Розлучення не проходить безслідно

ЯКЩО вірити у все, що «фахівці» написали про розлучення протягом минулих десятиріч, то можна дійти висновку, що нині при розлученні ніхто не є винний і нікому воно не шкодить.

Багато батьків мотивують своє розлучення декількома заяложеними банальними фразами: для дітей ліпше розлучення, ніж нещасливий шлюб; нехай діти досягнуть «відповідного віку», щоб звільнити їх від такого болю; діти швидко видужують від травми, лише за декілька років.

Дехто заохочує до таких оптимістичних ідей. Приміром, письменниці Сузан Джеттлеман і Жанет Маркович ставлять під сумнів «міф травмованої дитини». Вони твердять, що розлучення не повинно травмувати дітей, якщо батьки «розлучаються зрілим чином». Вони навіть кажуть, що батьківське розлучення може допомогти дітям справитися з власним розлученням у майбутньому! Вони твердять: «Інститут сім’ї і міф про атмосферу домашнього життя повинен зазнати справжньої реформи» («Відвага розлучитися», англ.)

Але чи такі сміливі заяви видаються реалістичними? Як розлучення в дійсності відзначається на дітях у світі з чимраз більшою кількістю розлучень? Чи це правда, що воно нікому не шкодить?

Жахливі втрати

У 1971 році дослідники Джудіт Валерштайн та Джоуна Берлін Келлі розпочали ґрунтовне вивчення довготривалого впливу розлучення на родини. Вони вибрали 60 родин, що зазнали неприємностей розлучення. Загалом у цих родин була 131 дитина віком від 2 до 18 років. На здивування дослідників, вони виявили, що розлучення ніколи не звільняло дітей від мук. Це правда навіть тоді, коли їхні батьки були в нещасливому шлюбі. Натомість через розлучення діти мали емоційні розлади.

Чи наслідки розлучень були короткочасною душевною травмою? На жаль, ні. Після п’ятьох років у 37 відсотків дітей такі розлади перейшли в глибоку депресію. Більшість з них і далі сподівалось, що батьки знову зійдуться, навіть коли ті вступили в шлюб з іншими! Після 10 чи навіть 15 років майже половина досліджуваних дітей «увійшла в повноліття стурбованими, недорозвиненими, з низькою власною гідністю, а декотрі ображеними на життя».

Такі результати перечать конвенціональній мудрості. За словами Валерштайн: «Результати наших досліджень абсолютно суперечили нашим сподіванням. Це стало небажаною інформацією для багатьох людей, і ми отримували листи обурення від терапевтів, батьків та адвокатів, котрі казали, що ми, безсумнівно, помилились».

І все-таки діти не обманювали, інші дослідження підтвердили висновки Валерштайн та Келлі. У «Журналі соціальних питань» (англ.) зазначається, що більшість фахівців, як, наприклад, соціальні психологи, «вважають, що батьківське відокремлення та припинення шлюбу дуже негативно відзначаються як на малих дітях, так і на підлітках». У цьому журналі продовжувалось, що таке переконання «здебільшого підтверджено», посилаючись на такі наступні результати досліджень: на дітей розлучених припадає більша кількість правопорушень та антисоціальних вчинків, ніж на дітей повних родин; кількість дітей розлучених батьків, що лікується в психіатричній лікарні, у двічі більша, ніж дітей з повних родин; здається, що розлучення є провідним чинником дитячої депресії.

А що сказати про дітей старшого віку?

Діти старшого віку переносять розлучення не ліпше, ніж молодшого. Коли підлітки постають перед фактом розлучення своїх батьків, вони переживають кризу глибокого розчарування, що викривлює їхній погляд на подружжя та інші речі, як, скажімо, школу. Дехто з них висновує, що будь-які взаємини є ненадійними й приреченими на зраду або подружню невірність, яку одного чудового дня буде виявлено.

Декотрі підлітки, вибиті таким чином з колії, впадають у дикі крайнощі, коли розлучаються їхні батьки. Дехто вдається до наркотиків, дехто занурюється в безладне статеве життя, дехто тікає з дому. Інші, здається, попервах легко це переносять, але пізніше в них з’являються симптоми сповільненої реакції. Либонь, журнал «Вашингтонець» (англ.) не випадково зазначив, що зріст кількості розлучень має прямий зв’язок з розладами харчування у підлітків та навіть зі самогубством.

Отже батькам, що відкладають справу розлучення, чекаючи, коли діти досягнуть «відповідного віку», прийдеться довго чекати. Не існує магічного «відповідного віку», під час котрого вони проскочать розлучення батьків непошкодженимиa. Соціолог Норвал Д. Ґленн пише в журналі «Психологія сьогодні» (англ.), що діти можуть зносити негативний вплив розлучення, котрий «відзначатиметься впродовж усього життя». Він доходить висновку: «Людина мусить серйозно вірити в надокучливе припущення, що зріст кількості розлучень приведе до повільного, але сталого руйнування загального добробуту населення».

Але ці похмурі результати досліджень, вивчення й статистичні дані не означають, що усі діти розлучених приречені на таке життя. Вони показують, що розлучення містить дуже реальну небезпеку для дітей. Але постає питання: як захистити дітей від наслідків розлучення?

Яка надія для дітей?

Не існує ліпшого захисту, ніж запобігання. Як пише доктор Діана Медвед у своїй книжці «Справа проти розлучення» (англ.), «нам не слід дозволяти егоїстичним інтересам бути єдиним критерієм для доречності розлучення». Безсумнівно, що сучасне суспільство, в котрому процвітає дух егоїзму і власне «я» стоїть на першому місці, руйнує незліченну кількість шлюбів. Як подружнім парам протидіяти такому впливові й не розлучатися?

Біблія запевняє, що її Автор є засновником шлюбу. Те, що біблійна порада стосовно подружжя діє, є підтвердженням цього запевнення. Нині мільйони людей вдосконалили стан своїх родин. Біблія вириває незліченні подружжя з пащі розлучення. Це також може справдитися у вашому випадкуb.

На жаль, не завжди можна запобігти розлученню чи уникнути його. Воно стало реальністю сучасного життя. Деякі батьки довідалися про Божі вимоги стосовно шлюбу, коли вже розійшлись. Інші вірно трималися цих принципів, але були зраджені самолюбним, аморальним партнером. Біблія визнає, що в силу деяких крайніх обставин розлучення має певні підстави (Матвія 19:9). Але, за словами Ісуса, неможливо зробити якихось мудрих кроків, якщо наперед ‘видатків не вирахувати’ (Луки 14:28).

Якщо людина розлучилася, то, звичайно, вже не час щось зважувати під тягарем провини чи жалю. Це час зм’якшити удар для дітей. І це можна зробити! Доктор Флоренс Біненфельд, шанована радниця у справах розлучення, а також примирителька, запевняє розлучених батьків: «Розлучення не повинно стати грецькою трагедією, в котрій усі помирають. Кожен може залишатися живим і з часом одужати, вилікуватися й жити досить щасливо» («Як допомогти дитині знести травму через ваше розлучення», англ.).

Але як? Що можуть зробити батьки, рідні та друзі, аби допомогти дітям розлучених?

[Примітки]

Допомога дітям розлучених батьків

«Якось, коли мені було три роки, до мене приїхав батько. Він взяв мене з собою й купив мені ляльку в гарній червоній сукні, а потім повіз мене додому. Ми деякий час сиділи в машині. Але як тільки вийшла моя мати, вони почали кричати одне на одного й сперечатися через вікно автомобіля, а я була поміж ними.

Ураз батько широко відчинив двері й випхав мене з машини. З вищанням буксуючи колесами, він рвонув з місця і поїхав геть. Я нічого не розуміла. Мати навіть не дозволила мені розпакувати мою нову ляльку. Від того часу я її так і не бачила. А свого батька я побачила лише тоді, коли мені виповнилося 19 років» (Гайді).

«ЧАС — найліпший лікар»,— каже одне старе прислів’я. Але чи це дійсно так? А може, діти назавжди травмовані розлученням батьків?

За «Журналом соціальних питань» (англ.), багато чого залежить від того, що стається після розлучення. У ньому говориться: «Родинні стосунки після розлучення впливають на дітей так само, як розлучення, а то й більше».

У випадку Гайді розлучення батьків зазначило лише початок лиха. Як це часто трапляється, другий шлюб її матері не виявився вдалішим від першого, те ж спіткало і її третій шлюб. Дитинство Гайді було шаленою їздою через гори й долини, котра переходила від верещання та биття посуду до самотніх літніх днів у порожній квартирі з неспокійними думками, коли повернеться мати й чи взагалі вона повернеться.

Батьки можуть багато чого зробити, аби захистити власних дітей від лиховісних наслідків розлучення. Та й зрештою, розлученням припиняється шлюб, але не батьківство чи материнство.

Вирішальна роль батьків

«Зачаття можливе лише спільними зусиллями батьків і надає однакове право на дитину як матері, так і батькові»,— написали два психологи в журнал «Психологія сьогодні» (англ.). Це формулювання справи є самоочевидним. Однак розлучення одним махом забирає в дитини обох батьків.

Для приміру візьмімо Сполучені Штати Америки, котрі, за статистичними даними, можна назвати світовим центром розлучень. Там понад 90 відсотків дітей розлучених батьків живуть з матерями, а батьки лише відвідують їх. Більше половини таких дітей бачаться з батьками не частіше, ніж раз у рік! Час, який проводять матері з дітьми, як показують дані одного дослідження, також зменшується після розлучення до 21 години на тиждень.

Якщо фахівці з чимось і погоджуються, то лише з тим, що діти ліпше почуватимуться після розлучення батьків, якщо вони й далі матимуть позитивні, сталі стосунки з обома батьками. Якщо це не можливо, то добрі взаємини принаймні з одним із батьків пом’якшуватимуть вплив розлучення на дітей. Але як батькам підтримувати таку близькість з дітьми після свого розлучення?

Розраховуйте свій час

Якщо ви розлучена мати, підтримувати тісні взаємини з дітьми для вас може бути найважчим завданням. Дуже ймовірно, що вас можуть затаврувати тим, що в деяких суспільствах вважається подвійною ганьбою,— розлучення та убозтво. Вам може здаватися, що ви практично не маєте часу для своїх дітей, бо фактично змушені працювати й намагаєтесь компенсувати ненадійну й недостатню грошову підтримку з боку вашого колишнього партнера.

Відповідь одна — рішучість і планування. Вишукуйте кожну вільну хвилинку й плануйте з дитиною, що ви робитимете протягом цього часу. Навіть незначна кількість часу щодня набагато ліпша, ніж взагалі ніяка. Якщо ви заплановуватимете з дитиною особливі екскурсії, то вона дуже тішитиметься цим.

Також ваша дитина невідкладно потребує духовного керівництва, виховання та навчання. Це вимагає багато часу, якого так важко здобути. Отже Біблія радить: «Пильно навчиш цього [Божого закону] синів [і дочок] своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повторення Закону 6:7).

Чи ви ‘ходите дорогою’ разом, це може стосуватися і їзди в машині чи в громадському транспорті? Що захоплює вашу увагу: ваша дитина чи газета, а може, автомобільне радіо? Коли ви разом сідаєте за стіл поїсти, то чи телевізор є перешкодою вашій розмові, чи обід — час спокійної розмови у вашій родині? Чи є якась хатня робота, до котрої можуть прилучитися ваші діти, наприклад, приготування їжі чи прання?

Звичайно, це зовсім не означає, що ці оказії потрібно використовувати, щоб читати лекції вашій дитині. Лише тим, що ви побудете зі своєю дитиною й порозмовляєте з нею приязно й відверто, ви обов’язково передасте їй деякі свої духовні цінності. Такий час теж може стати ідеальною нагодою заспокоїти своїх дітей, чого вони так потребують саме нині. Деякі діти відчувають потаємно, що є відповідальні за шлюборозлучення батьків. Інші думають, що той з батьків, який залишив дім, залишив і дитину. Якщо ви часто запевнятимете їх у вашій любові, хвалитимете їх за добрі риси характеру та успіхи й створюватимете умови для того, щоб вони почувалися досить-таки безпечно й могли висловлюватися чесно, то ви багато чого зробите, щоб пом’якшити удар розлучення.

Декотрі батьки запускають виховання дітей після розлучення, і часто це зумовлено відчуттям провини. «Моя дитина й так останнім часом зазнала багато страждань» — така їхня думка. Але якщо не приборкувати дітей і дозволяти їм усе, то це означає не виявляти до них любові. Керівник програми для підлітків та дітей одного шпиталю сказав журналу «Вашингтонець» (англ.): «Діти постійно кажуть мені: «Мої батьки дозволяють мені все. Вони не турбуються мною». Як написано в Біблії, «хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Приповістей 13:24).

Розірвана дитина

У клініці, де допомагають справлятися з наслідками розлучення, коли попросили одного хлопчика намалювати щось, він зобразив себе предметом перетягування обох батьків, що був розірваний на кавалки і стікав кров’ю. Саме так почуваються декотрі діти розлучених батьків. Тимчасом як дитина любить обох батьків, жоден з батьків не хоче, аби дитина любила іншого.

Через гіркоту та жовчність, що часто супроводять розлучення, батькам дуже важко не вплутувати дітей у свою боротьбу. Валерштайн і Келлі повідомили, що третина батьків з їхніх вивчень відкрито конкурувала за любов та прихильність дитини. Доктор Біненфельд застерігає батьків, що створення в дитини відчуття розірваності між батьками може викликати почуття самозневаги й провини, а також «зменшить її шанс бути щасливою, задоволеною та успішною».

Біблія дуже мудро радить: «Ви, батьки, не досаждайте дітям вашим, але виховуйте їх у послусі й наводьте їх на розум у Господі» (Ефесян 6:4, Укр. Катол. Ун-т). Під’юджувати дитину, щоб вона обурювалася на іншого з батьків, вочевидь не є християнським вихованням.

Кожна дитина має двох батьків. Це може змінити лише смерть, а не розлучення. Вам слід співпрацювати з колишнім партнером у вихованні дітей, хіба що судове рішення може обмежити доступ одного з батьків до дітей або ж один з батьків навмисно уникає своєї відповідальності.

Слід погодитись, що ви, можливо, маєте причину відчувати злобу на свого колишнього партнера. Але коли ви використовуєте свою дитину, аби покарати його, то фактично страждає від цього лише дитина. Доктор Біненфельд каже, що чесне зізнання собі в тому, що й ви теж відігравали якусь роль у подружніх проблемах, може послабити вашу жовчність. Журнал «Батьки» (англ.) розповідає про одну жінку, котра щоразу намагалась молитися за свого колишнього чоловіка, коли починала думати погано про нього. Вона виявила, що така тактика додала їй відчуття спокою й допомогла контролювати ситуацію, що було досить новим для неї і звільняло її від «заціпеніння у постійній войовничій позі». (Порівняйте Матвія 5:43—45).

Чи можуть інші допомогти?

Психологи Джуліус та Зелда Сеґал написали в журналі «Батьки», що «діти в розбитих родинах зміцнюються тоді, коли принаймні деякі узи продовжують залишатися незмінними» після шторму розлучення. На жаль, за словами цих психологів, «сусіди та друзі намагаються тримати дистанцію, те ж роблять деякі дідусі та бабусі, бо вони надто зайняті, аби ставати на чийсь бік батьківського конфлікту».

Авжеж, розлучення стає особливо жорстоким для дітей, коли інші рідні зникають з їхнього життя. Це тільки посилює відчуття покинутості. Отже, якщо ви є тіткою чи дядьком або ж дідусем чи бабусею дитини розлучених батьків, докладайте усіх зусиль, щоб запевнити їх у любові, якої вони колосально потребують саме тепер, а не приєднуйтесь до батьківських шлюбних скандалів. Інколи ніхто не зможе так добре відсвіжити пригнічений дух дитини, як сповнені любов’ю дідусь та бабуся.

Гайді, слова якої цитувалися на початку цієї статті, не отримала такої підтримки. А втім, її історія закінчилася успішно. Нині їй 30 років, і вона є щасливою одруженою, щиросердою і моторною жінкою. Чому вона завдячує таким успіхом?

Одним словом — дружбі. Ще в підлітковому віці Гайді почала вивчати Біблію зі Свідками Єгови. У Залі Царства, куди приходила на зібрання, вона знайшла правдивих друзів. «Колись я вважала, що моя ситуація досить-таки безнадійна,— пригадує вона.— Але дуже допомагає перебувати з людьми, з котрими можна порозмовляти. У мене була одна подруга, з котрою я могла поділитися всім. Вона завжди знала, коли в мене було щось негаразд, і я завжди відкривала перед нею свою душу. Вона була для мене, як друга мати. Але в мене були також інші друзі». Гайді побачила правдивість Ісусової обітниці, що християнський збір стане великою родиною для тих, хто втратив свою власну (Марка 10:29, 30).

Але Гайді не сама знайшла цих друзів. «Вони знайшли мене»,— сказала вона. І так справа стоїть з дітьми розлучених батьків у християнському зборі. Наприклад, одна юначка на ім’я Меґ з приємністю пригадує подружню пару, котра стала їй друзями після розлучення її батьків: «Вони знали, що я потребую їх, і допомагали мені. Звичайно, ніхто не хоче казати: «Слухай, я потребую тебе. Я хочу, щоб ти мене любив».

А що сказати про вас? Чи можете ви стати братом, матір’ю, батьком чи дідусем або бабусею для дітей розлучених батьків? Молода людина ніколи не попросить вас про це, але це не означає, що вона не потребує вас.

Звичайно, ви не зможете повністю замінити їм повну родину. Але ви можете стати другом, добрим співчутливим слухачем. Ви також можете допомогти молодій людині розвинути ліпші стосунки з Творцем — справжнім ‘батьком сиротам’ і найліпшим Другом, про котрого лише можна мріяти (Псалом 68:6).

Чи є якась надія на часи, коли кількість розлучень зменшуватиметься, на часи, коли діти виростатимуть у повних і щасливих родинах?

Коли родина одужає

Якщо ми покладатимемось на людство, що воно вирішить цю проблему, то відповідь буде заперечною, а це означатиме, що для дітей немає справжньої надії. Люди не в силі навіть зібрати докупи безнадійно роз’єднане людство, не говорячи вже про незліченну кількість роз’єднаних родин, з котрих воно складається. Як написала Лінда Берд Франкл у книжці «Виростання дитини розлучених батьків» (англ.): «Стається забагато всього за дуже короткий час. Суди не дають собі ради. Школи не дають собі ради. Родини не дають собі ради. Ніхто не знає, чого сподіватися від інших в цей час масового розлучення, бо немає правил, немає прецеденту, щоб зрозуміти ситуацію».

Але Творець людства дає собі раду. Він розуміє, чому наш світ роз’єднаний, йому не потрібна допомога людських «експертів». Цей світ слід замінити. І він обіцяє зробити це. Він обіцяє, що ті, хто виконує його волю, переживуть цю корумповану систему й бачитимуть відновлення землі до всесвітнього раю (Луки 23:43; 1 Івана 2:17). Людина, живучи під Божим правлінням, буде зцілена від гріха, що впливає на її природу. Самолюбство та недосконалість, що призводять до поділення, ненависті та роз’єднання, врешті-решт зникнуть назавжди. Людський рід буде зцілено (Об’явлення 21:3, 4).

І розлучення тоді стане пережитком меркнучого минулого.

[Рамка на сторінці 21]

Поради розлученим батькам

Не слід воювати зі своїм колишнім партнером (по телефону чи віч-на-віч) у присутності дитини.

Не слід критикувати колишнього партнера в присутності дітей. У разі діти критикують відсутнього батька чи матір, не заохочуйте їх до цього й не підтримуйте їх у цьому.

Не слід змушувати дітей робити вибір між вами та колишнім вашим партнером і настроювати їх проти нього.

Не слід дозволяти дітям залякувати вас, мовляв, вони перебируться жити до іншого з батьків. Якщо дивитися крізь пальці на такий моральний рекет, це заохочуватиме їх вміло орудувати іншими й навіть може затримати їхній моральний розвиток.

Не слід використовувати дітей, аби вивідувати про свого колишнього партнера, витягаючи з них інформацію, коли вони повертають після відвідин.

Не слід просити дітей переказувати колишньому партнерові ваші невдоволення чи принизливі прохання про гроші.

Не слід принижувати дитину такими зауваженнями, як «ти такий, як твій батько». Дитина сприйматиме це не лише як критику на батька, але й може вважати, що є приреченою повторити помилки свого батька.

Слід бути добрим слухачем, нехай дитина висловить свої почуття, навіть ті, з котрими ви не погоджуєтесь.

Слід беззастережно, вільно й відкрито підтримувати обмін думками. Однак оберігайте дітей від деталей, яких їм непотрібно знати. Ваш син чи донька може здаватися ідеальною довіреною особою. Але пам’ятайте, що дитина не є ні маленьким дорослим, ні замінником дружини чи чоловіка, хоч би якою дорослою вона виглядала.

Слід втішати їх і запевняти у тому, що не вони були причиною розлучення і що вони також не можуть втрутитися в справи й врятувати подружжя.

Слід не скупитися на ласки й гарячу любов. Діти можуть легко припустити, що батьки, котрі перестали кохати одне одного, можуть так само перестати кохати своїх дітей.

Слід співпрацювати з колишнім партнером і оберігати дітей від чварів.

Слід врівноважувати похвалу з дисциплінарними заходами, встановлюючи справедливі обмеження та реалістичні цілі.

Слід подавати добрий приклад, уникаючи аморальної поведінки, якої ви не хочете бачити в них.

Слід якомога більше свого вільного часу проводити з дітьми.

[Рамка на сторінці 23]

Чи ви живете далеко від своєї дитини?

ЯКЩО так, то вам дуже легко зійти зі сцени. Можливо, складати графік відвідин вам незручно через те, що слід запитувати у свого колишнього партнера дозволу відвідувати власних дітей. Або, можливо, ваші діти мають вітчима чи мачуху й ви почуваєтесь більше непотрібними для дітей.

Але ви потрібні. Біблія заохочує: «Батьки, не досаждайте дітям вашим» (Ефесян 6:4, УКУ). Якщо ви зникнете з життя своєї дитини, то ви не лише досадите їй, але й принизите її почуття самоповаги і вона вважатиме, що її ніхто не любить і що вона не любить нікого. Навіть обмежені стосунки з вашою дитиною ліпші, ніж взагалі ніякі.

Здається, що тривалість ваших відвідин важливіша, ніж частота. Чим довше ви є з дитиною, тим імовірніше, що дитина більше пам’ятатиме про вас. Міріям Ґалпер Кен, що живе далеко від своєї дитини, зазначає у своїй книжці на цю тему, що ці відвідини не повинні бути якимись імпозантними. Інколи це може бути простою прогулянкою чи вечерею, що залишає по собі приємні спогади.

Часті й регулярні телефонні розмови також утримують вашу дитину у близькості з вами. Або ж ви можете записати себе на касету, розповідаючи дитині якусь історію чи щось про своє дитинство. Окрім касет та листів, ви можете висилати дитині фотографії, малюнки, карикатури чи якісь журнальні статті, що смішні чи цікаві для вас. Кен також каже, що добре дізнатися, які телепрограми чи книги подобаються дитині й обговорювати їх з нею в листах чи по телефону.

Кен зазначає: «Жити далеко від своєї дитини — найменш бажано, бо ваші побачення з нею будуть дуже короткими або ви взагалі не бачитиметесь». Авжеж, є багато способів регулярно нагадувати дитині про себе та про вашу батьківську любов та опіку. Навіть найменший вчинок люб’язності дуже захистить дитину від гіркого болю.

[Ілюстрація на сторінці 19]

Чи ви можете щось робити з дитиною разом? Розлучення припиняє шлюб, але не батьківство чи материнство.

[Ілюстрація на сторінці 22]

Чи ви знаєте якусь дитину розлучених батьків, що потребує друга?