Звільнення з тенет організованої злочинності. «Я був членом «якудзи»
«ТАТУ, коли ти прийдеш додому, я хочу, щоб ми пішли на зібрання разом. Пообіцяй мені, що підеш. Обіцяєш?» Я отримав цього листа від своєї середньої дочки, коли був третій раз у в’язниці. Вона регулярно ходила з моєю дружиною на зібрання Свідків Єгови. Оскільки листи з дому були для мене єдиною потіхою, я пообіцяв їй, що зроблю так, як вона просить.
«Чому я веду злочинне життя, яке не дає мені бути разом з родиною?» — думав я. Пригадувалися дні, коли я був ще малим. Мій батько помер, коли мені було лише 18 місяців, тож я навіть не пам’ятаю його обличчя. Потім мати двічі виходила заміж. Такі умови в сім’ї сильно вплинули на мене, і в старших класах я почав товаришувати з хуліганами. Я став жорстоким і часто вплутувався в бійки поза школою. У другому класі старшої середньої школи я організував бійку між двома групами учнів. За це мене арештували й послали на якийсь час у виправний заклад.
Я котився вниз до насильницького життя. Невдовзі я організував банду злочинців, і ми тинялися поблизу бази групи «якудзи». У 18 років я став повноправним членом цієї групи. У віці 20 років мене арештували за різні насильницькі вчинки й засудили до трьох років ув’язнення. Спочатку я відбував покарання у в’язниці для неповнолітніх злочинців у місті Нара, але моя поведінка не стала кращою. Тому мене перевели в іншу в’язницю, для дорослих. Але я поводився ще гірше й зрештою опинився у в’язниці для запеклих злочинців у Кіото.
«Чому я завжди чиню злочини?» — запитував я себе. Аналізуючи минуле, я зрозумів що все це через мої нерозумні міркування. Тоді я вважав, що така поведінка була виявом мужності, доказом моїх чоловічих рис. Коли в 25 років я вийшов з в’язниці, члени банди дивилися на мене як на важливу персону. Тепер для мене був відкритий шлях по ієрархічній драбині злочинного світу.
Ставлення моєї родини
Приблизно в той час я одружився, і невдовзі у нас з дружиною з’явилися дві донечки. Однак моє життя не змінилось. Я був або вдома, або в поліції, оскільки бив людей і займався вимаганням. Кожен такий випадок допомагав мені завойовувати повагу хлопців з банди й довіру шефа. Зрештою мій старший «брат» по «якудзі» досяг видатного становища й став шефом банди. Я піднісся над іншими й став другим у банді.
«Що думають про моє життя дружина й донечки?» — думав я. Мабуть, їм соромно, що їхній чоловік і батько — злочинець. Мене знову посадили в 30 років, а потім ще раз у 32 роки. Цього разу трирічне ув’язнення було справді важким для мене. Донькам заборонялося відвідувати мене. Мені бракувало розмов з ними й так хотілося їх обійняти.
Приблизно тоді, коли мене посадили останній раз, моя дружина почала вивчати Біблію зі Свідками Єгови. День у день вона писала мені про правду, якої навчалася. «Що це за правда, про яку вона пише?» — дивувався я. У в’язниці я повністю прочитав Біблію. Я розмірковував над тим, що́ дружина писала у своїх листах про надію на майбутнє й про Божий намір.
Надія на те, що люди будуть жити вічно в Раю на землі, дуже мені подобалася, оскільки я сильно боявся смерті. Я завжди думав: «Якщо ти помер — ти програв». Озираючись назад, я розумію, що страх перед смертю спонукував мене завдавати шкоди іншим, щоб вони не завдали шкоди мені. Листи дружини також допомогли мені побачити пустопорожність мого прагнення піднятися вище по драбині злочинного світу.
І все ж я не відчував спонуки навчатися правди. Моя дружина присвятилася Єгові й стала охрещеним Свідком. Хоча у своїх листах я погодився відвідувати їхні зібрання, але не думав стати Свідком Єгови. Мені здавалося, ніби дружина й дочки пішли від мене кудись далеко, лишивши мене позаду.
Звільнення з в’язниці
Нарешті прийшов день мого звільнення. Біля воріт в’язниці в Нагої вишикувалося багато бандитів, які прийшли привітати мене. Однак у натовпі я шукав лише дружину й донечок. Побачивши дочок, які помітно підросли за три з половиною роки, я не міг стримати сліз.
Через два дні після повернення додому я виконав обіцянку, яку дав своїй середній дочці, і пішов на зібрання Свідків Єгови. Я здивувався, коли відчув радісний дух усіх присутніх. Свідки тепло вітали мене, але я почував себе не у своїй тарілці. Коли згодом я дізнався, що всі, хто вітав мене, знали про моє злочинне минуле, то зовсім розгубився. Проте я відчував, що вони ставилися до мене з теплотою, і мені сподобалася біблійна промова. Вона була про людей, котрі житимуть вічно в Раю на землі.
Мене дуже хвилювало те, що дружина і дочки переживуть і житимуть у Раю, а я буду знищений. Я серйозно замислився над тим, що́ мені потрібно робити, аби жити вічно разом зі своєю родиною. Я став думати про те, щоб звільнитися з полону бандитського життя, і почав вивчати Біблію.
Звільнення з полону злочинного життя
Я перестав приходити на зібрання банди й обірвав спілкування з «якудзою». Однак було нелегко змінити свій спосіб мислення. Я їздив великим імпортним автомобілем лише заради задоволення, просто щоб похизуватись. Тільки через три роки я продав свій автомобіль і придбав скромнішу модель. У мене також була схильність шукати легкого життя. Однак, пізнавши правду, я побачив, що потрібно змінюватися. Але, як говориться в Єремії 17:9: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне». Я знав, що є правильним, але мені було важко застосовувати те, чого навчався. Мої проблеми здавалися мені великою горою. Я хвилювався і багато разів думав полишити вивчення й відмовитися від думки стати Свідком Єгови.
Тоді брат, який проводив зі мною біблійне вивчення, запросив роз’їзного наглядача, котрий мав минуле, подібне до мого, виголосити промову в нашому зборі. З Акіти в Судзуку він приїхав, подолавши відстань у понад 600 кілометрів, щоб підбадьорити мене. Після цього, коли я почувався втомленим і думав припинити вивчення, я завжди отримував від нього листа, в якому він запитував, чи я неухильно йду по дорозі Господа.
Я постійно молився до Єгови, щоб він допоміг мені звільнитися від зв’язків з «якудзою». Я вірив, що Єгова відповість на мою молитву. У квітні 1987 року я нарешті зміг вийти з організації «якудза». Оскільки справи у власній фірмі змушували мене щомісяця їздити у закордонні відрядження, далеко від сім’ї, то я поміняв свою роботу і став працювати прибиральником. Завдяки цьому у мене звільнився час після обіду для духовної діяльності. Вперше я отримав конверт зі своєю платнею. Він був легеньким, але я дуже тішився.
Коли я був другим в організації «якудза», то був добре забезпечений матеріально, але нині я маю духовне багатство, яке не зникне. Я знаю Єгову. Я знаю його наміри. У мене є принципи, за якими я живу. У мене є справжні турботливі друзі. У світі «якудзи» бандити лише вдають, що дбають одне про одного, але я знаю, що жоден, жоден з «якудзи» не віддасть свого життя заради інших.
У серпні 1988 року я символізував своє присвячення Єгові водним хрещенням і відтоді кожного місяця приділяв принаймні 60 годин для того, щоб розповідати іншим про добру новину, яка змінила моє життя. У березні 1989 року я став повночасним служителем, а тепер маю привілей бути службовим помічником у зборі.
Я зміг позбутися практично всіх слідів мого життя в «якудзі». Однак один слід лишився. Це татуювання на тілі, яке нагадує мені, моїй сім’ї та іншим про моє минуле в «якудзі». Якось старша донька прийшла додому зі школи плачучи; вона сказала, що більше не піде до школи, бо її друзі сказали їй, що я був у «якудзі» й маю татуювання. Я зміг поговорити про це з дочками, і вони зрозуміли ситуацію. Я чекаю дня, коли земля буде раєм, а моє тіло стане «свіжішим, ніж в юнака». Тоді зникне моє татуювання та спогади про 20 років життя в «якудзі» (Йова 33:25, Хоменко; Об’явлення 21:4). (Розповів Ясуо Катаока).
[Ілюстрація на сторінці 11]
Я чекаю дня, коли моє татуювання буде стерте.
[Ілюстрація на сторінці 13]
Коло Залу Царства з сім’єю.