Знайомство з Коста-Рикою

П’ЯТЬ століть тому до цього регіону вперше прибули іспанці. Вони назвали його Коста-Рикою (тобто Багатим Берегом), бо сподівалися знайти там багато золота. Однак їхні сподівання не виправдалися. Сьогодні ця країна відома не покладами цінних металів, а надзвичайно великим біорізноманіттям.

Костариканців називають «тікос». Ця назва походить від їхньої звички додавати до слів закінчення -іко, яке надає словам зменшувальної форми. Наприклад, замість вислову «Ун моменто» («Зачекайте хвилину») вони можуть казати «Ун моментіко» («Зачекайте хвилинку»). У повсякденній мові костариканці часто вживають вираз «Пура віда!» («Справжнє життя!»), коли хочуть висловити вдячність або згоду чи щоб привітатись або попрощатись.

Однією з найулюбленіших страв жителів Коста-Рики є галло пінто, що в перекладі означає «рябий півень». Цю страву готують так: рис і квасолю варять окремо, а тоді змішують, додають спеції і все разом тушкують. Галло пінто можна подавати до столу як на сніданок, так і на обід і вечерю. Традиційним напоєм є кафе чорреадо — кава, яку заварюють, пропускаючи через полотняний фільтр, що закріплений на підставці, зробленій зазвичай з дерева.

У Коста-Риці налічується близько 450 зборів Свідків Єгови. Їхні зібрання проводяться десятьма мовами, зокрема коста-риканською жестовою мовою, а також двома мовами тубільних мешканців Коста-Рики — брібрі і кабекар.