«Любов до Єгови допомогла мені вистояти»

Але як так сталося, що я, колишній комуніст, прийняв віру людей, яких вважали ворогами радянського народу? І як Єгова з любов’ю навчав мене і шліфував мій характер протягом років у трудовому таборі і на засланні?

Шукаю справедливість і душевний мир

Я народився 1930 року в бідному селі Табань на півночі Молдови. Щоб прогодувати шістьох дітей, батьки тяжко працювали в колгоспі. Жили ми дуже бідно. Моя мама була православною, а батько католиком. Пам’ятаю, як їх часто обурювала безсоромна поведінка священиків.

У 18 років я закінчив школу і вступив у комсомол — молодіжну організацію, яка поширювала ідеї комунізму і готувала майбутніх членів комуністичної партії. Невдовзі я став секретарем місцевого осередку. Мене приваблювали ідеї рівності, справедливості і братерства, але я бачив лише несправедливість і нехтування моральними принципами. Я відчував, що зайшов у глухий кут.

Радянський Союзa боровся з релігією, а я був комсомольцем, тому мусив підтримувати антицерковну політику держави. У нашому селі жили Свідки Єгови. Це були чесні і мирні люди, але я вважав їх фанатиками. Я й подумати не міг, що дуже скоро один із них відповість на запитання, які не давали мені спокою.

Свідком Єгови у нашому селі був і мій дядько Димитрій. Якось, навесні 1952 року, він запитав мене: «Як ти хочеш прожити своє життя?» Він був єдиний, хто переживав за моє майбутнє. Тоді мене турбувало дуже багато питань, на які я не знаходив відповіді. Наприклад, я не міг зрозуміти: якщо Бог існує, чому він допускає стільки страждань? Протягом восьми днів дядько Димитрій за допомогою Біблії відповідав на мої запитання. Іноді ми розмовляли про Бога до третьої ранку!

Я вирішив серйозно взятися за вивчення Біблії. Я зрозумів, що в мене є небесний Батько, який мене любить (Псалом 27:10). Знань з Біблії я мав небагато, але настільки полюбив Єгову, що був готовий почати нове життя. Я вийшов з партії, незважаючи на погрози місцевого парторга. Лише через чотири місяці після того, як я почав вивчати Біблію, у вересні 1952 року, я присвятився Єгові і охрестився.

Моя любов до Єгови випробовується

У ті часи діяльність Свідків Єгови була заборонена. Але я хотів на ділі показати свою любов до Єгови, тому зголосився доставляти біблійну літературу Свідкам у сусідніх селах. Це було ризиковано: люди були готові донести на кожного, хто здавався їм підозрілим. Навіть деякі Свідки не довіряли мені: вони боялися, що я таємний агент КДБ (тоді багато таких агентів намагалося проникнути у збори). Але невдовзі підозри братів розвіялися. Через два місяці після хрещення мене арештували і засудили за розповсюдження забороненої літератури.

Перед судом мене майже рік утримували в ув’язненні. Під час допитів слідчі намагалися мене зламати. Але їм це не вдалося, бо я дуже любив Бога Єгову. Судове слухання відбулося в Одесі. На нього викликали моїх батьків і братів та сестер. У той час вони не були Свідками.

На суді говорили, що мене обманом затягли в небезпечну секту. Рідних намагалися переконати, що я втратив розум. Залякані батьки зі сльозами просили мене відмовитися від своєї віри. А я спокійно сказав мамі: «Не бійтесь, я при своєму розумі. Я нарешті знайшов те, що так довго шукав, і я ніколи від цього не відмовлюся» (Прислів’я 23:23). Я ще мало знав Біблію, але того, що я знав, було достатньо, щоб залишатися відданим Єгові. Років через шість мої батьки більше вникли в те, у що я вірю, і теж стали Свідками Єгови.

Мене засудили до 15-ти років виправних робіт і поїздом етапували у сумнозвісні табори ГУЛАГу на Колимі. Охоронці били нас і морили голодом, щоб тримати нас під своїм контролем. Спочатку я навіть думав, що не виживу.

Бог з любов’ю турбувався про мене і навчав

Коли мене привезли у табір, там уже було 34 Свідки. Один із них обережно запитав мене: «Є тут Йонадави?» Я відразу зрозумів, про що він. Тільки мої духовні брати могли поставити таке запитання. Ці досвідчені брати не тільки навчили мене застосовувати біблійні принципи у різних напружених ситуаціях, але й допомогли мені розвинути цінні християнські риси, наприклад розважність.

У таборі я працював машиністом. Якось мій напарник Матвій похвалився, що знає напам’ять імена аж 50 святих. А я у відповідь поглузував з цих так званих святих. Матвій накинувся на мене з кулаками, і я втік. Потім брати над цим сміялися. Я образився і сказав їм: «Чого ви смієтеся? Я хотів проповідувати!» Вони м’яко нагадали мені, що наша мета — розповідати людям добру новину, а не ображати їх (1 Петра 3:15). Хоча Матвій був політв’язнем, на нього справило враження те, що Свідки ставилися до охоронців і влади з повагою. Згодом він почав вивчати Біблію. Ніколи не забуду ту ніч, коли його таємно охрестили у бочці з холодною водою.

Невдовзі після того, як я прибув у табір, мені і ще двом молодим братам наказали відвідувати політзаняття. Ми відмовились, бо думали, що так порушимо свій християнський нейтралітет (Івана 17:16). За це нас на два тижні кинули в карцер. Коли ми вийшли з карцеру, зрілі брати по-батьківськи пояснили нам, що відвідувати політзаняття необов’язково означає порушувати нейтралітет. На цих заняттях ми навіть могли б давати свідчення. Завдяки цим братам ми поступово ставали мудрішими і розважнішими.

Те, як брати терпеливо навчали мене, було для мене доказом любові Єгови. Ось один випадок. Серед ув’язнених був священик, який працював головним бухгалтером. При кожній зустрічі він казав мені: «Здрастуй, бісів син!» Один в’язень намовив мене з сарказмом відповісти: «Здрастуй, батя!» Я так і зробив, і за це мене сильно побили. Коли брати про все дізналися, вони пояснили мені, що я повівся неправильно (Прислів’я 29:11). Після того я попросив вибачення у священика.

До ув’язнення я ходив на зібрання, які заради конспірації проводилися пізно вночі або рано-вранці. А у таборі ховатися не було як, бо охоронці постійно за нами стежили. Тому ми щодня ставали в коло і на очах у охоронців обговорювали біблійні уривки, які заздалегідь написали на клаптиках паперу. Під час таких обговорень ми намагалися запам’ятати якомога більше біблійних віршів. А коли хтось з охоронців до нас підходив, ми швидко ковтали свої записи.

У засланні відчуваю на собі Божу любов

Після звільнення з табору мене відправили в заслання у Карагандинську область в Казахстані. Через якийсь час я вирішив одружитися. Оскільки я не міг вільно переміщатися, я попросив відпустити мене на 20 днів у Томську область. Там жила симпатична, віддана Єгові сестра, яку звали Марія. Я прийшов до неї і прямо сказав: «Марія, у мене немає часу зустрічатися. Виходь за мене!» Вона погодилась, і ми зіграли скромне весілля. Їй подобалось, що я не відступав перед випробуваннями і залишався вірним Єгові, і вона хотіла стати для мене підтримкою у служінні Богу (Прислів’я 19:14).

У 1960-х ми не могли відкрито проповідувати від дому до дому, тому ми старалися використовувати кожну можливість розповісти людям про надію вічно жити на землі. Наприклад, ми проповідували, коли ходили в гості або їздили у відпустку. Нам потрібна була винахідливість. Скажімо, ми заходили до тих, хто продавав будинок, починали з ними розмову і переводили її на духовні теми. Так ми з Марією почали кілька вивчень Біблії, і шестеро осіб стали Свідками Єгови.

Іноді нам вдавалося свідчити під час виборів. Одного разу на фабрику, де працював я і кілька братів, прийшли кадебісти. У присутності приблизно тисячі працівників вони почали вимагати від нас пояснень, чому Свідки Єгови не беруть участі в політиці. За нас заступилися головний інженер і ще кілька працівників. Вони сказали, що ми старанні і відповідальні працівники. Їхні слова додали нам сміливості. Ми змогли все спокійно пояснити і навіть процитували Біблію. Завдяки цьому четверо працівників зацікавилися біблійною правдою і менш ніж через рік охрестилися.

На початку 1970-х років багато щирих людей у Казахстані стали Свідками. Ми побачили потребу організувати конгрес. Але як це зробити, не викликаючи підозр з боку влади? Ми вирішили провести одноденний конгрес під час весілля, яке мало відбутись в одному селі неподалік Алмати. Привітати наречених і послухати програму конгресу прийшло понад 300 людей. Моя дружина та кілька інших сестер прикрасили місце, де мав проводитись конгрес, і приготували багато смачної їжі. А особливо гостям сподобалися промови, які виголошувало більше десяти братів. Того дня я вперше виступав перед такою кількістю людей.

Божа любов підтримувала нас у всіх випробуваннях

Моя люба дружина Марія усі ці роки була мені вірним другом. Вона була лагідною, в усьому мене підтримувала і завжди головним для неї було Царство. Хоча Марія мала добре здоров’я, у неї несподівано розвинулась тяжка форма остеопорозу і останні 16 років життя вона була прикута до ліжка. Доглядати за нею мені допомагала наша дбайлива донька, Людмила. Марія померла у 2014 році.

Коли я бачив, як Марія страждає, то відчував свою безпорадність. Але ми до останнього дня читали з нею Біблію і підбадьорливі статті. Ми часто розмовляли про новий світ. Іноді я тихо плакав біля її ліжка. Але чудові обіцянки Єгови заспокоювали нас і додавали сил жити далі (Псалом 37:18; 41:3).

Відтоді як я зрозумів, що Єгова любить мене, я постійно відчував його підтримку (Псалом 34:19). Коли я був молодий і недосвідчений, я бачив любов Єгови в тому, що брати допомагали мені змінювати мій характер. Коли я був у таборі і на засланні, Єгова підтримував мене через своє Слово. Єгова додавав мені сил доглядати за моєю дорогою дружиною до її смерті. Тепер я можу впевнено сказати, що любов до Єгови допомогла мені витримати усі випробування.