Запитання читачів

Чи слова з Єзекіїля 18:20 «син не понесе кари за батькову провину» суперечать словам з Вихід 20:5 про те, що Єгова «карає за провину батьків на синах»?

Ні, не суперечать. Одні слова зосереджуються на відповідальності кожного, а в інших показано, що гріх людини може впливати на життя її нащадків.

Контекст 18-го розділу книги Єзекіїля вказує на те, що у згаданому вірші йдеться про особисту відповідальність. У 4-му вірші говориться: «Душа, що грішить,— вона помре». А що сказати про того, хто «справедливий, і робить право та справедливість»? «Справедливий такий конче буде жити» (Єзек. 18:5, 9). Отже, кожен, досягнувши віку, коли він починає нести відповідальність, буде суджений «за дорогами його» (Єзек. 18:30).

Цей принцип видно з прикладу левита на ім’я Корей. Під час подорожі Ізраїля пустинею Корей став незадоволений своїм призначенням. Прагнучи мати обов’язки священика, він зі ще деякими ізраїльтянами збунтувався проти представників Єгови, Мойсея та Аарона. Оскільки Корей і бунтівники зухвало домагалися бажаного — обов’язків, які їм не належали,— Єгова засудив їх на смерть (Чис. 16:8—11, 31—33). Але Кореєві сини не приєдналися до бунту. І Бог не поклав на них відповідальність за гріх їхнього батька. Вони залишились відданими Єгові та зберегли своє життя (Чис. 26:10, 11).

Що ж сказати про слова з Вихід 20:5, які належать до Десяти Заповідей? Розгляньмо знову контекст. Єгова уклав Закон-угоду з ізраїльським народом. Почувши вимоги угоди, ізраїльтяни прилюдно промовили: «Усе, що Господь говорив, зробимо» (Вих. 19:5—8). Так цілий народ міг мати особливі стосунки з Єговою. Тому Вихід 20:5 загалом стосувався всього народу.

Якщо Ізраїль залишався вірним Єгові, то отримував рясні благословення (Лев. 26:3—8). Коли ж народ відкидав Єгову і поклонявся фальшивим богам, Бог не благословляв його та не захищав, і народ зазнавав лиха (Суд. 2:11—18). Щоправда, незважаючи на ідолопоклонство народу, дехто залишався непорочним і дотримувався Божих заповідей (1 Цар. 19:14, 18). Вірні служителі, ймовірно, стикалися з труднощами через гріхи народу, але Єгова виявляв до них милість.

Коли ізраїльтяни почали настільки нехтувати принципами Єгови, що над його іменем насміхались інші народи, він вирішив покарати свій народ, дозволивши вавилонянам забрати його в полон. Це покарання, звісно, стосувалось і окремих осіб, і цілого народу (Єрем. 52:3—11, 27). Справді, згідно з Біблією, вина Ізраїля була такою тяжкою, що третє, четверте і, напевно, подальші покоління відчували жахливі наслідки прогріхів своїх прабатьків, як зазначено у Вихід 20:5.

До того ж Боже Слово містить розповіді про родини, на яких позначалися проступки батьків. Первосвященик Ілій образив Єгову, дозволивши своїм «негідним» розпусним синам і далі бути священиками (1 Сам. 2:12—16, 22—25). Оскільки Ілій шанував своїх синів більше, ніж Єгову, Бог постановив, що не дозволить нащадкам Ілія служити первосвящениками. Так і сталося. Божа постанова справдилась, починаючи з Ілієвого праправнука Евіятара (1 Сам. 2:29—36; 1 Цар. 2:27). Принцип з Вихід 20:5 унаочнюється і прикладом Ґехазі. Він зловжив своїм становищем слуги Єлисея, щоб отримати винагороду від сирійського начальника Наамана, який хотів віддячитись за зцілення. Єгова засудив цього слугу, сказавши через Єлисея: «Нааманова проказа нехай приліпиться до тебе та до насіння твого навіки» (2 Цар. 5:20—27). Тож потомки Ґехазі зазнали гірких наслідків його провини.

Єгова, як Творець і Життєдавець, має абсолютне право вирішувати, яке покарання справедливе й доречне. Вищезгадані приклади свідчать, що діти чи інші нащадки можуть відчувати болісні наслідки гріхів своїх прабатьків. Однак Єгова «чує благання пригнічених» і ті, хто ревно молиться до нього, отримують його схвалення і навіть певне полегшення (Йова 34:28).

[Ілюстрація на сторінці 29]

Корей разом з бунтівниками мусив відповісти за свої дії