З чого все почалось

СТРАТТОН в американському штаті Огайо — це маленьке село біля річки Огайо, яка протікає на границі двох штатів — Огайо і Західної Віргінії. Страттон має свого старосту. Ось цей невеличкий населений пункт, в якому живе заледве 300 мешканців, 1999 року несподівано став центром правової суперечки. Органи місцевої влади намагалися зобов’язати всіх, у тому числі Свідків Єгови, які несуть біблійну звістку, звертатися за дозволом до старости, перш ніж приходити до помешкань місцевих жителів.

Чому ця правова суперечка варта уваги? Як покаже наша розповідь, така постанова і контроль з боку місцевих влад можуть, по суті, обмежити право на свободу слова не тільки Свідків Єгови, але й усіх громадян США.

Як виник конфлікт

Мешканців Страттона протягом багатьох років відвідували члени збору Свідків Єгови з сусіднього містечка Велсвілл. Через служіння від дому до дому в них ще з 1979 року постійно виникали труднощі з декотрими місцевими посадовими особами. На початку 1990-х один поліцейський вигнав зі села групу Свідків Єгови, заявивши: «Мене не обходять якісь там ваші права!».

Справжня криза настала у 1998 році, коли староста Страттона особисто зустрівся з чотирма Свідками Єгови. Їх змусили покинути село, хоча вони й знайшли мешканців, які зацікавились обговоренням біблійних тем. Як сказала одна з учасниць цієї події, староста заявив, що якби пані були чоловіками, він кинув би їх за ґрати.

Приводом для правової суперечки стала постанова органів сільської влади «Про регулювання небажаної дрібної торгівлі та агітації на приватній території». Цей документ вимагав, щоб кожен, перш ніж піти від дому до дому, отримав від старости безкоштовний дозвіл. З погляду Свідків Єгови, ця постанова є порушенням свободи слова, віросповідання і друку. Оскільки сільські органи влади відмовились внести поправки до своєї постанови, Свідки подали позов у федеральний суд.

Двадцять сьомого липня 1999 року відбулося слухання справи в суді південного округу штату Огайо. Суддя наполягав на конституційності оскарженої постанови. Потім, 20 лютого 2001 року, апеляційний суд шостого округу виніс такий самий вирок.

Для того щоб розв’язати суперечку, Нью-Йоркське біблійне і трактатне товариство «Вартова башта», а також Велсвіллський збір Свідків Єгови звернулися до Верховного суду США з проханням переглянути справу.

Верховний суд приймає справу на розгляд

ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ РОКІВ Верховний суд приймав на розгляд лише 80—90 справ з понад 7000, які надходять щороку, а це складає трохи більше ніж 1 відсоток.

У травні 2001 року Свідки Єгови подали заяву до Верховного суду з проханням видати наказ про витребування справи. У своїй заяві вони поставили таке запитання: «Чи можна релігійних служителів, які уже не одне сторіччя розповідають від дому до дому про свої релігійні погляди і таким чином беруть участь у біблійній діяльності прирівняти, згідно з Конституцією, до рознощиків товарів та зобов’язати звертатися до органів влади за дозволом говорити про Біблію і безкоштовно пропонувати біблійну літературу?»

П’ятнадцятого жовтня 2001 року Верховний суд США повідомив юридичний відділ Товариства «Вартова башта» про прийняття до перегляду справи «Нью-Йоркське біблійне і трактатне товариство «Вартова башта» та інші проти села Страттон та інших».

Суд обмежився прийняттям до відома питання про свободу слова, тобто вирішив з’ясувати, чи Перша поправка, яка захищає свободу слова, стосується також права говорити з іншими про щось, попередньо не представившись органам влади.

Відтак було заплановано слухання справи у присутності дев’ятьох суддів Верховного суду США. Свідки Єгови мали представити своїх адвокатів, а село Страттон — своїх. Як же розвивалися події?

[Рамка на сторінці 5]

ПРО ПЕРШУ ПОПРАВКУ ДО КОНСТИТУЦІЇ США

«ПОПРАВКА I (ВПРОВАДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ; СВОБОДА РЕЛІГІЇ, СЛОВА, ДРУКУ; ПРАВО МИРНО ЗБИРАТИСЯ І ЗВЕРТАТИСЯ ДО УРЯДУ). Конгрес не має права видавати закони щодо впровадження будь-якої релігії чи заборони вільно сповідувати її, а також не має права видавати закони, що обмежують свободу слова, друку і права народу мирно збиратись і звертатися до уряду з проханням усунути якусь кривду» (Конституція США).

«Перша поправка — підвалина демократії в США. Вона забороняє Конгресу приймати закони, які обмежують свободу слова, друку, право мирно збиратись і звертатися до уряду зі скаргою. Вважається, що свобода слова є найбільш важливою і становить основу всіх інших свобод. Перша поправка також забороняє Конгресу видавати закони, які встановлюють державну релігію або обмежують релігійну свободу» (енциклопедія «Уорлд бук»). Варто зазначити, що у справі «Кантвелл проти Коннектікуту 310 США 296 (1940)» було прийнято основоположне рішення, теж пов’язане зі Свідками Єгови. Власне тоді Верховний суд США постановив, що Перша поправка не дозволяє приймати закони, котрі порушують права, зазначені в ній, не тільки Конгресу (тобто федеральному уряду), але й місцевій владі (тобто органам влади штату і муніципальним органам).

[Ілюстрації на сторінці 5]

Спірні питання стосуються різних видів діяльності, пов’язаної з відвідуванням людей по домах.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 4]

Фото Franz Jantzen, Collection of the Supreme Court of the United States

Крок перший. Слухання у Верховному суді

СЛУХАННЯ В СУДІ, який складався з голови Верховного суду Вільяма Рейнквіста та інших вісьмох членів цього суду, призначили на 26 лютого 2002 року. Інтереси Свідків Єгови представляли чотири адвокати.

Головний адвокат Свідків почав свою промову вступом, що відразу полонив увагу присутніх: «Субота. Одинадцята година. Село Страттон. [Тут він постукав три рази по кафедрі]. «Доброго ранку! Я спеціально прийшов до вас у зв’язку з останніми подіями. Річ у тім, що пророк Ісая розповів у своїй книзі про ліпші часи. Це пов’язано з доброю новиною, яку звіщав Ісус Христос, доброю новиною про Боже Царство».

Відтак адвокат продовжив: «Ходити від дому до дому з таким повідомленням у селі Страттон вважається злочином, якщо людина не отримала на це дозвіл від органів влади».

«Чи це правда, що ви не просите грошей?»

Суддя Стівен Браєр поставив адвокату Свідків кілька прямих запитань, приміром: «Чи це правда, що ваші клієнти не просять ані копійки, не продають Біблій і нічого не пропонують купити? Чи їхні пропозиції зводяться лише до цього: «Я хотів би порозмовляти з вами про релігію»?»

Адвокат відповів: «Ваша честь, відомо абсолютно точно, що у селі Страттон Свідки Єгови не збирають грошей. Так, в інших населених пунктах вони іноді згадують про добровільні пожертви... Але ми не влаштовуємо збирання коштів. Ми лише намагаємося поговорити з людьми про Біблію».

Чи потрібен дозвіл уряду?

Суддя Ентонін Скалія з проникливістю запитав: «Тож ви вважаєте, що не потрібно просити дозволу у старости, аби поговорити з сусідом про щось цікаве?» Адвокат Свідків відповів: «Ми не думаємо, що суд схвалив би урядову постанову, яка вимагала б, щоб один громадянин отримував офіційний дозвіл на розмову з іншим громадянином у помешканні останнього».

Зміна аргументів, зміна настрою

Прийшла черга виступити представникам органів влади Страттона. Головний адвокат пояснив постанову, видану в Страттоні так: «Органи влади Страттона охороняють порядок, тому мають право захищати спокій мешканців і запобігати злочинам. Постанова про заборону збирачам пожертв та агітаторам входити на приватну територію вимагає лише попередньої реєстрації і наявності дозволу під час відвідування помешкань».

Суддя Скалія одразу перейшов до суті справи: «Чи ви знаєте якусь нашу [Верховного суду] справу, в якій хоч би була згадка про постанову настільки ж широкого застосування? Тобто, щоб постанова поширювалася і на збір коштів чи продаж товарів, і на ті випадки, коли такий збір і продаж не проводиться, і щоб вона забороняла навіть щось на зразок «Я хотів би поговорити про Ісуса Христа» чи «Я хотів би поговорити про захист довкілля?» Чи було щось таке у нашій практиці?»

Далі він сказав: «Понад два сторіччя я навіть і не чув про подібну справу». На це голова суду Рейнквіст пожартував: «Та ви ще не живете так довго». У залі судового засідання вибухнув сміх. Суддя Скалія наполягав на своєму: «Таке широке розуміння справи абсолютно нове для мене».

Геніальна ідея?

Суддя Ентоні Кеннеді поставив пряме запитання: «Ви вважаєте це геніальна ідея: якщо я не знайомий зі всіма мешканцями вулиці, то повинен просити в уряду дозвіл, щоб звернутися до них із словами: «Я хочу поговорити з вами, оскільки мене непокоїть забруднення середовища» або «Мене непокоїть репутація конгресмена» чи ще щось подібне? Чи я зобов’язаний просити в уряду дозвіл на це?» Трошки згодом суддя сказав: «Це не вкладається в голові».

Потім суддя Сандра Дей О’Коннор запитала: «А скажіть, що ж із дітьми, які ходять від дому до дому на Галовін? Чи їм теж треба отримувати дозвіл?» Судді О’Коннор і Скалія поставили ще кілька подібних запитань. Відтак суддя О’Коннор виступила з таким аргументом: «А якщо треба позичити у сусіда трошки цукру? Чи я мушу дістати дозвіл, щоб позичити цукор у свого сусіда?»

Чи Свідки Єгови агітатори?

Суддя Дейвід Сутер запитав: «Чому постанова стосується Свідків Єгови? Чи вони просять грошей, агітують, збираючи підписи, чи розносять від дому до дому товари, рекламують їх та пропонують якісь послуги? Вони ж нічого такого не роблять, чи не так?» Адвокат органів влади Страттона зачитав довгу цитату з їхньої постанови і додав, що суд нижчої інстанції назвав Свідків Єгови агітаторами. На це суддя Сутер відповів: «Визначення агітаторів має бути надзвичайно широким, щоб під нього підпадали і Свідки Єгови».

Суддя Браєр зачитав визначення слова «агітатор» зі словника, аби показати, що воно не стосується Свідків Єгови. Він додав: «У поданій суду записці щодо справи я не знайшов, на основі чого [Свідків Єгови] зобов’язують приходити до старости для реєстрації, адже ці люди не збирають грошей, нічого не продають, навіть не збирають голосів на чиюсь користь. У чому полягає мета постанови?»

«Привілей» обміну думками

Адвокат зі сторони органів влади Страттона відповів, що «мета постанови полягає у тому, аби запобігти незручностям, яких можуть зазнати власники помешкань». Далі він уточнив, що метою постанови було захистити жителів від шахраїв і злочинців. Суддя Скалія зачитав уривок з постанови, де говорилося, що староста може вимагати в особи, яка реєструється, додаткову інформацію про неї саму і мету її діяльності для того, щоб «точно описати характер бажаного привілею». Суддя ущипливо зауважив: «Як це? Візит до мешканців, щоб переконати їх у тому чи іншому питанні ви називаєте привілеєм?.. Не розумію цього».

Суддя Скалія далі наполягав: «Чи слід вимагати, щоб у кожного, хто збирається подзвонити у чиїсь двері, брали відбитки пальців? Чи імовірність злочину є достатньою причиною для того, щоб вимагати реєструвати кожного, хто хоче подзвонити у двері? У жодному разі».

Чи постанова справді захищає мешканців?

Коли минули 20 хвилин, відведені для адвоката органів влади Страттона, він передав слово головному прокурору штату Огайо. Прокурор сказав, що постанова, яка забороняє діяльність від дому до дому, захищає мешканців від незнайомців, «небажаних осіб, [які] опиняються біля помешкання... і я думаю, мешканці села мають право сказати: «Ми стурбовані, що до нас приходять незнайомі люди».

Тоді суддя Скалія зазначив: «Органи влади Страттона вважають, що хоча деякі мешканці запрошують Свідків Єгови, а інші почуваються самотніми і хочуть, щоб з ними хтось поговорив, все одно ці люди [Свідки Єгови] повинні зареєструватись у мера, щоб отримати дозвіл подзвонити у двері тих мешканців».

«Дуже помірковане обмеження»

Під час перехресного допиту суддя Скалія звернув увагу на дуже важливу і глибоку думку: «Ніхто не буде заперечувати, що громадяни тоталітарних держав краще захищені від зловмисників. Там менше злочинів. Це усім відомий факт. А за свободу доводиться платити дещо вищим рівнем злочинності. Тому постає питання, чи ця постанова захищатиме від незаконної діяльності настільки ефективно, що заради неї варто впровадити в дію процедуру отримування дозволу дзвонити у чиїсь двері?» Головний прокурор відповів, що «це дуже помірковане обмеження». Суддя Скалія зазначив, що воно настільки помірковане, що «не знайшлось жодної справи, в якій би йшлося про те, що органи влади якогось іншого населеного пункту прийняли подібну постанову. Не думаю, що це обмеження помірковане».

Урешті, під тиском одного з суддів, головний прокурор штату визнав: «Я не схильний казати, що можна заборонити дзвонити чи стукати в двері». На цьому його виступ закінчився.

Коли адвокат Свідків Єгови отримав слово для наведення контрдоказів, він зазначив, що постанова не передбачає перевірки даних. «Я можу прийти до старости, сказати: «Мене звати так-то» і отримаю дозвіл іти від дому до дому». Він також нагадав, що староста має право відмовити у дозволі людині, яка говорить, що не належить до жодної організації. «Нам здається, що такі питання староста вирішує на свій розсуд. Тому хочу нагадати шановному панству, що Перша поправка справді безпосередньо стосується нашої [Свідків Єгови] діяльності».

Невдовзі після цього головний суддя Рейнквіст закрив слухання, сказавши: «Справа передана на розгляд [Верховного суду]». Слухання тривало трохи більше години. Наскільки значущою була ця година, ви побачите з вироку, який суд оприлюднив у червні.

[Ілюстрації на сторінці 6]

Голова суду Рейнквіст.

Суддя Браєр.

Суддя Скалія.

[Відомості про джерела]

Рейнквіст: Collection, The Supreme Court Historical Society/Dane Penland; Браєр: Collection, The Supreme Court Historical Society/Richard Strauss; Скалія: Collection, The Supreme Court Historical Society/Joseph Lavenburg

[Ілюстрації на сторінці 7]

Суддя Сутер.

Суддя Кеннеді.

Суддя О’Коннор.

[Відомості про джерела]

Кеннеді: Collection, The Supreme Court Historical Society/Robin Reid; О’Коннор: Collection, The Supreme Court Historical Society/Richard Strauss; Сутер: Collection, The Supreme Court Historical Society/Joseph Bailey

[Ілюстрація на сторінці 8]

Зал суду.

[Відомості про джерело]

Фото Franz Jantzen, Collection of the Supreme Court of the United States

Верховний суд підтримує свободу слова

ВИРІШАЛЬНИМ ДНЕМ стало 17 червня 2002 року. Верховний суд опублікував своє рішення. Яким воно було? Про це розповіли газетні заголовки. Газета «Нью-Йорк таймс» оголосила: «Суд усуває перешкоди візитам Свідків Єгови». У газеті штату Огайо «Колумбус діспетч» говорилося: «Верховний суд скасовує вимогу на спеціальний дозвіл». У Клівлендській газеті штату Огайо «Плейн ділер» написали: «Комівояжерам і дрібним торговцям не потрібно «добро» від магістрату». Газета «Ю Ес Ей Тудей» в рубриці «Особиста думка» заявила: «Перемогла свобода слова».

Рішення нижчого суду проти Свідків Єгови було скасовано більшістю голосів: 8 до 1! Офіційне рішення суду, що зайняло 18 сторінок, написав суддя Джон Пол Стівенс. Постанова суду однозначно підтвердила право Свідків Єгови на публічне служіння, що гарантується Першою поправкою. У постанові Верховний суд пояснив: «Свідки Єгови не зверталися за дозволом проповідувати тому, що, за їхніми словами, «право проповідувати вони отримали з Біблії». Судді навели цитату із заяви Свідків: «На наш погляд, звернення до старости за дозволом проповідувати ображає Бога».

У судовому рішенні далі говориться: «Протягом 50 років суд скасовував обмеження на агітацію і роздачу брошур від дому до дому. Не випадково, що більшість справ, пов’язаних з посиланнями на Першу поправку, було розглянуто саме у зв’язку із заявами Свідків Єгови: агітація від дому до дому передбачається їхньою релігією. Як уже зазначалося у справі «Мердок проти Пенсільванії... (1943 року)», Свідки Єгови «твердять, що наслідують приклад Павла, навчаючи «привселюдно, а також ідучи з дому в дім» (Дії 20:20, СМ). Вони буквально розуміють наказ із Біблії: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте» (Марка 16:15). Свідки Єгови вважають, що чинячи так, вони виконують Божу заповідь».

Потім у судовому рішенні знову наводився уривок з документів справи 1943 року: «Згідно з Першою поправкою цей вид релігійної діяльності настільки ж важливий, як і поклоніння у церквах та проповідування з кафедри. Він має таке ж саме право на захист, як і відправи у загальноприйнятих релігіях». У своєму рішенні су́дді процитували також матеріали справи 1939 року: «Цензурування шляхом видачі особливого дозволу унеможливлює вільне та безперешкодне розповсюдження брошур і суперечить суті конституційних гарантій» (Курсив оригіналу).

Далі у цьому документі було зроблено важливе зауваження: «Вищезгадані справи показують, що, протистоячи обмеженню свободи слова, Свідки Єгови борються не тільки за свої права». Судді пояснили, що «не тільки [Свідки] є тими «простими людьми», яких намагаються змусити замовкнути за допомогою постанов, подібних до страттонської».

У судовому рішенні стверджується, що постанова місцевої влади Страттона «зневажає не тільки цінності, які захищає Перша поправка, але й саме поняття вільного суспільства. Адже навіть у повсякденних стосунках громадянин був би зобов’язаний повідомляти органам влади про своє бажання поговорити з сусідами, а відтак отримувати на це дозвіл... Постанова, що вимагає дозволу на таке спілкування, відступає від наших національних традицій і конституції». Далі судді висловилися про «шкідливість вимоги звертатися за такого роду дозволом».

Небезпека злочинності

Як поставитись до твердження, що дозвіл на спілкування може захистити від грабіжників та інших злочинців? Суд зробив такий висновок: «Занепокоєння безпекою виправдане, однак попередні рішення Верховного суду чітко показують, що слід урівноважувати заходи безпеки і права, передбачені Першою поправкою».

У судовому рішенні далі говориться: «Видається нереальним те, що відсутність дозволу перешкодить злочинцю постукати у двері і почати розмову, яка не передбачається дозволом на спілкування. Зловмисник може, наприклад, запитати, як потрапити у те чи інше місце; попросити дозволу скористатися телефоном... або ж безкарно зареєструватися під чужим ім’ям».

Посилаючись на судові рішення 1940-х років суд написав: «Рішення періоду Другої світової війни неодноразово захищали співвіруючих позивача [Товариства «Вартова башта»] від дріб’язкових звинувачень і відображають цінування Верховним судом передбачених Першою поправкою свобод, про які йшлося у цій справі».

Яким же було остаточне рішення суддів? «Присуд апеляційного суду скасовується і справа передається йому для перегляду у відповідності з вищенаведеним судовим рішенням. Це наша директива».

Отже, в результаті, як зазначалось у газеті «Чикаго сан-таймс», «Суд підтримує Свідків Єгови», причому більшістю голосів: 8 до 1.

Що в майбутньому?

Що думають Свідки Єгови у сусідньому зі Страттоном містечку Велсвілл про перемогу у Верховному суді? Без сумніву, ніхто не збирається хизуватися нею перед мешканцями Страттона. Свідки Єгови не тримають зла на добрих людей у селі. Ось що сказав Ґреґорі Кугар, місцевий Свідок: «Ми не хотіли суду. Просто сама постанова була неправильною. Те, що ми зробили, корисне не тільки для нас, але для всіх».

Факти показують, що Свідки доклали великих зусиль зовсім не для того, щоб розгнівати місцевих жителів. Свідок Джин Кунц розповідає: «Останнього разу ми проповідували у Страттоні 7 березня 1998 року, тобто понад чотири роки тому. Мені особисто погрожували арештом. Протягом кількох років багатьом з нас поліція погрожувала арештом. Ми просили показати нам постанову місцевих органів влади, але наше прохання ніхто не задовольнив».

Кунц додає: «Ми хочемо мати добрі стосунки з сусідами. Якщо хтось не бажає, щоб до нього заходили, ми не будемо робити цього. Але є люди, налаштовані дружньо до нас і вони хочуть говорити про Біблію».

Ґреґорі Кугар пояснює: «Судову справу було розпочато не для того, щоб ворогувати з мешканцями Страттона. Ми хотіли законно довести конституційне право на свободу слова.

Сподіваюсь,— продовжує він — ми врешті-решт повернемося до Страттона. Я б залюбки першим постукав у двері. Попри все, згідно з наказом Христа, ми повинні повернутись туди».

Результат процесу «Товариство «Вартова башта» проти села Страттон» має значні наслідки. Після ознайомлення з рішенням Верховного суду органи влади багатьох населених пунктів США визнали, що більше не можна обмежувати проповідницьку діяльність Свідків Єгови місцевими постановами. На час написання статті труднощі у зв’язку з проповідуванням від дому до дому було розв’язано у приблизно 90 населених пунктах США.