Праща — стародавня, але ефективна зброя
Від “Пробудись!” кореспондента в Південній Африці
“І ПРОСТЯГ Давид руку свою до торби, і взяв звідти каменя, та й кинув із пращі, і вдарив филистимлянина в чоло його, І той камінь втявся йому в чоло, і він упав на обличчя своє на землю”. (1 Сам. 17:49) Цей славний подвиг, один із найдраматичніших випадків записаних в Біблії, добре показує силу пращі. Одним каменем, молодий Давид забив велетня Ґоліята, сильного переможця филистимлянів.
Наслідки тієї славної боротьби залежали, не від переваги зброї або вищої спритности, але від Бога Єгови, Який підтримував молодого Давида. Перед зустріччю, Давид сказав: “Я йду на тебе в ім’я Господа [Єгови] Саваота, . . . Якого ти зневажав. . . . І пізнає вся громада те, що Господь [Єгова] спасає не мечем та списом, бо це війна Господа [Єгови]”. Безперечно, Бог покерував каменем від Давидової пращі і дав йому надзвичайної сили. Камінь врізався в чоло Ґоліята, збиваючи його з ніг. Потім, Давид “убив його”, Ґоліятовим мечем.— 1 Сам. 17:45—51.
Навіть хоч Давид мав Божу допомогу у цій боротьбі, то праща дійсно грала важну ролю. А чому вона була така ефективна? В дійсності, що це є праща? І як її вживається?
Праща й її вживання
Між ранніми поселенцями південної Африки, кидання камня пращою був конкуруючий спорт. Пращу також уживали полювати на малі звірята, в Трансвалії і в Родезії. Це була собі проста зброя, легкого виробу. Середина (або “глибина пращі” [1 Сам. 25:29]) була з куска шкіри коло дев’ять дюймів (23 сантиметри) довгий і від трьох до трьох і пів дюймів (7.5 до 9 сантиметрів) широкий у середині, звужуючись коло двох кінців. До кінців цієї шкіри прив’язували шкіряні ремінці. Або, цілу пращу можна було вирізати з одного куска шкіри.
А як уживали пращу? Праворучна особа замотувала один кінець ремінця навколо пальця своєї правої руки, або прив’язувала його до свого правого зап’ястка, а решта ремінця переходив через долоню. Кінець другого ремінця згинали і тримали тією самою рукою.
Уживач тоді клав камінь у середину пращі. З його лівою рукою розтягненою вперед він тримав камінь у позиції. Тоді, випускаючи камінь своєю лівою рукою, він махав рукою вдолину і в протележність руху стрілки годинника. Коли праща підходила вгору позаді, він тоді розмахував її повним колом верх голови, також проти стрілки годинника. Саме на час кидач випускав неприв’язаний ремінець таким чином, кидаючи камінь уперед. Деякі не розмахували пращу поверх голови, але лише сильно розмахували в долину і так кидали камінь.
Велика сила і віддаль
Залежачи від довжини руки кидача і ремінців давати пращі більший розмах, то камінь можна було кидати з великою силою. По суті, такий камінь може перейти через двері автомобіля! Але це вимагає багато практики і випускання камення саме на час, щоб вживати докладно пращу.
Переважно гладкі камінці вживаються за снаряд. Давид вибрав такі, коли йшов назустріч із Ґоліятом. (1 Сам. 17:40) Камінці коло два і пів дюйма (6.3 сантиметрів) в діаметрі є найкращі. Але вони можуть бути різного розміру.
Бувши такою простою зброєю і готовою амуніцією, то не дивно, що пращу вживали за дуже ранніх часів. Каже Енциклопедія Британіка (Одинадцяте Видання, Том. 25, ст. 242) (в анг. мові): “Правдоподібно, що праща, як зброя, є найранішня зброя знана людству, якою додавалося сили і розміру руці кидача снаряду”.
Наприклад, автор статті в журналі Scientific American з жовтня, 1973 р., сказав: “Я запросив кількох молодих чоловіків східної Туреччини кидати звичайні камінці пращею. У п’ятьох із одинадцятьох проб камінці падали поза метою цілі 200 метрів [656 футів] далеко, а три найкращих кидань впали від 230 до 240 метрів [755 і 787 футів] далеко. Жоден із тих молодих чоловіків не виглядали бути треновані кидачі; принаймні жоден із них не мали пращі. Крім цього, снаряди були звичайні камінці й не уважно сформовані, глиняні або оливні снаряди, яких кидали греки і римляни. На підставі того, що сказав Ґзенофон, то правдоподібно, що снаряд з свинця можна було кинути дальше, як 400 метрів [1.312 футів] далеко”.
Тому що праща мала таку силу і віддаль, то її вживали стародавні єгиптяни, асирійці, вавилонці, персіяни, греки, римляни та інші у війні. Кидачі також служили при війську Ізраїля й Юдеї. (2 Цар. 3:25; 2 Хрон. 26:14) Говорячи про сімсот ліворучних веніяминців, Біблія каже: “Кожен той кидав каменем із пращі на волос, і не схибував”. (Суд. 20:15, 16) Згідно єврейським істориком Йосіфусом, кидачі служили при єврейському війську і воювали проти Риму так пізно, як в першому столітті нашої Загальної Доби.
Безперечно, що сьогодні людство має багато більш руїницьку і сильнішу зброю. Але, якою потіхою є знати, що незабаром, під царюванням Князя Миру, вся зброя — чи пращі, чи воєнні ракети — вже не буде існувати і мешканці землі не будуть навчатися більше війни! — Іс. 2:4; 9:6.