«Стережіться... фарисейської та саддукейської розчини»

ЦИМИ словами Ісус Христос понад 19 сторіч тому остерігав своїх учнів від шкідливих релігійних вчень і звичаїв (Матвія 16:6, 12). У розповіді в Марка 8:15 уточнюється: «Стережіться уважливо фарисейської розчини й розчини Іродової!» Чому був згаданий Ірод? Бо деякі саддукеї належали до політичного угруповання іродіянів.

Навіщо було потрібно таке особливе попередження? Чи ж не були і фарисеї, і саддукеї відвертими противниками Ісуса? (Матвія 16:21; Івана 11:45—50). Так, були. Однак дехто з них пізніше прийме християнство і намагатиметься нав’язувати свої погляди в християнському зборі (Дії 15:5).

Також існувала небезпека, що самі учні почнуть наслідувати тих релігійних провідників, під впливом яких виросли. З часом таке походження виявилося для них перепоною до розуміння Ісусового вчення.

Чому фарисейство і саддукейство такі небезпечні? Розгляд релігійної ситуації за днів Ісуса підкаже нам відповідь.

Релігійна роз’єднаність

Розглядаючи єврейську громаду першого сторіччя н. е., історик Макс Раден писав: «Незалежність єврейських зборів один від одного була цілком безперечною, і її навіть вимагалося. (...) Часто тоді, коли сильно підкреслювалася необхідність пошани до храму та святого міста, до тих, хто на той час був наділений найвищою владою на своїй батьківщині, могли виявляти надзвичайне презирство».

Так, дійсно сумний стан духовності! Що ж сприяло цьому? Не всі євреї жили в Палестині. Вплив культури греків, у яких священики не були провідниками громади, відіграв свою роль у руйнуванні поваги до заходів Єгови щодо священства (Вихід 28:29; 40:12—15). А також не треба забувати про освічених мирян і книжників.

Фарисеї

Назва фарисеї, або перу·шı́м, певно, значить «відокремлені». Фарисеї вважали себе послідовниками Мойсея. Вони сформували свою лігу, або братство (по-єврейському чаву·ра́г). Щоб людину прийняли туди, вона мусила перше дати обіцянку перед трьома членами суворо дотримуватися чистоти левитів, уникати тісних стосунків з ‘ам-га·’а́·ретс (неписьменна маса) і сумлінно сплачувати десятини. У Марка 2:16 (Хоменко) говориться про ‘книжників, що були з фарисеїв’. Деякі з цієї групи були професійними книжниками та вчителями, а інші — мирянами (Матвія 23:1—7).

Фарисеї вірили у всюдисущого Бога. Вони розмірковували, що оскільки «Бог є всюди, то Йому можна поклонятися як у Храмі, так і поза ним, та не треба благати тільки через жертви. Тому вони сприяли розвитку синагоги як місця поклоніння, навчання і молитви й відвели їй центральне та важливе місце в житті людей, а це викликало суперництво з Храмом» («Юдейська енциклопедія», англ.).

Фарисеї не цінували належним чином храму Єгови. Це можна побачити зі слів Ісуса: «Горе вам, проводирі ви сліпі, що говорите: «Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий». Нерозумні й сліпі,— що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: «Коли хто поклянеться жертівником,— то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий». Нерозумні й сліпі,— що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться жертівником,— клянеться ним та всім, що на ньому» (Матвія 23:16—20).

Як же фарисеї стали такими покрученими у своєму мисленні? Чого вони недогляділи? Зверніть увагу на те, що Ісус сказав далі. «І хто храмом клянеться,— клянеться ним та Тим, Хто живе в нім» (Матвія 23:21). Розглядаючи цей вірш, учений Е. П. Сандерс зауважив: «Храм був святим не лише тому, що там поклонялися святому Богові, а й тому, що він був там» («Юдаїзм: звичаї і вірування, роки 63 до н. е.— 66 н. е.», англ.). Однак особлива присутність Єгови нічого не значила для тих, хто вважав, що він є скрізь.

Фарисеї також вірили у поєднання приречення і свободи волі. Інакше кажучи, «все передбачено, однак дана свобода вибору». А втім, вони вірили, що Адамові та Єві було приречено згрішити і що навіть незначний поріз пальця визначено наперед.

Ісус, мабуть, мав на увазі такі неправдиві поняття, коли говорив про падіння вежі, через що загинуло 18 чоловік. Він запитав: «Чи думаєте, що ті [жертви] винні були більш за всіх, що в Єрусалимі живуть?» (Луки 13:4). Як і у всіх нещасних випадках, це сталося унаслідок ‘часу і [«непередбаченого», НС] випадку’, а не долі, як навчали фарисеї (Екклезіяста 9:11, Москаленко). А як люди, яких всі вважали добре обізнаними, керувалися біблійними постановами?

Вони були релігійними новаторами

Фарисеї твердили, що біблійні постанови мусять витлумачуватися рабинами кожного покоління згідно з передовими ідеями. Так, наприклад, в «Юдейській енциклопедії» говориться, що їм «не було дуже важко узгодити вчення Тори зі своїми передовими ідеями або знайти натяки в словах Тори на свої ідеї».

Поважаючи щорічний день Окуплення, вони надали сили спокутування гріхів самому дню замість священикові (Левит 16:30, 33). На святкуванні Пасхи вони більше приділяли уваги читанню вголос уроків з історії Виходу та вживанню вина і маци, ніж пасхальному ягняті.

З часом фарисеї стали впливовими в храмі. Тоді вони започаткували похід до ставка Сілоаму за водою, потім цю воду випивали під час свята збору врожаю, а в кінці свята по жертовнику били вербовими гілками; також вони започаткували постійні щоденні молитви, які не базувалися на Законі.

«Особливо значними» були «нововведення фарисеїв у зв’язку із суботою»,— говориться в «Єврейській енциклопедії» (англ.). Дружина повинна була зустрічати суботу із запаленими світильниками. Якщо виходило, що якась справа могла довести до незаконної праці, то фарисеї забороняли її. Вони навіть зайшли так далеко, що почали регулювати медичне лікування і висловлювали роздратування через Ісусові чудесні зцілення в суботу (Матвія 12:9—14; Івана 5:1—16). Але ці релігійні новатори не зупинилися на встановленні нововведень, щоб створити огорожу, або паркан, для охорони біблійних законів.

Скасовування законів

Фарисеї претендували на владу спрощувати і скасовувати біблійні закони. Їхнє міркування відображається в одному талмудичному принципі: «Ліпше, аби один закон був анульований, ніж забута вся Тора». Йшлося про припинення святкування ювілею, бо, як наближався цей період, ніхто не позичав бідним через страх втратити можливість позову (Левит, розділ 25).

Іншим прикладом є скасування закону про випробовування жінки, що підозрюється в перелюбі, і усунення процедури покути у випадку нерозкритого вбивства (Числа 5:11—31; Повторення Закону 21:1—9). Це було тільки справою часу, щоб фарисеї скасували біблійну вимогу дбати про нужденних батьків (Вихід 20:12; Матвія 15:3—6).

Ісус застерігав: «Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство!» (Луки 12:1). Фарисейство з його нетеократичним підходом до справ не могло бути нічим іншим як лицемірством, що є, зовсім очевидно, не для християнського збору. А втім, єврейські довідкові праці представляють фарисеїв у кращому світлі, ніж саддукеїв. Розгляньмо тепер цю ще консервативнішу групу.

Саддукеї

Назва саддукеї, вірогідно, пішла від Садока, первосвященика за днів Соломона (1 Царів 2:35). Саддукеї утворили консервативну партію, що представляла інтереси храму і священства. На відміну од фарисеїв, котрі наділяли владою за здібності у навчанні і за благочестя, саддукеї надавали привілеї, основуючись на родоводі і становищі. Вони протистояли фарисейським новаторствам аж до часу знищення храму 70 року н. е.

Відхиляючи приречення, саддукеї відмовлялися приймати будь-яке вчення, що не згадувалося чітко у П’ятикнижжі, навіть якщо про нього йшлося деінде в Божому Слові. По суті, такі питання вони «вважали основою для суперечки» («Єврейська енциклопедія»). Це нагадує випадок, коли вони питали Ісуса про воскресіння.

Застосувавши ілюстрацію про вдову сімох чоловіків, саддукеї запитали: «У воскресенні котрому з сімох вона дружиною буде?» Звичайно, ця їхня уявна вдова могла так само мати 14 або 21 чоловіка. Ісус пояснив: «В воскресенні ні женяться, ані заміж виходять» (Матвія 22:23—30).

Знаючи, що саддукеї відкидають усіх натхнених письменників, окрім Мойсея, Ісус довів своє твердження словами з П’ятикнижжя. Він сказав: «Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі — сказав йому Бог, промовляючи: «Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів», бо Він є Бог не мертвих, а живих!» (Марка 12:26, 27).

Переслідувачі Ісуса та його послідовники

Саддукеї більше покладалися на мистецтво політики у стосунках з іншими народами, ніж чекали Месію (якщо взагалі вірили, що він прийде). За угодою з Римом, вони керували храмом і не хотіли, щоб жодний Месія з’являвся на сцені, заважаючи справам. Бачачи в Ісусі загрозу своєму становищу, вони об’єдналися з фарисеями, аби розробити план його вбивства (Матвія 26:59—66; Івана 11:45—50).

Саддукеї були пов’язані з політикою і тому висунули питання вірності до Риму, кричачи: «Ми не маєм царя, окрім кесаря» (Івана 19:6, 12—15). Після Ісусової смерті та воскресіння саме саддукеї головно намагалися зупинити розвиток християнства (Дії 4:1—23; 5:17—42; 9:14). Після знищення храму 70 року н. е. ця група припинила своє існування.

Необхідно бути пильними

Наскільки ж доцільним виявилося застереження Ісуса! Атож, нам треба ‘стерегтися фарисейської та саддукейської розчини’. Треба тільки помітити її погані плоди як в юдействі, так і в християнському світі сьогодні.

Однак разюче відрізняються здібні християнські старійшини у понад 75 500 зборах Свідків Єгови по цілому світі, котрі ‘уважають на самих себе та на науку’ (1 Тимофія 4:16). Вони визнають, що уся Біблія натхнена Богом (2 Тимофія 3:16). Замість того щоб робити нововведення і висувати свій релігійний спосіб дій, вони з’єднано працюють під керівництвом біблійної організації, котра користується цим журналом як основним знаряддям повчання (Матвія 24:45—47).

З яким наслідком? Мільйони людей по цілому світі підвищують свій духовний рівень, починають розуміти Біблію, застосовувати її в житті і навчати її інших. Чому б не відвідати найближчий збір Свідків Єгови або написати до видавців цього журналу, щоб побачити, як цього досягається?

[Рамка на сторінці 26]

ІСУС УВАЖАВ НА СВОЇХ СЛУХАЧІВ

ІСУС ХРИСТОС навчав дохідливо, беручи до уваги думки своїх слухачів. Приміром, він робив так, коли розмовляв з фарисеєм Никодимом про питання «народження» знову. Никодим запитав: «Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись?» (Івана 3:1—5). Чому Никодим був таким здивованим, адже фарисеї вважали, що для навернення в юдаїзм необхідно переродитися, і рабинська приказка прирівнювала прозеліта до «новонародженого немовляти»?

Джон Лайфут у «Коментарі до Нового Завіту з Талмуда та гебраїки» (англ.) пропонує наступне розуміння цього: «Поширена серед євреїв думка про особливі якості ізраїльтянина... і далі залишається закарбованою в розумі цього фарисея», який не може «легко позбутися свого початкового упередження...: «Оскільки ізраїльтяни... мають право увійти в царство Месії, тож чи ти цим виразом хочеш сказати, що будь-кому необхідно другий раз увійти в утробу матері, щоб стати оновленим ізраїльтянином?» (Порівняйте Матвія 3:9).

Визнаючи нове народження для прозелітів, Никодим вважає неможливим це ж для природних євреїв, немов увійти другий раз в утробу.

Іншим разом багато людей спотикнулося, коли Ісус говорив про ‘споживання його тіла і пиття його крови’ (Івана 6:48—55). Однак Лайфут вказує, що «фраза «їсти і пити» у переносному значенні була найзвичайнішою в єврейських школах». Він також зауважує, що Талмуд згадує «споживання Месії».

Отже, погляди фарисеїв та саддукеїв мали великий вплив на мислення євреїв першого сторіччя. Проте Ісус завжди відповідно брав до уваги знання і досвід своїх слухачів. Це один із чинників, який робить його Великим Вчителем.