Евнікія та Лоіда. Зразкові вчителі

Як слуги Єгови, ми знаємо, наскільки важливим є обов’язок дати дітям добре релігійне виховання. Навіть за найсприятливіших обставин у тих, хто виконує це завдання, можуть виникати різні перепони та труднощі. Особливо важко тим християнським батькам, чиї подружні партнери є невіруючими. З такими проблемами стикалися ще в давнину. Святе Письмо розповідає нам, що у першому столітті н. е. в одної жінки склалися подібні обставини.

Її звали Евнікія. Вона жила разом зі своєю сім’єю в Лістрі, місті, що було розташоване в Лікаонії, місцевості у південно-центральній частині Малої Азії. Лістра нічим не відрізнялась від інших маленьких провінційних містечок. Це була римська колонія за назвою Юлія Фелікс Геміна Люстра, яку заснував Август Цезар, щоб відбивати напади розбійників у довколишніх територіях. Евнікія, єврейка за походженням, була християнкою і жила в релігійно розділеному домі разом із чоловіком-греком, сином, якого звали Тимофій, а також із матір’ю, Лоідою (Дії 16:1—3).

Очевидно, у Лістрі жило небагато євреїв, оскільки Біблія нічого не говорить про синагогу в тому місті, хоча в Іконії, приблизно за 30 кілометрів від них, були єврейські общини (Дії 14:19). Тому Евнікії, напевно, було нелегко сповідувати свою релігію. Деякі вчені роблять припущення, що Тимофія не обрізали після народження через те, що чоловік Евнікії противився тому.

Проте Евнікія не була одинокою у своїх віруваннях. Мабуть, що Тимофія навчали зі ‘Святого Письма’ його матір і бабуся по матері Лоідаa. Апостол Павло напучував Тимофія: «Ти ж тримайся того, чого навчився і в чому переконався. Відаєш бо, від кого ти навчився, і вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння» (2 Тимофія 3:14, 15, Хом.).

Навчання «змалку»

Говорячи, що Тимофія почали навчати зі ‘Святого Письма’ «змалку», Павло, очевидно, мав на увазі вік немовляти, оскільки він використав грецьке слово (бре́фос), яке загалом означає новонароджений. (Порівняйте Луки 2:12, 16). Отже, Евнікія серйозно поставилася до цього даного Богом обов’язку, від самого початку не витрачала дармо часу, а навчала Тимофія, допомагаючи йому стати присвяченим слугою Бога (Повторення Закону 6:6—9; Приповістей 1:8).

Тимофія було ‘переконано’ вірити біблійним правдам. Згідно з одним словником грецької мови, Павло тут використав слово, яке означає «бути повністю переконаним, запевненим» у чомусь. Безперечно, для того щоб вкоренити такі тверді переконання в серце Тимофія, допомогти йому роздумувати про Слово Боже і вірити в нього, потрібно було багато часу та зусиль. Очевидно, як Евнікія, так і Лоіда доклали чимало старань для того, щоб навчати Тимофія зі Святого Письма. І яку нагороду мали ті побожні жінки! Павло міг писати про Тимофія: «Я згадую про твою щиру віру, яку перше твоя бабуся Лоїда і твоя матір Евнікія мали. Я певний, що ти маєш таку саму віру» (2 Тимофія 1:5, СМ).

Як багато дали Тимофієві Евнікія та Лоіда! Письменник Дейвід Рід зауважив стосовно цього: «Якби апостол вважав, що найважливішим у житті Тимофія було те, що він сам навернувся на правдиву віру, то одразу нагадав би йому про це. Але найперше, що він має сказати про Тимофієву віру,— це те, що її вже «мали Лоїда і... Евнікія». Слова Павла про віру Лоіди, Евнікії та Тимофія показують, що часто від біблійного навчання, яке проводиться вдома батьками, або навіть бабусями та дідусями, залежать духовні успіхи дитини в майбутньому. Тож, коли у домі є діти, хіба членам сім’ї не слід глибоко задуматися над тим, що́ вони роблять, аби виконувати цей обов’язок як перед Богом, так і перед своїми дітьми?

Мабуть, Павло думав також про те, яку атмосферу в домі створили Лоіда та Евнікія. Він, можливо, відвідував їх, коли вперше побував у Лістрі приблизно в 47—48 роках н. е. Напевно, ті дві жінки навернулися в той час на християнство (Дії 14:8—20). Очевидно, коли Павло назвав Лоіду «бабусею» Тимофія, він згадував тепло та любов у тій сім’ї. Вчений Сесла Спік зауважив, що Павло використав грецьке слово (ма́мме, а не класичне та шанобливе те́те), яке «вживають діти для вияву ласки» до своєї бабусі, і в цьому контексті воно має «відтінок близькості та прихильності».

Тимофій залишає свій дім

Немає точних даних про те, яким було сімейне становище Евнікії, коли Павло прибув до Лістри вдруге (приблизно в 50 році н. е.). Багато вчених припускають, що вона на той час уже овдовіла. Хоч би як там було, завдяки вихованню матері та бабусі Тимофій став чудовим юнаком, якому тоді було приблизно 20 років. «Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії» (Дії 16:2). Очевидно, бажання поширювати добру новину про Царство було прищеплене до Тимофієвого серця, бо він погодився на пропозицію Павла подорожувати разом з ним та Силою у місіонерському служінні.

Уявіть собі, як почувалися Евнікія та Лоіда, коли Тимофій мав покинути їх! Вони знали, що, коли Павло вперше відвідав їхнє місто, його побили камінням і залишили, бо вирішили, що він мертвий (Дії 14:19). Тому їм, напевно, було нелегко відпускати молодого Тимофія. Вони могли думати, скільки часу його не буде і чи він благополучно повернеться. Незважаючи на такі можливі переживання, мама та бабуся, безперечно, заохочували його погодитися на цей привілей, оскільки він міг тепер більше служити Єгові.

Цінні уроки

Якщо уважно дослідити, якими були Евнікія та Лоіда, можна багато чого навчитися. Віра спонукала їх дати Тимофієві здорове духовне виховання. Коли дідусь та бабуся як зрілі та стійкі християни подають своїм онукам та іншим приклад відданості Богові, це, безперечно, справляє благотворний вплив на увесь християнський збір (Тита 2:3—5). Подібно й приклад Евнікії нагадує матерям, котрі мають невіруючих чоловіків, про обов’язок давати дітям духовне навчання і про те, які плоди таке навчання може принести. Часами для цього потрібно великої відваги, особливо якщо батько недобре ставиться до релігійних переконань своєї дружини. Також християнським дружинам слід бути тактовними, оскільки вони повинні поважати принцип головування чоловіка.

Лоіда та Евнікія отримали нагороду за свою віру, старання й самозречення, коли бачили, як Тимофій духовно виріс, настільки, що навіть став чудовим місіонером та наглядачем (Филип’ян 2:19—22). Так само й сьогодні, щоб вчити дітей біблійних істин, потрібно часу, терпеливості та рішучості, але добрі результати винагороджують усі старання. Багато чудових юнаків та дівчат, яких навчали ‘зі Святого Письма змалку’ у релігійно розділених домах, приносять велику радість своїм побожним матерям чи батькам. І наскільки правдиво звучить приповість: ‘Потішиться та, що породила мудрого’! (Приповістей 23:23—25).

Апостол Іван сказав про своїх духовних дітей: «Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді» (3 Івана 4). Безперечно, що почуття, виражені цими словами, поділяють усі, хто робив так, як Евнікія та Лоіда — дві зразкові вчительки.

[Примітка]