Анаконди. Чи не розкриють вони своїх секретів?

ВІД НАШОГО ШТАТНОГО КОРЕСПОНДЕНТА

НЕ ЗНАЮ, як ви, але я захоплююсь великими зміями більше, ніж будь-якими іншими тваринами. А коли вже говорити про великих змій, то слід сказати про анаконд, що належать до родини удавових (Boidae). Цікаво, що про життя анаконд, хоч вони й великих габаритів, донедавна було відомо зовсім не багато.

У 1992 році біолог Хесус А. Рібас і дослідники з Товариства охорони природи (штаб-квартира в Нью-Йорку) вперше в історії почали вивчення цих гігантів у природному середовищіa. Прочитавши, що ці шестирічні вивчення у болотистій місцевості Венесуели принесли нові відомості, я зацікавився, які ж саме. Спробую дізнатись сьогодні.

Про назви і види

Сонячного дня після обіду виходжу зі свого кабінету в Брукліні та їду до головного управління Товариства охорони природи, що в Бронкському зоопарку міста Нью-Йорка. Перед цим я вже розшукав досить багато відомостей про анаконд.

Цікаво, що ім’я анаконди походить, можливо, з місць дуже далеких від її батьківщини, Південної Америки. На думку деяких дослідників, в основі цієї назви лежать два тамільських слова, одне з них вимовляється «йаней» (anai) і означає «слон», а друге «кольра» (kolra), що означає «вбивця». Інші ж вважають, що назва походить від сингальського слова хенекетейа (henakandayā), де hena означає «блискавка», а kanda — «стовбур». Цілком імовірно, що сингальські слова, якими початково називали пітонів на Шрі-Ланці, привезли з Азії до Південної Америки португальські купці.

Наукова назва анаконди Eunectes murinus не зовсім відповідна. Eunectes означає «той, хто добре плаває», і це дійсно так. Але murinus означає «мишачого кольору». Як зазначається в одному довіднику, для змії з оливково-зеленою шкірою ця назва «не дуже-то підходить».

Стосовно наукових назв і класифікацій цієї тварини слід ще зазначити, що здебільшого у літературі вказують два види анаконд. Про один з них розповідає ця стаття — це зелені анаконди, або водяні удави. Вони живуть переважно у болотах, що утворилися в басейнах річок Амазонки та Оріноко, а також у Гвіані. Змії іншого виду — менші жовті анаконди (E. notaeus) — живуть у Парагваї, на півдні Бразилії і на півночі Аргентини.

Зустріч зі знавцем

І ось я у Бронкському зоопарку. Він розкинувся на 107 гектарах лісу, де живе понад 4000 тварин, у тому числі приблизно десяток анаконд. Біля входу мене зустрічає вдягнутий у хакі Вільям Гольмстром з відділу герпетології (розділ зоології, що вивчає плазунів). Містер Гольмстром з Нью-Йорка, йому 51 рік, на усміхненому обличчі вуса й окуляри. Як завідувач колекцією відділу рептилій, він брав участь у вивченні анаконд у Венесуелі. За його словами, науковці тепер виділяють третій вид анаконд (E. deschauenseei), який зустрічається на північному сході Бразилії та узбережжі Гвіани (Французької)b. Сьогодні пополудні містер Гольмстром буде моїм гідом-експертом.

Невдовзі я зауважив, що він любить змій так, як, буває, люблять пуделів чи папуг. Містер Гольмстром розповів, що, відколи пам’ятає себе, у домі батьків завжди жили саламандри, жаби і подібні тварини. «Батько любив їх. Мама терпіла». Зрозуміло, містер Гольмстром пішов у батька.

Вражаючі розміри і надзвичайна різниця

Увійшовши до тераріуму, збудованого сто років тому, ми зупинилися перед вольєром, в якому живе анаконда. Хоч я дивлюся на тварину, яку й очікував побачити, не можу стримати подиву. Її величезні розміри і дивні пропорції вражають уяву. Тупоноса голова, більша за чоловічий кулак, непропорційно маленька порівняно з величезним тілом. Мій провідник сказав, що ця показна самиця 5 метрів завдовжки і важить 80 кілограмів. Тіло цієї змії завширшки майже як телефонний стовп, але виявляється, що їй далеко до світової рекордсменки — пійманої 1960 року анаконди, що важила 227 кілограмів!

Жодний самець і мріяти не може досягти таких розмірів. Герпетологи знали, що самці анаконди менші за самок. Але поспостерігавши за ними в природі, вчені помітили, наскільки велика різниця: поряд із самками самці виглядають просто крихітними. Виявилось, що самиці в середньому майже в п’ять разів більші. Через таку велику різницю не важко й помилитися, як, наприклад, це сталося з біологом Хесусом Рібасом. Він тримав у себе маленьку анаконду і все дивувався, чому вона постійно б’є його. Лише під час дослідів у природі він зрозумів, що вирощував дорослого і дратівливого самця!

На сміливця чекає нагорода!

Хоч найвідомішою ознакою анаконди вважається її об’єм, довжина цієї змії вражає не менше. Щоправда, анаконди не такі велетні, якими їх зображають у Голівуді (в одному з фільмів показували 12-метрову анаконду), але найдовші, 9-метрові, екземпляри і так справляють надзвичайне враження.

Таких анаконд зовсім не багато. Під час вивчень найбільші самиці були 5 метрів завдовжки. Знайти більші екземпляри настільки важко, що 90 років тому Нью-Йоркське зоологічне товариство (попередник Товариства охорони природи) запропонувало у винагороду 1000 доларів США тому, хто знайде 9-метрову змію. Досі нагороду ніхто не забрав. «Нам телефонують з Південної Америки два-три рази на рік, претендуючи на винагороду,— говорить містер Гольмстром,— але після того, як ми просимо їх вислати щось на підтвердження їхніх слів, аби не їздити до них намарно, нічого не отримуємо». До речі, винагорода тепер становить 50 000 американських доларів!

Анаконда зблизька

Я йду за провідником на другий поверх тераріуму, де тримають і годують змій. Повітря тут гаряче й вологе. Аби я міг без перешкод роздивитися предмет зацікавлення, містер Гольмстром відчинив дверцята вольєра, де лежала величезна самиця анаконди.

У цей момент нас з нею розділяли лише 2 метри. Відтак голова анаконди почала поволі підніматись і неухильно просуватись у нашому напрямку. І ось, між нами тільки метр.

«Нам ліпше відійти назад,— стримано сказав містер Гольмстром,— вона, певно, хоче їсти». Я одразу погодився. Він зачинив дверцята помешкання змії, і голова анаконди стала віддалятись, аж доки не спочила в центрі згорнутого кільцем тіла.

Коли б вам вдалось не звертати уваги на злий погляд анаконди і добре роздивитись її голову з червоною смужкою, то ви помітили б цікаві особливості. Наприклад, очі і ніздрі в неї — це найбільш опуклі частини голови. Вона може повністю занурюватись у воду, залишаючи над поверхнею лише очі й ніздрі — подібно роблять алігатори. Завдяки цьому анаконда наближається до своєї жертви непоміченою.

Тісні кільця і рухливі щелепи

Анаконда не отруйна. Вона вбиває жертву, міцно обвиваючи її своїм тілом. Ця змія не роздавлює свою здобич, але щоразу, як жертва видихає повітря, анаконда стискає її міцніше, доки та не задихнеться. Майже кожна тварина — від качки до оленя — може стати здобиччю анаконди. На людей вона нападає рідко.

Оскільки змії не можуть розгризти чи розірвати здобич, анаконда ковтає мертву жертву цілком, навіть якщо та значно більша за неї саму. Якби ви їли так, як анаконда, то могли б обхопити губами цілий кокосовий горіх і легко проковтнути його, наче арахіс. Як це анаконді вдається?

«Вона поглинає жертву цілком»,— говорить містер Гольмстром. Він пояснив, що щелепи анаконди вільно рухаються. Перш ніж встромити зуби у величеньку жертву, анаконда опускає нижню щелепу і розтягує її. Потім просуває один бік нижньої щелепи вперед, зачіпляє жертву своїми повернутими назад зубами і штовхає цим боком щелепи жертву до пащі. Тоді у такий же спосіб діє другою половиною своєї нижньої щелепи. До певної міри це саме може робити і верхня щелепа. Отак, поперемінно рухаючи обома половинами щелепи, змія і заковтує жертву. Коли ж анаконда ковтне здобич, на що в неї може піти кілька годин, вона позіхне раз-другий і усі частини її гнучкої голови стають на місце.

Як анаконді вдається не задихнутись? У нижній частині пащі вона має дихальне горло, яке може витягуватися. Запихаючи їжу всередину, анаконда висуває дихальне горло назовні, як трубку акваланга. Таким чином змія й дихає під час їди.

Хто є хто?

А зараз мій провідник знімає кришку з вольєра і ми дивимось на двох молодих анаконд. Вони виглядають абсолютно однаково, тому я поцікавився, як же дослідники розрізняли сотні диких анаконд, які вони вивчали у Венесуелі.

Містер Гольмстром пояснив, що вони робили мініатюрні клейма з канцелярських скріпок. Клейма нагрівали і випалювали крихітні номери на головах змій. Все було добре, доки змії не скидали шкіру. Звичайно, разом з номерами! Однак вчені помітили, що кожна особина і так вже має розпізнавальну ознаку. В кожної змії на жовтому споді хвоста є візерунок з чорних плям. Ці візерунки такі ж унікальні, як відбитки пальців у людей. «Ми замальовували візерунки відтинків шкіри по 15 лусок і завдяки відмінностям між ними могли розрізняти 800 змій, за якими спостерігали».

Найпрудкіші, найпридатніші чи найсильніші?

На закінчення інтерв’ю містер Гольмстром, уже в своєму кабінеті, показав мені фото, яке він зробив у Венесуелі: декілька самців анаконди пообплітали один одного. Оце видовище! Він пояснив, що цей вузол заплутаних анакондових тіл являє собою «шлюбний клубок» (дивіться фото на сторінці 26). «Десь усередині цього клубка самиця анаконди. Одного разу ми знайшли самицю, довкола якої переплелося 13 самців. Це рекордна кількість».

Чи б’ються самці? Їхні бої більш схожі на змагання з боротьби у сповільненому темпі. Кожен самець намагається відтиснути інших і повернутися так, щоб злучитися з самкою. Змагання можуть тривати від двох до чотирьох тижнів. Хто перемагає? Чи найпрудкіший (той, хто першим знайде самицю), чи найпридатніший (той, в кого найбільше сперми) чи найсильніший (той, хто переборе інших у змаганні)? Дослідники сподіваються знайти відповідь найближчим часом.

Увечері я подякував своєму гідові за чудову екскурсію. Повертаючись до свого кабінету, я роздумував про те, що дізнався. Хоч я і досі не поділяю думки біолога Хесуса Рібаса, що «анаконди — це потішні створіння», мушу визнати, що вони вразили мою уяву. Цікаво, чи під час подальших спостережень за анакондами в природі, ці велетенські змії розкриють ще якісь свої секрети.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 24]

Вивчення анаконди у природі (Венесуела).

[Ілюстрація на сторінці 25]

Вільям Гольмстром.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Шлюбний клубок анаконд.