ГАЛЕЕ́Д

(озн. «насип-свідок»).

Місце в гористому краю Гілеад, що на Сх. від Йордану, де приблизно в 1761 р. до н. е. патріархи Яків і Лаван уклали угоду (Бт 31:43—48). У той час це місце отримало назву «Галеед», і від неї, очевидно, згодом пішла назва цілого краю — «Гілеад».

За Божим наказом Яків покинув Паддан-Арам. При цьому він нічого не сказав Лавану — своєму дядькові і свекру, в якого служив (Бт 28:2). Яків забрав своїх дружин і дітей, а також усе своє майно, переправився через річку Євфрат і вирушив до Ханаану. Через три дні Лаван разом зі своїми «братами» погнався за втікачами і ще через сім днів наздогнав їх у гористому краю Гілеад, на Пн. від долини Яббок (Бт 31:17—25).

Мирно залагодивши непорозуміння, Яків і Лаван уклали угоду. У зв’язку з цим Яків поставив камінь як пам’ятник і сказав своїм «братам» зробити з каміння насип (формою він, можливо, нагадував стіл), на якому вони спожили їжу на знак укладення угоди. Лаван назвав це місце арамейським (сирійським) висловом «Єгар-Сагадута», що означає «насип-свідок», а Яків дав йому єврейську назву з тим самим значенням — «Галеед». Лаван сказав: «Сьогодні цей насип [євр. ґал] став для нас свідком [євр. ед]» (Бт 31:44—48). Кам’яний насип (а також пам’ятник) служив свідком для всіх перехожих. Згідно з 49-м віршем, він був «Вартовою баштою [євр. міцпа́]», яка засвідчувала домовленість між Яковом і Лаваном про те, що їхні родини підтримуватимуть мирні стосунки (Бт 31:50—53). Камені використовувались як безмовні свідки і в пізніші часи (ІсН 4:4—7; 24:25—27).