Моє бажання допомагати глухим не гасне

Я народився в 1941 році у сім’ї глухих у місті Віррат (Фінляндія). І батьки, і мої молодші брат з сестрою, і багато моїх родичів були глухими. Ми всі спілкувалися жестовою мовою.

Дізнаюсь про те, що обіцяє Біблія

Школа-інтернат, в якій я вчився, була приблизно за 240 кілометрів від мого дому. У ті часи в школах для глухих у Фінляндії змушували вчити фінську мову і читати по губах. Нам забороняли говорити жестовою мовою. Якщо вчителі помічали, що хтось із нас говорить жестами, то били по руках лінійкою чи указкою. Після цього ми ще довго ходили з опухлими пальцями.

Батьки мали ферму, тому після закінчення школи я пішов в аграрний коледж. Коли я повернувся додому, то побачив на столі журнали «Вартова башта» і «Пробудись!». Батько пояснив мені, що ці журнали розповідають про чудові обіцянки з Біблії і що чуючі люди проводять біблійне вивчення з ним і з мамою. Порозумітися їм допомагали папір і ручка.

Батько сказав мені, що під правлінням Божого Царства земля перетвориться на прекрасний рай, а мертві воскреснуть. Але ж мене вчили, що люди після смерті йдуть на небо! Я подумав, що батько, напевно, не зрозумів Свідків, адже вони не розмовляли жестовою мовою.

Коли ця пара знову прийшла до нас, я запитав їх, чи батько правильно їх зрозумів. «Все правильно!» — запевнили вони. Потім Свідки показали мені Івана 5:28, 29, де наводяться слова Ісуса про воскресіння. Вони пояснили, що Бог очистить землю від зла і встановить мир і що люди будуть жити вічно і матимуть досконале здоров’я (Псалом 37:10, 11; Даниїла 2:44; Об’явлення 21:1—4).

Я хотів знати більше, тому почав вивчати Біблію з чуючим Свідком на ім’я Антеро. Він не знав жестової мови, тому відповіді на запитання з книжки я писав, а він читав їх і писав додаткові запитання або коментарі. Антеро терпеливо вивчав зі мною по дві години на тиждень.

У 1960 році я пішов на конгрес Свідків Єгови, який перекладався жестовою мовою. У п’ятницю після обіду було оголошення про те, що наступного дня відбудеться хрещення. Тому в суботу зранку я взяв свої спортивні шорти, рушник і охрестивсяa. Невдовзі охрестилися мої батьки і брат з сестрою.

Ділюсь біблійними істинами

Мені так хотілося розповісти про те, що я дізнався, усім глухим, тим більше, що я знав жестову мову! Спочатку я проповідував глухим у своєму рідному місті.

Потім я переїхав у Тампере, велике індустріальне місто у Фінляндії. Я ходив від дому до дому і запитував людей, чи знають вони, де живуть глухі. Завдяки цьому я почав біблійні вивчення, і всього через кілька років в Тампере вже було 10 глухих вісників.

У 1965 році я познайомився з дуже симпатичною сестрою на ім’я Майре, а наступного року ми з нею одружилися. Майре швидко вивчила жестову мову. Усі п’ятдесят років, які ми разом служили Єгові, вона була мені вірною помічницею.

Через два роки після нашого одруження у нас народився син Марко. Він був чуючим. З дитинства він навчився розмовляти і фінською усною, і фінською жестовою мовами. Марко охрестився в 13 років.

Наша жестова група в Тампере з часом виросла. Тому в 1974 році ми переїхали в інше місто — Турку, де не було жодного глухого Свідка Єгови. І знову ми почали шукати глухих від дому до дому. За роки, проведені нами в Турку, охрестилося 12 моїх учнів.

Проповідуємо в країнах Балтії

У 1987 році Марко запросили служити в Бетелі. Наша жестова група в Турку духовно зміцніла, і ми почали думати про переїзд.

Приблизно у той час з’явилася можливість проповідувати у Східній Європі. Тому в січні 1992 року я і один глухий брат поїхали в столицю Естонії — Таллінн.

Ми розшукали сестру, брат якої був глухим. Він не цікавився правдою, але познайомив нас з багатьма глухими в Естонії. В останній вечір перед нашим від’їздом він взяв нас на зібрання Естонської асоціації глухих у Таллінні. Ми приїхали заздалегідь і розклали на столі книжки і журнали естонською і російською мовами. Нам вдалося розповсюдити приблизно 100 книжок, 200 журналів і отримати близько 70 адрес. У цей вечір ми поклали початок проповідуванню жестовою мовою в Естонії.

Потім ми з Майре почали регулярно їздити в Естонію. Ми скоротили свій робочий графік і стали піонерами. У 1995 році ми переїхали ближче до Гельсінкі, тому що звідти нам було легше добиратися поромом до Таллінна. Ми й не уявляли, яким плідним буде служіння в Естонії!

Ми почали стільки вивчень, скільки могли проводити, і 16 наших учнів охрестилися. Серед них дві рідні сестри, які були і глухими, і сліпими. З ними я проводив вивчення тактильною жестовою мовою — вони клали свої руки на мої і читали мої жести.

Проведення вивчень Біблії з глухими мало свої труднощі. У ті часи наші публікації не перекладалися жестовою мовою, тому під час вивчень мені дуже допомагали ілюстрації з наших книжок і журналів. Я навіть зібрав їх у спеціальний альбом.

Брати з фінського філіалу попросили мене допомогти в жестовому полі у Латвії і Литві. Ми кілька разів їздили в ці країни і разом з місцевими Свідками шукали глухих. Майже кожна країна має свою жестову мову. Тому я вивчив жестові естонську, латиську, литовську і трохи навчився російської жестової мови, якою дехто говорить в країнах Балтії.

Ми їздили проповідувати в Естонію та Латвію і Литву протягом восьми років. Однак нам довелось відмовитись від цих поїздок, бо у Майре діагностували хворобу Паркінсона.

Організовується переклад жестовою мовою

У 1997 році у фінському філіалі організували жестову перекладацьку групу. Ми з Майре жили неподалік і допомагали у перекладі. (Я й досі час від часу беру участь у підготовці публікацій жестовою мовою.) Ми працювали разом з нашим сином Марко. Пізніше Марко і його дружина Кірсі навчали жестові перекладацькі групи в інших країнах.

Крім того, філіал організував курси навчання жестової мови. Завдяки цим курсам багато братів і сестер, які чують, почали проповідувати в жестовій території і приєдналися до жестових зборів і груп.

Моє бажання допомагати глухим не згасає

У 2004 році ми з Майре стали свідками того, як утворився перший збір фінською жестовою мовою у Гельсінкі. Минуло три роки, і у зборі з’явилось багато піонерів. Збір був ревним і духовно міцним.

Ми знову почали планувати переїзд у місцевість, де більша потреба. У 2008 році ми переїхали ближче до Тампере і перейшли в групу, в якій були 34 роки тому. Через рік наша група стала другим жестовим збором у Фінляндії.

На жаль, здоров’я моєї дорогої дружини Майре погіршувалось. Я піклувався про неї до її смерті у 2016 році. Мені дуже не вистачає Майре, і я з нетерпінням чекаю, коли зустрінуся з нею в новому світі, де вже не буде хвороб (Ісаї 33:24; Об’явлення 21:4).

А поки цей час не настав, я залишаюся зайнятим у служінні. Минуло 60 років відтоді, як я почав ділитися доброю новиною з глухими. І моє бажання допомагати їм не згасає!