Чи є дійсна основа вірити в воскресіння?

Чи ви вірите, що люди можуть воскресати з мертвих назад до життя? Якщо так, то чому? Якщо ви не вірите в воскресіння, то можливо кажете: „Я ще не бачив, щоб хтось вернувся з померлих’. Але, тому що ви особисто ще не бачили якоїсь події, ги це значить, що вона ніколи не відбулася? Певна ріг, щоб повірити, то треба доказу, що якась річ уже колись відбувалась. (Євреїв 11:1) Чи є такий доказ?

Певно, що є. І це є такий доказ, якого можна сподіватись від якої-небудь фактичної історичної події — доказ наочних свідків та інших, і доказ її впливу на історію.

Центральна надія для людства

У Біблії маємо доказ воскресіння, перед і потім коли Ісус був на землі. (1 Царів 17:21, 22; 2 Царів 4:32—35; Івана 11:43; Марка 5:41, 42) Але найважливіший доказ — який взагалі дає людям надію на воскресіння — є воскресіння Самого Ісуса Христа. Наша надія на життя після смерті залежить від Христового воскресіння з мертвих. Головно через це навчання апостоли й ранні християни дуже страждали й з них насміхались.— Дії 4:1—3; 17:32; 23:6, 10; 24:18—21.

Перед вченими та філософами міста Афіни, апостол Павло сказав:

„[Бог] визначив день, коли хоче судити по правді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказ усім, і з мертвих Його воскресивши”. Крім цього, Павло сказав християнам: „Як нема ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра наша”.— Дії 17:31; 1 Коринтян 15:13, 14.

Доказ Христової смерти

Тепер наведемо і переглянемо трохи доказу. Перше, маємо свідоцтво тих, що бачили як Христос помер і як Його поховали. Немає ніякого сумніву, що римляни стратили Ісуса за наказом єврейських провідників. Ще перед цим вони старались вбити Його. (Луки 4:28, 29; Івана 5:18; 8:59; 11:53) Вимагаючи, щоб Ісуса стратити, то єврейські провідники сказали перед римським губернатором, Пилатом: „На нас Його [Ісусова] кров і на наших дітей!” (Матвія 27:25) Вони також старалися настрашити Пилата політичною погрозою. (Івана 19:12) Певно, що єврейські противники, а зокрема Христові найбільші вороги, первосвященики та провідники, не змовлялися б таємно, щоб заподіяти Йому недійсну „смерть”. Вони постаралися, щоб Він дійсно помер. В якому-небудь разі, справа вже не була в їхніх руках і римляни засудили та стратили Ісуса. Римський історик Тасітус (с. 110 н. е.) сказав про християн: „Ця назва походить від Христа, якого прокуратор Понтійський Пилат стратив за часу Тиберія”.a Єврейський Талмуд також каже, що Ісуса повісили (на стовпі). Ці, так як інші нехристиянські історичні записи, показують, що навіть Ісусові противники ніколи не сумнівалися про історичність Ісуса або про Його смерть.

Свідоцтво про Христове воскресіння

Про Христове воскресіння маємо чотири чоловіки, які свідчать що бачили Ісуса по Його воскресінні, і один з цих пише, що Його бачили понад 500 християнських учнів. (Матвія 28:16, 17; Івана 20:19; 21:1, 2; Дії 1:15, 22; 1 Коринтян 15:6—8) Але, хтось може казати: ,Так, але всі ці докази походять з Біблії, від християн. Як нам знати, що все це є правда’?

Відповісти на це запитання, то можна запитати, яким же іншим способом можна пояснити запал цих багатьох осіб, які проголошували те воскресіння? Навіть Його вороги казали, що християни переповнили Єрусалим та Іудею, так цілий світ’ своїм ревним свідоцтвом про Христове воскресіння. (Дії 5:28; 17:6) Переслідування та інші чинники розпорошили християн і ці проголошували своє вчення так, що римський світ від Риму до Месопотамії, зауважував їхній запал.

Щодо правди тих ранніх християн, застановіться над наступним твердженням біблійного вченого А. Й. Мааса:b

„Трохи пізніше, про Христове воскресіння посвідчило більше як 500 наочних свідків, які через досвід, простоту, та праведність свого життя не могли вигадати такої байки, які жили в часі коли було дуже легко виявити оману, які не могли з нічого скористати в цьому житті, але згубити все через своє свідоцтво, яких моральну відвагу відбивало їхнє апостольське життя, можна було пояснити тільки глибоким переконанням про правдивість їхньої звістки. Також про Христове воскресіння свідчить мовчання синагоги, яка старалась з цілої сили відвернути оману, якою було б легко виявити Його, коли б була яка омана, яка виступала лише проти сонних свідків свідоцтва апостолів, яка не карала за байдужість сторожі, і яка не могла відповісти на свідчення апостолів, хіба загрзити їм ,більше не говорити в їм’я цього чоловіка’ (Дії 4:17). Зрештою, тисячі і мільйони, євреїв як і погани, які повірили апостолам, незважаючи на невигоди, які мали приходити їм від такого переконання, коротше кажучи початок церкви, вимагає для свого пояснення дійсність Христового воскресіння, бо походження і ріст самої церкви без воскресіння було б більше чудо від самого воскресіння”.

Подібно, можна доказати неправдивість обвинувачення Ісусових ворогів, які казали, що воскресіння було оманою, що Його тіло вкрали, що воскресіння було марево або таємна змова. Ясно є, що свідки воскресіння не були чоловіки великого впливу, які могли перемогти або підкупити сторожу при могилі. І не правдоподібно, що між так багатьма особами могла бути змова, а головно коли особисто вони не скористають з неї. Позаді їхнього свідоцтва про воскресіння не було самолюбного наміру; через своє переконання вони страждали й вмирали. Вони свідчили про воскресіння серед найбільших ворогів, у місці де оману могли дуже легко виявити. І вони не чекали, але негайно свідчили саме коли лють євреїв була дуже гаряча. Тепер, коли б воскресіння було тільки видіння або уява, то можемо прийти до розсудливого висновку, що вони сподівалися Його; але коли Ісус появився їм по Його воскресінні, то вони дуже здивувалися, бо не сподівалися такого. Дійсно воскресіння давало їм дуже велику відвагу свідчити, якого то свідоцтва найбільше переслідування не спинить.

У такій дуже важливій справі, зауважуємо сильний довід ще одного славного вченого і архіолога, Юрія Равлінсона, який писав:c

„Ранні християни знали, що коли-небудь могли вмерти за свою релігію. Вони проповідували й навчали під загрозою меча, хреста, звірів та розп’яття. . . І кожний ранній письменник, який обороняв Християнство, безстрашно виступав проти цивільної влади і міг прийняти подібну долю. Коли віра значить життя або смерть, то люди не хапаються першого віровчення, яке може сподобатись їм; вони не будуть явно приставати до переслідуваної секти, хіба перше дуже уважно розслідять твердження її релігії, і переконаються, що вона навчає правду. Ясно є, що ранні християни могли пересвідчити історичну акуратність християнської історії багато краще від нас; вони могли випитувати свідків і знову перехресно розпитувати їх — порівнювати їхнє свідоцтво — випитувати противників як вони відносились до їхнього свідоцтва — вони могли довідатись від поганських записів за їхнього часу — вони могли дуже старанно розглянути всі докази. Все це — і треба пам’ятати, що цей доказ є нагромаджений — становить багато доказу, якого дуже трудно нагромадити про інші стародавні події, і поза всякий розсудливий сумнів цей доказ підтверджує правдивість християнської історії? Ця історія ніяк не може бути міфічна”.

Свідоцтво з пророцтв

Крім цього, є багато іншого доказу. Коли б Христове воскресіння було заздалегідь передсказане, то чи це не був би доказ його дійсності? Бо коли б такий доказ був підроблений, а зокрема коли говорив про смерть Месії з рук Його власних людей, то хто від часу Авраама, майже дві тисячі років перед цим, міг би чекати на нього? В Єврейському Писанні, яке на протязі століть становило книгу законів для євреїв і в записах їхньої народної історії, знаходимо це передове свідоцтво. У восьмому столітті до н. е. пророк Ісая говорив про Ісусову смерть за вимогою Своїх власних людей, євреїв: „Він погорджений був, Його люди покинули. . . Погорджений був, і ми не цінували Його. . . Як ягня був проваджений Він на заколення; . . . З краю живих Він відділений був. . . І з злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого”.— Ісаї 53:3—9.

Про те, що Бог воскресить Ісуса назад до життя, то пророк продовжує: „Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння, і [через воскресіння] житиме довгії дні і замір Господній [Єгови] рукою Його буде мати поводження. . . Справедливий мій слуга, оправдає пізнання Своїм багатьох і їхні гріхи понесе”.— Ісаї 53:10, 11.

Пізніший пророк Даниїл передсказував Його жертовну смерть:

„І по тих шістдесятьох і двох тижнях [дійсно в 33 р. н. е.] буде погублений Месія, хоч не буде на Ньому вини. . . І [у єврейському храмі] припинить жертву та жертву хлібну [заступивши їх власною жертвою Свого життя]”.— Даниїла 9:26, 27.

Пророчо, цар Давид пророкував Ісусове воскресіння з шеолу, що значить могила, а апостол Петро пристосовує те пророцтво до Ісуса Христа. П’ятдесят днів по Христовому воскресінні, він промовляв до 3.000 євреїв, які пізнали, що те пророцтво відносилось до Ісуса і які погодились з Петровим поясненням. Петро сказав:

„Та Бог воскресив Його [Ісуса], пута смерти усунувши,— вона тримати Його не могла. Бо каже про Нього Давид: ,Мав я Господа [Єгову] завсіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався . . . і тіло моє відпочине в надії. Бо не позоставиш Ти в аду [Гадесі НС] моєї душі, і не даси Ти Своєму святому побачити тління’. . . А бувши ж пророком [Давид], та відаючи, що ,Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон’ у передбаченні він говорив про Христове воскресення, що не буде зоставлений аду [Гадесі], ані тіло Його не зазнає зотління. Бо Ісуса Цього воскресив, Бог чого свідки всі ми”.— Дії 2:24—32; порівняйте з Псалом 15 (16):10.

Апостол Павло також показує, що сороковий Псалом відноситься до жертви Ісуса Христа. Павло зображує те, що Ісус сказав, у часі Свого хрещення: „Ти приготовив тіло для Мене. . . Ось! іду . . . чинити волю Твою Боже”. Павло додає: „Цією волею” ми є освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа раз по всякий час”.— Євреїв 10:5, 7, 10; Псалом 40:6—8.

Бачимо чудове співвідношення між цими пророцтвами записаними століття перед Ісусовою смертю і воскресінням. Ніяк неможливо, щоб Ісус перекрутив усі ці факти або, щоб Його апостоли вигадали таке оповідання.

Ісусові власні Слова

Крім цього, у часі Пасхи після Його хрещення, Ісус почав говорити про Свою смерть та воскресіння, але учні не розуміли цього аж поки самі не побачили цієї події. Апостол Іван записав все це від коли Ісус почав спілкувати з ними, сказавши євреям: „Зруйнуйте цей храм,— і за три дні Я поставлю його”. Іван додає: „А він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він і з мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писання та в слово, що сказав був Ісус”.— Івана 2:19, 21, 22; порівняйте з Матвія 12:40; 16:21—23; Марка 8:31; 10:33, 34.

Тому що правда про воскресіння становить тільки єдину надію для померлих, і тому що смерть зустрічає все людство, то ним повинні цікавитися не тільки християни, але всі люди.

Більшість людей люблять життя і хотіли б жити вічно, коли б були здорові та зодоволені. Щоденно вони дивляться на новини з надією почути щось доброго про мир, про поступ у боротьбі проти хвороб і про кращі економічні обставини. Вони слухають те, що свідки говорять про щоденні події, звертаються до історії записаної людьми, навіть уживають ці записи за основу планувати майбутність. Як важливіше та розсудливіше є неупереджено переглянути багато доказу про Христове воскресіння, на якому грунтується надія та обітниця на щасливе життя для людства!

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 20]

„Про Христове воскресіння свідчать більше як 500 свідків . . , які жили в часі коли було б дуже легко виявити оману”