Погляд Біблії

Навіщо контролювати свій гнів?

ВСЕ почалося дуже жахливо. «Тепер, коли я керую в цьому домі, щоб ти мені більше не спізнювалась, ясно!»— кричав Джон одразу після весілля на свою дружину Джинджерa. Понад 45 хвилин він докоряв їй, вимагаючи, щоб вона залишалася сидіти на дивані. Образлива мова стала нормою в їхньому подружньому житті. На жаль, такий вияв гніву в поведінці Джона все посилювався. Він гримав дверима, бив по кухонному столу й гнав несамовито машину, стукаючи по керму і таким чином наражаючи на небезпеку життя інших людей.

Ви, без сумніву, добре знаєте, що, на жаль, подібні сцени повторюються дуже часто. Чи в цього чоловіка були підстави, щоб гніватись, чи він втратив самовладання? Чи гніватися неправильно в будь-якому разі? Коли настає той момент, що гнів вже не піддається контролю? Коли він стає занадто надмірним?

Для контрольованого гніву можуть бути підстави. Наприклад, Божий гнів спалахнув проти стародавніх міст Содома й Гоморри, в яких процвітала неморальність (Буття 19:24). Чому? Тому що мешканці тих міст чинили насилля і статеву розпусту, і про це було відомо по всій місцевості. Коли, приміром, послані ангели відвідали праведного чоловіка Лота, юрба чоловіків — від малого аж до старого — намагалася зґвалтувати Лотових гостей. Бог Єгова справедливо розгнівався за їхню грубу неморальність (Буття 18:20; 19:4, 5, 9).

Одного разу досконалий чоловік Ісус Христос розгнівався, подібно до свого Отця. Храм в Єрусалимі було збудовано як центр поклоніння для вибраного Богом народу, а також він був «домом молитви», де окремі особи могли приносити свої жертви Богові й де вони могли навчатися про його дороги і отримувати прощення за свої гріхи. У храмі вони могли, так би мовити, спілкуватися з Єговою. Натомість релігійні провідники за Ісусових днів зробили з храму ‘дім торговий’ та «печеру розбійників» (Матвія 21:12, 13; Івана 2:14—17). Вони особисто мали прибуток від продажу тварин для жертвування. По суті, вони обдирали отару. Тому в Божого Сина були усі підстави для того, щоб вигнати тих шахраїв з дому свого Отця. Зрозуміло, чому Ісус розгнівався!

Коли недосконалі люди гніваються

Інколи недосконалі люди також можуть по-справедливому обурюватися. Розгляньмо, що саме сталося з Мойсеєм. Ізраїльський народ в надприродний спосіб був звільнений з Єгипту. Єгова яскраво продемонстрував свою силу над фальшивими богами Єгипту, вразивши єгиптян десятьма карами. Потім він відкрив ізраїльтянам шлях порятунку, розділивши Червоне море. Згодом їх було приведено до підніжжя гори Сінай і там організовано в єдиний народ. Діючи як посередник, Мойсей зійшов на гору, щоб отримати Божі закони. Разом зі всіма іншими законами Єгова дав Мойсею Десять Заповідей, написаних «Божим перстом» на кам’яних таблицях, які Бог сам висік з гори. Проте що́ побачив Мойсей, зійшовши з гори? Люди стали поклонятися золотому теляті! Як же швидко вони про все забули! Минуло лише декілька тижнів. Зрозуміло, чому «розпалився гнів Мойсеїв». Він розтрощив кам’яні таблиці й знищив теля (Вихід 31:18; 32:16, 19, 20).

Пізніше, коли люди нарікали на нестачу води, Мойсей не стримався. Він обурився і відразу втратив свою відому сумирність, або лагідність. Це привело до серйозної помилки. Замість звеличувати Єгову як Постачальника Ізраїлю, Мойсей говорив грубо з людьми й звернув увагу на свого брата Аарона й на себе. Тому Бог вирішив покарати Мойсея. Йому не дозволено було ввійти в обіцяний край. Більше ніде не згадується про те, що Мойсей ще раз втратив стриманість після цього випадку в Мериві. Очевидно, він взяв для себе добрий урок (Числа 20:1—12; Повторення Закону 34:4; Псалом 106:32, 33).

Отже, є різниця між Богом і людиною. Єгова вміє ‘спиняти свій гнів’, і він справедливо зображений як «нескорий на гнів», оскільки любов, а не гнів, є його найголовнішою рисою. Його гнів завжди праведний, завжди справедливий, завжди контрольований (Вихід 34:6, Хоменко; Ісаї 48:9; 1 Івана 4:8). Досконалий чоловік Ісус Христос був завжди здатним контролювати прояв свого гніву; про нього сказано, що він є «лагідний» (Матвія 11:29, Хом.). Але недосконалим людям, навіть таким людям віри, як Мойсей, важко контролювати свій гнів.

Люди також схильні не думати про наслідки свого гніву. Кожному необхідно розплачуватися за втрату контролю над своїм гнівом. Наприклад, що стається тоді, коли чоловік втрачає самовладання у стосунках зі своєю дружиною, пробиваючи кулаком дірку в стіні? Завдано матеріальних збитків. Він, можливо, поранив свою руку. Але більше того, як цей вибух роздратування вплине на любов та повагу дружини до нього? Стіну можна відремонтувати за декілька днів і руку можна вилікувати за кілька тижнів; однак скільки часу треба для того, щоб повернути довіру та повагу дружини до нього?

Біблія містить багато прикладів того, як чоловіки не зуміли проконтролювати свій гнів і постраждали через це. Розгляньмо декілька з них. Каїна було вигнано після того, як він вбив свого брата Авеля. Симеона й Левія прокляв їхній батько за вбивство чоловіків із Сихема. Єгова вразив проказою Уззію, коли той розгнівався на священиків, які намагалися його виправити. Коли Йона ‘запалав гнівом’, Єгова докорив йому. Усі вони мусили відповідати за свій гнів (Буття 4:5, 8—16; 34:25—30; 49:5—7; 2 Хронік 26:19; Йони 4:1—11, Хом.).

Християни є підзвітними

Так само й сьогодні християни відповідають за свої дії як перед Богом, так і до певної міри перед своїми співвіруючими. Це можна добре побачити з того, як у Біблії вживаються грецькі слова, що позначають гнів. Одне з цих двох слів, що найчастіше вживаються, є ор·ґе́. Воно, як правило, перекладається словом «гнів» і містить елемент усвідомлення і навіть обмірковування, часто з метою помститися. Тому Павло заохочував римських християн: «Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву [ор·ґе́], написано бо: «Мені належить помста, я відплачу»— говорить Господь». Замість того щоб затаїти зло на своїх братів, цих християн було заохочено ‘перемагати зло добром’ (Римлян 12:19, 21, Хом.).

Часто вживається ще одне слово — ти·мо́с. Корінь цього слова вказує на шалений рух повітря, води, землі, тварин або людей». Тому це слово різнобічно визначають як «запальний вибух почуття ворожості», «вибухи нестриманості» або «розбурхані пристрасті, які порушують душевну рівновагу, а також зумовлюють домашні й громадські сварки й неспокій». Чоловік чи жінка, що не вміють володіти собою, подібні до вулкана, який може вивергатися без попередження і викидати назовні гарячий попіл, каміння й лаву, котрі шкодять, калічать і вбивають. Слово ти·мо́с у формі множини вживається в Галатів 5:20, де Павло зараховує «гнів [«приступи гніву», НС]» до інших «учинків тіла» (вірш 19), таких, як перелюб, розпуста і п’янство. Безперечно, поведінка Джона, описана на початку, добре ілюструє «приступи гніву».

Отже, як слід християнському збору розглядати тих його членів, котрі постійно чинять насилля проти якоїсь людини або завдають шкоди власності інших? Неконтрольований гнів є руйнівним і легко доводить до насилля. Тому з вагомої причини Ісус заявив: «Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові» (Матвія 5:21, 22). Чоловікам дається порада: «Любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них». «Гнівливий» брат не придатний бути наглядачем у зборі. Тому ті, хто не вміє контролювати свій гнів, не повинні вважатися зразком для збору (Колосян 3:19; Тита 1:7; 1 Тимофія 2:8). По суті, людина, яка піддається неконтрольованим приступам гніву, може бути виключена зі збору після розгляду її умонастрою, поведінки і серйозності шкоди, завданої іншим,— а це жахливий наслідок.

Чи Джон, про якого йшла мова раніше, зміг справитися зі своїми емоціями? Чи йому вдалося припинити своє швидке падіння? На жаль, його крики переросли в агресивність і штовхання. Звинувачення довели до буквальних, болісних ударів, після яких залишалися синці. Джон старався бити там, де не було б видно синців, і намагався приховати свою поведінку. Зрештою він став битися ногами й руками, тягати за волосся і поводитися ще гірше. Тепер Джинджер не живе разом з Джоном.

Цього могло б і не бути. Багато людей у подібних ситуаціях можуть вгамовувати свій гнів. Тому дуже важливо наслідувати досконалий приклад Ісуса Христа. Його ніколи не могли звинуватити в тому, що він піддався неконтрольованому гніву. Його гнів був завжди праведним; він ніколи не втрачав контролю. Павло мудро радив усім нам: «Гнівайтеся, та не грішіть,— сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Ефесян 4:26). Якщо ми смиренно усвідомлюємо свої людські недоліки й те, що пожнемо посіяне, то це буде для нас вагомою підставою стримувати свій гнів.

[Примітка]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 18]

Спроба Саула вбити Давида/The Doré Bible Illustrations/Dover Publications, Inc.