ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

Утиски, навмисне заподіювання шкоди людині через її соціальний статус, расу, віру чи релігійні погляди. В останньому випадку мета переслідування полягає в тому, щоб викоренити такі погляди і запобігти їхньому поширенню. Єврейське дієслово рада́ф і грецьке діо́ко, що означають «переслідувати», деколи перекладаються як «гнатися, гнати» (Вх 15:9; Пв 1:44; Лк 17:23).

Переслідування може набувати різних форм. В одних випадках воно обмежується словесною наругою, насмішками та образами (2Хр 36:16; Дії 19:9), а в інших включає в себе економічний утиск (Об 13:16, 17), тілесні ушкодження (Мт 27:29, 30; Дії 5:40), ув’язнення (Лк 21:12; Дії 16:22—24), ненависть і навіть вбивство (Мт 24:9; Дії 12:2). Іноді до переслідування підбурюють релігійні провідники (Мр 3:6; Дії 24:1, 27), а іноді до нього вдаються люди, яким бракує розуміння чи знання (Бт 21:8, 9; Гл 4:29; 1Тм 1:13), або натовпи фанатиків (Лк 4:28, 29; Дії 14:19; 17:5). Але часто всі вони є лише маріонетками в руках значно могутніших і страшніших підбурювачів — невидимих злих духовних сил (Еф 6:11, 12).

У першому пророцтві, записаному в Буття 3:14, 15, Бог Єгова передрік, що між «змієм» і «жінкою», а також між їхнім «потомством» буде ворожнеча. Ціла Біблія свідчить про те, що це пророцтво виконується. Ісус виявив, що «змій» — це Сатана Диявол. Він сказав своїм переслідувачам, що Диявол є їхнім «батьком», тому їх можна назвати його «потомством» (Ів 8:37—59). З Об’явлення видно, що переслідування Божих служителів мало тривати аж до початку правління Христа і навіть якийсь час після того. Як сказано в цій книзі, коли «дракон», тобто Сатана, і його демони були скинуті на землю, він «почав переслідувати жінку» і «вирушив воювати з позосталими з її потомства, які виконують Божі заповіді та мають доручення свідчити про Ісуса» (Об 12:7—17). Потужним знаряддям у руках Сатани завжди був «дикий звір» (Об 13:1, 7) і «Вавилон Великий» (Об 17:5, 6). Значення цих двох образів пояснюється у статтях ЗВІРІ СИМВОЛІЧНІ і ВАВИЛОН ВЕЛИКИЙ. Протягом усієї історії, описаної в Біблії, Сатана послуговувався згаданими знаряддями, щоб переслідувати праведних людей, які прагнули виконувати Божу волю. Про це йтиметься далі.

Історія. За словами Ісуса, релігійне переслідування існує ще з часів Адамового сина Каїна (Бт 4:3—8; Мт 23:34, 35). Піддавшись впливу «Злого», Сатани Диявола, Каїн убив свого брата (1Ів 3:12). Авель загинув тому, що був вірним поклонником Єгови (Єв 11:4). Божий служитель Йов, ім’я якого означає «об’єкт ворожості», деякий час був мішенню для жорстоких переслідувань. Їх теж спричинив найбільший ворог Бога та людей, Сатана. Знаряддями в його руках стала дружина Йова і троє його друзів, хотіли вони цього чи ні (Йв 1:8—2:9; 19:22, 28).

Час від часу правителі Юди та Ізраїлю запекло переслідували Божих представників. Наприклад, цар Саул люто ненавидів Давида — чоловіка, який був Богові до вподоби (1См 20:31—33; 23:15, 26; Пс 142:6; Дії 13:22). За правління Ахава та Єзавелі було вбито чимало пророків Єгови, а решта мусила переховуватися (1Цр 18:13, 14; 19:10). «Дуже багато крові» пролив цар Манасія (2Цр 21:16). Цар Єгояким вбив Урію, «який пророкував від імені Єгови» (Єр 26:20—23). Юдейські князі заподіяли багато страждань Єремії (Єр 15:15; 17:18; 20:11; 37:15, 16; 38:4—6). Іноді, коли ізраїльтяни були невірними Єгові, він дозволяв іншим народам переслідувати їх і навіть поневолювати (Пв 30:7; Пл 1:3).

Біблія також розповідає про випадки жорстокого переслідування вірних Божих служителів, яке було узаконене державними указами. Такого переслідування зазнали троє євреїв, яких вкинули в палаючу піч, і Даниїл, якого вкинули у підземелля з левами (Дн 3:13—20; 6:4—17). У часи правління перського царя Ахашвероша підступний агагівець Гаман здійняв хвилю переслідування проти юдеїв загалом і проти Мордехая зокрема (Ес 3:1—12; 5:14).

Деколи переслідувачами можуть стати колишні друзі (1Пт 4:4), знайомі та сусіди (Єр 1:1; 11:21). Ісус говорив, що його послідовників іноді будуть запекло переслідувати навіть їхні рідні (Мт 10:21, 35, 36).

Однак найбільше до релігійного переслідування підбурюють провідники фальшивих релігій. Так було у випадку з Єремією (Єр 26:11), а також з апостолом Павлом (Дії 13:6—8; 19:23—29). Релігійні провідники переслідували й Ісуса. Біблія розповідає, що «старші священики й фарисеї зібрали Синедріон і... Кайяфа, який був того року первосвящеником, звернувся до них: “Ви нічого не знаєте і не зрозуміли: для вас ліпше, щоб один помер за народ, аніж щоб увесь народ загинув”... Тож фарисеї змовились убити [Ісуса] і відтоді шукали можливості це зробити» (Ів 11:47—53). А вже перед самою смертю на стовпі мук Ісус зазнав жорстоких переслідувань з боку безбожних людей, які стали знаряддям в руках релігійних провідників (Мт 26:67; 27:1, 2, 26—31, 38—44).

Переслідування християн. Зі смертю Ісуса переслідування служителів Єгови не припинилися. Божий Син передрік це, коли за три дні до своєї смерті на стовпі промовив до невірних мешканців Єрусалима: «Я посилаю до вас пророків, мудреців і наставників. Декотрих з них ви погубите і стратите на стовпі, а декотрих будете бичувати у своїх синагогах та переслідувати від міста до міста. Тож на вас спаде вина за кров усіх праведників, що була пролита на землі,— від крові праведного Авеля до крові Захарія, Варахіїного сина, якого ви вбили між святинею і жертовником» (Мт 23:34, 35).

Ісус не раз попереджав своїх учнів про переслідування. Перебуваючи наодинці з ними, він говорив: «За моє ім’я всі будуть вас ненавидіти... Коли ж вас переслідуватимуть в одному місті, втікайте до іншого», «Раб не більший від свого господаря. Якщо переслідували мене, будуть переслідувати й вас», «Вас відлучать від синагоги. І надходить година, коли кожен, хто вбиватиме вас, буде думати, що так служить Богу» (Мт 10:22, 23; Ів 15:20; 16:2).

Учнів Ісуса почали арештовувати, залякувати і бити вже невдовзі після П’ятидесятниці 33 р. н. е. (Дії 4:1—3, 21; 5:17, 18). Трохи згодом вороги схопили і каменували Степана. Але перед своєю смертю він встиг дати свідчення проти них, сказавши: «Кого з пророків ваші прабатьки не переслідували? Вони повбивали тих, хто наперед сповіщав прихід праведного, а ви тепер стали його зрадниками та вбивцями» (Дії 7:52—60; див. також Єв 11:36, 37). Після смерті Степана спалахнуло запекле переслідування, в якому особливо «відзначився» Савл із Тарса. Через гоніння єрусалимський збір розпорошився, але це лише посприяло тому, що добра новина досягла нових територій (Дії 8:1—4; 9:1, 2). Пізніше Ірод Агріппа I убив мечем Якова, Іванового брата, й, очевидно, зробив би те саме з Петром, якби вночі ангел Єгови чудом не врятував його (Дії 12:1—11).

Коли Савл врешті зрозумів, що бореться з самим Господом, він навернувся і завдяки незаслуженій доброті Єгови став апостолом Павлом. Того, хто раніше був переслідувачем, тепер самого чекали переслідування (Дії 9:4, 5; 22:4, 7, 8; 26:11, 14, 15; 1Кр 15:9; Гл 1:13, 23; Флп 3:6). Розповідь про служіння і подорожі апостола Павла показують, скільки переслідувань він зазнав від ворогів християнства (Дії 13:50; 2Кр 6:3—5; 11:23—25; Гл 5:11; 2Тм 3:10, 11).

Світські історики багато писали про переслідування християн владою Римської імперії, яке почалося в часи Нерона. (Див. ХРИСТИЯНИН.) Звинувачення з боку гонителів були різні, але мета, здається, завжди була одна — викоренити християнство.

Правильне ставлення до переслідувань. Християни, які дотримуються Божих заповідей, неминуче зіткнуться з переслідуваннями, оскільки «всі, хто хоче виявляти відданість Богу і жити в єдності з Христом Ісусом... будуть переслідувані» (2Тм 3:12). Однак справжні християни можуть витримати будь-які переслідування і при цьому залишатися щасливими та не затаювати злоби на своїх гонителів. Адже вони розуміють, хто стоїть за всіма переслідуваннями і чому Бог їх допускає. Замість того щоб надмірно тривожитись і переживати, християни радіють, що, як і Христос, можуть довести свою відданість у випробуваннях (1Пт 4:12—14).

Але християни мусять впевнитися, що страждають саме за праведність. Як видно з Біблії, вони не повинні брати участі в політиці, злочинних змовах або будь-якій незаконній діяльності і цим давати підставу для переслідувань. Апостол Петро підкреслив це такими словами: «Завжди добре поводьтеся серед інших народів, аби ті, хто буде звинувачувати вас як злочинців, побачили ваші добрі вчинки і прославили Бога в день, коли він здійснить перевірку» (1Пт 2:11, 12). Після цього він порадив, щоб усі підкорялися представникам влади, раби — своїм панам, а жінки — своїм чоловікам, і сказав, що прикладом для наслідування є Христос (1Пт 2:13—25; 3:1—6). Якщо християнин постраждав за праведність, то може бути щасливим (1Пт 3:13, 14), але неприпустимо, щоб він постраждав «через скоєння убивства, крадіжки, якогось іншого злочину і... втручання в чужі справи» (1Пт 4:15, 16).

Християни також пам’ятають про нагороду, яка очікує тих, хто витримає до кінця. Стосовно цієї нагороди Ісус сказав: «Щасливі ті, кого переслідують за праведність, бо їм належить Царство небесне» (Мт 5:10). Християн зміцнює надія на воскресіння і знання про Того, хто її дав. Завдяки цій надії вони можуть залишатися вірними Богові, навіть коли їм загрожує смерть від рук жорстоких переслідувачів. Вони не бояться померти, оскільки вірять у те, що стало можливим завдяки смерті Ісуса Христа (Єв 2:14, 15). Зберегти вірність під час переслідувань християнам допоможе правильний склад розуму — «такий самий склад розуму, як і в Христа Ісуса», який «залишався слухняним навіть до смерті — смерті на стовпі мук» (Флп 2:5—8). «Заради радості, яка очікувала його, він зніс смерть на стовпі мук, знехтувавши ганьбою» (Єв 12:2; див. також 2Кр 12:10; 2Фс 1:4; 1Пт 2:21—23).

Важливе значення має і те, як християни ставляться до переслідувачів. Щоб залишитися витривалими, їм потрібно любити своїх ворогів і благословляти тих, хто їх переслідує (Мт 5:44; Рм 12:14; 1Кр 4:12, 13). Крім того, християни знають: кожен, хто заради небесного Царства покине дім чи родину, отримає у 100 разів більше, хоча й «зноситиме переслідування» (Мр 10:29, 30). Щоправда, не кожен, хто чує добру новину про Царство, вистоїть у переслідуваннях. Дехто, щоб уникнути проблем, відмовиться від своїх переконань (Мт 13:21; Гл 6:12). Але краще покладатися на силу, яку дає Єгова, і, так само як Давид, молитися про визволення від переслідувачів, не сумніваючись, що Бог ніколи не залишить своїх служителів у біді. Тоді християни зможуть повторити слова апостола Павла: «Ми в усьому здобуваємо цілковиту перемогу завдяки тому, хто нас полюбив» (Пс 7:1; 2Кр 4:9, 10; Рм 8:35—37).