“Слово Твоє правда”
Роля Божого Духа в Писанні Біблії
ЛІТЕРАТУРНІ твори, які мають дійсну заслугу є наслідком великого зусилля. Біблія, яку признають бути шедевром або чудовим твором також була написана з великим зусиллям. Показуючи це маємо слова в Екклезіястова 12:9, 10: “Він [Проповідник] важив та досліджував, склав багато приповістей. Проповідник пильнував знаходити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова”.
Але не так як інші літературні твори, Біблія не походить основно від людського зусилля. Ті, що писали дозволяли Божому духові провадити їх, так, вони були охочі коритися Його проводові. Один із них, пророк Ісая, сказав: “Господь (Єгова) Бог мені дав мову вправну, щоб уміти зміцнити словом змученого, Він щоранку пробуджує, збуджує вухо мені, щоб слухати, мов учні. Господь (Єгова) Бог відкрив вухо мені, і я не став неслухняним, назад не відступив”.— Іс. 50:4, 5.
Але, ті, що писали Біблію часто мали спеціальні цілі на увазі. Лікар Лука, коли писав свою Євангелію, хотів передати докладний запис в логічному порядку, потверджуючи певність того, що чоловік Теофіл був усно навчений про Ісуса Христа. (Луки 1:3, 4) Листи, яких писав Павло, Петро, Іван й інші були написані з метою, щоб доповнити потреби тих до яких вони були написані. Наприклад, у першому листі до Коринтян (1:10-13), апостол Павло говорив про потребу тримати єдність. Це тому, що до нього дійшли чутки про незгоду в їхньому зборі.
Відносячись до проводу Божого духа, письменники Біблії могли представляти правильну інформацію, інформація, яка завжди була в гармонії з Божим наміром. Принаймні в одному випадку Божий дух спричинив написати інформацію цілком іншу від тієї, яку письменник мав намір написати. На початку учень Юда мав намір написати про спасіння, яке духом-помазані християни мали у спільноті. Одначе, обставини, які розвилися в християнському зборі показували, що там було треба іншої інформації. Неморальні, тваринні особи крадькома повходили між християнів і “благодать незаслужену ласку нашого Бога обертають у розпусту”. Отже, під проводом Божого духа, Юда заохочував співвіруючих успішно боротися з такими псуючими впливами в зборі.— Юди 3, 4.
Багато інформацій, які стали частиною надхненої біблійної історії були легко досяжні її письменникам. Часами самі письменникі ставали наочними свідками подій про яких вони згадують у своїх писаннях. Вони також користали з тодішніх існуючих писань, включаючи генеалогії і історичні записи. Між цими історичними записами були “книга Війн Єгови”, “книга Яшара”, “книга Царів Ізраїля”, “книга справ за часу царя Давида”, і “Книга Царів Юдеї і Ізраїля”.— 4 Мойс. 21:14; Іс. Нав. 10:13; 1 Хрон. 9:1; 27:24; 2 Хрон. 16:11.
Коли письменники Біблії записували інформацію з інших джерел або переказаних подій про які вони особисто свідчили, то яку частину Божий дух мав у цьому? Він пильнував, щоб у Божественній Історії не було помилок або недокладностей. Божий дух також провадив їх вибирати матеріал. Так як писав надхнений апостол Павло до коринтян: “Усе це трапилось з ними [ізраїльтянами], як приклади, а написане нам [християнам] на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов”.— 1 Кор. 10:11.
Ці слова апостола Павла показують, що історична інформація, яка находиться в Писаннях є для якоїсь цілі. Нам є сказано, що ізраїльтяни стали жертвами ідолопоклонства, розпусти і ремствування. Тому що вони були люди, які мали угоду з Богом, то це показало, що це було можливо також християнам попасти на подібну злу дорогу. Безперечно, що Бог Єгова не грав ролю невидимого Драматурга і не “поставив п’єсу” цих подій, спричиняючи ізраїльтянів грішити. Ні, через Свого духа Він доглянув, щоб ця інформація стала частиною надхненого запису. Так, щоб Його слуги в майбутності могли скористати з попереджаючих прикладів. Усвідомляючи, що це є можливо навіть для Божих людей стати винними у серйозних провинах, християни можуть краще оцінити потребу бути уважними, щоб дотримувати гарну поведінку. Це додає силу до надхненої поради: “Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!” — 1 Кор. 10:12.
Крім історичної інформації, Біблія також містить розумні притчи і пораду. Багато з цих письменників самі могли навчитися з особистого досвіду в житті, та навіть ще більше від їхнього студіювання і застосовання Писання, яких вони мали в тому часі до свого життя. Одначе, тут треба було проводу від Божого духа, щоб вони не записували свої власні думки і не відбивали людський розум, але божественну мудрість.
Приклад цього маємо пораду апостола Павла про подружжя і безшлюбність. Павло писав: “Іншим же я говорю, не Господь . . .” І знову: “Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю (свою) раду”. І нарешті, про вдовицю, він каже: “Блаженніша вона, коли так позостанеться за моєю порадою, бо міркую, що й я маю Божого духа”. (1 Кор. 7:12, 25, 40) Очевидно, що в цьому змісті Павло не міг наводити науки Господа Ісуса Христа. Отже він дає свою особисту опінію. Одначе, тому що цей лист є частиною Святого Писання, то його опінія є надхнена.
Потверджуючи надхнення Павлових листів, духом-наповнений апостол Петро ставлячи їх разом із рештою Писання, сказав: “Як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і у всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою”.— 2 Пет. 3:15, 16.
Безперечно, що є багато речей, яких люди не могли навчитися без надприродного діяння Божого духа. Це включає інформацію про передлюдську історію землі, події, які відбувалися в невидимих небесах, пророцтва, і відкриття Божих намірів.
Отже, хоч було багато людського зусилля в писанні Біблії, то дух Божий таки мав найважнішу ролю. Він відкривав інформації, яких було неможливо дістати через людське дослідження. Окрім цього, Божий дух так провадив людей, що вони могли записувати докладний і корисний матеріал.