Витяг з джерел для посібника «Християнське життя і служіння»
2—8 ВЕРЕСНЯ
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ЄВРЕЇВ 7, 8
«Повіки священик на подобу Мелхиседека»
it-2 366, англ.
Мелхиседек
Цар стародавнього міста Салима і «священик Всевишнього Бога» Єгови (Бт 14:18, 22). Мелхиседек — перший священик, згаданий у Біблії; він зайняв це становище не пізніше 1933 р. до н. е. Оскільки Мелхиседек був царем Салима, що означає «мир», апостол Павло назвав цього чоловіка «царем миру», а також, з огляду на значення його імені, «царем праведності» (Єв 7:1, 2). Вважається, що з часом Салим став ядром Єрусалима. Слово «Салим» ввійшло до складу назви «Єрусалим» і іноді вживалося замість неї (Пс 76:2).
Перемігши Кедорлаомера і його союзників, патріарх Аврам (Авраам) пішов у долину Шаве, або «Царську долину». Там Мелхиседек «виніс йому хліб і вино». Він благословив Авраама, сказавши: «Нехай поблагословить Аврама Всевишній Бог, Творець неба і землі. Нехай лине хвала Всевишньому Богу, який віддав твоїх ворогів у твою руку!» Тоді Авраам дав цьому царю-священику «десяту частину всього, що мав», а саме «десятину з найліпшої здобичі», взятої під час війни з царями, які об’єдналися і виступили проти нього (Бт 14:17—20; Єв 7:4).
it-2 367, абз. 4, англ.
Мелхиседек
У якому розумінні Мелхиседек не мав «ні початку днів, ні кінця життя»?
Павло підкреслив один цікавий факт про Мелхиседека: «Не маючи ні батька, ні матері, ні родоводу, ні початку днів, ні кінця життя, він, уподібнений до Божого Сина, залишається священиком назавжди» (Єв 7:3). Як звичайна людина, Мелхиседек народився та помер. Але імена його батька й матері невідомі; немає відомостей про його прародичів і нащадків; також Біблія не зазначає, коли почалися і закінчилися дні його життя. Тому Мелхиседек є влучним прообразом Ісуса Христа, священство якого вічне. У Біблії не згадується жоден попередник або наступник священика Мелхиседека. Так само до Ісуса не існувало такого первосвященика, як він, і, згідно з Біблією, ніхто не стане його наступником. Крім того, хоча Ісус походив з племені Юди, з царського роду Давида, його людський родовід не мав відношення до його священицького служіння, і він став одночасно священиком і царем не завдяки своєму походженню. Все це відбулося згідно з клятвою, яку йому дав Єгова.
it-2 366, англ.
Мелхиседек
Прообраз Христа як священика. В одному з визначних пророцтв про Месію Єгова присягнув Давидовому «Господу»: «Ти повіки священик на подобу Мелхиседека!» (Пс 110:1, 4). Цей натхнений псалом допомагав євреям зрозуміти, що обіцяний Месія буде одночасно священиком і царем. У Листі до євреїв апостол Павло чітко показав, кого стосувалася Божа обіцянка. Він написав, що «Ісус... назавжди став первосвящеником на подобу Мелхиседека» (Єв 6:20; 5:10; див. УГОДА).
Розшукуймо духовні перлини
w00 15.8 14, абз. 11
Жертви, які подобалися Богу
11 «Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви»,— писав апостол Павло (Євреїв 8:3). Зауважте, що Павло розділяє приношення первосвящеників у стародавньому Ізраїлі на дві категорії — «дари» та «жертви», або «жертви за гріхи» (Євреїв 5:1). Зазвичай люди дають дари, аби виразити прихильність та вдячність, а також щоб розвинути дружбу або здобути схвалення чи милість (Буття 32:21; Приповістей 18:16). Подібно багато з приношень, котрі треба було складати згідно з Законом, можна вважати «дарами» Богу, завдяки яким людина сподівалася отримати його прихильність і ласку. Коли хтось порушував Закон, необхідно було принести відшкодування, і, щоб залагодити провину, складалися «жертви за гріхи». У П’ятикнижжі, зокрема в книгах Вихід, Левит і Числа, дуже детально обговорюються різні жертви та приношення. Хоча засвоїти та запам’ятати всі подробиці може бути досить важко, проте деякі основні моменти стосовно різних жертв напевно заслуговують нашої уваги.
it «Угода»
Як Закон-угода стала «застарілою»?
Однак Закон-угода стала в певному сенсі «застарілою», коли Єгова через пророка Єремію оголосив, що з’явиться нова угода (Єр 31:31—34; Єв 8:13). У 33 р. н. е. на підставі Христової смерті на стовпі мук Закон-угода стала недійсною (Кл 2:14), її замінила нова угода (Єв 7:12; 9:15; Дії 2:1—4).
9—15 ВЕРЕСНЯ
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ЄВРЕЇВ 9, 10
«Тінь прийдешніх благ»
it «Прощення», абз. 5
Згідно з Божим законом, даним Ізраїлю, той, хто згрішив проти Бога чи свого ближнього і хотів отримати прощення, спочатку, дотримуючись вказівок Закону, повинен був відшкодувати завдані збитки, а потім скласти Єгові приношення, яке у більшості випадків передбачало пролиття крові (Лв 5:5—6:7). З огляду на це Павло записав принцип: «Тож за Законом майже все очищається кров’ю, і без пролиття крові немає прощення» (Єв 9:22). Кров тваринних жертв не могла усунути гріхів і дати людині бездоганно чисте сумління (Єв 10:1—4; 9:9, 13, 14). Але передречена нова угода дала людям можливість отримати справжнє прощення на основі викупної жертви Ісуса Христа (Єр 31:33, 34; Мт 26:28; 1Кр 11:25; Еф 1:7). Ще будучи на землі, Ісус показав, що має владу прощати гріхи, коли зцілив паралізованого чоловіка (Мт 9:2—7).
cf 183, абз. 4
«І далі будь моїм учнем»
4 У Святому Письмі не говориться про те, як Ісуса прийняли в небі й наскільки радісною була його зустріч з Батьком. Однак у Біблії передрікалось, що́ мало відбуватися в небі невдовзі після Ісусового повернення. Понад 15 століть юдейський народ був свідком того, як раз на рік у день Примирення первосвященик заходив у Найсвятіше храму і кропив перед ковчегом угоди кров’ю жертовних тварин. Того дня первосвященик був прообразом Месії. Ця церемонія мала пророче значення, і коли Ісус повернувся в небо, то сповнив раз і назавжди те, що вона представляла. Він ввійшов до найсвятішого місця у всесвіті — місця величної присутності Єгови в небі — і представив Батькові цінність своєї викупної жертви (Євреїв 9:11, 12, 24). Чи Єгова прийняв її?
it «Досконалість», абз. 8
Досконалість Мойсеєвого закону. Закон, даний Ізраїлю через Мойсея, серед усього іншого передбачав устрій священства, а також принесення в жертву тварин. Закон походив від Бога і був досконалим, але, як зазначив під натхненням апостол Павло, ні сам Закон, ні священики, ні жертви не робили досконалими людей, які перебували під Законом (Єв 7:11, 19; 10:1). Він не звільняв людей від гріха і смерті, а робив гріх більш очевидним (Рм 3:20; 7:7—13). Однак Закон і всі пов’язані з ним заходи служили встановленій Богом меті; Закон виконував роль «опікуна», що вів людей до Христа, він був досконалою «тінню прийдешніх благ» (Гл 3:19—25; Єв 10:1). Що тоді має на увазі Павло, пишучи про «те, що не зміг зробити Закон, який був слабким через плоть»? (Рм 8:3). Очевидно, йдеться про той факт, що юдейський первосвященик (який, згідно з Законом, відповідав за принесення жертв і в День примирення входив у Найсвятіше з жертовною кров’ю) не міг «принести цілковите спасіння» тим, для кого служив. Цю думку Павло висловлює в Євреїв 7:11, 18—28. Хоча принесення жертв через священиків з роду Аарона і допомагало людям мати Боже схвалення, воно не звільняло їх повністю, або досконало, від усвідомлення гріха. Апостол каже, що жертви не могли «зробити досконалими тих, хто наближається до Бога», тобто дати їм бездоганно чисте сумління (Єв 10:1—4; пор. Єв 9:9). Первосвященик був неспроможний дати викуп, необхідний для справжнього визволення від гріха. Це можливо лише завдяки безперервному священицькому служінню Христа і його жертві (Єв 9:14; 10:12—22).
Розшукуймо духовні перлини
w92 1.3 31, абз. 4—6
Запитання читачів
Павло згадав, що смерть була потрібною, щоб затвердити угоди між Богом а людьми. Закон-угода є прикладом цього. Мойсей був її посередником, і затвердив цей договір між Богом і тілесним Ізраїлем. Отже Мойсей відіграв вирішальну роль будучи Людиною, Яка мала справу з ізраїльтянами, учасниками цієї угоди. Мойсея можна вважати людським посередником Закону-угоди заснованої Єговою. Але чи Мойсей повинен був пролити свою кров, щоб затвердити Закон-угоду? Ні. Замість цього жертвувалися тварини, і їхня кров заміщала Мойсеєву (Євреїв 9:18-22).
Що можна сказати про нову угоду між Єговою і духовним Ізраїлем? Ісус Христос відіграв славетну роль Посередника між Єговою а духовним Ізраїлем. Хоч Єгова заснував цю угоду, то вона зосереджувалася на Ісусі Христі. Крім посередництва Ісус мав прямі стосунки в тілі з першими членами цієї угоди (Луки 22:20, 28, 29). Крім того, Він був кваліфікований постачити жертву, потрібну затвердити угоду. Це не була жертва звичайних тварин, а жертва досконалого людського життя. Тому Павло міг говорити про Христа, як про людського посередника нової угоди. Потім «Христос увійшов... в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас» (Євреїв 9:12-14, 24).
Говорячи про Мойсея і Ісуса як людські посередники, Павло не натякав на те, що вони були засновниками угод, яких в дійсності зробив Бог. Але цих два посередники були цілковито залучені до здійснення відповідних угод. І в обох випадках була потрібна смерть — кров тварин заміщала Мойсеєву, а Ісус пожертвував Свою власну за співучасників нової угоди.
it-1 249, 250, англ.
Хрещення
Лука згадує про те, що під час свого хрещення Ісус молився (Лк 3:21). Автор Листа до євреїв зазначає, що Ісус Христос, «приходячи у світ» (не коли народився, адже тоді він ще не міг прочитати і вимовити ці слова, а коли охрещувався і починав своє служіння), промовляв слова з Псалма 40:6—8 (LXX): «Жертви й приношення ти не захотів, але приготував мені тіло... Ось я прийшов (і про мене написано в сувої) виконувати волю твою, Боже» (Єв 10:5—9). Ісус від народження належав до єврейського народу, з яким Єгова уклав Закон-угоду (Вх 19:5—8; Гл 4:4). Отже, на момент, коли Ісус прийшов до Івана, щоб охреститися, він уже був зв’язаний з Богом угодою. Тож Ісус зробив щось більше, ніж вимагав Закон. Він надав себе Батькові, Єгові, щоб «виконувати [його] волю», згідно з якою мав віддати в жертву приготовлене йому тіло і скасувати тваринні жертви, які приносили за Законом. Апостол Павло пише: «Відповідно до цієї волі ми були освячені завдяки тому, що тіло Ісуса Христа було раз і назавжди принесене в жертву» (Єв 10:10). Також воля Ісусового Батька полягала в тому, щоб він проповідував про Царство, і Ісус охоче погодився виконати це служіння (Лк 4:43; 17:20, 21). Єгова прийняв і визнав Ісусову готовність, помазавши його святим духом і сказавши: «Ти Син мій улюблений. Я тобою задоволений» (Мр 1:9—11; Лк 3:21—23; Мт 3:13—17).
16—22 ВЕРЕСНЯ
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ЄВРЕЇВ 11
«Важливість віри»
w16.10 27, абз. 6
Вірте в обіцянки Єгови
6 Біблійне визначення віри міститься в Євреїв 11:1. (Прочитайте.) Віра ґрунтується на двох невидимих для нас речах: 1) «те, на що надіються» — це може включати в себе майбутні події, які передрікалися, але ще не відбулися, наприклад кінець всього зла і прихід нового світу — і 2) «те, що реальне, хоча й невидиме». У цьому контексті грецьке слово, перекладене як «чіткий вияв», передає думку про «переконливий доказ» чогось невидимого, як-от існування Бога Єгови, Ісуса Христа, ангелів і небесного Царства (Євр. 11:3). Як можна показувати, що наша надія жива і що ми віримо в невидиме, про яке розповідає Боже Слово? Ми показуємо це своїми словами і вчинками, без яких наша віра не мала б сили.
w13 1.11 11, абз. 2—5
Він «винагороджує тих, хто його наполегливо шукає»
Що потрібно, аби догоджати Єгові? «Без віри неможливо догодити Богові»,— пише Павло. Зауважте, він не говорить, що без віри важко догодити Богові. Апостол каже, що без віри неможливо це зробити. Іншими словами, віра відіграє ключову роль у тому, щоб потішати серце Бога.
Яку віру Єгова хоче бачити в нас? Наша віра в Бога мусить мати дві складові. По-перше, ми повинні «вірити, що він існує». В іншому перекладі цей вислів передається як «вірити, що він реальний». Хіба можливо догодити Богові, якщо ми сумніваємося в його існуванні? Але справжня віра включає в себе щось більше, оскільки навіть демони вірять, що Єгова існує (Якова 2:19). Віра має спонукувати нас до дій. Ми докажемо свою віру, якщо будемо жити так, як це подобається Богові (Якова 2:20, 26).
По-друге, треба вірити, що Бог «винагороджує». Людина, яка справді вірить у Бога, цілковито переконана, що її зусилля догоджати йому не марні (1 Коринфян 15:58). Ми не зможемо догодити Єгові, якщо сумніваємося в його здатності та бажанні винагороджувати нас (Якова 1:17; 1 Петра 5:7). Той, хто вважає, що Бог не цікавиться людьми і не виявляє вдячності та щедрості, по суті, не знає Бога, про якого розповідає Біблія.
Кого Єгова винагороджує? «Тих, хто його наполегливо шукає»,— каже Павло. Як зазначається в одному довідковому виданні для перекладачів Біблії, грецьке слово, перекладене як «наполегливо шукати», не означає «намагатись знайти», а містить думку про те, що людина приходить до Бога, «аби поклонятись йому». В іншому джерелі пояснюється, що форма цього грецького дієслова вказує на палке бажання і цілеспрямовані зусилля людини. Справді, Єгова винагороджує тих, кого віра спонукує від усього серця виявляти у поклонінні йому любов і завзяття (Матвія 22:37).
w16.10 23, абз. 10, 11
Зміцнюйте свою віру в те, на що надієтеся
10 В 11-му розділі Євреїв апостол Павло розповідає про випробування, яких зазнавало багато невідомих нам Божих служителів. Приміром, він згадує вірних жінок, в яких померли сини, але пізніше вони отримали їх завдяки воскресінню. Крім того, апостол згадує людей, які «не погоджувались отримати визволення ціною якогось викупу, адже вони хотіли мати ліпше воскресіння» (Євр. 11:35). Звичайно, ми не можемо стверджувати, кого саме мав на увазі Павло. Однак нам відомо, що Навота і Захарія закидали камінням на смерть за те, що вони слухалися Бога і чинили його волю (1 Цар. 21:3, 15; 2 Хр. 24:20, 21). Даниїл і його товариші, безперечно, мали можливість «отримати визволення», поступившись своїми переконаннями. Натомість завдяки вірі в Божу силу вони, образно кажучи, «закривали пащі левам» і «долали силу вогню» (Євр. 11:33, 34; Дан. 3:16—18, 20, 28; 6:13, 16, 21—23).
11 За віру таким пророкам, як Михая та Єремія, «довелося зносити випробування, коли з них глузували... та кидали у в’язниці». Інші, наприклад Ілля, «поневірялися по пустелях, горах, печерах і підземеллях». Усі вони залишились витривалими, бо мали «обґрунтоване сподівання того, на що надіються» (Євр. 11:1, 36—38; 1 Цар. 18:13; 22:24—27; Єрем. 20:1, 2; 28:10, 11; 32:2).
Розшукуймо духовні перлини
it «Віра», абз. 7
Приклади віри давнини. Кожен з «великої хмари свідків», про яку говорив Павло (Єв 12:1), мав вагомі підстави для віри. Наприклад, Авель, безсумнівно, знав, що, згідно з Божою обіцянкою, має з’явитись «потомство» і розчавити «змієві» голову. Він на власні очі бачив, як виконується вирок, який Єгова проголосив в Едемі його батькам. За межами Едему Адам і його сім’я здобували хліб у поті чола, бо земля була проклята і родила терни й будяки. Авель, мабуть, бачив, як Єва прагнула бути зі своїм чоловіком, а він панував над нею. Мати Авеля, очевидно, жалілася на біль, який приносила їй вагітність. Крім того, вхід в Едем охороняли херувими і палаючий меч (Бт 3:14—19, 24). Усе це було «чітким виявом», який давав підставу Авелеві вірити, що визволення прийде через обіцяне «потомство». Тому віра спонукала Авеля принести Богові жертву, і вона виявилась ціннішою за ту, яку приніс Каїн (Єв 11:1, 4).
wp17.1 12, 13
Він «догодив Богові»
Очевидно, Єгова ніжно переніс Еноха у стан небуття, щоб той не зазнав жорстокої смерті від рук ворогів. Однак ще до того Енох «отримав свідчення, що догодив Богові». Можливо, Бог показав своєму пророку видіння, у якому той побачив райську землю. Твердо переконаний у схваленні Єгови, Енох заснув смертним сном. Згадуючи про Еноха та інших вірних чоловіків і жінок, апостол Павло зазначив: «Усі ці люди повмирали, зберігши віру» (Євреїв 11:13). Мабуть, після смерті Еноха вороги шукали тіло, але «його неможливо було ніде знайти», бо Єгова подбав про те, щоб воно зникло. Напевно, Бог зробив це для того, аби вороги не могли глумитися над тілом Еноха чи використовувати його для фальшивого поклоніння.
23—29 ВЕРЕСНЯ
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ЄВРЕЇВ 12, 13
«Повчання — доказ любові Єгови»
w12 15.3 29, абз. 18
Не оглядаймося назад
18 Порада, яка зачепила почуття. Буває, що, отримавши пораду, ми не погоджуємося з нею і постійно думаємо про це. Порада може зачепити наші почуття, і ми «падаємо духом» (Євр. 12:5). Чи ми «применшимо» пораду, відкинувши її, чи «впадемо духом» після того, як дотримаємось її, результат буде майже однаковий. Тоді порада не досягне своєї мети: не допоможе нам удосконалитись. Значно ліпше взяти до уваги слова Соломона: «Міцно тримайся напучування, не лишай, його стережи,— воно бо життя твоє» (Прип. 4:13). Подібно до водія, який виконує вимоги дорожніх знаків, приймаймо поради, втілюймо їх у життя і рухаймося вперед. (Прип. 4:26, 27; прочитайте Євреїв 12:12, 13).
w12 1.7 21, абз. 3
Коли молитеся, кажіть: «Батьку»
Батько, який любить своїх дітей, картає і навчає їх, бо хоче, аби з них виросли відповідальні люди (Ефесян 6:4). Такий батько рішучий, але ніколи не надто суворий до дітей. Так само небесний Батько інколи картає і напоумляє нас, наче дітей. Але він робить це завжди з любов’ю та не принижуючи нас. Ісус, подібно до свого Батька, ніколи не ставився до учнів надто суворо, навіть коли вони не одразу робили потрібні зміни (Матвія 20:20—28; Луки 22:24—30).
w18.03 32, абз. 18
«Прислухайтесь до повчання і станьте мудрими»
18 Хоча повчання може завдавати болю, існує щось значно гірше за цей біль — наслідки, яких зазнаю́ть ті, хто відкидає повчання (Євр. 12:11). Розгляньмо приклад Каїна і приклад царя Седекії. Каїн розвинув люту ненависть до Авеля, тому Бог застеріг його: «Чому ти так розлютився? Чому лице твоє таке похмуре? Якщо почнеш робити добро, хіба я знову не виявлятиму тобі ласку? Якщо ж ні, то знай, що біля дверей тебе підстерігає гріх і він прагне заволодіти тобою. Але чи ти його переможеш?» (Бут. 4:6, 7). Каїн не послухався Бога і піддався гріху. Скільки ж непотрібного болю і страждань він стягнув на себе! (Бут. 4:11, 12). Якби Каїн прислухався до застереження від Єгови, він не відчув би стільки болю.
Розшукуймо духовні перлини
w11 15.9 17, 18, абз. 11
Біжімо з витривалістю
11 Ті, хто належав до «великої хмари свідків», не були, так би мовити, спостерігачами перегонів або виступу своєї улюбленої команди. Натомість вони брали участь у забігу за життя. І вони успішно завершили свій біг. Тепер вони сплять смертним сном, але їхній приклад заохочує нових витривало бігти. Уявіть собі, як почувався б учасник змагань, знаючи, що за ним спостерігають найдосвідченіші бігуни. Він, безперечно, старався б з усіх сил перемогти. Ті свідки, які жили в давнину, довели, що в такому символічному бігові, хоч би як важко було, можна здобути перемогу. Тож, пам’ятаючи приклад «хмари свідків», єврейські християни першого сторіччя набиралися відваги і бігли з витривалістю. У цьому ми стараємося наслідувати їх.
w89 1.12 20, абз. 10
Приносьте жертви, які задовольняють Єгову
10 Євреї мусили вважати, щоб «не захоплюватись всілякими та чужими науками» захисників іудаїзму (Галатів 5:1-6). Не такими науками, але «через Божу незаслужену ласку зміцнюється серце», щоб непохитно стояти в правді. Здається, декотрі сперечались про харч і жертви, бо Павло сказав, що серце не зміцнюється «стравами, що користи від них не одержали ті, хто за ними ходив». Духовні користі бувають з боговідданості й оцінювання викупу, а не з неналежної турботи, щоб споживати деякі харчі або святкувати деякі дні (Римлян 14:5-9). Крім того, Христова жертва скасувала жертви, яких левіти приносили (Євреїв 9:9-14; 10:5-10).
30 ВЕРЕСНЯ — 6 ЖОВТНЯ
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ЯКОВА 1, 2
«Шлях до гріха і смерті»
g17.4 14
Спокуси
Спокусою називають сильне бажання зробити що-небудь, особливо щось погане. Наприклад, у магазині людина помічає річ, яку їй дуже хочеться мати. На мить з’являється думка, що її легко вкрасти і цього ніхто не помітить. Однак сумління підказує, що це було б неправильно. Людина одразу відкидає підступну думку і йде далі. У боротьбі зі спокусою вона виходить переможцем.
ЩО КАЖЕ БІБЛІЯ
Те, що в людини виникають спокуси, не означає, що вона погана. Біблія говорить, що ми всі стикаємося зі спокусами (1 Коринфян 10:13). Тож питання не в тому, чи вони виникнуть, а в тому, як ми на них реагуємо. Якщо плекати у своєму розумі неправильне бажання, то рано чи пізно ми піддамося йому. Отже, такі бажання важливо одразу відкидати. «Кожен випробовується, коли його захоплює та зваблює власне прагнення» (Якова 1:14)
g17.4 14
Спокуси
Біблія описує, які кроки ведуть до гріха. У ній сказано, що згубне прагнення, «ставши здатним родити [буквально «зачавши»], породжує гріх» (Якова 1:15, примітка). Іншими словами, якщо ми виношуємо неправильне бажання, то в якийсь момент гріх стане такий же невідворотний, як народження дитини вагітною жінкою. Проте людині під силу успішно протистояти неправильним бажанням і перемогти їх.
Розшукуймо духовні перлини
it-2 253, 254, англ.
Світло
Єгова — «Батько небесних світил» (Як 1:17). Він не лише «дає сонце, щоб воно світило вдень, і закони місяцю й зорям, щоб вони світили вночі» (Єр 31:35), але також є Джерелом духовного просвітлення (2Кр 4:6). Його слово, закон і справедливість — це світло для тих, хто ними керується (Пс 43:3; 119:105; Пр 6:23; Іс 51:4). Псалмоспівець писав: «Завдяки твоєму світлу ми бачимо світло» (Пс 36:9; пор. Пс 27:1; 43:3). Подібно як сонце сяє чимраз яскравіше від світанку і до настання «ясного дня», стежка праведних, освітлена Божою мудрістю, сяє чимраз більше і більше (Пр 4:18). Той, хто ходить стежками Єгови, ходить у його світлі (Іс 2:3—5). А той, хто дивиться на щось, маючи при цьому нечисті думки або лихі задуми, перебуває у глибокій духовній темряві. Щодо цього Ісус сказав: «Якщо твоє око заздрісне, то й усе тіло буде темне. Коли ж світло, що в тобі, насправді є темрявою, то яка ж велика ця темрява!» (Мт 6:23; пор. Пв 15:9; Пр 28:22; 2Пт 2:14).
it-2 222, абз. 4, англ.
Закон
«Царський закон». Так само як цар серед людей, «царський закон» посідає важливе і почесне місце серед законів, якими регулюються людські взаємовідносини (Як 2:8). Суттю Закон-угоди була любов; тож царський закон «Люби свого ближнього, як самого себе» був другою заповіддю, на якій трималися Закон і Пророки (Мт 22:37—40). Християни не підлягають Закон-угоді; відповідно до нової угоди вони підкоряються закону Царя Єгови і його Сина, Царя Ісуса Христа.