Розділ 4

Наскільки вірогідним є Старий Завіт?

У наступних кількох розділах ми обговоримо закиди, які висувають на адресу Біблії сучасні критики. Дехто заявляє, ніби Біблія суперечить сама собі і не узгоджується з наукою. До цих закидів ми повернемося пізніше. А спершу розгляньмо поширене твердження, що Біблія — це лише збірка міфів і легенд. Чи мають противники Біблії вагомі підстави для такої критики? Звернімо увагу спочатку на Єврейські Писання, так званий Старий Завіт.

1, 2. Як відбувалась облога Єрихона і які у зв’язку з цим виникають питання?

СТАРОДАВНЄ місто в облозі. Величезний натовп нападників перейшов Йордан і отаборився перед високими міськими мурами. Але яка ж дивна в них тактика! Шість днів поспіль вони мовчки обходять місто, лише священики сурмлять у роги. І ось на сьомий день військо в повному мовчанні обходить місто сім разів. Раптом священики щосили починають сурмити. Усе військо видає гучний бойовий крик, і захисні мури обвалюються, здіймаючи в повітря хмари пилу. Місто стає беззахисним (Ісус Навин 6:1—21).

² Так у книзі Ісуса Навина — шостій у Єврейських Писаннях — описано падіння Єрихона, яке відбулося майже 3500 років тому. Та чи було це насправді? Багато прихильників так званої вищої критики, не вагаючись, скажуть «ні»a. Вони стверджують, що книга Ісуса Навина, як і п’ять попередніх книг Біблії, складається з легенд, написаних через багато століть після згаданих у них подій. Чимало археологів також підтримало б цей погляд. На їхню думку, коли ізраїльтяни прийшли в ханаанський край, Єрихон, можливо, взагалі ще не існував.

3. Чому важливо з’ясувати, чи є Біблія точною з погляду історії?

³ Це серйозні закиди. Читаючи Біблію, ви помітите, що її вчення тісно пов’язані з історією. Бог звертався до конкретних чоловіків, жінок, сімей і цілих націй, він давав накази реальному народу. Сучасні вчені, які ставлять під сумнів історичність Біблії, сумніваються також в її цінності і достовірності. Якщо Біблія справді є Словом Бога, то вона повинна містити описи реальних історичних подій, а не якісь легенди та міфи. Чи мають ці критики підстави для заперечення історичної достовірності Біблії?

Наскільки можна довіряти «вищій» критиці?

4—6. Наведіть деякі гіпотези з «вищої» критики Велльгаузена.

⁴ Становлення так званої вищої критики Біблії почалось у XVIII—XIX століттях. У другій половині XIX століття німецький критик Юліус Велльгаузен виклав свою теорію про те, що перші шість книг Біблії, у тому числі книга Ісуса Навина, були написані в V столітті до н. е., тобто приблизно через тисячу років після згаданих у них подій. Однак він зазначив, що вони містять матеріал, який був написаний раніше ¹. Цю теорію включили в 11-те видання «Британської енциклопедії», опубліковане 1911 року. У ній говорилося: «Книга Буття була укладена після [вавилонської] неволі на основі священицького джерела (P) того періоду, а також давніших несвященицьких джерел, які суттєво відрізняються від P мовою, стилем і релігійними уявленнями».

⁵ На погляд Велльгаузена та його послідовників, події, описані в найстаріших частинах Єврейських Писань, були «не стільки реальною історією, скільки поширеними переказами давнини»². Ті ранні оповіді вони вважали лише відображенням історії Ізраїлю пізніших часів. Наприклад, вони заявляли, що ворожнечі між Яковом та Ісавом насправді не існувало, а розповідь про це відображає ворожнечу між ізраїльським та едомським народами.

⁶ Ці критики також вважали, що Мойсей ніколи не отримував наказу зробити ковчег угоди і що ніколи не існувало намету, який був осередком поклоніння ізраїльтян у пустині. Вони твердили, що священицькі повноваження остаточно закріпились за нащадками Аарона лише за декілька років перед тим, як вавилоняни знищили Єрусалим. А це, на думку критиків, відбулося на початку VI століття до н. е.³

7, 8. Які «докази» своїх теорій наводив Велльгаузен і чи були вони переконливі?

⁷ Але які «докази» вони мали для підтвердження своїх ідей? Біблійні критики заявляють, що можуть виділити кілька різних документів, з яких начебто складається текст перших книг Біблії. Головний принцип, яким керуються критики, такий: вони припускають, що кожний біблійний вірш, котрий містить тільки слово Бог (єврейською ’Елогı́м), був написаний одним автором, а кожен вірш, у якому Бога названо по імені Єгова, написав інший автор — ніби один автор не міг вживати обидва слова ⁴.

⁸ Так само, коли в книзі якусь подію описано більш ніж один раз, це вважають доказом того, що над нею працювало кілька осіб, хоча і в іншій стародавній семітській літературі трапляються подібні приклади повторення. Крім того, припускають, що будь-яка зміна стилю говорить про зміну автора. Але навіть сучасні письменники змінюють стиль на різних етапах своєї творчості або в залежності від тематикиb.

9—11. Наведіть деякі значні недоліки сучасної біблійної критики.

⁹ Чи існує надійне обґрунтування для цих теорій? Аж ніяк. Один коментатор зауважив: «Критика, в ліпшому разі, базується на гіпотезах і припущеннях: завжди можна щось поправити, спростувати чи замінити. Вона є звичайним розумуванням, тому їй властиві сумніви і здогадки, що є невід’ємною частиною будь-яких розумувань»⁵. А біблійна критика базується на «гіпотезах і припущеннях» у більшій мірі, ніж будь-яка інша.

¹⁰ Ґлісон Арчер молодший вказує на ще одну хибу в міркуваннях поборників «вищої» критики. За його словами, проблема полягає в тому, що представники «школи Велльгаузена виходили з голого припущення (яке вони навіть не спромоглися довести), що релігія ізраїльтян, як і будь-яка інша, мала чисто людське походження і що її слід вважати лише продуктом еволюції»⁶. Інакше кажучи, Велльгаузен та його послідовники виходили з припущення, що Біблія — це просто слово людини, і на цьому будували свої подальші міркування.

¹¹ У 1909 році «Єврейська енциклопедія» («The Jewish Encyclopedia») вказала на ще два недоліки в теорії Велльгаузена: «Аргументація, якою Велльгаузен полонив мало не всіх сучасних біблійних критиків, ґрунтується на двох припущеннях: по-перше, з розвитком релігії ритуали стають складнішими і, по-друге, старіші джерела описують більш ранні стадії формування ритуалів. Перше припущення суперечить факту існування примітивних культур, а друге спростовується наявними кодексами ритуалів, наприклад індійськими».

12. Що можна сказати про слушність біблійної критики з позиції археології?

¹² Чи можливо якимсь чином перевірити теорії «вищої» критики, щоб переконатись, правильні вони чи ні? У «Єврейській енциклопедії» далі говориться: «Погляди Велльгаузена майже повністю ґрунтуються на суто текстуальному аналізі, і їх необхідно доповнити науковими археологічними дослідженнями». Чи з плином часу археологія підтвердила слушність теорій Велльгаузена? Відповідь знаходимо в «Новій британській енциклопедії»: «Археологічна критика, схоже, підтверджує достовірність характерних історичних подробиць навіть з найдавніших періодів [біблійної історії] і ставить під сумнів теорію про те, що оповіді у П’ятикнижжі [події, описані в найдавніших книгах Біблії] є відображенням історії значно пізніших часів».

13, 14. Чому «вища» критика Велльгаузена попри свою хитку основу є досі популярною?

¹³ Чому ж біблійна критика попри всі свої недоліки настільки популярна серед сучасних інтелектуалів? Тому що вона говорить те, що їм хочеться почути. Один вчений XIX століття пояснив: «Особисто я вітаю цю книжку Велльгаузена більше, ніж інші книжки, оскільки пекуче питання щодо історії Старого Завіту, на мій погляд, нарешті вирішено так, що це узгоджується з принципом еволюції людини, який я не можу не застосовувати до історії всієї релігії»⁷. Очевидно, «вища» критика якнайліпше відповідала його упередженим поглядам еволюціоніста. І зрештою обидві теорії служили одній меті. Так само як еволюція усуває необхідність вірити в Творця, «вища» критика Велльгаузена наводить на думку, що не потрібно вірити у те, що Біблія натхнена Богом.

¹⁴ У нашу добу раціоналізму припущення, що Біблія є словом не Бога, а людини, цілком задовольняє інтелектуалівc. Їм набагато легше повірити, що пророцтва були записані після згаданих у них подій, аніж визнати, що то були справжні передречення. Вони заперечують біблійні оповіді про чудеса, називаючи їх міфами, легендами чи казками, і навіть не припускають думки, що це могло відбуватись насправді. Проте такий погляд є упередженим і не дає підстав сумніватись у достовірності Біблії. Біблійна критика має серйозні недоліки, і своїми нападами на Біблію вона не змогла довести, що Біблія не є Словом Бога.

Чи підтверджується Біблія археологією?

15, 16. Існування якого стародавнього правителя, згаданого в Біблії, було підтверджене археологією?

¹⁵ Археологія як галузь науки має більш надійне підґрунтя, ніж «вища» критика. Виявляючи залишки стародавніх цивілізацій, археологи допомагають нам значно поглибити розуміння того, як жили люди в давнину. Не дивно, що археологічні знахідки раз у раз узгоджуються з записаною в Біблії інформацією. Іноді археологія навіть захищає Біблію від нападок критиків.

¹⁶ Наприклад, згідно з книгою Даниїла, до завоювання Вавилону персами останнім його правителем був Валтасар (Даниїла 5:1—30). Оскільки, крім Біблії, Валтасар більше ніде не згадувався, критики заявляли, що Біблія неправдива і що цей чоловік ніколи не існував. Однак у XIX столітті в руїнах на півдні Іраку було знайдено кілька маленьких циліндрів з клинописом. Вони містили молитву за здоров’я найстаршого сина вавилонського царя Набоніда. Як же звали сина? Валтасар.

17. Як пояснити факт, що Біблія називає Валтасара царем, а більшість інших джерел — спадкоємцем престолу?

¹⁷ Отже, Валтасар існував! Але чи був він царем під час падіння Вавилону? У більшості знайдених згодом документів про нього говориться як про сина царя, спадкоємця престолу. Проте один з клинописних документів, названий «Поемою Набоніда», пролив більше світла на справжнє становище Валтасара. У ньому говорилося: «Він [Набонід] довірив «Табір» своєму найстаршому (синові), первородному, війська по цілій країні він віддав під його (командування). Він віддав (усе), довірив царство йому»⁸. Отож Валтасару було довірене царство. Фактично це означало, що він став царемd. Становище, яке мали Набонід і Валтасар, пояснює, чому Валтасар під час останнього бенкету у Вавилоні запропонував Даниїлу стати третім правителем у царстві (Даниїла 5:16). Оскільки Набонід був першим правителем Вавилону, Валтасар був другим.

Інші докази

18. Як археологія засвідчує, що правління Давида принесло мир і добробут?

¹⁸ Про історичну точність Біблії свідчить багато археологічних знахідок. Наприклад, у Біблії говориться, що після того, як цар Соломон перейняв владу від свого батька Давида, Ізраїльське царство процвітало. «Юда та Ізраїль були численні, як пісок, що над морем, щодо многоти. Вони їли й пили та тішилися!» (1 Царів 4:20). На підтвердження цього в одній праці зазначається: «Археологічні дані виявляють, що в Юді протягом X століття до н. е. і деякий час після того спостерігався швидкий зріст населення. Мир і добробут, досягнуті завдяки Давиду, створювали сприятливі умови для будівництва багатьох нових міст»¹⁰.

19. Яку додаткову інформацію про війну між Ізраїлем і Моавом отримано завдяки археології?

¹⁹ Згодом Ізраїль та Юда стали окремими царствами, а Ізраїль завоював сусіднє Моавське царство. Коли моавітяни на чолі з царем Мешою збунтувались, Ізраїль уклав союз з Юдою і сусіднім Едомським царством, щоб воювати проти них (2 Царів 3:4—27). Варто зазначити, що 1868 року в Йорданії було знайдено стелу (кам’яну плиту з написом), на якій моавітською мовою викладено розповідь Меші про цю війну.

20. Що говорить археологія про знищення Ізраїлю ассирійцями?

²⁰ Потім, 740 року до н. е., Бог допустив, щоб ассирійці зруйнували непокірне північне царство Ізраїлю (2 Царів 17:6—18). Стосовно біблійного опису цієї події археолог Кетлін Кеньйон зазначає: «Дехто може припускати, що тут є перебільшення». Чи так це насправді? Вона додає: «Археологічні свідчення про падіння царства Ізраїлю, мабуть, ще яскравіші, ніж оповідь з Біблії. (...) Повне сплюндрування ізраїльських міст Самарії і Хацора, а також знищення Меґіддо — доведений археологією факт, який показує, що письменник [Біблії] не перебільшував»¹¹.

21. Які подробиці археологія розкриває про підкорення Юди вавилонянами?

²¹ Пізніше, згідно з Біблією, вавилоняни взяли в облогу й захопили Єрусалим, у якому правив цар Єгояхін. Цю подію описано у вавилонських хроніках — на клинописній таблиці, знайденій археологами. Там написано: «Цар Аккаду [Вавилону]... обложив місто Юди (іагуду), і цар узяв місто в другий день місяця аддару»¹². Єгояхіна відвели у Вавилон і кинули до в’язниці. Але з часом, як повідомляє Біблія, його звільнили і призначили йому харчове утримання (2 Царів 24:8—15; 25:27—30). Підтвердження цього міститься в знайдених у Вавилоні господарських записах. У них перелічують продукти, якими забезпечували «Йаукіна, царя Юди»¹³.

22, 23. Який існує зв’язок між археологією та біблійною історією?

²² Ось як професор Дейвід Ноел Фрідман охарактеризував зв’язок між археологією та біблійною історією: «У цілому археологія підтверджує історичність біблійної оповіді. Широкий хронологічний огляд подій від доби патріархів до часів Нового Завіту узгоджується з археологічними даними. (...) Майбутні відкриття, скоріш усього, підтвердять розважливий погляд, що біблійна традиція є історично обґрунтованою і точно переданою, хоч вона і не є історією в критичному, або науковому, розумінні».

²³ Стосовно намагань прихильників «вищої» критики підірвати довіру до Біблії професор говорить: «Спроби сучасних вчених відтворити біблійну історію,— скажімо, теорія Велльгаузена про те, що патріархальна доба була відображенням розділеної монархії, або тлумачення історії Ізраїлю Нотом та його послідовниками на підставі погляду, що Мойсей ніколи не існував, а вихід [ізраїльтян з Єгипту] не є історичним фактом,— виявилися невдалими на фоні археологічних даних і біблійної оповіді»¹⁴.

Падіння Єрихона

24. Що Біблія розповідає про падіння Єрихона?

²⁴ Чи означає це, що археологія узгоджується з Біблією в усьому? Ні, розбіжності існують. Одним з прикладів є видовищне захоплення Єрихона, описане на початку цього розділу. Згідно з Біблією, Єрихон був першим містом, яке ізраїльтяни на чолі з Ісусом Навином завоювали, коли ввійшли в Ханаан. Біблійна хронологія показує, що місто впало у першій половині XV століття до н. е. Після захоплення Єрихон був спалений дотла і лежав спустошений сотні років (Ісуса Навина 6:1—26; 1 Царів 16:34).

25, 26. Яких двох різних висновків дійшли археологи в результаті розкопок Єрихона?

²⁵ Перед Другою світовою війною професор Джон Ґарстанґ розкопав місто, яке за припущеннями могло бути Єрихоном. Це місто було дуже давнім, його неодноразово руйнували і відбудовували. Ґарстанґ з’ясував, що одного разу, коли воно було зруйноване, його мури завалилися наче від землетрусу і місто повністю згоріло. На думку Ґарстанґа, це відбулося близько 1400 року до н. е., що не дуже відрізняється від біблійної дати знищення Єрихона Ісусом Навином ¹⁵.

²⁶ Після війни розкопки на місці Єрихона продовжила Кетлін Кеньйон. Вона дійшла висновку, що зруйновані мури, які знайшов Ґарстанґ, на кількасот років старіші, ніж він думав. За її оцінками, Єрихон дійсно зазнав великих руйнувань у XVI столітті до н. е., але вона заявила, що в XV столітті до н. е., коли, згідно з Біблією, Ісус Навин завойовував цей край, ніякого міста там не було. Також вона згадує ознаки, які можуть вказувати на інше знищення, котре могло відбутися 1325 року до н. е., і припускає: «Якщо знищення Єрихона пов’язувати з завоюваннями Ісуса Навина, то археологія пропонує цю [останню] дату»¹⁶.

27. Чому розбіжності між даними археології та Біблії не повинні нас надмірно тривожити?

²⁷ Чи це означає, що Біблія помиляється? Зовсім ні. І хоча археологія відкриває нам «вікно» в минуле, через нього не завжди все добре видно. Інколи за ним усе вкрито імлою. Один коментатор зауважив: «Археологічні знахідки, на жаль, фрагментарні і тому не дають можливості побачити повну картину»¹⁷. Зокрема це стосується ранніх етапів історії Ізраїлю, про які немає чітких археологічних свідчень. А в Єрихоні вони ще менш чіткі, адже ґрунт у місці, де проводились розкопки, зазнав сильної ерозії.

Обмежені можливості археології

28, 29. У чому, як визнають вчені, можливості археології обмежені?

²⁸ Самі археологи визнають, що можливості їхньої науки обмежені. Наприклад, Йоганан Агароні говорить: «Коли йдеться про історичне або історико-географічне тлумачення, археолог, для того щоб скласти повну історичну картину, виходить за межі точних наук і спирається на гіпотези і суб’єктивну оцінку»¹⁸. Про датування різних археологічних знахідок Агароні каже: «Слід завжди пам’ятати, що не всі дати абсолютно точні і що вони в тій чи іншій мірі підлягають сумніву», хоча, на його думку, сьогодні в порівнянні з минулим археологи можуть бути більш впевнені в результатах датування ¹⁹.

²⁹ У праці «Світ Старого Завіту» ставиться запитання: «Наскільки об’єктивним чи науковим є метод археологічних досліджень?» Там же дається відповідь: «Археологи є більш об’єктивними, коли «розкопують» факти, ніж коли їх тлумачать. Однак притаманні людям упередження впливають і на методи проведення розкопок. Знімаючи шар за шаром ґрунт, вони неминуче нищать докази і тому ніколи не можуть повторити свій «експеримент», щоб перевірити його. Цим археологія вирізняється серед інших наук, і через це складання археологічних звітів — надзвичайно важке завдання, що криє у собі чимало пасток»²⁰.

30. Як дослідники Біблії ставляться до археології?

³⁰ Отже, археологія може бути дуже корисна, проте вона, як і будь-яке людське починання, не є непомильною. Хоча теорії археологів викликають інтерес, ми не повинні сприймати їх як незаперечну істину. Якщо археологи трактують свої знахідки так, що це суперечить Біблії, не слід відразу робити висновок, ніби вони мають рацію, а Біблія помиляється. Як відомо, їхні тлумачення нерідко змінюються.

31. Яке припущення було висунуте стосовно падіння Єрихона?

³¹ Варто згадати, що 1981 року професор Джон Бімсон почав нове дослідження історії Єрихона. Він уважно вивчив свідчення про пожежу, яка знищила Єрихон і яка, за словами Кетлін Кеньйон, відбулася в середині XVI століття до н. е. На його думку, не лише ця подія відповідає біблійній оповіді про знищення міста Ісусом Навином, але й археологічна картина Ханаану в цілому чудово узгоджується з біблійним описом цього краю в часи вторгнення ізраїльтян. Тож він припускає, що археологічне датування є неточним і що це знищення насправді відбулось у середині XV століття до н. е., за часів Ісуса Навина ²¹.

У Біблії викладено правдиву історію

32. Яка тенденція спостерігається серед деяких вчених?

³² Сказане вище показує, що часто археологи мають різні погляди. Тож не дивно, що одні погоджуються з Біблією, а інші ні. І все ж деякі вчені починають поважати Біблію, оскільки, з їхнього погляду, вона в цілому, якщо не в усіх подробицях, історично точна. Вільям Фоксвел Олбрайт висловив думку певної групи вчених, коли написав: «Точність релігійної історії Ізраїлю знову починають широко визнавати як у цілому, так і в окремих деталях. (...) Отже, ми знову можемо вважати, що вся Біблія від початку і до кінця є достовірним документом, який описує релігійну історію»²².

33, 34. Як самі Єврейські Писання засвідчують свою історичну точність?

³³ Зрештою сама Біблія містить ознаки історичної точності. Події в ній прив’язуються до конкретних епох і дат, на відміну від більшості стародавніх міфів і легенд. Багато описаних у Біблії подій підтверджені написами, які датуються тими ж часами. Якщо ж між Біблією і деякими стародавніми написами існують розбіжності, то це часто можна пояснити тим, що тогочасні правителі не хотіли писати про свої поразки, а прагнули перебільшити власні успіхи.

³⁴ Багато з тих стародавніх написів не стільки історія, скільки офіційна пропаганда. Натомість люди, які писали Біблію, були винятково відвертими. Такі видатні особи давнини, як Мойсей та Аарон, зображаються з усіма їхніми достоїнствами і недоліками. Чесно розповідається навіть про серйозні помилки великого царя Давида. Неодноразово викриваються гріхи цілого народу. Така відвертість свідчить, що Єврейські Писання правдиві і вірогідні. Вона надає ваги словам Ісуса, який в молитві до Бога сказав: «Твоє слово — це правда» (Івана 17:17).

35. Чого не змогли зробити раціоналісти і в чому дослідники Біблії вбачають переконливий доказ того, що вона натхнена Богом?

³⁵ Далі Олбрайт сказав: «У будь-якому разі своїм змістом Біблія перевершує всю ранню релігійну літературу, а простотою звістки і всеосяжністю свого звернення до людей усіх країв і часів вона значно перевершує також усі пізніші літературні твори»²³. Як ми побачимо в подальших розділах, саме унікальний зміст Біблії, а не свідчення вчених доводить, що вона натхнена Богом. Зауважмо: сучасні раціоналісти не змогли спростувати, що Єврейські Писання містять правдиву історію, тимчасом як самі писання яскраво свідчать про свою точність. Чи можна сказати те саме про Християнські Грецькі Писання (Новий Завіт)? Це питання ми обговоримо в наступному розділі.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 53]

На відміну від стародавніх світських літописів, Біблія відверто розповідає про людські слабкості шанованих осіб, таких, як Мойсей і Давид.

[Рамка на сторінці 44]

Цінність археології

«Завдяки археології стали доступними зразки стародавніх знарядь праці і посуду, зброї та прикрас, а також фрагменти мурів та будівель. Більшість з них можна хронологічно систематизувати і точно ідентифікувати на підставі біблійних описів і контексту. Щодо цього, то Біблія докладно описує особливості тогочасного культурного середовища. Деталі біблійних історій — це не плід багатої уяви автора, а реальне відображення світу, в якому відбувались записані події, як буденні, так і чудесні» («The Archaeological Encyclopedia of the Holy Land»).

[Рамка на сторінці 50]

Що може і чого не може археологія

«Археологія не підтверджує і не заперечує вірогідності Біблії остаточно, проте вона виконує інші важливі функції. По-перше, вона певною мірою відкриває матеріальний світ, описаний у Біблії. Скажімо, знання про те, з якого матеріалу був побудований дім або як виглядали «пагірки», значно поглиблює розуміння тексту. По-друге, археологія доповнює історичні дані. Наприклад, Моавський камінь допомагає з іншого боку побачити історію, викладену в 2 Царів 3:4 і подальших віршах. (...) По-третє, вона проливає світло на життя і погляди сусідів стародавнього Ізраїлю, що само по собі є дуже цікавим, а також дає уявлення про світогляд людей, під впливом якого формувалось мислення тогочасних ізраїльтян» («Ebla​—A Revelation in Archaeology»).

[Ілюстрація на сторінці 41]

Мільтон писав різними стилями, а не лише одним. Чи вважають прихильники «вищої» критики, що його твори вийшли з-під пера кількох авторів?

[Ілюстрація на сторінці 45]

У «Поемі Набоніда» говориться, що Набонід довірив царство своєму первородному синові.

[Ілюстрація на сторінці 46]

Моавський камінь містить версію царя Меші про війну між Моавом та Ізраїлем.

[Ілюстрація на сторінці 47]

Офіційні вавилонські документи підтверджують біблійну розповідь про падіння Єрусалима.

Розділ 5

Новий Завіт — історія чи міф?

«Сьогодні можна сказати, що серед творів світової літератури Новий Завіт є найбільш вивченим». Так висловився Ганс Кюнґ у своїй книжці «Бути християнином» («Christ sein»). І він мав рацію. Протягом останніх 300 років Християнські Грецькі Писання були не просто вивчені. Їх дослідили ретельніше і проаналізували скрупульозніше, ніж будь-який інший літературний твір.

1, 2. (Разом зі вступом). а) Яку увагу приділяли вивченню Християнських Грецьких Писань протягом останніх 300 років? б) Яких дивних висновків дійшли деякі дослідники?

ДЕЯКІ дослідники дійшли дивних висновків. У XIX столітті Людвіг Ноак з Німеччини заявив, що Євангеліє від Івана було написане 60 року н. е. улюбленим учнем Ісуса. А ним, на думку Ноака, був Юда! Французький історик Жозеф Ернест Ренан говорив, що воскресіння Лазаря було обманом, який влаштував сам Лазар, для того щоб підтримати репутацію Ісуса як чудотворця. А німецький теолог Густав Фолькмар стверджував, що справжній Ісус ніколи не претендував на роль Месії ¹.

² З іншого боку, Бруно Бауер вирішив, що Ісус взагалі не існував! «Він обстоював думку, що рушійною силою раннього християнства були Філон, Сенека і гностики. І насамкінець він заявив, що такої історичної особи, як Ісус, ніколи не було... і що християнська релігія зародилася в кінці II століття та походила з юдаїзму, в якому панівну роль тоді вже відігравав стоїцизм»².

3. Якого погляду на Біблію досі дотримується чимало людей?

³ Тепер мало хто дотримується таких крайніх поглядів. Однак, перечитавши праці сучасних вчених, ви побачите, що багато людей усе ще вірить, ніби в Християнських Грецьких Писаннях містяться легенди, міфи і перебільшення. Чи так воно насправді?

Коли їх написали?

4. а) Чому важливо знати, коли були написані книги Християнських Грецьких Писань? б) Які існують погляди щодо часу написання Християнських Грецьких Писань?

⁴ Для того щоб виникли легенди і міфи, потрібен час. Отже важливо знати, коли були написані Християнські Грецькі Писання. Історик Майкл Ґрант стверджує, що написання історичних фрагментів Християнських Грецьких Писань почалося «через тридцять-сорок років після смерті Ісуса»⁴. Біблійний археолог Вільям Фоксвел Олбрайт процитував висновок Чарлза Торрі про те, що «усі Євангелія були написані до 70 року н. е. і в них немає нічого такого, чого не можна було б написати протягом двадцяти років після Розп’яття». Сам Олбрайт вважає, що їх написання було завершене «не пізніше 80 року н. е.». Інші вчені називають трохи інші дати, однак більшість погоджується, що написання Нового Завіту було завершене до кінця I століття.

5, 6. Якого висновку ми повинні дійти з огляду на факт, що Християнські Грецькі Писання були створені в час, не дуже віддалений від описаного в них періоду?

⁵ Що це означає? Олбрайт підсумовує: «Можна сказати, що період у двадцять — п’ятдесят років надто малий, аби в зміст чи навіть у конкретні висловлювання Ісуса вкрались якісь суттєві зміни»⁵. Професор Гарі Габермас додає: «Євангелія писалися в час, не дуже віддалений від періоду, який вони описують, тимчасом як стародавні історичні джерела нерідко змальовують події, котрі відбувалися століттями раніше. Однак сучасні історики можуть успішно простежити події навіть таких далеких часів»⁶.

⁶ Іншими словами, історичні фрагменти Християнських Грецьких Писань заслуговують принаймні такої ж довіри, як і світські історичні джерела. Безперечно, тих кількох десятиліть, які минули від часу подій, пов’язаних з діяльністю перших християн, до моменту, коли ці події були описані, не вистачило б для того, щоб з’явились і поширились легенди та міфи.

Свідчення очевидців

7, 8. а) Хто ще був живий у часи написання і поширення Християнських Грецьких Писань? б) Який висновок мимоволі напрошується, якщо взяти до уваги висловлювання професора Ф. Брюса?

⁷ Цю думку підтверджує факт, що в багатьох біблійних оповідях містяться свідчення очевидців. Іван у своєму Євангелії сказав: «Власне той учень [учень, якого любив Ісус] описав та засвідчив усе це» (Івана 21:24). Лука, який написав інше Євангеліє, говорить: «Про них нам розповіли й ті, що від початку були очевидцями всього і служили, проголошуючи цю новину» (Луки 1:2). Апостол Павло, маючи на увазі людей, які були свідками воскресіння Ісуса, сказав: «Більшість з [них] живе й досі, а декотрі поснули смертним сном» (1 Коринфян 15:6).

⁸ Стосовно цього професор Ф. Брюс слушно зауважив: «Деякі письменники, здається, вважають, що слова і вчинки Ісуса вигадали, але це було зовсім не легко зробити в ті ранні роки, коли ще жило так багато Ісусових учнів, які могли пам’ятати, що було і чого не було. (...) Учні не могли дозволити собі неточностей (не кажучи вже про свідоме маніпулювання фактами), бо це було б відразу викрито тими, кого таке викриття тільки б потішило. Натомість однією з сильних сторін проповідування апостолів було те, що вони впевнено посилалися на знання, які вже мали слухачі; вони казали не тільки: «Ми цьому свідки», але також: «Ви й самі знаєте» (Дії 2:22)»⁷.

Чи достовірний текст Біблії?

9, 10. У чому можна бути впевненими щодо Християнських Грецьких Писань?

⁹ Чи не могло статись так, що ці свідчення очевидців спочатку були точно записані, а пізніше змінені? Іншими словами: чи не були міфи та легенди додані вже після того, як завершилося написання оригіналу? Як ми побачили раніше, текст Християнських Грецьких Писань перебуває в більш вигідному становищі, ніж будь-який інший літературний твір давнини. Знавці грецького тексту Біблії Курт і Барбара Аланд нарахували майже 5000 рукописів, які збереглися до наших днів. Деякі з них датуються ще II століттям н. е.⁸ Така велика кількість документів підтверджує, що в цілому текст не змінився. Крім того, існує багато стародавніх перекладів, які допомагають довести точність тексту. Найдавніший з них датується 180 роком н. е.⁹

¹⁰ Отже, в будь-якому разі ми можемо бути впевнені, що після того, як Християнські Грецькі Писання були завершені, в них не проникли легенди та міфи. Текст, який ми маємо сьогодні, в основному залишився таким, яким він був написаний на початку. Точність цього тексту підтверджується тим, що його приймали тогочасні християни. А чи можна перевірити історичну точність Біблії, порівнявши її з іншими стародавніми джерелами? Певною мірою це можливо.

Документальні підтвердження

11. Якою мірою події, описані в Християнських Грецьких Писаннях, підтверджуються історичними документальними свідченнями?

¹¹ Якщо не брати до уваги Біблію, то документальних свідчень про події з життя Ісуса та його апостолів небагато. Цього й слід було очікувати, адже в першому столітті християни були відносно невеликою групою, яка не брала участі в політиці. Але ті свідчення, які надає світська історія, узгоджуються з написаним у Біблії.

12. Що говорить Йосиф Флавій про Івана Хрестителя?

¹² Наприклад, після того як Ірод Антипа зазнав гучної воєнної поразки, староєврейський історик Йосиф Флавій у 93 році н. е. написав: «Декотрі євреї вбачали в знищенні Іродового війська Божу справедливу помсту за вбивство Івана, званого Хрестителем. Ірод стратив його, хоча той був доброю людиною і закликав євреїв вести праведне життя, бути справедливими до своїх ближніх і виявляти побожність»¹⁰. Отже, Йосиф Флавій підтверджує біблійну оповідь про те, що Іван Хреститель був праведним чоловіком, який проповідував каяття і якого стратив Ірод (Матвія 3:1—12; 14:11).

13. Як Йосиф Флавій засвідчує історичність Якова та самого Ісуса?

¹³ Йосиф Флавій також згадує єдиноутробного Ісусового брата Якова, який, згідно з Біблією, спершу не пішов за Ісусом, проте пізніше став шанованим старійшиною в Єрусалимі (Івана 7:3—5; Галатів 1:18, 19). Ось як він засвідчує арешт Якова: «Він [первосвященик Анан] зібрав Синедріон і поставив перед ним Якова, брата Ісуса, званого Христом, а також інших»¹¹. Ці слова Йосифа Флавія теж підтверджують, що «Ісус, званий Христом» був реальною історичною особою.

14, 15. Які повідомлення Таціта підтверджують правдивість Біблії?

¹⁴ Інші автори давніх часів також згадують події, про які говориться в Грецьких Писаннях. Наприклад, в Євангеліях сказано, що проповідування Ісуса в Палестині знаходило широкий відгук. Коли Понтій Пилат засудив Ісуса на смерть, його послідовники були збентежені та засмучені. Але вже незабаром ці ж учні сміливо проповідували звістку про воскресіння свого Господа по цілому Єрусалимі. За кілька років християнство поширилося по всій Римській імперії (Матвія 4:25; 26:31; 27:24—26; Дії 2:23, 24, 36; 5:28; 17:6).

¹⁵ Правдивість цього підтверджує римський історик Таціт, який не відчував симпатій до християнства. Невдовзі після 100 року н. е. він пише про жорстоке переслідування християн Нероном, зазначаючи: «Христа, від чийого імені походить ця назва, стратив за Тіберія прокуратор Понтій Пилат; придушене на якийсь час це шкідливе марновірство почало знову прориватися назовні, і не лише в Юдеї, звідки пішла ця зараза, але й у самій столиці [Римі]»¹².

16. Про яку згадану в Біблії подію також говорить Светоній?

¹⁶ У Дії 18:2 письменник згадує факт, що «[римський імператор] Клавдій наказав усім юдеям покинути Рим». Римський історик II століття Светоній також пише про це вигнання. У книжці «Божественний Клавдій» він говорить: «Оскільки євреї, підбурювані Хрестусом, постійно створювали неспокій в Римі, він [Клавдій] вигнав їх з міста»¹³. Якщо під Хрестусом тут мається на увазі Ісус Христос і якщо події в Римі розвивалися так само, як і в інших містах, то заколоти відбувались не тому, що євреї були підбурювані Христом (тобто його послідовниками). Радше вони були результатом непримиримого ставлення євреїв до ревного проповідування християн.

17. Які документи, доступні в II столітті Юстину Мученику, підтверджували біблійну оповідь про чудеса і смерть Ісуса?

¹⁷ У середині II століття Юстин Мученик написав про смерть Ісуса: «Що це дійсно сталося, ви можете перевірити в Діях Понтія Пилата»¹⁴. Крім того, за словами Юстина Мученика, ці ж документи згадували і про чудеса Ісуса. Юстин пише: «Що він дійсно це чинив, ви можете довідатись з Дій Понтія Пилата»¹⁵. Хоча ці «Дії», або офіційні записи, сьогодні не існують, вони, очевидно, існували в II столітті, і саме тому Юстин Мученик міг упевнено заохочувати своїх читачів переглянути їх та переконатись у правдивості його слів.

Археологічні свідчення

18. Яка археологічна знахідка підтвердила факт існування Понтія Пилата?

¹⁸ Археологічні знахідки також підтверджують написане в Грецьких Писаннях. У 1961 році серед руїн римського театру в Кесарії був знайдений напис з іменем Понтія Пилата ¹⁶. До того часу, якщо не брати до уваги Біблію, було дуже мало доказів існування цього римського правителя.

19, 20. Існування яких людей, згаданих Лукою (в його Євангелії і в книзі Дії), підтвердила археологія?

¹⁹ У Євангелії від Луки сказано, що Іван Хреститель розпочав своє служіння, «коли... Лісаній [був] обласним правителем Авіліна» (Луки 3:1). Дехто піддавав сумніву це твердження, оскільки Йосиф Флавій згадує правителя Авіліна Лісанія, який помер 34 року до н. е., задовго до народження Івана. Однак археологи знайшли в Авіліні напис, в якому говориться про іншого Лісанія. Цей Лісаній був тетрархом (обласним правителем) під час правління Тіберія, який був римським кесарем тоді, коли Іван почав своє служіння ¹⁷. Це міг бути саме той Лісаній, котрого згадує Лука.

²⁰ З книги Дії ми дізнаємося, що Павла і Варнаву послали на Кіпр виконувати місіонерську працю. Там вони зустріли проконсула Сергія Павла, «чоловіка розумного» (Дії 13:7). У середині XIX століття під час розкопок на Кіпрі було знайдено напис, який датується 55 роком н. е., і в ньому згадується саме цей чоловік. Ось що говорить археолог Ернест Райт: «Це єдина згадка про цього проконсула, не враховуючи Біблії, і цікаво, що Лука правильно називає його ім’я і титул»¹⁸.

21, 22. Які описані в Біблії релігійні звичаї підтверджуються археологічними знахідками?

²¹ Перебуваючи в Афінах, Павло сказав, що бачив жертовник, присвячений «Невідомому Богові» (Дії 17:23). У деяких місцях на території Римської імперії було знайдено жертовники, присвячені безіменним богам. На них були латинські надписи. У Пергамі знайшли жертовник, що містив надпис грецькою мовою, мабуть, як і жертовник в Афінах.

²² Пізніше в Ефесі Павло зіткнувся з запеклим протистоянням майстрів срібних справ, які отримували прибуток з виготовлення храмиків і зображень богині Артеміди. Про Ефес говорилось як про «хоронителя храму великої Артеміди» (Дії 19:35). Серед речей, які знайшли під час розкопок стародавнього Ефеса, було багато теракотових і мармурових статуеток Артеміди. У XIX столітті розкопали й залишки величезного храму.

Звучить правдоподібно

23, 24. а) Де можна знайти найпереконливіший доказ правдивості Християнських Грецьких Писань? б) Яка характерна для Біблії особливість засвідчує її достовірність? Наведіть приклад.

²³ Отже, історія та археологія прояснюють і деякою мірою підтверджують історичні подробиці з Грецьких Писань. Але знову ж таки найпереконливішим доказом правдивості цих писань є самі писання. Коли ви їх читаєте, у вас не складається враження, що це міфи. Вони звучать правдоподібно.

²⁴ Насамперед Грецькі Писання відзначаються своєю відвертістю. Поміркуйте, що́ в них розповідається про Петра. Там детально описується прикрий випадок, коли Петро не зміг пройти по воді. Крім того, якось Ісус сказав цьому дуже шанованому апостолу: «Геть від мене, Сатано!» (Матвія 14:28—31; 16:23). Іншого разу Петро заявив, що, навіть коли всі покинуть Ісуса, він цього нізащо не зробить. Але Петро заснув, коли мав пильнувати, а потім тричі зрікся свого Господа (Матвія 26:31—35, 37—45, 73—75).

25. Про які слабкості апостолів відверто розповідається в Біблії?

²⁵ Біблія говорить про слабкості не лише Петра. Наприклад, у ній не замовчується факт, що апостоли сперечалися між собою про те, хто з них найбільший (Матвія 18:1; Марка 9:34; Луки 22:24). Вона також не приховує, що мати апостолів Якова та Івана просила Ісуса дати її синам найпочесніше становище в його Царстві (Матвія 20:20—23). Чесно розповідається і про «гостру суперечку» між Варнавою та Павлом (Дії 15:36—39).

26. Яку подробицю про воскресіння Ісуса не записали б, якби вона не була правдивою?

²⁶ Варто також зауважити, що, згідно з книгою Луки, першими про воскресіння Ісуса дізналися «жінки, які прийшли з Ісусом із Галілеї». Згадка про цей факт є дуже незвичайною з огляду на те, що в суспільстві I століття домінуюче становище займали чоловіки. Отже, не дивно, що слова тих жінок «здавалися [апостолам] безглуздям» (Луки 23:55—24:11). Якщо події, записані в Грецьких Писаннях, недостовірні, то їх мусили вигадати. Але навіщо було б вигадувати історію, яка виставляла б таких шанованих осіб у настільки непривабливому світлі? Ці подробиці згадуються лише тому, що вони були правдиві.

Ісус — реальна особа

27. Як один історик висловлюється на підтримку того, що Ісус є історичною постаттю?

²⁷ Багато хто сприймає біблійний опис Ісуса як ідеалізовану вигадку. Проте історик Майкл Ґрант зазначає: «Якщо застосовувати до Нового Завіту (як, зрештою, це і має бути) ті самі критерії, що й до інших стародавніх історичних джерел, то ми не можемо заперечувати існування Ісуса, як не заперечуємо існування великої кількості язичницьких персонажів, історичність яких ніколи не піддавалася сумніву»¹⁹.

28, 29. Чому вагомим є факт, що чотири Євангелія змальовують однаковий образ Ісуса?

²⁸ Правдоподібним є не лише факт існування Ісуса, але й опис його особистості на сторінках Біблії. Зовсім не легко вигадати незвичайний персонаж і зберігати його образ незмінним у цілій книжці. Якщо цей персонаж ніколи не існував, то майже неможливо, щоб чотири письменники писали про нього і змальовували його однаково. Той факт, що Ісус, зображений в усіх чотирьох Євангеліях, явно є одною і тою ж особою, переконливо свідчить про правдивість Євангелій.

²⁹ Майкл Ґрант піднімає дуже доречне питання: «Як могло трапитись, що в усіх без винятку євангельських переданнях створюється надзвичайно чіткий образ привабливого молодого чоловіка, який вільно, без жодного натяку на сентиментальність, неприродність чи напускну скромність, спілкується з різними жінками, у тому числі з такими, що мають сумнівну репутацію, і, незважаючи на це, при кожній нагоді зберігає добропорядність?»²⁰ Це можливо лише за умови, що така людина дійсно існувала і поводилась так, як описано в Біблії.

Чому вони не вірять

30, 31. Чому, незважаючи на всі докази, багато хто не визнає історичної точності Християнських Грецьких Писань?

³⁰ Якщо існують незаперечні докази історичної точності Грецьких Писань, чому ж дехто не вірить у це? Чому багато хто вважає правдивими певні частини Грецьких Писань, проте відмовляється приймати усе, що там сказано? Насамперед тому, що в Біблії міститься інформація, в яку сучасні інтелектуали не хочуть вірити. Наприклад, у Біблії говориться, що Ісус сповняв і виголошував пророцтва. У ній також сказано, що Ісус робив чудеса і що після смерті він воскрес.

³¹ У нашу добу скептицизму такі речі здаються неправдоподібними. Ось що сказав про чудеса професор Езра Гулд: «Деякі критики вважають виправданим одне застереження... що чудес не буває»²¹. Дехто погоджується, що Ісус міг зціляти людей, але тільки від психосоматичних захворювань, тобто від захворювань, викликаних психічними чинниками. А щодо інших чудес, то їх вважають або вигадками, або перекрученими при переказуванні реальними подіями.

32, 33. Як дехто намагався пояснити чудо, яке здійснив Ісус, нагодувавши численний натовп, і чому таке пояснення нелогічне?

³² Розгляньмо один випадок, коли Ісус нагодував понад 5000 людей кількома хлібинами і двома рибами (Матвія 14:14—22). Учений XIX століття Генріх Паулюс припускає, що насправді усе відбувалося так: Ісус з апостолами перебував серед численного натовпу. Люди зголодніли. Тож Ісус вирішив подати добрий приклад заможним і поділився тією невеликою кількістю їжі, яку він і його апостоли мали при собі. Невдовзі інші люди, котрі також принесли з собою їжу, зробили те саме. Зрештою всі були нагодовані ²².

³³ Якщо ж так було насправді, то це чудовий доказ сили доброго прикладу. Навіщо тоді перекручувати таку цікаву і повчальну історію, представляючи описане в ній як чудо? Безперечно, всі намагання довести, ніби ці чудеса не є надприродними явищами, більше проблем створюють, ніж вирішують. Крім того, вони ґрунтуються на помилковій засаді — припущенні, що чудеса неможливі. Але чи дійсно вони неможливі?

34. Якщо Біблія дійсно містить точні пророцтва і розповідає про реальні чудеса, то про що це свідчить?

³⁴ Керуючись найбільш розумними критеріями, можна дійти висновку, що як в Єврейських, так і в Грецьких Писаннях передано правдиві історичні факти. Але, крім того, в них містяться пророцтва та описи чудес. (Порівняйте 2 Царів 4:42—44). А що, коли пророцтва дійсно сповняються? І що, коли чудеса відбувались насправді? Тоді написанням Біблії керував Бог і вона — слово Бога, а не людини. Один з наступних розділів буде присвячений пророцтвам. А спочатку поговорімо про чудеса. Чи розсудливо в нашому XXI столітті вірити, що колись давно відбувались чудеса?

[Вставка на сторінці 66]

Навіщо було б писати в Біблії, що жінки першими дізналися про воскресіння Ісуса, якби насправді цього не було?

[Рамка на сторінці 56]

Сучасна критика виявилась безпідставною

Про необґрунтованість сучасної критики Біблії свідчать висловлювання Раймонда Брауна стосовно Євангелія від Івана. Він сказав: «Наприкінці минулого [XIX] століття і на початку нашого [XX] серед вчених панував крайній скептицизм щодо цього Євангелія. Його датували дуже пізнім періодом, навіть другою половиною II століття. Вважалося, що воно є витвором елліністичного світу і позбавлене будь-якої історичної цінності та не має нічого спільного з Палестиною часів Ісуса з Назарета...

Жоден з тих закидів не встояв перед фактами, які виявилися внаслідок несподіваних археологічних, документальних і текстових відкриттів. Ці відкриття спонукали нас піддати сумніву критичні погляди, що майже стали загальноприйнятими, і визнати, наскільки хиткою була основа, на яку опирався вкрай скептичний аналіз Євангелія від Івана. (...)

Дата написання Євангелія знову перенеслася на кінець I століття або навіть на раніший час. (...) Мабуть, найдивнішим є те, що деякі вчені наважуються знову припускати, що Іван, син Зеведея, міг мати щось спільне з цим Євангелієм»³.

Але чому має дивувати те, що Іван написав книгу, яку за традицією приписують саме йому? Просто це не узгоджується з упередженими поглядами критиків.

[Рамка на сторінці 70]

Черговий напад на Біблію

Тімоті Вебер пише: «Висновки прихильників «вищої» критики призвели до того, що багато звичайних людей почали сумніватись, чи вони можуть хоча б щось розуміти [в Біблії]. (...) А. Пірсон висловив розчарування багатьох протестантів, коли сказав, що «подібно до католицизму, [«вища» критика] фактично відбирає Боже Слово в простих людей, заявляючи, що пояснювати його можуть тільки вчені; тимчасом як Рим ставить між людиною і Словом священика, критика ставить між віруючим і Біблією освіченого коментатора»²³. Отже, сучасна біблійна критика — це не що інше, як черговий напад на Біблію.

[Ілюстрація на сторінці 62]

Цей жертовник у Пергамі, очевидно, був присвячений «невідомим богам».

[Ілюстрація на сторінці 63]

Руїни величного храму Артеміди, яким колись пишалися ефесяни.

[Ілюстрація на сторінці 64]

Біблія чесно розповідає про те, що Петро зрікся Ісуса.

[Ілюстрація на сторінці 67]

Біблія відверто розповідає про «гостру суперечку» між Павлом і Варнавою.

[Ілюстрація на сторінці 68]

Послідовність, з якою в чотирьох Євангеліях змальовано образ Ісуса, є переконливим доказом їхньої правдивості.

[Ілюстрація на сторінці 69]

Більшість сучасних критиків вважає, що чудес не буває.