Колпортер — ходяча книгарня

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ФРАНЦІЇ

КІЛЬКА років тому у гірськолижному центрі Ле Дезальп, що біля підніжжя льодовика Жадрі на південному сході Франції, відкрили маленький «музей». Там виставлені скульптури з льоду, і одна з них зроблена на честь зниклої форми торгівлі, якою займалися горяни,— це зображення колпортера, тобто продавця недорогих книжечок.

Багато сторіч колпортери ходили по базарах, від дому до дому і пропонували купити крам, який приносили з собою, повісивши на шию (колпортер — французьке слово від «кол» — шия і «портер» — нести). Більшість нині навіть не чула про колпортерів, а хто чув, вважає, що ті лише торгували якимись дрібничками. Однак насправді колпортери залишили спадщину, яка і сьогодні впливає на життя мільйонів людей.

Ближче знайомство

Це були не якісь там бідолахи, адже багато колпортерів добре організували свою торгівлю, розповсюджуючи найновіші товари через широкі європейські мережі. Але не всі з них працювали заради прибутків. Деякі займались цією справою, щоб поширювати свою віру і переконання. Були й такі, що заплатили за це своїм життям.

Мабуть, перші колпортери з’явились у пізньому середньовіччі. Це були мешканці Альп, Піренеїв і Північно-Шотландського нагір’я. Багато селян, закінчивши збирати врожай, бралися за мандрівну торгівлю.

Француз Жан Ґравьє, який жив у XVI сторіччі, був одним із них. Він мешкав з родиною у гірському районі Ле Ґрав. Напевно, його угіддя не давало достатнього прибутку, тож він вирішив вдовольняти попит мешканців долинних міст на такі гірські товари, як дерево, шкіра, вовна і сіль. Ґравьє та інші колпортери приносили свій крам у місто і обмінювали на галантерею, гребінці, окуляри, книжки, ліки, тютюн та гравюри. Потім усе це вони продавали або мешканцям містечка, або селянам, яким було далеко йти за покупками. Деяким колпортерам доводилось щодня долати близько 20 кілометрів! Поки їх не було вдома, про лани і родину дбали родичі.

Ґравьє продавав не тільки дрібнички. Згідно з документами, він заборгував одному друкарю, на ім’я Бенуа Ріґо. Це означає, що Ґравьє, як і багато інших колпортерів, займався продажем книжок. У той час європейські країни переживали Відродження, і книжки мали небувалий попит. У XVI сторіччі в Європі було надруковано 140—200 мільйонів книжок. Чверть з них видали у Франції. Економічна столиця країни, Ліон, що лежить біля підніжжя Альп, стала також головним видавницьким центром Європи. Тут публікувалося найбільше книжок французькою мовою. Отже, у Ґравьє було багате джерело товарів. Однак, крім таких, як Ґравьє, що продавали книжки заради прибутку, були й інші колпортери, які розповсюджували літературу тільки з релігійних причин.

«Контрабандисти віри»

Після того як з’явився друкарський верстат, дуже збільшився попит на релігійні книжки, брошури і трактати. Спочатку Біблію друкували латиною, а потім загальновживаними на той час мовами. У Німеччині друкувалися мільйони книжок, які колпортери швидко розповсюджували по домах селян. Це не всім подобалось.

У 1525 році Парламент Франції заборонив переклад Біблії на французьку мову, а з наступного року не дозволялося навіть мати Біблію рідною мовою. Всупереч цьому, було надруковано тисячі примірників Біблії, і велику кількість їх завзяті колпортери таємно поширювали по всій Франції. Серед них був і молодий чоловік П’єр Шапо. У 1546 році його арештували і стратили.

Зрештою, 1551 року католицька Франція суворо заборонила колпортерам продавати книжки, оскільки вони «таємно» розповсюджували літературу «з Женеви», тобто від протестантів. Проте це не принесло бажаного результату. Як тільки Біблії не потрапляли у Францію. Часто їх робили маленького формату і ховали у винні барила з подвійним дном, бочки з каштанами або у трюми. Сміливця Дені Левера арештували за перевезення бочки з Бібліями. Його також стратили. Один католик — сучасник і ворог колпортерів — казав, що вони «швидко наводнили Францію Новими Завітами французькою мовою».

Протягом XVI сторіччя цим «контрабандистам віри», як назвав колпортерів один автор, постійно загрожувала небезпека. Чимало з них арештували, ув’язнили або посадили на галери, відправили у заслання та завдали мученицької смерті. Деяких колпортерів спалювали разом з їхніми книжками. Історія зберегла лише кілька імен, але завдяки тому, що таких сміливців було багато, більшість протестантів могла придбати Біблію.

Пересувні бібліотеки

У XVII сторіччі католицька церква надалі перешкоджала простим людям читати Святе Письмо. Замість нього віруючим пропонували нікчемну заміну — часослови і життєписи святихa. Янсеністи, тобто католики з «єритичними» поглядами, навпаки виступали за те, щоб люди читали Біблію. Тому виходило, що колпортери брали участь у поширенні нового на той час янсеністського перекладу Грецьких Писань («Нового Завіту») Леметра де Сасі.

Тоді ж у колпортерських мішках з’явилися нові недорогі книжки. Аж до XIX сторіччя багато французів вивчали по них грамоту, з них черпали знання і втіху. У Франції їх називали «синьою бібліотечкою», через колір палітурки, в Англії прозвали «книжками для хлопчаків», а в Іспанії — «брошурками». У них містились казки про середньовічних лицарів, народна мудрість, життєписи святих тощо. Звичайно, на колпортерів з нетерпінням чекали. На тих, що з Піренеїв,— улітку, а на тих, що з Альп Дофіне,— взимку.

Варто зазначити, що колпортери задовольняли потреби освічених і неосвічених людей. У праці XVIII сторіччя про селянство південно-західного регіону Франції Гієнь говориться так: «Довгими зимовими вечорами [селяни] близько півгодини читають у домашньому колі життєписи святих або розділи з Біблії... Коли немає нічого іншого, то беруться за... синю бібліотечку та інше чтиво, яке щороку колпортери приносять у село». Надзвичайно популярною була Біблія, її мали навіть у бідних селянських домах.

Налагоджені мережі

Мережі колпортерів утворилися у Французьких і Італійських Альпах, Піренеях та Нормандії, що на північному заході Франції. Колпортерам лише з Альп Дофіне належала чверть книжкового ринку південної Європи. Продавець книжок того часу з Женеви зауважив: «Торгівля книжками в Іспанії і Португалії, а також у багатьох італійських містечках перебуває в руках французів з одного села... в Альпах Дофіне».

Успіху колпортери досягали не тільки тому, що були «активні, старанні та напрочуд розсудливі», але й завдяки відданості родині, селу і релігії. Багато з них сповідували протестантську віру і підтримували зв’язок із засланими під час переслідувань одновірцями. Їхні родичі, краяни і співвіруючі утворювали мережу, яка охоплювала цілу Європу. Наприклад, родина Ґравьє продавала книжки у Франції, Іспанії та Італії. Інші мережі сягали навіть Персії та Північної і Південної Америки.

Відродження колпортерів

У XIX сторіччі промислова революція завдала смертельного удару родинній справі колпортерів, якою займалися поколіннями. Однак новостворені біблійні товариства відновили розповсюдження Біблії з небувалим розмахом. Проте католицька церква усе ще чинила перешкоди розповсюдженню Біблії. До кінця XIX сторіччя біблійних колпортерів цькували й переслідували. І все ж, у 1804—1909 роках лише у Франції вони розповсюдили шість мільйонів примірників цілої Біблії або її частин.

Для поширення знань про Біблію треба було ще багато зробити. У 1881 році журнал «Сіонська Вартова башта і вісник Христової присутності» (опублікований в США) звернувся до християн із закликом почати проповідувати. З якою метою? «Поширювати правду, заохочуючи людей читати». На початку 1885 року приблизно 300 проповідників відгукнулись на цей заклик і розпочали діяльність. Дехто поїхав у далекі країни, наприклад, у Барбадос, Бірму (тепер М’янма), Гватемалу, Гондурас, Сальвадор і Фінляндію. До початку Першої світової війни ці проповідники поширили біблійні знання в Англії, Китаї, Коста-Риці, Німеччині, Новій Зеландії, Норвегії, Польщі, Франції, Швеції і Швейцарії.

Цікаво, що тих Дослідників Біблії (тепер Свідки Єгови), які служили повночасно, у ті роки називали колпортерами. Згодом їх перестали так називати, оскільки значення цього слова не вказувало на головну мету їхньої роботи — вивчення з людьми Біблії (Матвія 28:19, 20). Крім того, слово «колпортер» не відображало безприбуткового характеру їхньої діяльності. Тому сьогодні повночасні служителі Свідків Єгови називаються піонерами.

Торік Біблії і біблійну літературу безкоштовно розповсюджували понад 800 000 піонерів. Вони роблять це не для того, щоб отримати гроші, а «із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі» (2 Коринтян 2:17). Отже, теперішні піонери виконують набагато більшу роль, ніж ходячі книгарні. Але найважливіше те, що чимало тих перших колпортерів залишили піонерам приклад завзятості й щирості.

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінках 24, 25]

Колпортери розносили по домах найновіші товари.

На колпортерів з нетерпінням чекали.

[Відомості про джерело]

© Cliché Bibliothèque nationale de France, Paris

[Ілюстрації на сторінці 26]

«Новий Завіт» у перекладі Леметра де Сасі і книжка із «синьої бібліотечки».

[Відомості про джерела]

Крайня зліва: © Cliché Bibliothèque nationale de France, Paris Поряд: © B.M.V.R de Troyes/Bbl.390/Photo P. Jacquinot

[Ілюстрація на сторінках 26, 27]

Проповідники розповсюджували біблійну літературу.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Повночасні проповідники сьогодення пропонують безоплатне вивчення Біблії.