«Цей чоловік справді був Сином Божим»

Вже полудень, «шоста година». Цілий край огортає незвичайна «темрява, яка трива[є] аж до дев’ятої», тобто третьої години пополудні (Марка 15:33). Причиною цієї моторошної темряви не є сонячне затемнення, бо воно відбувається тільки в час нового місяця, а зараз Пасха і місяць повний. Крім того, ця темрява продовжується значно довше, ніж сонячне затемнення, яке триває всього кілька хвилин. Отже, темряву спричинив Бог!

Лише уявіть, як це впливає на тих, хто глузує з Ісуса. У цей час до стовпа мук підходить чотири жінки: мати Ісуса, Саломія, Марія Магдалина і Марія, мати апостола Якова Меншого.

Разом зі згорьованою матір’ю Ісуса «біля... стовпа мук» стоїть апостол Іван. Марія бачить, як її син, котрого вона народила і виростила, терпить муки на стовпі. Вона почувається так, ніби її прошиває «довгий меч» (Івана 19:25; Луки 2:35). Попри жахливий біль Ісус думає про благополуччя матері. З останніх сил він киває на Івана і говорить до матері: «Жінко, ось твій син!» Потім, кивнувши на Марію, Ісус говорить Іванові: «Ось твоя мати!» (Івана 19:26, 27).

Ісус доручає улюбленому апостолові дбати про свою матір, яка, очевидно, вже овдовіла. Він знає, що його брати по матері, інші сини Марії, ще не вірять у нього. Тож Ісус турбується не лише про фізичні, але й про духовні потреби своєї матері, і цим подає нам чудовий приклад.

Приблизно тоді, коли темрява минає, Ісус каже: «Пити», виконуючи цим пророцтво (Івана 19:28; Псалом 22:15). Він відчуває, що його Батько, так би мовити, забрав від нього свій захист, щоб його непорочність була випробувана до кінця. Христос вигукує: «Елı́, Елı́, лама́ сабахтанı́?» — що в перекладі означає: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (можливо, Ісус промовляє ці слова галілейським діалектом арамейської мови). Деякі люди, що там стоять, неправильно його розуміють, тому кажуть: «Погляньте, він кличе Іллю». Один з них біжить, настромлює на очеретину губку, вмочену в кисле вино, і дає Ісусові пити. Але інші говорять: «Облиште його! Подивимося, чи прийде Ілля, щоб його зняти» (Марка 15:34—36).

Після цього Ісус вигукує: «Здійснилось!» (Івана 19:30). Справді, він здійснив усе, для чого Батько послав його на землю. Насамкінець Ісус говорить: «Батьку, у твої руки ввіряю свій дух» (Луки 23:46). Таким чином Ісус ввіряє свою життєву силу Єгові, будучи впевненим, що він поверне йому цю силу. З непохитною довірою до Бога Христос схиляє голову і помирає.

В цю ж мить відбувається сильний землетрус, від якого розколюються скелі. Він настільки потужний, що в околицях Єрусалима розкриваються гробниці і з них викидає тіла людей, що там поховані. Ці тіла бачать перехожі, які потім входять «у святе місто» і розповідають про це іншим (Матвія 12:11; 27:51—53).

Коли Ісус помирає, у Божому храмі стається щось дивовижне: завіса, яка відділяє Святе від Найсвятішого, роздирається надвоє — згори донизу. Це вказує на те, що Бог відчуває сильний гнів до вбивць свого Сина і що вхід у Найсвятіше, тобто в саме небо, тепер відкритий (Євреїв 9:2, 3; 10:19, 20).

Зрозуміло, що людей охоплює великий страх. Сотник, відповідальний за виконання страти, каже: «Цей чоловік справді був Сином Божим» (Марка 15:39). Можливо, він був на судовому розгляді у Пилата, коли обговорювалось питання про те, чи Ісус є Божим Сином. Тепер сотник переконаний, що Ісус праведна людина, що він дійсно Божий Син.

Ці незвичайні події сильно вражають також інших людей. Вони повертаються додому, б’ючи себе в груди на знак глибокого смутку й сорому (Луки 23:48). Серед тих, хто стоїть на відстані і спостерігає за всім, є багато учениць Ісуса, котрі не раз супроводжували його. Вони теж дуже схвильовані цими знаменними подіями.