії, де навчалася в медичному університеті. З нею вивчало Біблію подружжя піонерів. Їй дуже подобалося, що вони вели просте життя. Жизель хотіла робити більше в служінні, тож під кінець свого навчання в університеті вона почала служити сталим піонером.

Жизель думала про те, щоб повернутися в Камерун і розширити служіння, але в неї були деякі побоювання. Вона каже: «Мені треба було відмовитися від права на проживання в Італії і залишити своїх друзів та родичів». Все ж у травні 2016 року Жизель повернулася в Камерун. Через деякий час вона вийшла заміж за Ліонса, і камерунський філіал порадив їм переїхати в місто Айос, де є велика потреба у вісниках Царства.

Як їм жилося в Айосі? Жизель розповідає: «Часто у нас тижнями не було світла і ми не могли зарядити мобільні телефони, тож ми рідко ними користувалися. Я навчилася готувати на дровах. По воду ми ходили ввечері з ліхтариками і тачками, коли біля джерела вже не було людей». Що допомагало цьому подружжю не опускати рук в тих складних умовах? Жизель пригадує: «Єгова давав нам свій дух, ми з чоловіком підтримували одне одного, а наші друзі та рідні час від часу допомагали нам морально і матеріально. Завдяки цьому ми подолали всі труднощі».

Чи вона шкодує, що повернулася в рідну країну? «Ані трохи! — говорить Жизель.— Спочатку нам з чоловіком було нелегко і часом нас охоплювало знеохочення. Але коли ми все подолали, то зрозуміли, що ми зробили саме те, що мали зробити. Ми довіряємо Єгові і відчуваємо, що тепер він до нас близький, як ніколи». Ліонс і Жизель закінчили Школу для проповідників Царства і тепер служать тимчасовими спеціальними піонерами.

Подібно, як рибалка готовий багато чого знести заради хорошого улову, ті, хто повертається в рідну країну, охоче ідуть на жертви, щоб допомагати людям, спраглим правди про Царство. Єгова, безперечно, з прихильністю пам’ятає цих працьовитих вісників за їхню любов, яку вони виявляють до його імені (Неем. 5:19; Євр. 6:10). Можливо, ти живеш за кордоном і в тебе на батьківщині є потреба у вісниках Царства. Чи ти міг би повернутися у свою країну? Якщо ти це зробиш, то на тебе чекають рясні благословення! (Присл. 10:22).