Запитання читачів

Декотрим Свідкам Єгови пропонують роботу, пов’язану з доглядом за релігійними будівлями чи майном. Який погляд Біблії на це?

З цим питанням можуть зіткнутися християни, які щиро хочуть застосовувати пораду з 1 Тимофія 5:8, де наголошується на важливості забезпечення своєї сім’ї необхідним для життя. Християни, звичайно, повинні слухатись цієї поради, але вона не може служити приводом для того, щоб погодитися на будь-яку світську роботу. Вони усвідомлюють потребу з усією відповідальністю ставитись до інших Божих вимог. Наприклад, людина не може порушувати біблійних законів стосовно неморальності та вбивства, виправдовуючи це прагненням матеріально підтримувати свою сім’ю. (Порівняйте Буття 39:4—9; Ісаї 2:4; Івана 17:14, 16). Також важливо, щоб християни слухалися наказу вийти з Вавилону Великого — світової імперії фальшивої релігії (Об’явлення 18:4, 5).

Шукаючи роботу, Божі слуги по всьому світі стикаються з різними ситуаціями. Немає потреби, до того ж це не у сфері нашої компетенції, намагатися перерахувати всі можливості й встановлювати абсолютні правила (2 Коринтян 1:24). Однак розгляньмо декотрі фактори, які християни повинні брати до уваги, влаштовуючись на роботу. Ці фактори стисло обговорювалися у «Вартовій башті» за 1 березня 1983 року, де було поміщено статтю про те, як нам може допомагати дане Богом сумління. У рамці до статті піднято два важливі запитання, а потім перераховано інші практичні фактори.

Перше запитання таке: чи Біблія взагалі осуджує світську роботу? Говорячи про це, «Вартова башта» зауважила, що Біблія засуджує крадіж, неправильне вживання крові та ідолопоклонство. Християнин повинен уникати світської роботи, яка прямо підтримує заняття, котрі Бог засуджує, у тому числі згадані вище.

І друге питання: чи, виконуючи таку роботу, особа не стане спільником у вчиненні того, що осуджує Біблія? Зрозуміло: той, хто працює в гральному домі, клініці, де роблять аборти, чи в домі розпусти, є спільником осіб, які порушують біблійні норми. Навіть якщо б він всього-на-всього підмітав там щодня підлогу або відповідав на телефонні дзвінки, то підтримував би заняття, яке засуджує Боже Слово.

Багато християн, які шукали роботу, побачили, що, проаналізувавши лише ці запитання, вони змогли зробити особисті рішення.

Наприклад, з вищезгаданих двох запитань можна зрозуміти, чому правдивий поклонник не може працювати в якійсь організації фальшивої релігії, виконуючи роботу для церкви чи в самій церкві. В Об’явлення 18:4 міститься такий наказ: «Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його». Якщо хтось є постійним працівником певної релігії, що навчає фальшивого поклоніння, то така особа є спільником Вавилону Великого в його вчинках та гріхах. Хоч би ким працювала там людина: садівником, прибиральником, ремонтником чи бухгалтером — її праця підтримувала б фальшиве поклоніння, яке йде всупереч правдивій релігії. Крім того, зрозуміло: коли люди бачитимуть, як цей робітник прикрашає приміщення церкви, підтримує його в доброму стані чи виконує завдання, пов’язані з тією релігією, то асоціюватимуть його з нею.

А що сказати про того, хто не є постійним робітником церкви чи релігійної організації? Можливо, його покликали зварити водопровідну трубу, яку прорвало в підвалі церкви. Чи це не те саме, що й укласти договір про покриття чи ізоляцію церковного даху?

Знову-таки ситуації можуть бути дуже різні. Тому перегляньмо п’ять додаткових факторів, виділених у згаданій вище «Вартовій башті»:

1. Чи робота полягає в наданні звичайної послуги, яка сама по собі не є небіблійною? Візьміть, наприклад, поштаря. У районі, де він розносить пошту, є церква чи клініка, в якій роблять аборти, але це не означає, що він підтримує небіблійний звичай. Бог посилає сонце, котре світить через вікна усіх будинків, у тому числі церкви й такої клініки (Дії 14:16, 17). Християнин, котрий працює поштарем, можливо, вирішить, що він робить щодня звичайну послугу для всіх. Те саме можна сказати й про християнина, який допомагає в екстреному випадку. Наприклад, він працює водопровідником, і раптом його покликали зупинити потік води, що затоплює церкву; або фельдшером, котрому довелося надати медичну допомогу людині, що знепритомніла під час церковної служби. Він може розглядати це просто як випадок, коли потрібно виявити гуманність.

2. До якої міри особа несе відповідальність за виконану роботу? Християнин, який є власником крамниці, навряд чи погодиться замовляти та продавати ідоли, спіритичні амулети, цигарки або ковбаси з кров’ю. Як власник, він усе це контролює. Люди можуть заохочувати його продавати цигарки чи ідоли задля прибутку, але він твердо дотримуватиметься своїх біблійних переконань. З другого боку, християнин може працювати у великому продовольчому магазині за касою, мити підлогу чи вести бухгалтерські підрахунки. Він не веде нагляд за тим, які товари замовляються і продаються, навіть якщо декотрі з них є небажаними, наприклад, цигарки або аксесуари релігійних святa. (Порівняйте Луки 7:8; 17:7, 8). З цим пов’язано наступне питання.

3. До якої міри особа залучена у справу? Повернімось знову до прикладу з магазином. Мабуть, касир або той, хто розкладає на полицях товари, лише час від часу має справу з цигарками чи релігійними аксесуарами; це є невеликою частиною всього обсягу його роботи. Наскільки ж відрізняється ситуація особи, яка у тому самому магазині стоїть за прилавком з цигарками! Уся її робота день-у-день зосереджена на тому, що суперечить християнським поглядам (2 Коринтян 7:1). Це показує, чому, вибираючи роботу, потрібно визначити міру зайнятості такими справами.

4. Хто дає зарплату і де виконується робота? Розгляньмо дві ситуації. Щоб поліпшити громадську думку про себе, адміністрація клініки, де роблять аборти, вирішує найняти робітника, який би підмітав вулиці по сусідству. Він отримує зарплату від тієї клініки, але там не працює і ніхто його впродовж дня не бачить у клініці. Натомість люди бачать, що він виконує громадську роботу, яка, хоч би хто платив за неї, сама по собі не йде всупереч Святому Письму. А ось зовсім інший випадок. У державі, де проституція дозволена законом, органи охорони здоров’я наймають медсестру, яка працює в домі розпусти й проводить медогляд, щоб запобігти розповсюдженню венеричних хвороб. Хоча вона отримує зарплату від органів охорони здоров’я, але постійно працює у домі розпусти, сприяючи тому, щоб неморальність була безпечнішою й прийнятнішою. Ці приклади показують, чому потрібно брати до уваги такі чинники, як: хто дає зарплату й місце самої роботи.

5. Які можуть бути наслідки виконання такої роботи; чи не матиме працівник докорів сумління і чи не доведе до спотикання інших? До уваги слід брати сумління, причому не тільки своє, але й інших. Навіть якщо певна робота (у тому числі її місце й особа чи установа, що дає зарплату) для більшості християн здається прийнятною, хтось може відчувати, що його докорятиме сумління. Апостол Павло, який подав нам добрий приклад, сказав: «Надіємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому поводитись» (Євреїв 13:18). Ми повинні уникати роботи, яка б нас непокоїла; однак нам не слід критикувати тих, хто має інше сумління. І навпаки, хтось із християн, займаючись певною роботою, можливо, не бачить нічого, що суперечило б Біблії, але усвідомлює, що багатьох у зборі та в сусідстві це буде непокоїти. Павло виявив правильне ставлення, сказавши: «Ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне, а в усьому себе виявляємо, як служителів Божих» (2 Коринтян 6:3, 4).

А тепер повернімось до основного питання про роботу в церкві, як, наприклад, встановлення нових вікон, чищення килимів чи опалення приміщення. Який зв’язок мали б із цим вищезгадані фактори?

Згадаймо про фактор відповідальності. Чи християнин є власником або керівником фірми, котрий може вирішувати, чи братися за таку роботу в церкві? Чи християнин, який має такі повноваження, хоче стати спільником Вавилону Великого й укладе договір про роботу, котра сприятиме фальшивому поклонінню певної релігії? Хіба це не можна порівняти із продажем цигарок або ідолів у своєму магазині? (2 Коринтян 6:14—16).

Коли християнин є робітником підприємства і не має права вирішувати, на яку роботу погоджуватись, слід розглянути інші фактори, наприклад, місце й міру зайнятості. Чи працівника якогось разу попросили доставити на місце призначення або розставити нові стільці чи надати допомогу в екстремальному випадку, як, наприклад, погасити полум’я в приміщенні церкви, поки воно не поширилось далі? Багато вважатиме, що така робота відрізняється від роботи працівника підприємства, який довгий час проводить у церкві за фарбуванням або постійно займається садівництвом, щоб робити її привабливою. Через такий постійний або довготривалий договір збільшиться ймовірність того, що багато людей асоціюватиме цього християнина із релігією, якої, за його словами, він не схвалює, а це може стати каменем спотикання для інших (Матвія 13:41; 18:6, 7).

Ми розглянули багато важливих факторів, що стосуються працевлаштування. Їх подано з урахуванням питання про пов’язаність із фальшивою релігією. Однак ці запитання так само можна розглядати у зв’язку з іншими видами праці. У будь-якому випадку слід молитовно все обдумати, взявши до уваги обставини, що стосуються саме тої ситуації, яка склалася в даний час. Фактори, подані вище, вже допомогли багатьом щирим християнам зробити розсудливе рішення, що відображає їхнє бажання ходити перед Єговою випростаними стежками (Приповістей 3:5, 6; Ісаї 2:3; Євреїв 12:12—14).

[Примітка]

Чи ви пам’ятаєте?

Чи вам сподобались останні номери «Вартової башти»? Тоді подивіться, чи зможете відповісти на такі запитання:

◻ Чому Павлів вислів: «Посли замість Христа» — дуже вдало підходить до опису помазаних християн? (2 Коринтян 5:20).

У стародавні часи послів відправляли переважно в час неприязні, щоб постаратися уникнути війни (Луки 14:31, 32). Оскільки грішне людство відчужене від Бога, він посилає своїх помазаних послів сповіщати людям про його умови примирення, заохочуючи їх примиритися з Богом (15.12, сторінка 18).

◻ Які чотири чинники сприяли зміцненню віри Авраама?

По-перше, він виявляв віру в Єгову, будучи уважним, коли до нього говорив Бог (Євреїв 11:8); по-друге, віра цього чоловіка була тісно пов’язана з його надією (Римлян 4:18, СМ); по-третє, Авраам часто розмовляв з Єговою; і четвертий чинник — підтримка, яку він мав від Єгови, коли діяв згідно з божественним керівництвом. Ці самі чинники можуть зміцнити нашу віру сьогодні (1.1, сторінки 17, 18).

◻ Що означає вислів: «Не введи нас у випробовування»? (Матвія 6:13).

Говорячи ці слова, ми просимо Бога допомогти нам не помилитись, коли назріває спокуса не послухатися його. Єгова може керувати нами так, щоб ми не піддалися хитрощам Сатани, «лукавого» (1 Коринтян 10:13) (15.1, сторінка 14).

◻ Що потрібно робити, аби отримати Боже прощення за правопорушення?

Зізнатися Богові, а також виявити каяття і принести йому ‘гідні плоди покаяння’ (Луки 3:8). Покаянний дух і бажання виправляти зло також мають спонукувати нас звертатися за духовною допомогою до християнських старійшин (Якова 5:13—15) (15.1, сторінка 19).

◻ Чому ми повинні намагатись бути смиренними?

Смиренна особа довготерпелива і не думає багато про себе. Смиренність дає справжніх друзів, які люблять вас. Але, понад усе, вона приносить благословення Єгови (Приповістей 22:4) (1.2, сторінка 7).

◻ Яка істотна різниця існує між смертю Ісуса та смертю Адама?

Адам заслужив смерті: він свідомо не послухався свого Творця (Буття 2:16, 17). На противагу цьому смерть Ісуса була цілковито незаслужена, бо «не вчинив Він гріха» (1 Петра 2:22). Отже, коли Ісус помер, у нього було щось надзвичайно цінне — те, чого не було після смерті в Адама,— право на досконале людське життя. Тому Ісусова смерть мала жертовну цінність, необхідну для викупу людства (15.2, сторінки 15, 16).

◻ Символом чого є місто, описане в Єзекіїлевому пророцтві?

Оскільки місто лежить всередині опоганеної (несвященної) території, це мусить бути щось земне. Тож здається, що місто символізує земне управління, котре приносить користь усім, хто складає праведне земне суспільство (1.3, сторінка 18).

◻ Чому під час святкування Пасхи 33 року н. е. Ісус помив своїм учням ноги?

Ісус не започаткував обряду миття ніг. Він радше допомагав апостолам засвоїти новий спосіб мислення — зі смиренністю й готовністю виконувати найменш престижні завдання заради своїх братів (1.3, сторінка 30).

◻ Що є важливішим від природних здібностей, коли ми навчаємо інших?

Наші риси та духовні звички, котрі можуть наслідувати зацікавлені особи (Луки 6:40; 2 Петра 3:11) (15.3, сторінки 11, 12).

◻ Що може допомогти публічним промовцям ліпше навчитися читати з Біблії?

Тренування. Читати вголос доти, доки не з’явиться плавність. Якщо в наявності є магнітофонні касети із записами Біблії вашою мовою, було б мудро звертати увагу на змістовий наголос та інтонацію, а також помічати, як вимовляються імена і маловживані слова (15.3, сторінка 20).

◻ Як зрозуміти те, що, коли людина помирає, її ‘дух вертається до Бога’? (Екклезіяста 12:7).

Оскільки дух — це життєва сила, він ‘вертається знову до Бога’ в тому розумінні, що тепер будь-яка надія цієї особи на майбутнє залежить тільки від Бога. Лише Бог може повернути назад дух, тобто життєву силу, аби людина знову могла жити (Псалом 104:30) (1.4, сторінка 17).