Стрілянина в школі. Чи можливо загоїти рани?

НА ЧОРНІЙ титульній сторінці газети великими білими літерами було надруковано: «Чому?» Люди раз у раз ставили це запитання після того, як 17-річний хлопець влаштував стрілянину в містечку Вінненден, що на півдні Німеччини. Він убив 15 осіб, а потім застрелив себе. У пам’ять про загиблих по всій країні приспустили прапори, а звістка про трагедію миттю облетіла світ.

Вінненден — тихе, заможне містечко, оточене виноградниками і садами. Для учнів та вчителів середньої школи Альбертвілль день 11 березня 2009 року починався як звичайно. Ніхто й не думав, що він принесе сльози і розпач.

О 9.30 до школи увірвався колишній учень з рушницею, яку він вкрав зі спальні батьків. У трьох класах та в коридорі хлопець застрелив дев’ятьох учнів і трьох учительок, а також поранив кількох інших осіб. Поліція прибула за лічені хвилини. Убивця побіг на територію поблизької психіатричної лікарні, де застрелив техпрацівника. Потім він підсів у чужий автомобіль, погрожуючи водію зброєю. Проїхавши 40 кілометрів, чоловіку вдалося утекти. Біля автомагазину юнак убив продавця та клієнта і важко поранив двох поліцейських, котрі намагались підійти до нього. Коли хлопець зрозумів, що опинився у пастці, то вистрелив собі в голову.

За словами тих, хто знав убивцю, це був звичайний підліток, який прагнув мати визнання і друзів. Що ж підштовхнуло його до такого злочину? Кажуть, він був схильний до депресії. До того ж хлопець захоплювався стрільбою з пневматичної зброї і комп’ютерними іграми насильницького характеру. Втім, дехто вважає, що все це притаманне тисячам інших підлітків, тому не могло бути причиною вбивства. А що сказати про жертв? Чи вбивця стріляв навмання? Може, він обирав конкретних людей? Хтось вважає, що підліток убив вісьмох дівчат і тільки одного хлопця невипадково. Проте ніхто не в змозі дати однозначну відповідь, чому він це зробив.

Перша реакція

«Коли син зателефонував і розповів про стрілянину в школі, я не могла в це повірити,— пригадує Хайке.— Але, почувши сирени поліції і швидкої допомоги, я дуже перелякалась». Злагоджені дії поліцейських, очевидно, запобігли подальшим убивствам у школі. Учнів та персонал було евакуйовано, і медики, психологи та священнослужителі, не шкодуючи сил, надавали жертвам допомогу.

На місце трагедії відразу прибули журналісти. Вони намагались брати інтерв’ю в учнів, багато з яких ще перебували в шоковому стані. Один хлопець нарахував перед школою 28 машин, що належали 26 різним телеканалам. Серед представників ЗМІ панувала жорстока конкуренція, тому в новинах з’явилося чимало неправдивих повідомлень. Того ж дня якийсь журналіст прийшов до дому загиблої дівчинки і просив у батьків її фотографії. Були й такі, що платили учням, аби ті позували фотографам. Деякі журналісти, захоплені виром подій, намагались першими отримати сенсаційну інформацію і, здається, цілковито забували про співчуття та повагу до постраждалих.

За таких обставин люди часто шукають потіху і пояснення в релігії. У день трагедії було проведено загальне богослужіння для представників усіх конфесій. Багато хто був вдячний за таку підтримку. Однак той, хто шукав потіхи з Божого Слова і відповідей на складні запитання, глибоко розчарувався. Одна сім’я прийшла на похорон однокласниці свого сина. Мати каже: «Єпископ розповідав про страждання Йова. Я сподівалась, що він пояснить, чого можна навчитись з цього, або якось нас потішить, та марно. Жодного слова про причину трагедії чи про майбутнє».

Одного чоловіка роздратували пусті слова під час поминальної відправи. Близько тридцяти років тому цей чоловік вивчав Біблію зі Свідками Єгови. Тепер він знову відвідує їхні зібрання.

Коли почалася стрілянина, чотирнадцятирічна дівчина, на ім’я Валіса, була в сусідньому класі. Валіса вивчає Біблію зі Свідками. Почувши постріли, вона стала молитись до Єгови. Згодом дівчину запитали, як вона дає собі раду. Валіса сказала, що трагічні події підтвердили правдивість біблійних слів про скрутні останні дні (2 Тимофія 3:1—5). Двоє Свідків Єгови старались потішати своїх сусідів біблійними думками. До них підійшла літня жінка і сказала: «Було б добре, якби інші брали з вас приклад». Трагедія приголомшила багатьох, втім, декого вона спонукала прислу́хатись до Божого Слова, яке несе потіху і надію.

Тривалі наслідки

Звичайно, навіть найщиріші слова потіхи не можуть повністю розвіяти розпач і відчуття безпорадності. Нелегко загоїти душевні рани батьків, котрі втратили дитину, або розрадити поліцейського, який, забігши до школи, знайшов свою дружину серед загиблих.

Учні, які пережили це жахіття, та їхні родичі отримали емоційні травми. Після перших пострілів Вассіліос почав тікати через аварійний вихід. Він пригадує: «Стрибаючи з вікна, я молився до Єгови. Я думав, що помру, і був впевнений, що це моя остання молитва». Упродовж наступних тижнів Вассіліоса мучили кошмари, і він не хотів ні з ким розмовляти. Хлопцю було неприємно бачити, як інші наживались на трагедії і як ненаситно прагнули довідатись про найменші подробиці. Лише згодом він повернувся до нормального життя.

Йонас був у тому ж класі, що й Вассіліос, і бачив, як загинуло п’ять його однокласників. Він сказав: «Відразу після трагедії я міг спокійно описати, що сталося. Це було схоже на фільм жахів. Але тепер мені важко говорити про свої почуття. У мене часто змінюється настрій. Іноді я зовсім не хочу розповідати про трагедію, а буває, що я тільки про це й говорю». Хлопець також погано спить, і його мучать страшні сни.

Через кілька днів учням повернули особисті речі, які залишились у класі. Психологи попередили, що ці предмети можуть викликати спогади про трагедію. Наприклад, Йонас спочатку не хотів торкатися своєї куртки, сумки і мотошолому. Хлопця охоплював жах щоразу, коли він бачив людину, яка чимось нагадувала убивцю або мала такий самий рюкзак. Якось його батьки дивилися фільм. Коли в одній зі сцен пролунав постріл, Йонас почав сильно нервувати. Психотерапевти намагаються допомогти потерпілим не так болісно реагувати на спогади про трагедію.

Юрген, батько Йонаса, працює в лікарні, де застрелили техпрацівника. Він каже, що чимало батьків і його колег шукали відповідь на запитання: «Чому це сталося?» і «Що, якби...?». Одну працівницю лікарні, котра побачила з балкона озброєного юнака, охопив такий страх за своє життя, що згодом вона мусила пройти курс лікування у психіатричній лікарні.

Допомога від інших

Що допомогло людям пережити ці жахливі події? Юрген говорить: «Часами буває дуже важко, але підтримка близьких людей сильно підбадьорює. Потішає те, що про тебе дбають і ти не наодинці зі своїми спогадами».

Йонас також цінує співчуття, яке інші виявляють до нього: «Багато хто пише мені листівки і повідомлення. Іноді в них згадуються біблійні вірші, які я потім перечитую. Це приємно». Що ще допомагає Йонасу? Він каже: «Коли я прокидаюсь уночі і, здається, більше не витримую, то починаю молитись. Іноді я слухаю музику або аудіозаписи журналу “Пробудись!”a». Крім того, його потішає біблійне пояснення, чому все це сталося: світом править Диявол, і ми живемо в час кінця. Батько Йонаса погоджується, що, розуміючи причину страждань, його сім’я легше справляється з душевним сум’яттям.

Невдовзі страждання закінчаться

Протягом кількох днів люди приносили на шкільне подвір’я свічки, квіти і листи. Керстін помітила, що на деяких листівках було написано: «Чому так сталося?» і «Чому Бог це допустив?». Вона подумала, що такі питання не можна залишати без відповіді. Разом з двома Свідками Керстін написала листа і поклала його до інших.

На одному телеканалі, який транслював поминальну церемонію, показали лист Керстін і процитували перші рядки. Лист починався так: «“Чому?” Останніми днями це запитання лунає дедалі гучніше. Людей цікавить, де був Бог і чому він це допустив». Втім, на цих словах цитата обривається.

Що ж було далі у листі? Там пояснювалась причина страждань і говорилось, що Бог «обов’язково усуне всі погані наслідки людських діл». У листі також було сказано: «В останній книзі Біблії Бог запевняє, що витре кожну сльозу з наших очей. Вже не буде ані смерті, ані жалоби, ані голосіння, ані болю. Колишнє минуло». Бог Єгова воскресить померлих. Під правлінням його Царства, яке невдовзі запанує над землею, більше не буде трагедій, масових убивств і страждань. Бог обіцяє: «Ось я творю все нове» (Об’явлення 21:4, 5).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 12]

Йонас отримав листівку зі словами: «Ми думаємо про тебе»

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 9]

Focus Agency/WPN

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 9]

© imagebroker/Alamy

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 10]

Foto: picture alliance

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 11]

Foto: picture alliance