Примітка

Відносячись до повище наведженого, на сторінках 966 і до 969, 2-ий Том твора A Treatise on the Constitutional Limitations (Трактат Конституційного Обмеження), якого написав Тома М. Кулі, L.L.D., 4 видання, надруковане в Бостоні в 1927 р., ми читаємо,

“Те, що не є законне під якою-небудь американською конституцією можна ось як заявити:

“1. Який-небудь закон, що відноситься до засновання релігії. . . .

“2. Примусова піддержка, чи то податками чи яким іншим способом, релігійної науки. . . .

“3. Примусове ходження на релігійне поклоніння. Коли хтось не є зворушений своїм власним вибором, або відчуттям до обов’язка піддержувати науку релігії, то держава не повинна силувати його. Держава має власть примушувати, так як може здаватися практичним, обов’язки під якими горожан може знаходити себе, або може бути задовжений своїм співгорожанам або громаді; але ті, що походять з його споріднення між собою а його Творцем, можна присилувати спонукою сумління, а не карами людських законів. Справді, так як усе правдиве поклоніння мусить складатися з добровільного обожання та вдячности сотворіння до Творця, то ясно є, що людські закони не можуть спонукати або накидати цього зовнішнього та добровільного почуття, а людські кари у найбільшій мірі можуть лише накинути обхід даремних церемоній, які коли виконані недобровільно, не мають ніякої користі для учасників і не містять жодного поняття правдивого поклоніння.

“4. Стримування свобідного практикування релігії згідно з поняттям сумління. Жодна зовнішня власть не може займати місця між обмеженим а Безмежним єством, коли обмежне шукає віддавати залежну службу, способом, який годиться з її сумлінням і суд, який йому годиться віддати й є прийнятий для його наміру. . . .

“5. Стримування висказування релігійної віри. Ревний прихильник переважно вважав це бути його обов’язком просувати свої думки, і приводити інших до його поглядів. Відібрати від нього це право значить відібрати від нього силу виконувати те, що він уважає його найбільш святим обов’язком”.