Зовнішній вигляд був для мене каменем спотикання

РОЗПОВІЛА АЙЛІН БРУМБАУ

НАША сім’я належала до Німецького баптистського Братства старого обряду — релігії, схожої до аміші й меннонітської секти. Братство було засноване в Німеччині у 1708 році як частина пієтизму — руху, що заохочував до духовного пробудження. Як сказано в «Релігійній енциклопедії», представники пієтизму були твердо переконані у тому, «що людству вкрай потрібне Христове Євангеліє». Завдяки такому переконанню цей рух розгорнув місіонерську діяльність у різних країнах світу.

У 1719 році маленька групка на чолі з Александром Маком переїхала до Америки і оселилась в території, яка тепер належить до штату Пенсільванія. Згодом почали формуватися незалежні одна від одної групки. Кожна група трималася свого розуміння вчень Александра Мака. У нашій маленькій церкві налічувалось десь 50 членів. Нам часто наголошували на необхідності читати Біблію та дотримуватись офіційних рішень церкви.

Принаймні три покоління моїх рідних належали до цієї віри і свято дотримувались у своєму житті усіх її вчень. Я охрестилася і приєдналася до церкви, коли мені було 13 років. З дитинства я була переконана, що не добре їздити на автомобілі, тракторі, користуватися телефоном або навіть радіо чи іншими електричними приладами. Жінки нашої церкви вдягалися дуже скромно і не мали права обстригати волосся чи ходити з непокритою головою. А чоловіки носили бороду. Ми вірили, що модний одяг, прикраси, косметика були ознакою гріховності та гордості, які характерні для цього світу.

Нас навчили глибоко шанувати Біблію, яка вважалася нашою духовною поживою. Щодня перед сніданком ми збиралися у вітальні, де батько читав і пояснював нам уривок з Біблії. Потім ми всі ставали навколішки, і тато молився. Після нього Господню молитву промовляла мама. Я завжди любила цей ранковий час, оскільки тоді уся сім’я сходилася разом і зосереджувалася на духовних речах.

Наша сім’я жила на фермі неподалік міста Дельфи (штат Індіана). У нас була велика господарка, і ми часто возили конем продукти і городину до міста, де продавали усе це на вулицях або ж по домах. Ми вірили, що важка праця — невід’ємна частина служіння Богові. Тому щодня, окрім неділі, від зорі до зорі тяжко працювали. Іноді робота настільки поглинала нас, що духовні речі відходили на другий план.

Одруження і сім’я

У 1963 році, коли мені було 17, я вийшла заміж за Джеймса, члена нашої церкви. До цієї релігії належали ще його прадідусь і прабабуся. Ми обоє прагнули служити Богові і вважали, що саме наша релігія є найправильнішою.

У 1975 році ми вже мали шестеро дітей, а 1983-го народився останній хлопчик. Єдиною нашою донечкою була Ребекка, яка народилася другою. Ми багато працювали, але жили дуже скромно. Я з чоловіком намагалася прищепити дітям ті ж самі біблійні принципи, яких навчились від наших батьків і інших членів церкви.

На зовнішній вигляд у нашому братстві звертали особливу увагу. Оскільки ніхто не може читати нашого серця, зовнішній вигляд виявляє, що у нас всередині. Отож, якби хтось зробив собі зачіску, це вважалося б виявом гордості. Про пиху також свідчив би занадто строкатий малюнок на одязі. Іноді цим питанням приділялося більше уваги, ніж Святому Письму.

Ув’язнення

Десь наприкінці 1960-х років брат мого чоловіка, Джессі, який був членом нашої церкви, за відмову від військової служби потрапив до в’язниці. Там він познайомився зі Свідками Єгови, які також вважали, що участь у війнах суперечить біблійним принципам (Ісаї 2:4; Матвія 26:52). Джессі часто розмовляв з ними на біблійні теми і мав нагоду спостерігати за їхньою поведінкою. Після ґрунтовного біблійного вивчення він охрестився і став Свідком Єгови. Це дуже засмутило нас.

Джессі розповідав моєму чоловіку те, чого навчився. Він подбав, аби до нас регулярно приходила «Вартова башта» і «Пробудись!». Ці публікації розвивали у Джеймса інтерес до Біблії. Оскільки мій чоловік мав палке бажання служити Богові, але почувався далеким від Нього, його цікавило усе, що допомогло б наблизитися до Бога.

Наші старійшини заохочували нас читати публікації аміші, меннонітів та інших вір Братства старого обряду, хоча ці релігії вважалися частиною світу. Мій батько мав сильне упередження проти Свідків. Він ніколи не читав «Вартової башти» і «Пробудись!». Отож я була у розпачі, коли побачила Джеймса за цими журналами. Я дуже боялася, що він перейме фальшиві вчення.

Крім того, Джеймс вже давно сумнівався у деяких наших вченнях, які, на його думку, суперечили Біблії. Наприклад, він не був упевнений у тому, що в неділю гріх тяжко працювати. Братство старого обряду вважало, що можна поїти тварин у неділю, але гріх полоти бур’ян. Коли Джеймс попросив старійшин пояснити чому, вони не знайшли біблійних підстав для цих правил. Зрештою, я сама стала сумніватися в таких вимогах.

Протягом довгого часу ми свято вірили, що належимо до Божої церкви. Тож зрозуміло, чому нам так важко було змінити свою релігію. Але наше сумління не дозволяло залишатися у вірі, яка не узгоджувалась із Біблією. Тому в 1983 році ми написали листа, в якому пояснили, чому залишаємо цю релігію, і попросили прочитати його перед усім збором. Тож нас відлучили від церкви.

Пошуки правдивої релігії

Відразу після цього почались наші пошуки правдивої релігії. Ми вважали, що представники такої релігії повинні жити в згоді з тим, чого навчають. Перш за все ми відкинули усі віросповідання, які беруть участь у війні. Нас притягували «прості» релігії, адже, на нашу думку, скромний спосіб життя і одяг вказував, що релігія не є частиною світу. З 1983 до 1985 року ми подорожували по США і досліджували такі різні віри, як менноніти, квакери та інші «прості» релігії.

Коли ми оселилися у Камдені (Інідіана), нас відвідали Свідки Єгови. Ми слухали їх і просили користуватися лише «Біблією короля Якова». Я поважала Свідків за те, що вони не брали участі у війнах. Але мені було важко сприймати їх, оскільки вони не бачили потреби відділятися від світу скромним одягом. Тому я подумала, що це не може бути правдива релігія. На мій погляд, гордість заважала їм вдягатися просто. Адже саме матеріальні речі роблять людину гордою.

Джеймс став ходити до Залу Царства і брати з собою декого з наших хлопчиків. Це дуже засмучувало мене. Хоча чоловік не раз просив піти з ним на зібрання, я не погоджувалася. Тоді якось він сказав: «Навіть якщо ти не погоджуєшся з усіма їхніми вченнями, просто піди і подивися, як вони ставляться одне до одного». Саме їхня поведінка вплинула на мого чоловіка.

Зрештою я вирішила піти, але бути дуже обережною. Я одягла свою скромну сукню і капелюх. Деякі наші сини прийшли на зібрання босоніж і просто одягнені. Але Свідки підходили до нас і були дуже люб’язними. Я подумала: «Ми такі різні, проте вони не відвертаються від нас».

Мені сподобалося їхнє ставлення, та все ж я і далі приходила лише для того, щоб поспостерігати за ними. На зібраннях я не вставала і навіть не співала пісень. Після зібрань я засипала Свідків різними запитаннями: просила пояснити певні біблійні вірші або те, що, на мою думку, вони робили неправильно. Хоча я була не дуже тактовною, кожен щиро намагався дати відповіді на мої запитання. Мене вразило, що на одне й теж запитання, поставлене різним особам, я отримувала однакову відповідь. Іноді мені писали на листочку, де можна знайти певну інформацію, і я могла сама пізніше дослідити те чи інше питання.

Влітку 1985 року наша сім’я заради цікавості поїхала на конгрес Свідків Єгови у Мемфісі (Теннессі). Джеймс все ще мав бороду, а ми всі були дуже скромно одягнені. Під час перерв до нас майже постійно хтось підходив. Нас зворушила любов, щирість і увага цих людей. Крім того, нас вражала єдність, адже де б ми не відвідували зібрання, всюди були одні й ті ж вчення.

Джеймса настільки вразило ставлення до нього Свідків, що він погодився на біблійне вивчення. Він усе старанно досліджував, аби бути твердо переконаним у тому, чого навчався (Дії 17:11; 1 Солунян 5:21). Через деякий час Джеймс уже був упевнений, що знайшов правду. Однак я почувалася розгубленою. Я прагнула робити те, що правильне, але не хотіла виглядати по-сучасному, як «світ». На першому біблійному вивченні я на одному коліні тримала «Біблію короля Якова», а на іншому більш сучасний «Переклад нового світу». Я звіряла кожен вірш, аби ніхто не міг мене звести.

Як я здобула переконання

Під час вивчення зі Свідками ми дізналися, що наш небесний Отець — єдиний, а не триєдиний Бог, і що ми не маємо безсмертних душ, а самі є душами (Буття 2:7; Повторення Закону 6:4; Єзекіїля 18:4; 1 Коринтян 8:5, 6). Також ми зрозуміли, що пекло — це спільна могила людства, а не місце вогняних мук (Йова 14:13; Псалом 16:10; Екклезіяста 9:5, 10; Дії 2:31). Правда про пекло стала для мене поворотним пунктом, адже Братство старого обряду мало інше розуміння цього.

Але я й далі не могла зрозуміти, як Свідки Єгови можуть бути правдивою релігією, якщо вони є частиною світу. Вони не провадять «простого» життя, що, на мою думку, було дуже важливим. Водночас я усвідомлювала, що вони сповняють Ісусів наказ проповідувати добру новину про Царство усім людям. Я була просто розгублена! (Матвія 24:14; 28:19, 20).

У цей сповнений протиріч час любов Свідків допомогла мені продовжити мої дослідження. Цілий збір виявляв інтерес до нашої сім’ї. Багато хто заходив до нас у гості, аби, як вони пояснювали, купити молока чи яєць. Отож, ми побачили, що Свідки справді хороші люди. Хоча Біблію з нами вивчав лише один Свідок, це не перешкоджало багатьом іншим приходити до нас. Нашого будинку ніколи не минали. Нам хотілось взнати Свідків якнайліпше, і з часом ми стали дуже цінувати їхній щирий інтерес і любов до нас.

Але наше спілкування зі Свідками не обмежувалося лише місцевим збором. Оскільки мене далі непокоїло питання одягу і зовнішності, якось нас відвідала Кей Бріґз, Свідок із сусіднього збору, яка одягалася дуже скромно і не користувалася косметикою. Я добре почувалася в її товаристві і могла вільно розмовляти з нею. Іншого дня до мене завітав Луїс Флора, який теж виріс у «простій» релігії. Він побачив, наскільки я була розгублена, і для того, щоб заспокоїти мене, вислав 10-сторінкового листа. Його доброта зворушила мене до сліз, і я кілька разів перечитувала цей лист.

Я попросила роз’їзного наглядача, брата О’Делла, пояснити мені Ісаї 3:18—23 та 1 Петра 3:3, 4. «Хіба ж ці вірші не показують, що для того, аби задовольнити Бога, необхідно скромно вдягатися?» — запитала я. Він відповів: «А хіба неправильно носити капелюх? А плести косу це теж гріх?» У Братстві старого обряду ми плели дівчаткам коси, а жінки носили капелюхи. Отож я побачила непослідовність їхнього вчення, крім того, мене дуже вразила терпеливість та лагідність цього роз’їзного наглядача.

Поступово я все більше переконувалась, що знайшла правду. Але мене й далі непокоїло те, чому жінки стрижуться. Християнські старійшини пояснювали мені, що у деяких жінок волосся виростає довгим, в інших воно сягає лише певної довжини. Чи це означає, що в однієї жінки волосся ліпше, ніж в іншої? Старійшини також допомогли зрозуміти, наскільки важливу роль у питаннях одягу і зовнішнього вигляду відіграє сумління, і дали мені на цю тему письмову інформацію, яку я могла дослідити вдома.

Біблійна правда змінила наше життя

Ми шукали добрі плоди і зрештою знайшли їх. Ісус сказав: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:35). Ми були переконані, що Свідки Єгови є саме тими людьми, які виявляють щиру любов. Для двох наших найстарших дітей Натана і Ребекки теж було нелегко прийняти рішення, адже вони були охрещені й належали до Братства старого обряду. Але зрештою біблійна правда, якою ми ділилися з ними, а також любов Свідків зворушила їхні серця.

Ребекка завжди прагнула мати теплі взаємини з Богом. Вона змогла вільно звертатися до Бога в молитві, коли зрозуміла, що Він не визначає майбутнє людей наперед. Доньці легше було наблизитися до Бога після того, як вона дізналась, що він не частина загадкової Трійці, а реальна особа, яку вона може наслідувати (Ефесян 5:1). Їй дуже сподобалось, що до Бога можна звертатися своїми словами, а не застарілими фразами. Коли Ребекка довідалась про Божі вимоги стосовно молитви, про його величний намір дати людям вічне життя в Раю на землі, Творець став для неї, як ніколи, близьким (Псалом 37:29; Об’явлення 21:3, 4).

Уся родина зайнята в служінні

Джеймс, я і п’ятеро наших дітей — Натан, Ребекка, Джордж, Деніел і Джон — влітку 1987 року охрестилися і стали Свідками Єгови. Харлі охрестився в 1989 році, а Сімон у 1994-му. Уся наша сім’я залишається віддана праці, яку Ісус Христос доручив своїм послідовникам,— проголошенню доброї новини про Боже Царство.

П’ятеро наших синів — Натан, Джордж, Деніел, Джон і Харлі, а також Ребекка свого часу служили у філіалі Свідків Єгови в США. А Джорж служить там уже 14 років. Сімон, який у 2001 році закінчив школу, теж був недавно запрошений до філіалу. Усі наші хлопці є старійшинами або службовими помічниками. Мій чоловік служить старійшиною збору в місті Теєр (Міссурі), і я теж намагаюсь завжди бути зайнятою у служінні.

Тепер у нас є троє внуків — Джессіка, Латіша і Калев. Ми дуже радіємо, коли бачимо, як батьки вже змалечку прищеплюють їм любов до Єгови. Наша родина дуже щаслива, що Єгова притягнув нас до себе і допоміг розпізнати свій народ завдяки любові, яку вони виявляли.

Сьогодні деякі люди теж щиро прагнуть подобатися Богові, але оскільки їхнє сумління не виховане на Біблії, вони не знають і не дотримуються його вимог. Дуже співчуваємо таким особам і сподіваємося, що вони теж колись зможуть відчути радість, яку маємо ми, коли ходимо від дому до дому з вісткою про Боже Царство і чудові обітниці, що незабаром здійсняться. На очі навертаються сльози вдячності, коли згадую усю ту любов і терпеливість, яку нам виявили люди, що носять ім’я Єгови!

[Ілюстрації на сторінці 19]

Я у 7 років і в дорослому віці.

[Ілюстрація на сторінці 20]

Джеймс, Джордж, Харлі і Сімон у своєму простенькому вбранні.

[Ілюстрація на сторінці 21]

Я по дорозі на ринок (фотографія з місцевої газети).

[Відомості про джерело]

Journal and Courier, Lafayette, Indiana

[Ілюстрація на сторінці 23]

Наша родина сьогодні.