Християни знову перед Верховним судом Єрусалима

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІЗРАЇЛІ

ІСУС став перед синедріоном, найвищим судом Єрусалима, на судовий процес за своє життя. Незважаючи на таку скруту свого становища, він безстрашно репрезентував Боже Царство (Матвія 26:57—68). Не пройшло й декількох тижнів після судового процесу над Ісусом, як його найближчі послідовники були притягнуті до того самого Верховного суду. Там вони дали детальне свідчення про Боже Царство та його призначеного Царя (Дії 4:5—21).

Пізніше, коли апостолів знову притягнули до синедріону, хід подій несподівано змінився. Попри величезний тиск свого середовища, Гамаліїл, один з найшанованіших членів цього суду, подав голос у захист Ісусових апостолів. У результаті того несподіваного втручання апостолів було звільнено (Дії 5:27—42).

Такими викликами на суди виконувалися Ісусові слова з Матвія 10:16—18: «Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. ...На суди видаватимуть вас... І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на свідчення їм і поганам». Ісусові послідовники стали дуже відомими в Ізраїлі, хоч їх часто неправильно розуміли. Тисячі євреїв першого сторіччя прийняли Ісусову вістку (Дії 4:4; 6:7). Усе це було результатом ревного проповідування та безстрашного засвідчення на судах Ісусових учнів єврейського походження.

Нині в Ізраїлі порівняно небагато людей знає, хто такі Свідки Єгови, яких на даний час налічується серед 5-мільйонного населення менше ніж 500 чоловік. Але у 1993 році судова справа одного молодого Свідка не лише притягнула неабияку увагу до їхньої діяльності, але й підкреслила унікальний історичний зв’язок між упередженням та переслідуванням, яке зносили як євреї, так і Свідки Єгови.

Чому виник судовий процес?

Ариїл Фельдман, 17-річний єврей, що іммігрував з Росії до Ізраїлю і живе в Хайфі, був відмінником, і його поважали як учителі, так й учні.

Після випадкової розмови на вулиці під час війни в районі Перської затоки Ариїл та його родина почали вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Ариїл ґрунтовно дослідив єврейську релігію та порівняв її з біблійними поясненнями Свідків Єгови. Будучи серйозним юнаком, Ариїл робив швидкі поступи у своєму вивченні Біблії і першим у родині охрестився як Свідок Єгови.

Усе це аж ніяк не впливало на його успішність у школі. Проте коли він став старшокласником, у його школі було вирішено до навчального курсу додати експериментальну програму з військової підготовки. Уроки проводили солдати, а до програми входили практичні заняття з військово-технічної підготовки. Переконаність у тому, що активна участь у цих уроках суперечитиме його вихованому Біблією сумлінню та нейтральній позиції Свідка Єгови, Ариїл доклав усіх можливих зусиль, щоб пояснити свою позицію директорці школи (Ісаї 2:2—4). Він шанобливо пояснив, що охоче займеться будь-якою іншою шкільною діяльністю під час тих уроків, але не може йти проти своїх переконань.

Хоча спочатку ця директорка виявляла певне розуміння, проте згодом вирішила, що його прохання виходило за рамки допустимого. Вона поставила йому ультиматум: або активна участь у військовій підготовці, або виключення зі школи. Ариїл не міг іти проти свого сумління. Тридцять першого січня 1993 року, лише за декілька місяців перед випускними іспитами, його офіційно виключили зі школи і не запропонували жодної альтернативи.

Несподіваний захист

Ариїл звернувся до Асоціації громадянських прав у Ізраїлі. Вона охоче взяла на розгляд його справу, запропонувавши безкоштовну юридичну допомогу. Сучасна Держава Ізраїль — демократична. Незважаючи на те що Ізраїль не має конституції, яка б гарантувала права людини, його Декларація незалежності сприяє свободі совісті та свободі віросповідання. В Ізраїлі ще не було офіційного судового розгляду виключення зі школи на підставі релігійних переконань.

Цією справою зацікавились газети. Ариїл, дотримуючись юридичної поради, не давав інтерв’ю репортерам, натомість він бажав, щоб справа розглядалась на судовому засіданні, а не виносилась на «суд» громадської думки. Однак директорка школи не забарилася скористатись нагодою, щоб оправдати свої дії. В інтерв’ю газеті «Гадашот» за 9 лютого 1993 року вона не лише заявила про те, що Ариїлова релігійна позиція суперечить інтересам Держави Ізраїль і всіх, хто любить її, але й також висловилася проти організації Свідків Єгови, мовляв, «її діяльність замаскована, брудна, таємна. Вона запускає щупальця і затягує усіх слабовільних людей».

Багато ізраїльтян могли бачити, що погляди цієї директорки досить-таки упереджені. Том Сеґев, ізраїльський журналіст-історик, котрий досліджував масове винищення євреїв фашистами, був особливо занепокоєний цим інтерв’ю. Воно нагадало йому мислення деяких осіб у нацистській Німеччині, що були під’юджені фальшивими звинуваченнями проти євреїв й обернули своє упередження в один з найвеликомасштабніших злочинів у людській історії. На думку Сеґева, велика небезпека для Держави Ізраїль полягає не в позиції молодого учня, що базується на сумлінні, а радше в прикладі нетерпимості, який подала директорка школи. Він був спонуканий написати статтю у захист прав Свідків Єгови. (Дивіться інформацію в рамці, що на сторінці 15).

Стаття Сеґева заохотила висловитися також й інших людей. Один житель Єрусалима, який через свою національність був в’язнем у таборі протягом другої світової війни, написав листа до редакції, пригадуючи добру поведінку Свідків Єгови, що перебували разом з ним в одному таборі через відмову від служби в німецькій армії.

Позаяк молодий Свідок не погоджувався на інтерв’ю, репортери звернулися до інших членів збору. Вони теж не дали конкретної інформації щодо Ариїлової справи перед розглядом у суді, зате з радістю розповіли їм про віровчення Свідків Єгови та їхню діяльність в Ізраїлі. Їхні коментарі вилилися в декілька доброзичливих статей в ізраїльській пресі, а також в інтерв’ю з одним місцевим старійшиною по радіо. У результаті цього несподіваного популяризування багато людей дізналися про Свідків Єгови вперше.

День в єрусалимському суді

Хайфинський філіал Асоціації громадянських прав в Ізраїлі неодноразово намагався довести неправомірність дій директорки, місцевого управління освіти та Міністерства освіти в Єрусалимі. А втім, усі ці зусилля не принесли бажаних результатів. Одинадцятого березня 1993 року було представлено петицію на користь Ариїла Фельдмана до Верховного суду в Єрусалимі (найвищий суд у сучасному Ізраїлі).

П’ятнадцятого березня 1993 року відбулося попереднє слухання справи. Адвокати з Асоціації громадянських прав в Ізраїлі представили справу Ариїла проти місцевого управління освіти, директорки школи та муніципалітету міста Хайфи. Три судді Верховного суду Ізраїлю розпочали попереднє слухання справи.

Державний аторней представив справу так, що коли учню дозволити «диктувати», які уроки він хоче, а які ні, то це підірве авторитет школи. Вони поставили перед судом вимогу підтримати їхнє вирішення, аби за жодних умов не дозволити цьому учню ступити на територію школи.

Адвокати Асоціації громадянських прав представили справу як питання основних свобод — свободи віросповідання та свободи совісті, котрі були порушені діями дирекції школи. Судді ставили запитання стосовно принципів Свідків Єгови, щоб зрозуміти причину такої позиції учня. Їм також було представлено багато інформації у письмовій формі щодо подібних випадків по цілому світі, де Верховні суди вирішували справу на користь Свідків Єгови.

Підбивши підсумки, судді зазначили, що обидві сторони борються за принцип. Однак коли зважили, котра сторона зазна́є більшої шкоди, якщо залишити все, як є, стало очевидно, що учень. Судді виразили сумнів щодо поведінки директорки та місцевого управління освіти, даючи їм десять днів на те, щоб вони пояснили свої дії у письмовій формі. Суд видав тимчасовий наказ прийняти Ариїла Фельдмана до школи для закінчення навчального року, щоб він здав випускні іспити без затримки.

За декілька днів перед кінцевим розглядом, котрий припадав на 11 травня 1993 року, місцеве управління освіти забрало своє звинувачення, висунуте проти Ариїла Фельдмана. У результаті чого кінцевий розгляд був відмінений і кінцевого рішення суду так і не було винесено, отже, не було легального прецеденту. Хоча це залишило справу відкритою для подальших юридичних дебатів, Свідки Єгови вдячні за розсудливість, котру виявили судді Верховного суду Ізраїлю.

Урок

Ще з Ісусових часів Свідки Єгови зустрічаються з опором та упередженнями, що приводить їх до найвищих судів багатьох країн. Такі судові розгляди стають «на свідчення» народам (Матвія 10:18). Навіть якщо кількість його Свідків у деяких країнах невелика, Єгова таки може подбати, щоб його ім’я було повсюдно відоме. І як трапилось у першому сторіччі, коли у справу несподівано втрутився шанований член синедріону Гамаліїл, так і нині Бог може надати підтримку своїм людям з несподіваного джерела.

[Рамка на сторінці 15]

«Що директор школи знає про Свідків Єгови»

(Витяги зі статті Тома Сеґева в газеті «Гаарец» за 12 лютого 1993 року)

«У державі, котра має все, також є й ізраїльські Свідки Єгови. Їх небагато, і небагато хто чув про них, попри факт, що в Ізраїлі, як і в будь-котрі іншій країні, вони намагаються здобути послідовників як друкованим словом, так і усним. Якимось чином вони досягнули серця того учня з гуґімської школи. Оскільки він прийняв принципи цієї течії, то уникав участі в уроках військової підготовки. Директорка не захотіла звільнити його від цих уроків. Якщо я зрозумів її правильно, вона вбачає в ньому загрозу майбутньому сіонізму. Цього тижня вона пояснила мені: «У нас сіоністська школа, ми вчимо дітей вірності державі та народу». (...)

Ріна Шмюлі із Асоціації громадянських прав у Хайфі намагалась переконати директорку визнати право учня слухатися власного сумління і звільнити його від військової підготовки; це був би дуже добрий приклад терпимості та демократії. Але директорка таки не змінила своєї позиції. Вона дотримується думки, що ми маємо справу з небезпечною конфесією, котра підступом здобуває собі своїх членів. (...)

Це нагадало мені щось не зовсім добре. Отже я зателефонував до директорки і запитав її, що́ вона насправді знає про Свідків Єгови. Вона відповіла, що сама про них знає не дуже багато, але чула, що вони активні також в інших країнах, і зустрічала їх у Канаді та Німеччині. Я запитав її, чи вона знає, що було з ними в Німеччині. «Я не знаю і не хочу знати»— така була відповідь директорки.

Можливо, у гуґімській середній школі є бібліотека, і, можливо, там є «Енциклопедія масового винищення євреїв фашистами» (євр.), за редакцією Ізраєла Ґутмана. А якщо немає, то її слід придбати. Під заголовком «Ревні Дослідники Біблії» директорка побачить, що нацисти засилали Свідків Єгови до концентраційних таборів».