Як найкраще для дитини?

РОЗЛУЧУВАТИСЬ чи не розлучуватись? Над цим серйозним питанням замислюються багато нещасливих у шлюбі подружжів. Давно тому до розлучень ставились несхвально, а часто й з осудом. Таке ставлення зумовлювалося релігійними та моральними чинниками, і заради дітей батьки зазвичай зберігали навіть невдалий шлюб. Проте в останні часи ці загальні норми радикально змінилися. Сьогодні розлучення вважається цілком прийнятним учинком.

Втім, хоч розлучення і стало прийнятним, усе більше батьків, суддів, вчених-суспільствознавців та інших людей стривожені поганим впливом, який розлучення справляє на дітей. Подібні застереження сьогодні можна почути дедалі частіше. З’являється все більше доказів, котрі свідчать, що розлучення руйнує дитячу особистість. Батьків заохочують замислитись над тим, як розрив їхнього шлюбу вплине на них самих та на їхніх дітей. За словами соціолога Сари Мак-Ланеган з Прінстонського університету, «від двох третіх до трьох четвертих сімей, що розлучаються, повинні були б приділити цьому більше часу та краще подумати, чи вони дійсно чинять правильно».

Сучасні дослідження показують, що діти розлучених батьків мають вищий ризик завагітніти у підлітковому віці, кинути школу або зазнати депресії. Шлюб таких дітей частіше буває нетривким, існує також більша ймовірність, що вони приєднаються до тих, хто отримує соціальне забезпечення. У західному світі кожній шостій дитині доводиться пережити розлучення батьків. Історик Марі Енн Мейсен у своїй книжці про право виховувати дитину у Сполучених Штатах Америки пише: «Якщо дитина народилась у 1990 році, то існує приблизно 50-відсоткова ймовірність, що їй доведеться мати справу з судом, який вирішуватиме, де і з ким вона буде жити».

На жаль, розлучення не завжди кладе край ворожнечі, і деколи батьки продовжують вести суперечки в судах, обстоюючи право виховувати або відвідувати дитину. А дітям це завдає ще більших страждань. Такі емоційно напружені зустрічі в атмосфері суперництва, котра панує в залі судового засідання, піддають дитячу любов до батьків важкому випробуванню і часто навіюють маленькій людині почуття безпорадності та страху.

Одна жінка, сімейний радник, сказала: «Розлучення не рятує дітей. Воно деколи стає порятунком для дорослих». Це правда, за допомогою розлучення батькам іноді вдається вирішити власні складні проблеми, але у той самий час вони можуть завдати своїм дітям такого удару, що ті решту життя страждатимуть від його наслідків.

Альтернативні варіанти виховання дитини

Коли сім’я розпадається, то через напружені стосунки між подружніми партнерами та емоційний стрес дуже важко спокійно і помірковано обговорювати, з ким залишиться дитина. Щоб наскільки можливо зменшити ворожість та уникнути судового процесу, у деяких місцевостях пропонуються інші способи вирішення спірних питань — наприклад, через посередника (у цьому випадку справа не віддається до суду).

Коли посередництво ведеться так як слід, батьки можуть опрацювати угоду самі, не залишаючи рішення щодо права на виховання на розгляд судді. Якщо посередництво неможливе, батьки можуть спробувати через своїх правників розробити таку угоду про виховання та відвідування дитини. Коли батьки дійшли згоди й уклали її письмово, суддя підписує наказ, який містить їхні бажання.

Якщо батьки не можуть погодитися у питаннях виховання, правничі системи більшості країн забезпечують можливість вирішити справу в інтересах дитини. Суддя у першу чергу турбуватиметься дитиною, а не батьками. Він обміркує багато факторів, що стосуються справи: бажання батьків, стосунки дитини з кожним з них, уподобання дитини та здатність кожного з батьків щоденно піклуватися про дитину. Тоді суддя вирішить, де і з ким житиме дитина та як батьки прийматимуть важливі рішення щодо її майбутнього.

Коли право на виховання отримує один з батьків, він і вирішує всі важливі питання. Якщо обоє батьків мають рівні права, то їм треба доходити між собою згоди у таких важливих справах, як лікування й освіта дитини.

Питання, що можуть виникнути

Якщо право на виховання дитини оспорюється у суді, батьки, котрі є Свідками Єгови, повинні пам’ятати ще й про духовне благополуччя дитини. Наприклад: що робити, коли невіруючий батько або мати виступає проти будь-якої біблійної освіти для дитини? Або що, коли один з батьків позбавлений спілкування з християнським збором?

За таких умов християнським батькам важче приймати рішення. Батьки-християни прагнуть діяти розсудливо і помірковано та зберегти добре сумління перед Єговою, і вони з молитвою розмірковують, яке рішення буде для дитини найкращим.

У наступних статтях ми обговоримо такі запитання: коли у суді розглядається право виховувати дитину, то як закон ставиться до релігії? Як найкраще повестися у ході процесу про право на виховання? Чим можна зарадити, якщо право виховувати дитину буде втрачене? Як поставитись до того, що рівні права на дитину отримав партнер, позбавлений спілкування зі збором?

Право на виховання дитини. Релігія і закон

У ВИПАДКУ розлучення, коли суд розглядає право виховувати дитину, релігія може бути впливовим і складним чинником. Можуть, наприклад, виникнути запитання, подібні до поданих нижче.

Чи суддя має зважати на твердження, що один з батьків не може опікуватися дитиною через свою релігійну приналежність, особливо коли йдеться про приналежність до релігійної меншини? Чи судді слід розглянути свідчення про релігійні погляди та звичаї батьків, аби визначити, яка релігія, на його думку, буде для дитини найліпшою? Чи він має наказати, щоб дитина виховувалася в певній релігії та заборонити вплив жодного іншого вірування?

Сьогодні утворюється все більше сімей між людьми різних релігій та національностей. Коли такі сім’ї розпадаються, то може статися, що дитина вже має зв’язки у двох релігійних громадах. Деколи буває, що у подружжі, котре розлучується, один з батьків недавно прийняв іншу релігію. Нова релігія може справляти стабілізуючий вплив на його життя і мати для нього велике значення, але дітям вона незнайома. Це піднімає інше запитання: чи може суд заборонити одному з батьків брати дітей з собою на релігійні служби тільки тому, що його релігія відрізняється від тої, яку батьки сповідували раніше?

Це нелегкі запитання. Вони вимагають, щоб суддя взяв до уваги не тільки потреби дитини, але й інтереси та права батьків.

Основні права батьків і дітей

Щоправда, на рішення судді можуть впливати його особисті релігійні погляди. Але ймовірність того, що релігійними правами дитини або батьків буде знехтувано, у багатьох країнах дуже мала. У таких країнах батьки мають право виховувати свою дитину, спрямовуючи її у виборі освіти та релігійного навчання, і конституція забороняє судді обмежувати це основне право.

Дитина також має право отримувати виховання від своїх батьків. Перед тим як суддя на законній основі втрутиться у релігійне навчання дитини, суд має почути переконливі докази того, що «ритуали певної релігії становлять безпосередню та реальну небезпеку для фізичного благополуччя дитини» (курсив наш). Самих лише релігійних розходжень чи навіть релігійної ворожнечі між батьками недостатньо для того, щоб виправдати втручання держави у виховання.

Як такі юридичні заходи захищають батьків і дітей, можна побачити на прикладі історії, що сталася у штаті Небраска (США). Одна мати, яка була Свідком Єгови, розсудливо повелася у ході суперечки про виховання дитини. Батько дівчинки, котрий не був Свідком, не хотів, аби його донька відвідувала релігійні служби Свідків Єгови у Залі Царства. Нижчий суд погодився з батьком.

Мати подала апеляцію у Верховний суд Небраски. Вона наводила докази, що у жодній діяльності Свідків Єгови немає безпосередньої чи реальної небезпеки добробуту дитини. Вона стверджувала, «що відвідування релігійних служб обох батьків і участь у них... дасть дитині можливість визначити, яку релігію вона вибере, коли досягне достатньо зрілого віку».

Вищий суд скасував рішення нижчого суду та зазначив, що «[нижчий] суд надужив своїми повноваженнями, обмеживши право матері слідкувати за релігійним вихованням її маленької дитини». Не було жодних доказів, що відвідування релігійних служб у Залі Царства Свідків Єгови якимось чином шкодить дівчинці.

Якщо один з батьків не отримав права виховувати дитину

Деколи розлучені батьки вдаються до суперечок щодо релігійного виховання, щоб здобути контроль над дитиною. Прикладом може бути процес «Калса проти Калса», що відбувся у штаті Нью-Мексико (США). У тому випадку обидвоє батьків, поки тривав їхній шлюб, сповідували сикхізм. Але незабаром після розлучення мати навернулася на католицизм і стала відмовляти дітей брати участь у церемоніях сикхізму.

Батько розгнівався і звернувся до суду, прагнучи здобути більше прав на виховання дітей у сикхізмі. Як суд першої інстанції відповів на його домагання? Батькові було відмовлено. Суд вирішив, що «у той час, який діти проводили з батьком, вони не мали права з власного бажання або зі спонуки когось іншого брати участь у жодній діяльності сикхів, включаючи церковні служби, табори сикхів або денні дитячі центри».

Батько звернувся до Апеляційного суду в Нью-Мексико. Цей вищий суд погодився з батьком та скасував рішення нижчого суду. У рішенні Апеляційного суду говорилося: «Судам треба дотримуватися політики релігійної безсторонності та втручатися у цю делікатну та захищену конституцією сферу тільки тоді, коли є явні та незаперечні докази, що дітям чиниться шкода. Накладення заборон у цій сфері створює небезпеку, що нав’язані судом обмеження порушуватимуть конституційне право батьків на свободу віросповідання або ж розглядатимуться як такі, котрі порушують це право».

Це рішення спирається на довгий ряд принципів, прийнятих у багатьох країнах. Помірковані мати або батько розглянуть ці принципи. До того ж батьки-християни старанно обміркують те, що дитина потребує спілкування з обома батьками і повинна поважати обох — як батька, так і матір (Ефесян 6:1—3).

Допомога посередника

Хоч таке втручання посередника, коли справа вирішується не в суді, може бути менш формальним, ніж слухання в судовій залі, батькам не слід ставитися до нього недбало. Більш того, будь-які обопільні домовленості або угоди, що їх було досягнено через посередника, можуть стати обов’язковими через наступні судові рішення. Тому батькові або матері добре було б порадитися з досвідченим адвокатом сімейного права і таким чином забезпечити, щоб усі питання про право на виховання вирішувалися чесно і належним чином.

Кожен з батьків повинен знайти час, щоб добре приготуватися до переговорів через посередника. Манери і поведінка матері або батька під час переговорів можуть значно вплинути на їхній результат. Дуже часто розлучення викликає в батьків стільки емоцій, що вони забувають про такі важливі питання: як буде краще для дитини? Що їй потрібно для доброго інтелектуального, психічного та фізичного розвитку?

Пам’ятайте, що з погляду закону найважливіше у посередництві не обговорення релігійних чи особистих розходжень, а спроби знайти спільну мову між батьками, щоб вони могли розробити угоду, яка сприятиме добробуту дітей. Батькові або матері, можливо, доведеться зіткнутися з релігійними чи іншими упередженнями, несподіваними запитаннями або підступними прийомами, спрямованими на те, щоб розхвилювати та вивести з рівноваги. Предметом обговорення можуть стати недоліки кожного з батьків, до того ж ці недоліки часто перебільшуються. Проте коли учасники переговорів зберігають розсудливість, можна прийти до розумного рішення.

Деколи може здаватися, що переговори через посередника тягнуться дуже довго і неначе без особливого успіху. Альтернативою є тривалий судовий процес, а з ним пов’язані неприємний розголос, фінансові витрати та погані наслідки для дитини. Напевно, що цього краще було б уникнути. Так само, як і до всіх серйозних проблем у житті, батьки-християни з молитвою приступатимуть до переговорів через посередника, пам’ятаючи натхнене запрошення: «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить» (Псалом 37:5).

А що, коли не вдалося досягти згоди і суддя віддав право на виховання дитини іншому члену колишнього подружжя? Або як чинити, коли один з батьків, що розлучаються, позбавлений спілкування з християнським збором? Як діяти у ситуації, коли батьки мають спільне право на виховання дитини або це право належить лише одному з них? Ці питання та пов’язані з ними біблійні принципи будуть обговорюватися у наступній статті.

[Рамка на сторінці 6]

Три важливих риси

Суддя, який займається питаннями сім’ї, дав інтерв’ю журналу «Пробудись!». За словами цього судді, він хотів би бачити в батьків три наступні важливі риси.

Поміркованість — готовність надати іншому партнеру максимум можливостей бути з дитиною (у випадку, коли це не становить для дитини фізичної або моральної небезпеки).

Чуйність — усвідомлення емоційних потреб дитини.

Самовладання — зрівноважене домашнє життя, що сприятиме спокійній атмосфері, в якій дитина почуватиме себе найкраще.

[Рамка на сторінці 6]

Судові вказівки

Деякі судді розробили вказівки, щоб уникнути непотрібних суперечок навколо релігійних поглядів батьків. Ось декотрі з них.

1. Треба заохочувати змістовні взаємини дитини з обома батьками. Суддя Верховного суду Канади Джон Сопінка зазначив, що кожному з батьків слід дозволити «займатися діяльністю [у тому числі релігійним служінням], яка допомагає побачити його таким, яким він є насправді. Якщо одному з батьків надано право відвідувати дитину, то при цьому не очікується, що, проводячи з нею час, він удаватиме з себе іншу особу або житиме вигаданим життям».

2. Якщо один з батьків має право відвідування, то заборона навчати дитину своїх релігійних поглядів становитиме порушення батьківського права на свободу віросповідання. Винятком є випадки, коли існують явні стверджувальні докази безпосередньої і реальної небезпеки благополуччю дитини.

[Ілюстрація на сторінці 7]

У процесі про право виховувати дитину на суддю лягає велика відповідальність.

[Ілюстрація на сторінці 8]

Посередник може допомогти батькам розв’язати суперечливі питання без довгого судового процесу.

Право на виховання дитини. Зрівноважений погляд

СПРАВЖНІ труднощі часто починаються після розлучення — боротьба за прихильність дитини та право контролювати її життя. Приказка: «До бійки потрібно принаймні двох» — не завжди правильна. Для конфлікту вистачить вже одного з батьків, якщо він має владний характер і хоче, аби все робилося згідно з його бажаннями. Одна жінка, адвокат сімейного права в Торонто (Канада), зауважила: «Все, що стосується сімейного права, викликає багато емоцій і береться близько до серця».

Інколи батьки, замість того щоб дбати про інтереси дитини, ведуть нескінченні суперечки в суді, роблячи зовсім недоречні закиди. Наприклад, дехто домагався зміни судового рішення про право виховувати дитину на підставі того, що інший член колишнього подружжя є Свідком Єгови і нібито позбавить дитину «нормального життя».

Той з батьків, хто не є Свідком, може роздмухувати до неймовірних розмірів питання про святкування днів народження, Різдва або навіть Дня всіх святих. Іноді такі батьки скаржаться, що, коли дитина вирішить не віддавати честі прапору, це може обмежити коло її друзів і їй буде нелегко в суспільстві. А ще дехто висуває думку, що психіка дитини страждатиме, якщо вона разом з дорослим розмовлятиме з іншими про Біблію. Деякі батьки, котрі не є Свідками, стверджували навіть, що життя дитини може опинитися у небезпеці, бо батько або мати-Свідок не дозволить переливати їй кров.

Як християнину вести себе під вогнем таких емоційних обвинувачень? Можна «відплатити тим же», керуючись у відповіді емоціями, але це не дасть бажаних результатів. Якщо справа розглядається у суді, обидві сторони буде вислухано. Найважливіше пам’ятати біблійну пораду: «Свого тягара поклади ти на Господа,— і тебе Він підтримає, Він ніколи не дасть захитатися праведному» (Псалом 55:23). Роздумуючи над цим та застосовуючи в житті біблійні принципи, батьки можуть з допомогою Єгови справитися з усіма несподіваними випадками, що трапляються у ході процесу, коли розглядається право виховувати дитину (Приповістей 15:28).

Поміркованість

Хід справи визначатиметься інтересами дитини. Якщо хтось з батьків вимагає надто багато, він може програти процес та, крім того, його права на відвідування дитини буде обмежено. Мудрі батьки поводяться мирно, пам’ятаючи біблійну пораду: «Не платіть нікому злом за зло... дайте місце гніву... Не будь переможений злом, а перемагай зло добром» (Римлян 12:17—21). Скрізь, чи то в суді, чи то в кабінеті правника або у присутності експерта по праву на виховання дітей — ваша «лагідність [«поміркованість», НС] хай буде відома всім людям» (Филип’ян 4:5).

Деколи відчужений подружній партнер намагатиметься ввести інших в оману, відвертаючи їхню увагу на цілковито спекулятивні питання. У цьому випадку наймудріше стримувати притаманну всім людям схильність занадто гостро реагувати на подібні словесні атаки. Здоров’я, релігія та освіта — улюблені теми, які використовують відчужені подружні партнери, щоб роздмухати сварку під час слухання справи про право на виховання (Приповістей 14:22, Хоменко).

Поміркованість включає здатність обміркувати факти та укласти чесну угоду. Ані батькові, ані матері не слід забувати, що навіть після їхнього розлучення дитина все ж таки має двох батьків. Батьки розлучилися, це правда, але вони не розлучилися з дитиною. Тому, за винятком надзвичайних обставин, кожен з батьків повинен мати змогу опікуватися своєю дитиною. Потрібно, щоб кожен отримав можливість вільно виражати свої почуття та висловлювати свої погляди на моральні цінності, а дитина має брати участь у законних діях батька чи матері, у тому числі в релігійному служінні.

Розгляньмо можливі результати слухання справи: 1) батьки отримують спільне право на виховання дитини; 2) право на виховання дитини належить одному з батьків; 3) один з батьків дістав обмежене право відвідувати дитину. Чим різняться випадки, коли батьки мають спільне право виховувати дитину та коли це право належить одному з батьків? Чим зарадити, якщо право на виховання дитини було віддане іншому партнерові? Що, коли один з батьків позбавлений спілкування з християнським збором?

Спільне право на виховання

Для деяких суддів важливо, щоб дитина зберегла зв’язок з обома батьками. Їхні міркування ґрунтуються на дослідженнях, які виявили, що після розлучення діти менше переживають і не так сильно страждають психічно, коли батьки в стані виховувати їх разом. Тоді дитина не відчуває, що один з батьків її покинув — у неї зберігається відчуття, що батьки люблять її, і вона утримує зв’язок з ними обома. «Спільне право на виховання дитини надає можливість опікуватися нею обом батькам»,— говорить один адвокат сімейного права.

Проте д-р Юдит Валерстайн з Корте Мадери (Каліфорнія, США), виконавчий директор Центру для сімей, котрі зазнають змін, попереджає, що спільне право на виховання дає добрі наслідки тільки тоді, коли батьки готові до співпраці, а дитина має гнучку психіку і вільно почувається у товаристві інших людей. Все це необхідно, тому що батьки зі спільним правом на виховання обоє мають законне право голосу у вирішенні таких важливих питань, як здоров’я, освіта, релігійне виховання та суспільне життя своєї дитини. Але спільно приймати рішення можна тільки тоді, коли обоє батьків зберігають розсудливість та піклуються в першу чергу про дитину, а не про себе.

Коли право на виховання отримує один з батьків

Суд може віддати право на виховання тому з батьків, який, на його думку, може краще забезпечити потреби дитини. Тоді батько або мати з виключним правом виховувати дитину самостійно вирішуватимуть важливі питання, пов’язані з благополуччям дитини. Часто суд виносить рішення після того, як будуть заслухані висновки консультантів — це зазвичай психологи, психіатри або працівники соціальних служб.

Ті, що пропонують надавати право на виховання тільки одному з батьків, вважають, що цей розпорядок дає дитині більше стабільності. Багато суддів віддають перевагу саме такому рішенню справи тоді, коли батьки неспроможні або мало здатні ефективно спілкуватися між собою. Звичайно, що той з батьків, який не отримав права на виховання, не вилучається з життя дитини. Йому зазвичай надається право відвідувати дитину, й обоє батьків можуть надалі забезпечувати маленьку людину необхідними порадами, любов’ю та теплом.

Право відвідувати дитину

Деколи процес про право на виховання дитини вважають боротьбою, де є «переможець» та «переможений», але такий погляд не відповідає дійсності. Батьки досягають успіху і «перемагають», коли бачать, як їхні діти стають зрілими, самостійними, порядними дорослими. Успіх у вихованні дитини не пов’язаний безпосередньо з юридичним правом на виховання. Дотримуючись умов, викладених у рішенні суду, навіть тоді, коли ці умови здаються несправедливими, християнин виявляє, що він «кориться вищій владі» (Римлян 13:1). Важливо також пам’ятати, що у цей час не варто змагатися за прихильність або відданість дітей, принижуючи іншого з батьків і намагаючись зіпсувати його стосунки з ними.

Біблія містить приклади богобоязливих батьків, які з різних причин не могли бути поруч з дітьми. Наприклад, Амрам і Йохевед, батьки Мойсея, прагнучи зробити якнайкраще для своєї дитини, залишили її у маленькій плавучій скриньці «в очереті на березі Річки». Коли фараонова дочка знайшла немовля, його батьки продовжували надіятись на Єгову. Ці мудрі й вірні батьки були щедро винагороджені правом «відвідування» і ефективно використали його, щоб виховати хлопчика у послусі Єгові. Мойсей виріс і став видатним служителем правдивого Бога (Вихід 2:1—10; 6:20).

А що, коли один з батьків позбавлений спілкування зі збором? Чи може інший партнер, християнин, дозволити йому відвідувати дитину? Позбавлення спілкування зі збором змінює тільки духовні стосунки між людиною та християнським збором. По суті, воно розриває духовні зв’язки. Але взаємини батька з дитиною не розриваються. Той з батьків, котрий отримав право виховання, повинен поважати право на відвідування, надане партнерові, якого було позбавлено спілкування зі збором. Проте коли таке відвідування створює безпосередню та реальну небезпеку психічному або фізичному благополуччю дитини, то суд (а не відповідальний за виховання член колишнього подружжя) може подбати про те, щоб на зустрічах була присутня третя сторона.

Ви ніколи не залишитеся самотніми

Розлучення та наступні спори про право виховувати дитину легко доводять до нервового виснаження. Шлюб, в якому на початку все складалося так добре, розпався, і усі пов’язані з ним мрії, плани та сподівання пішли прахом. Може бути, наприклад, що вірна дружина звернулась до суду в пошуках захисту для себе і для дитини, бо її до цього спонукали невірність подружнього партнера або жорстоке насилля. Але розмірковування над тим, чому так сталося, та чи не було кращого способу залагодити справу, можуть викликати в неї почуття провини та безпорадності. Багато пар турбується, як діти відреагують на розпад сім’ї. Протягом судового процесу про право на виховання дитини емоційне напруження буває величезним, і у цих переживаннях випробовується не тільки непорочність турботливого батька чи матері, а й віра в Єгову та довір’я до нього. (Порівняйте Псалом 34:16, 19, 20, 23).

Коли невинний член подружжя вирішує вжити заходів, щоб врятувати дитину чи себе від насилля або щоб захиститись від небезпеки зараження від невірного партнера хворобами, які передаються статевим шляхом, йому не треба звинувачувати себе або думати, що Єгова його залишив (Псалом 37:28). Священний шлюбний союз осквернив той подружній партнер, котрий вдався до насилля або вчинив перелюб. Це він «вчинив невірність» своєму подружжю (Малахії 2:14).

Дбайте про те, щоб і далі «мати добре сумління» перед людьми та Єговою, застосовуючи біблійні принципи, чесно обходячись зі своїм колишнім подружнім партнером та виявляючи поступливість в угодах про виховання. «Бо ліпше страждати за добрі діла,— коли хоче того Божа воля,— аніж за лихі» (1 Петра 3:16, 17).

А дітей потрібно запевнити, що сім’я розпалася не з їхньої вини. Просто життя інколи складається не так, як його плануєш. Але з допомогою біблійних принципів ви можете пом’якшити негативний вплив розлучення, коли сприятимете відкритому і сердечному діалогу між батьками й дітьми. Це можна зробити, наприклад, надаючи дітям можливість активно брати участь у плануванні життя після розлучення. Терпіння, доброта та увага до почуттів і висловлювань дитини допоможе їй пристосуватися до нових планів та нового життя.

Інші можуть допомогти

Якщо дитина переживає розпад сім’ї, допомогти їй можуть не тільки батьки. Родичі, вчителі та друзі в стані немало зробити, щоб підтримати та заспокоїти дітей, батьки яких розлучилися. Зокрема дідусь і бабуся можуть дуже допомогти дитині відновити душевну рівновагу та благополуччя.

Дідусь і бабуся, що є християнами, можуть допомогти дітям отримати духовне навчання та організувати для них корисні розваги, але при цьому треба поважати рішення батьків щодо релігійного виховання, бо саме батьки, а не дідусь і бабуся несуть моральну та юридичну відповідальність за ці рішення (Ефесян 6:2—4).

З такою підтримкою діти можуть перенести розрив шлюбу своїх батьків і жити далі, очікуючи благословень Божого нового світу, де всі сім’ї будуть визволені «від неволі тління на волю слави синів Божих» (Римлян 8:21; 2 Петра 3:13).

[Рамка на сторінці 11]

Як виправити непорозуміння

«Язик мудрих точить знання», а батько чи мати, які є християнами, мають слушну нагоду виправити непорозуміння або напівправди (Приповістей 15:2, Хоменко). Наприклад, що стосується лікування своїх дітей, то «Свідки Єгови погоджуються на лікування медикаментами та хірургічне втручання», але коли Свідкові надано право виховувати дитину, за ним лишається також право вирішувати, чи він дасть свідому згоду на той чи інший вид лікуванняa («Журнал Американської медичної асоціації», англ.).

Свідки Єгови серйозно ставляться до своєї релігії, яка ґрунтується на Божому Слові, Біблії. Це робить їх кращими батьками, матерями, дітьми, друзями, сусідами та громадянами. Батьки-християни виховують дітей з любов’ю, навчаючи їх поважати владу та дотримуватися у своєму житті правдивих моральних цінностейb (Приповістей 13:18).

У вихованні дітей значне місце відводиться світській освіті, і Свідки Єгови хочуть, щоб їхні діти дістали найкращу освітуc (Приповістей 13:20).

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 10]

Той з батьків, кому належить право на виховання дитини, повинен терпляче слухати, коли вона розповідає про час, проведений з іншим членом колишнього подружжя.