Вони не стримувалися від свідчення
1 Наше ім’я Свідки Єгови ототожнює нас і описує те, що ми робимо. Ми свідчимо про чудові риси нашого Бога Єгови (Ісаї 43:10, 12). Для того щоб стати членом збору, кожен мусить брати участь у цьому свідченні. Праця свідчення виконується головним чином завдяки нашому публічному служінню, що включає в себе проповідування від дому до дому і на вулиці, повторні відвідини та біблійні вивчення. Усіх нас слушно заохочується докладати зусиль для повної участі в цьому (1 Кор. 15:58).
2 Деякі члени збору, однак, мають обмеження в тому, скільки вони можуть зробити. Серйозні хвороби чи немочі обмежують їх. Опір родичів може створювати враження непереборних бар’єрів. Молодих можуть обмежувати невіруючі батьки. Ті, що живуть на віддалених територіях і позбавлені транспортних засобів, можуть вважати, що вони не справляються із завданням. Природна сором’язливість могла б стати для несміливих причиною вагання. Деякі вісники, що опинилися в подібних ситуаціях, можливо, відчувають, ніби вони не відповідають вимогам для християнина, бо роблять набагато менше від інших і менше, ніж вони дійсно хочуть робити. Їм не потрібно применшувати свої зусилля (Гал. 6:4). Їх може потішати знання того, що Єгові подобається, коли вони в будь-якій ситуації роблять все, що в їхніх силах (Луки 21:1—4).
3 Знайти спосіб, щоб брати участь. Тисячі випадків, про які ми чуємо, показують, як деякі особи у важких обставинах не дозволяють перешкодам відвертати їх від свідчення. Виявляючи ініціативу, вони знаходять багато різноманітних способів свідчити неформально. Коли вони обмежені своєю квартирою, то користуються телефоном, щоб відчинити двері для свідчення. Кожен відвідувач міг би бути потенційним слухачем. Навіть коли жінка з сім’ї, де противляться правді, не має можливості свідчити вдома, вона може використовувати слушну нагоду, щоб поговорити з сусідами або з іншими, з ким щодня звично стикається.
4 Невіруючі батьки можуть забороняти молодій особі брати участь у нашому публічному свідченні. Замість вважати це за непереборну перешкоду, вона може розглядати шкільних товаришів та вчителів як свою «територію» і давати добре свідчення й, можливо, навіть проводити вивчення Біблії. Багато хто живе в ізольованих районах і спроможний брати участь у нашій діяльності, пишучи листи. Спонукані християнською ревністю, вони завжди знайдуть кілька способів, щоб не залишитися «без діла й без плоду для глибшого пізнання Господа нашого Ісуса Христа» (2 Петра 1:8 Хом.).
5 Стосовно нашої участі в ділі свідчення Єгова дав усім єдину норму, а саме, що ми маємо бути «щиросерді» (Кол. 3:23, НС). Хоч кількість часу, який ми витрачаємо, і те, що ми виконуємо, буде змінюватися, основна спонука залишається незмінною — справжня любов, яка випливає з ‘усього серця’ (1 Хрон. 28:9; 1 Кор. 16:14). Коли ми робимо все, що в наших силах, ми ніколи не матимемо причини відчувати, ніби в нас мала віра або що від нас, як членів збору, мало користі, бо того, що ми в змозі зробити, є замало. Ми по праву можемо сказати, як Павло, що ‘нічого корисного не минули, щоб його звістити й навчити прилюдно і в домах’ (Дії 20:20).