Дії
4 Коли ж Петро та Іван говорили до народу, підійшли до них старші священики, начальник храму та саддукеї. 2 Вони були роздратовані, бо ті навчали народ і на прикладі Ісуса відкрито звіщали про воскресіння з мертвих. 3 Тож апостолів схопили й тримали під вартою до наступного дня, бо вже настав вечір. 4 Проте багато людей, котрі слухали апостолів, повірили, і було їх приблизно п’ять тисяч чоловіків.
5 А наступного дня в Єрусалимі зібрались юдейські правителі, старійшини й книжники 6 (були там теж Анна, старший священик, а також Кайя́фа, Іван, Олександр та всі родичі старшого священика). 7 Вони вивели апостолів на середину і почали їх розпитувати: «Скажіть, якою силою та чиїм іменем ви це робите?» 8 Тоді Петро, сповнений святого духу, відповів:
«Правителі народу й старійшини! 9 Якщо ви допитуєте нас сьогодні, бо бачили той добрий вчинок, який ми зробили для хворого, і вас цікавить, кому цей чоловік завдячує одужанням, 10 то нехай усім вам та цілому народу Ізраїля буде відомо: ми зробили це іменем Ісуса Христа, назаря́нина, якого ви прибили до стовпа, але якого Бог воскресив з мертвих. І оцей чоловік стоїть перед вами здоровий саме завдяки Ісусу. 11 Це «камінь, який ви, будівельники, вважали непотрібним; він же став головним наріжним каменем». 12 Крім того, ні в кому іншому спасіння немає, адже з-поміж усіх людей під небом Бог більше нікому не дав такого імені, завдяки якому можна було б отримати спасіння».
13 Коли вони побачили сміливість Петра та Івана і помітили, що це люди неосвічені й прості, то стали дивуватися. Тоді вони почали розуміти, що ці чоловіки ходили з Ісусом. 14 Та оскільки поряд з апостолами стояв зцілений чоловік, вони не мали що відповісти. 15 Тож члени Синедріону наказали апостолам вийти із залу, а самі почали радитися: 16 «Що ж нам робити з цими чоловіками, адже вони справді вчинили щось дивовижне? Всі жителі Єрусалима бачили це, і ми нічого не можемо заперечити. 17 Але щоб звістка про це не поширювалась далі серед народу, пригрозімо їм і накажімо більше не говорити від того імені».
18 Отже, апостолів покликали та наказали їм ніде нічого не розповідати і не навчати від Ісусового імені. 19 На це Петро та Іван сказали: «Розсудіть самі: чи правильно було б у Божих очах слухатись вас, а не Бога? 20 Тому ми не можемо не розповідати про те, що бачили й чули». 21 І, пригрозивши апостолам ще раз, вони звільнили їх, оскільки не знайшли жодної причини їх покарати, до того ж вони боялися народу. Адже люди прославляли Бога за те, що трапилося, 22 бо чоловік, який чудесним способом був зцілений, мав уже за сорок років.
23 Після звільнення апостоли пішли до співвіруючих і розповіли все, що їм наказали старші священики й старійшини. 24 Вислухавши їх, усі присутні звернулися до Бога і в один голос сказали:
«Всевладний Господи! Ти створив небо, землю, море та все, що в них. 25 І через святий дух ти сказав устами нашого прабатька Давида, свого слуги: «Чому народи зчинили метушню і мешканці різних країв задумали марноту? 26 Земні царі зайняли свою позицію, і правителі зібралися разом проти Єгови та його помазанця». 27 Так і сталося: Ірод, Понтій Пилат, а також люди з інших народів і з народів Ізраїля зібрались разом у цьому місті та виступили проти твого святого слуги, Ісуса, якого ти помазав. 28 Так вони виконали те, що ти згідно зі своїм наміром власноруч визначив наперед. 29 Тепер же, Єгово, зверни увагу на їхні погрози і зроби так, щоб раби твої і далі говорили твоє слово з повною сміливістю, 30 тимчасом як ти простягатимеш руку, щоб зціляти, та ім’ям твого святого слуги Ісуса будуть чинитися знаки й чуда».
31 Після такої палкої молитви місце, де вони зібралися, затряслось, і всі до одного сповнились святим духом та почали говорити Боже слово сміливо.
32 І весь народ, що повірив, мав одне серце й одну душу. Ніхто не казав, що його майно належить тільки йому, а все в них було спільне. 33 Апостоли ж продовжували ревно свідчити про воскресіння Господа Ісуса та мали в цьому великий успіх, і всі вони отримували незаслужену доброту сповна. 34 Тож ніхто з них ні в чому не відчував нестачі, бо всі, хто мав поле чи дім, продавали їх, приносили виручені гроші 35 та клали до ніг апостолів. І кожному давали стільки, скільки той потребував. 36 Так зробив один левит, родом з Кіпру — Йосип, якого апостоли називали Варна́вою, що в перекладі означає «Син потіхи». 37 Він продав свою землю, а гроші приніс та поклав до ніг апостолів.