Я хотіла всі сили віддавати служінню Єгові

Я полюбила правду змалку. Тому дуже хотіла присвятитись Єгові й охреститись і зробила це у 13 років. Приблизно через рік брат Гельє Лінкa запитав мене, чи я колись роздумувала про піонерське служіння. Я добре пам’ятаю цю розмову. Хоча мої батьки служили тимчасовими піонерами (як тоді називали допоміжних піонерів), я не мала жодної уяви, що таке стале піонерське служіння. Розмова з братом Лінком пробудила в мені бажання робити для Єгови більше.

Готуємось до переслідувань

У 1974 році в Ефіопії почалися політичні заворушення, які призвели до арештів, вбивств і хаосу. Через якийсь час ми вже не проповідували від дому до дому і збирались лише маленькими групами. Батьки почали готувати нас, дітей, до майбутніх труднощів. Вони пояснювали нам деякі біблійні принципи і допомагали зрозуміти, що таке християнський нейтралітет. Ми знали, що Єгова обов’язково допоможе нам пригадати, що треба говорити, коли нас будуть допитувати, і зрозуміти, коли краще змовчати (Матвія 10:19; 27:12, 14).

AFP PHOTO

Після школи я почала працювати в авіакомпанії «Ethiopian Airlines». Якось вранці, коли я прийшла на роботу, колеги почали вітати мене. Виявилось, що мене вибрали очолити парад, присвячений річниці правління уряду. Я відразу пояснила начальству, що дотримуюсь християнського нейтралітету і тому не візьму участі в параді.

Наступного дня на роботі я здалека побачила озброєних чоловіків, які йшли до каси. Я подумала, що вони збираються заарештувати когось, хто намагається втекти з країни. Як же я здивувалась, коли вони показали пальцем на мене! Чого вони від мене хочуть? А день так добре починався...

Опиняюся у в’язниці

Військові відвели мене на допит, який тривав кілька годин. Мене запитували: «Хто фінансує Свідків Єгови? Ти працюєш на Фронт визволення Еритреї? Чи ти і твій батько працюєте на американський уряд?» У цій напруженій ситуації я почувалася спокійною. Впевнена, що Єгова підтримав мене у той момент (Філіппійців 4:6, 7).

Після допиту військові відвели мене в будинок, який перетворили на в’язницю. Мене завели в камеру, площею близько 30 квадратних метрів, в якій вже було десь 15 молодих жінок. Усіх їх посадили за політичні погляди.

Тої ночі я лежала на голій підлозі у своїй робочій уніформі і думала, як, напевно, зараз переживають мої домашні. Вони знали, що мене заарештували, але не знали, де я. Я молилась до Єгови і просила, щоб він допоміг їм якось довідатись про це.

Коли я зранку прокинулась, то побачила молодого охоронця, який був моїм знайомим. Він здивовано на мене подивився і запитав: «Астер, ти що тут робиш?» Я попросила його піти до моїх батьків і сказати, де я. Того ж дня батьки передали мені їжу й одяг. Через цього охоронця Єгова відповів на мою молитву. Цей випадок запевнив мене, що мій Бог поряд.

У в’язниці мені не дозволяли мати ні Біблію, ні будь-які наші публікації. Родичам і друзям не дозволяли мене відвідувати. Але Єгова підбадьорював мене через моїх співкамерниць. Я кожного дня їм проповідувала, і їм було дуже цікаво дізнатись про Боже Царство. Вони часто казали мені: «Ми боремося за людський уряд, а ти за Божий. Не здавайся, навіть якщо вони будуть погрожувати тобі смертю».

Деколи охоронці допитували і били в’язнів. Одного дня приблизно об 11 годині вечора вони прийшли по мене. У кімнаті для допитів охоронці закидували мене звинуваченнями. Вони казали, що я не підтримую уряду. Коли я відмовилась вимовити політичне гасло, двоє охоронців побили мене. Я пережила кілька таких допитів, але кожного разу палко молилась до Єгови і завжди відчувала на собі його підтримку.

Через три місяці один з охоронців сказав, що я вільна і можу йти. Це була приємна несподіванка, але було і трохи сумно, бо мені дуже подобалось розповідати про надію на Царство тим молодим жінкам.

Минуло кілька місяців після мого звільнення. Одного дня, коли мене не було вдома, до нас прийшли військові і заарештували двох моїх сестер і брата, які були ще підлітками. Тоді я зрозуміла, що мушу втікати з країни. Мені було боляче від думки, що знову треба розстатися з рідними. Але мама заохотила мене бути сильною і покладатись на Єгову. Я сіла на літак до США, і того ж самого вечора військові прийшли до нас додому, щоб вдруге мене заарештувати. Не заставши мене вдома, вони помчали в аеропорт. Але, на щастя, мій літак був уже в повітрі.

Я прибула в штат Меріленд, де мене зустріли Гейвуд і Джоан Ворд — місіонери, які колись вивчали Біблію з моїми батьками. Через п’ять місяців нарешті сповнилась моя мрія — я почала піонерське служіння. Дочка Вордів, Синді, стала моєю напарницею. Нам дуже подобалось разом проповідувати.

Служіння в Бетелі

Влітку 1979 року я побувала у Бетелі в Нью-Йорку і там познайомилася з Веслі Паркером. Мені сподобались його чудові християнські риси і те, що він дуже любив служіння Єгові. Через два роки ми одружилися і стали разом служити в Бетелі в Уоллкіллі (штат Нью-Йорк). Я працювала у відділі чистоти і в хімчистці. Пізніше мене запросили в комп’ютерний відділ, і я допомагала у відділі програмування MEPS. Мені дуже подобалось, що в Бетелі можна віддавати служінню Єгові всі свої сили. Також я познайомилася з братами і сестрами, які стали моїми друзями на все життя.

Тимчасом в Ефіопії мої рідні стикалися з суворими переслідуваннями, і це не давало мені спокою. Мої сестри і брат, яких тоді заарештували, досі були у в’язниціb. Мама кожного дня приносила їм їжу, оскільки в’язнів не годували.

У той нелегкий час Єгова підтримував мене. Брати і сестри в Бетелі теж завжди старались мене підбадьорювати і потішати (Марка 10:29, 30). Одного разу брат Джон Бутc сказав мені: «Ми дуже раді, що ти тут, ми раді, що ти служиш з нами в Бетелі. Без благословення Єгови це було б неможливо». Ці теплі слова запевнили мене, що Єгова благословив моє рішення втекти з Ефіопії і що він обов’язково подбає про моїх рідних.

Продовжуємо служіння за нових обставин

У січні 1989 року ми довідались, що будемо мати дитину. Спочатку ми були шоковані, але через кілька днів почали відчувати радість. Багато питань роїлося в нашій голові: чи ми будемо добрими батьками, де ми будемо жити і як будемо заробляти на життя після Бетелю.

15 квітня 1989 року ми спакували свої речі в машину і поїхали в Орегон. Ми вирішили поселитись там і служити сталими піонерами. Але невдовзі деякі брати з найкращих спонук почали відраджувати нас від піонерського служіння. Вони казали, що в нашій ситуації це не зовсім розсудливо. То правда, що ми не мали багато грошей і чекали дитину. Ми задумались: «Чи нам справді варто бути піонерами?» Якраз у той час наш збір відвідував районний наглядач, брат Гай Пірсd, зі своєю дружиною, Пенні. Вони заохотили нас триматися своєї мети. Тож ми почали піонерське служіння і були впевнені, що Єгова обов’язково нас підтримає (Малахії 3:10). Ми продовжили служити піонерами після народження нашого першого сина, Лемюела, а також після народження другого, Джейдона.

Ми з теплотою згадуємо, як служили піонерами, коли наші хлопці були маленькими. Під час служіння в нас було багато нагод ділитися біблійними істинами не лише з іншими людьми, але й з власними синами (Повторення Закону 11:19). Усе ж після народження третього сина, Джейфета, ми вирішили на деякий час припинити піонерське служіння (Михея 6:8).

Допомагаємо дітям полюбити Єгову

Ми розуміли, що наш найважливіший обов’язок — допомогти кожному з наших хлопців розвинути дружбу з Єговою. Ми дуже хотіли, щоб Єгова був для них реальним. Тому ми старались проводити сімейне поклоніння так, щоб хлопці з нетерпінням на нього чекали. Коли вони були маленькими, ми читали їм такі книжки, як «Слухатися Великого Вчителя» і «Моя книга біблійних оповідань». Ми навіть розігрували з ними деякі біблійні історії. Я була єдиною жінкою в нашому домі, тож, коли ми розігрували історію про Єзавель, мені довелося її грати. Хлопцям дуже подобалось скидати мене з дивана і вдавати із себе псів. Крім сімейного поклоніння, Веслі проводив з кожним хлопцем окреме біблійне вивчення.

Ми дуже любили своїх синів і молилися, щоб у нас була міцна дружна сім’я. Коли вони підростали, ми привчали їх виконувати хатні обов’язки. Вони самі мили посуд, наводили порядок у своїх кімнатах і прали свої речі. Також ми вчили їх готувати їсти.

Виховуючи дітей, ми і самі багато чого навчилися. Наприклад, були ситуації, коли ми реагували занадто гостро, говорили дітям чи одне одному якісь неприємні слова. Тоді ми вчилися виявляти смирення і просити пробачення.

Ми часто запрошували в гості братів і сестер з нашого збору. Також любили запрошувати бетелівців, місіонерів, роз’їзних наглядачів і тих, хто служив там, де є більша потреба у вісниках (Римлян 12:13). Коли вдома були гості, ми ніколи не відправляли дітей в іншу кімнату. Хлопці завжди були з нами, брали участь у розмовах, чули цікаві випадки. І дуже часто після таких розмов діти пам’ятали більше, ніж ми з Веслі.

Ми завжди старались, щоб життя, яке ми присвятили Єгові, приносило нам радість. Наприклад, ми заощаджували гроші і відпустку, щоб відвідати інші країни. Під час кожної подорожі ми їздили на екскурсію в місцевий філіал, відвідували зібрання і ходили в служіння. Завдяки цьому ми по-справжньому полюбили наше всесвітнє братство і зміцнили свої сімейні узи.

Служіння Єгові залишається найважливішим у нашому житті

Ми звернули увагу, що в нашій місцевості живе багато іспаномовних людей і їм рідко проповідують. Тож, коли хлопці були ще юними, ми запитали брата Пірса, чи не варто нам перейти в іспаномовний збір. Він широко усміхнувся і сказав: «Рибак іде туди, де є риба». Ці слова нас підбадьорили, і ми вирішили перейти в іспаномовний збір у місті Вудберн (штат Орегон). Там ми почали кілька біблійних вивчень. Дехто з тих, з ким ми вивчали, охрестився. Було так приємно бачити, як невелика іспанська група стала збором!

Якось Веслі втратив роботу, а нову знайшов у Каліфорнії, і ми туди переїхали. Через два роки Лемюел, Джейдон і я вирішили почати піонерське служіння. У 2007 році я разом з ними відвідала Школу піонерського служіння. Після навчання в школі ми побачили, що є потреба у вісниках в арабському полі. Прослуживши 13 років в іспаномовному зборі, ми вирішили перейти в арабський. Ми проповідуємо іммігрантам, які розмовляють арабською, а також беремо участь у спеціальних кампаніях за кордоном. У даний час ми служимо піонерами в арабському полі в Сан-Дієго (Каліфорнія).

Веслі — чудовий чоловік і голова сім’ї. Він завжди мав пошану до організації Єгови. Він ніколи не висловлюється негативно про Бетель чи збір, а завжди знаходить щось позитивне. Чоловік молиться разом зі мною і за мене. Коли виникають якісь труднощі, його молитви потішають мене і допомагають зберігати спокій.

Озираючись назад, ми з приємністю згадуємо своє повночасне служіння, те, як виховували дітей і служили в зборах, де є більша потреба у вісниках. Ми на власному досвіді переконалися, що Єгова благословляє тих, хто ставить служіння йому на перше місце в житті. Нам ніколи нічого не бракувало (Псалом 37:25). Я впевнена, що, присвятивши своє життя Єгові, я прийняла найкраще рішення (Псалом 84:10).