Наскільки щасливе життя в місті?
ПРИГНІЧЕНІ люди сучасних міст по-різному намагаються здобути щастя. Це очевидно на прикладі таких міст, як Бомбей, Бангкок, Монте-Карло, Сан-Франциско і Даллас. Люди пробують різні методи. Але чи хоч якесь місто світу є джерелом тривкої радості?
Бажане усупереч реальності
На початку цього сторіччя Голлівуд став світовою столицею кінематографії. Отже, дивно чути, що Індія виробляє майже 800 кінофільмів щороку. «Індійський народ пристрасний до фільмів»,— зазначає німецький журнал «Ґео», називаючи їхню пристрасть «майже релігією». У ньому додається: «Ніде у світі кінотеатри не служать так очевидно у ролі замінника реального світу для мільйонів глядачів, що знаходять життєвий успіх, багатство, щастя і справедливість лише на голубому екрані».
Хоча майже половина індійських фільмів виробляється в Мадрасі, на східному узбережжі, сама кінематографія зародилась на західному узбережжі. У 1896 році французькі брати Огюст і Луї Люм’єр, винахідники комерційного кінопроектора, репрезентували свій перший успішний фільм у Бомбеї, в готелі «Ватсон».
Бомбей був маленьким селищем, коли у 1534 році він перейшов у власність португальських купців. Британській король Карл II одружився з португальською принцесою в 1661 році, і це селище було передане йому як весільний подарунок. У 1668 році владу над ним перейняла «Східноіндійська компанія», і незабаром Бомбей став головним західним портом в Індії.
В одній енциклопедії говориться, що «природна краса Бомбея не перевершена жодним містом того регіону». Якщо взяти до уваги його мальовничу красу і відтворити в уяві бажаний світ індійських фільмів, то Бомбей, невіддільними атрибутами якого є музика, танці та кохання, справляє враження міста радощів.
Але Бомбей є одне з найбільш густонаселених міст у світі. Перенаселення псує красу міста і не приносить жодного щастя тим, хто живе у нетрях «без проточної води і санітарних умов» і хто вимушений використовувати «річки і галявини як туалети» («5000 днів на збереження планети», англ.).
У Бомбеї також є багато віросповідань. Але замість радості в Індії відбуваються люті релігійні заколоти. Лише за два минулих роки тільки у Бомбеї через них втратили життя сотні людей.
Не все те золото, що блищить
Сан-Франциско також гарне місто. Воно відоме за свою пагорбисту місцевість, за одну з наймальовничіших природних заток світу і за свої мости, особливо міст «Золоті ворота», що з’єднує береги входу в затоку. Мало хто повертається додому без приємних вражень про це місто.
У 1835 році було засноване поселення Йєрба-Буена, яке в 1847 році було переіменоване на Сан-Франциско. Через рік поблизу було знайдено золото, і тоді почалась каліфорнійська золота лихоманка. Те, що було селом декількох сотень жителів, за дуже короткий період стало прикордонним мурашником. Але воно також мало перешкоди у своєму розвитку, як, наприклад, руйнівний землетрус і пожежа 1906 року.
Окрім того, населення Сан-Франциско інтернаціональне. І воно об’єднує в собі, як зазначається в газеті «Юропієн», «окремі далекі світи, далекі як своєю атмосферою, так і зовнішнім виглядом». Декілька національних груп репрезентує Європу та Азію, приміром, там живе найбільше китайців за межами Азії. Іспаномовне населення наголошує на мексиканське походження міста.
Нещодавно декілька сотень фахівців туризму зізналися, що Сан-Франциско — це їхнє «місто мрій», називаючи його «унікальним поєднанням приязні, вишуканості та толерантності». Один журналіст аналізував: «Якщо є якась характерна особливість Північної Каліфорнії і міста, в котрому я живу, то це терпимість до усіх видів людської поведінки, що збиває особу з пантелику і гнівить людей в інших частинах країни».
Часто на сторінках газет і журналів з’являються штрихи про його богему. У 1960-х роках багато людей зніяковіло сприймали те, як патлаті «діти квітів» [хіпі] віддавали належне «коханню» і «миру» перед тим, як зав’язнути у драговині бридкого світу наркотиків та безладного статевого життя. І в тому місті існує найбільша в країні громада гомосексуалістів.
Чума СНІДу дуже поширилась у Сан-Франциско. Одна німецька газета називає цю епідемію в місті «найсерйознішою кризою» міста після землетрусу і пожежі 1906 року, додаючи, що його «радісна атмосфера вже втрачена назавжди». Місто коло «Золотих Воріт» мусить збагнути болісну істину: «золотий» спосіб життя і всі його обіцянки втратили свій блиск серед життєвих клопотів.
Більше людей зазнає поразки, ніж виграє
Монте-Карло — вже довгий час місце розваг для багатих й еліти — є батьківщиною найвідомішого казино світу. Після відкриття грального дому 1861 року воно стало відомим місцем зупинки туристів. Різного роду казино догоджають тим, хто вважає, що виграш в азартній грі приносить тривке щастя. Але в азартній грі люди більше втрачають, ніж виграють.
Монте-Карло лежить на Лазуровому березі в князівстві Монако, і воно має площу менше, ніж два з половиною квадратних кілометри. Колись Монако населяли стародавні римляни. У 1297 році воно стало власністю багатої італійської династії Ґрімальді. Після поневолення цього князівства спочатку Іспанією, а потім Францією воно було відновлене під правлінням династії Ґрімальді у 1814 році.
У 1992 році князь Реньє III, потомок Ґрімальді, висловив побоювання щодо безпечності своїх підданих. Зауваживши, що «сорок відсотків світових танкерів пропливають Середземним морем», він додав: «У ньому вода в 150 разів забрудненіша, ніж у Північному морі. Вісімдесят відсотків стічних труб скидають неочищені відходи безпосередньо в море».
Незважаючи на всі свої проблеми, «жодне інше туристичне місце,— говориться у газеті «Юропієн»,— не може відразу, лише при згадці його назви, відтворити в уяві радісне життя і старомодну невимушеність». Це уявлення створюють казино, музеї, розкішний яхт-клуб, авторалі (дехто каже, що це найбільші і найяскравіші гонки), а також оперний театр. А втім, не лише культура приваблює багатіїв до Монте-Карло — важливими є податкові пільги.
Але ні гроші, ні культура не можуть дати людині тривкого щастя. Англієць Чарлз Веллс насправді «розорив» банк у Монте-Карло, вигравши усі гроші в казино 1891 року, але, незважаючи на такий «успіх», це закінчилось для нього ув’язненням. І хоча це й сумно, але факт, що в місті, відомому за авторалі і регати, дружина принца Реньє, принцеса Ґрейс, загинула в автокатастрофі 1982 року, а життя чоловіка її доньки трагічно закінчилось під час регати 1990 року.
Культура, експортована із Сполучених Штатів Америки
Хоч американська попкультура переживає кризу, здається, багато європейців приймають її за свою. Наприклад, вони з задоволенням дивилися на інтриги і родинні скандали в багатосерійному телефільмі «Даллас», які з’являлися на телевізійних екранах протягом декількох років. Одна німецька газета хвалила цей багатосерійний телефільм за те, що він «задовольняє емоційні потреби» і створює «відчуття впевненості, довір’я і власної потрібності комусь».
Журнал «Тайм» мав менше компліментів. У ньому зазначалося, що ця телевізійна програма «помітно піднесла попит на себе, зробившись світською релігією... Вона знайомила глядачів з пожадливими 80-ми роками, де головний герой, який згодом став поп-ідолом, був нафтовий барон Техасу».
Уявлення про заснування Далласа, яке створює цей багатосерійний телефільм, далеко не відповідає дійсності, адже Джон Брайен, заснувавши факторію 1841 року, мабуть, назвав її в честь американського віце-президента Джорджа Далласа. Місто банків, транспорту і промисловості, там є більше нафтових компаній, ніж у будь-якому іншому місті США, «Великий Д» — насправді багате місто.
Багатство часто поєднується з радістю, тому люди, мабуть, дивляться на Даллас як на щасливе місто. Однак багатство не захищає людину від лихих пригод. Саме там, у Далласі, 22 листопада 1963 року був вбитий 35-й президент Сполучених Штатів Америки Джон Ф. Кеннеді.
Одна з проблем Далласа — злочинність великих міст, і вона краде радість у людей. Інша проблема пов’язана з напруженням на расовому і культурному ґрунті. У Далласі, як і в усіх інших містах, де є представники багатьох рас і культур, завжди існує велика ймовірність вибуху насилля, як це продемонстрували расовий заколот у Лос-Анджелесі і релігійне лютування в Бомбеї.
Задихається від свого успіху
Бангкок через велику кількість каналів колись називався «Венецією Сходу». Нині місце більшості каналів зайняли дороги, а згідно з одним повідомленням, там «звичайний водій щороку затрачає у загальному підсумку 44 дні у простоях під час пробок на вулицях».
Король Рама I нічого не знав про таку проблему, коли у 1782 році перетворив невеличке село у королівське місто, назвавши його Крунгтеп, що означає «місто ангелів». Після того як був збудований Великий палац, решта міста розрослася довкола нього, і таїландці колись уважали, що він був центром усесвіту. Під час другої світової війни Бангкок був дуже пошкоджений бомбардуванням. Незважаючи на назву і свої величні храми, місто не відчуло жодного ангельського захисту.
Хоча Бангкок лежить за 30 кілометрів від Сіамської затоки, це не завадило йому стати морським портом через постійне поглиблення річки Менам, що протікає крізь місто. Ця річка часто виходить зі своїх берегів і затоплює певні райони міста, деякі з котрих лежать лише шістдесят сантиметрів над рівнем моря. Однак зайва вода тепер відводиться через спеціальний канал, що до деякої міри полегшило життя у тому місті. Інша проблема полягає в тому, що тисячі артезіанських колодязів спричинили спад рівня підземних вод. З 1984 року ціле місто щороку опускається на десять сантиметрів.
Чисельність населення Бангкока зросла на більше ніж п’ять мільйонів чоловік, що в поєднанні з певним економічним успіхом повинно ощасливлювати його жителів. Також щороку мільйони туристів наповнюють грошима казну міста. Але все це за рахунок його репутації, бо багатьох його відвідувачів приваблює дешевий і легкодоступний секс домів розпусти Бангкока. Тому тепер це місто стало відоме як далекосхідна столиця хтивості.
Навіть радість, якою супроводжувалась така подія, як святкування двохсотої роковини,— показ флори, історичні виставки, королівські церемонії, класичні танці та фейєрверки, не змогла побороти смуток, що витає в тому місті. Журнал «Ньюсуїк» написав, що Бангкок «задихається від свого економічного успіху».
Як знайти справжню радість
Що насправді пропонують центри диктування моди на розваги, що їх репрезентують вищезгадані міста? У найкращому разі тимчасове задоволення й аж ніяк не тривке щастя. Сьогодні тривке щастя можна отримати, лише будучи у гармонії з Божим духом, плід котрого — радість (Галатів 5:22).
Отже, не шукайте марно радості в кінотеатрах Бомбея, в азартних казино Монте-Карло, в довільному способі життя людей Сан-Франциско, в показному багатстві Далласа чи в секс-салонах Бангкока. У наступних номерах ми дізнаємось, де можна знайти справжню радість.
[Ілюстрація на сторінці 25]
Сан-Франциско (США).
[Ілюстрація на сторінці 25]
Бомбей (Індія).
[Ілюстрація на сторінці 26]
Бангкок (Таїланд).