Молоді люди запитують...

Чому в мене такі почуття?

«У мене наче війна всередині. Я не знаю, що робити» (Боб).

БАГАТО молодих людей зносять подібні душевні муки. На відміну від своїх ровесників, що, здається, захоплені кимось з протилежної статі, у них дедалі сильніше розвиваються почуття до представників однойменної статі. Для багатьох це катастрофічне усвідомлення.

Одна жінка сказала про свою дочку: «У неї похитнулось здоров’я, вона не могла їсти, спати, впала у депресію та мала постійно похмурий настрій. Вона навіть намагалась накласти на себе руки». Головна причина цього розпачу? «У неї були лесбійські почуття». Декому не дуже легко перебороти таку схильність. «Коли мені ще не сповнилося й 13 років,— зізнається один юнак, якого ми назвемо Марком,— я мав гомосексуальні стосунки з декотрими друзями. Я не припиняв їх і в старшому підлітковому віці, аж поки не почав вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Але в мене всередині й далі інколи з’являються неправильні почуття».

Що приваблює молодь до осіб однойменної статі? І що повинні робити юнаки чи дівчата, коли у них з’являються такі почуття?

З природи чи з виховання?

Нині побутує думка, що гомосексуалісти народилися такими і що їхнє статеве відхилення невиправне. Приміром, журнал «Тайм» з драматизмом повідомив: «Нові вивчення висувають гіпотезу, що між гомосексуальними і гетеросексуальними чоловіками є структурна розбіжність у мозку». Однак це вивчення проводилось на мозку чоловіків, що померли від СНІДу. Звичайно, що його не можна вважати об’єктивним.

Інша теорія пов’язана з гормонами. Вчені помітили, що піддослідні щурі без чоловічих гормонів виявляли поведінку самиць при спаровуванні. Вони дійшли висновку, що гомосексуалісти подібним чином можуть бути жертвами біологічного нещасного випадку, тобто ще в утробі зазнати надто сильного чи занадто слабого впливу чоловічих гормонів. Однак багато вчених уважають, що дивна поведінка щурів є не що інше, як рефлекс — зовсім не «гомосексуальність». Та й люди не є щурами. У «Бюлетені психічного здоров’я Гарвардської медичної школи» (англ.) зауважується: «Надзвичайно малоймовірно, що пренатальні гормони впливають... на людську сексуальність так, як на рефлекси поведінки спаровування щурів».

Багато уваги було приділено генетичним вивченням. Серед гомосексуалістів та лесбіянок, що мають однакових близнюків, половина їхніх близнюків також є гомосексуалістами. Оскільки монозиготні [однакові] близнюки є генетичними копіями, то начебто логічно дійти висновку, що ці відхилення спричинені невідомими генами. А втім, зауважте, що половина близнюків не були гомосексуальними. Якщо б ця тенденція і дійсно була генетично запрограмована, то хіба не всі близнюки мали б її? І справді, гени та гормони можуть відігравати певну роль. Та все ж журнал «Саєнтифик америкен» повідомляє, що деякі дослідження «наводять переконливі аргументи, що на сексуальну орієнтацію сильно впливає середовище».

Зовнішні фактори

Звернімо увагу на середовище у стародавній Греції. Еротичні історії про декотрих їхніх міфічних богів, праці таких філософів, як Платон, та культура гімнастики, яка вимагала, щоб молоді люди змагалися роздягненими, спонукували до гомосексуальності, що стала несамовитістю серед еліти грекомовного світу. За книжкою «Кохання у стародавній Греції» (англ.), «юнакові, що народився у багатій родині, було соромно не мати коханця». Такий занепад не був спричинений невідомими генами чи гормонами. Гомосексуалізм процвітав, бо грецька культура дозволяла і навіть заохочувала його! Це добре ілюструє, наскільки середовище може мати сильний вплив.

Без сумніву, потік прогомосексуальної пропаганди зробив багато, щоб поширити цей погляд сьогодні. Телебачення, фільми, музика та журнали перенасичені згадками про гомосексуалізм. Кабельне телебачення дало багатьом молодим людям легкий доступ до відвертої порнографії. Андрогінійні (унісексуальні) стилі одягу та зовнішнього вигляду нині стали шиком. Деякі експерти вважають, що чоловіконенависницька пропаганда феміністок внесла свою частку у зріст лесбіянства. Молодь також перебуває під поганим впливом, коли товаришує із своїми шкільними друзями, які відверто обстоюють гомосексуальний стиль життя (1 Коринтян 15:33).

Батько і син

Інколи зіпсоване родинне середовище, здається, також відіграє значну роль, особливо серед осіб чоловічої статіa. Батько робить важливий внесок у моральний розвиток дитини (Ефесян 6:4). У книжці «Влаштовуйте своє сімейне життя щасливим»b (англ.) говориться: «Вплив батьківських чоловічих якостей може зробити великий внесок у розвиток завершеної, збалансованої особистості». Хлопець потребує, щоб батько з ним рахувався, любив його та схвально про нього відгукувався. (Порівняй Луки 3:22). Що може статися, коли батько не приділяє дитині належної уваги? Моральна тривога. Автор статей у галузі психічного здоров’я Джозеф Ніколосі твердить, що мужолозтво «майже завжди з’являється в результаті проблематичних взаємин у родині, особливо між батьком та сином».

Може статися так, що мати несвідомо загострює ситуацію, принижуючи свого чоловіка чи занадто контролює сина. Одне вивчення хлопців з жіночою вдачею описує наступне спостереження: «Деякі батьки хотіли дівчинку, а не хлопчика і непомітно заохочували своїх синів одягатися, як дівчатка, чи самі одягали їх так».

Не можна сказати, що за збочені статеві почуття автоматично слід винити батьків. Багато чоловіків виростали у родині з владними матерями та недбалими, неуважними чи лайливими батьками і все-таки розвинули у собі чоловічі якості. До того ж не всі люди з гомосексуальними нахилами обов’язково походять з неблагополучних родин. А втім, здається, що деякі юнаки поранені особливим способом. «Як наслідок раннього відчуття невизнання батьком...— заявляє доктор Ніколосі,— гомосексуаліст відчуває слабкість та некомпетенцію щодо чоловічих якостей характеру, а саме: сили, певності та міцності. Його приваблює чоловіча сила цілком через підсвідоме прагнення доповнити свої власні чоловічі якості».

Пітер, молодий християнин, пише: «Мій батько був алкоголіком і постійно бив матір, а інколи й нас, дітей. Коли мені було 12 років, він залишив нас. Мені дуже бракувало батька. Я завжди прагнув, щоб хтось заповнив ту порожнечу, і таке бажання мене переслідувало кожен день. Зрештою, коли я здружився з одним добрим християнином, який, на мою думку, міг би задовольнити цю потребу, я почав відчувати статевий потяг до нього».

Цікаво, що велика кількість гомосексуалістів є жертвами статевого чіпляння в дитинствіc. Таке чіпляння може завдати непоправної психічної та моральної шкоди людині. У декого це може створити, як висловилася одна письменниця, «розлад статевої ідентичності». Очевидно, власне це і траплялось у старожитньому Содомі, де хлопці виявляли жадобу до збочених стосунків (Буття 19:4, 5). Ясно, вони були продуктом дорослих, що визискували їх у своїх цілях.

Моральне питання

Либонь, вчені ніколи точно не встановлять, чи потяг до осіб однакової статі здебільшого залежить від природи чи від виховання. Але зрозуміло одне — усі люди народжені зі схильністю поступатися перед хибним мисленням та хибними нахилами (Римлян 3:23).

Юнаки та дівчата, що прагнуть сподобатися Богові, мусять відповідати його моральним принципам та остерігатися аморальної поведінки, навіть якщо це може бути нестерпно важко. Слід погодитися, що деякі люди можуть мати сильну схильність до гомосексуалізму, подібно як, за Біблією, декотрі особи можуть бути «гнівливі», або схильні до гніву (Тита 1:7). Але Біблія і далі засуджує вияв несправедливого гніву (Ефесян 4:31). Подібно до цього, християни не можуть виправдовувати аморальну поведінку, мовляв, «ми такими народилися». Ті, що чіпляються до дітей у статевому плані, намагаються подібним чином оправдати себе, коли говорять, що їхній потяг до дітей «природжений». Але чи може хтось заперечувати, що їх статевий апетит збочений? Так само справа стоїть із тими, у кого розвинута хіть до осіб своєї статі.

Молодь, котру приваблюють особи однойменної статі, мусить не піддаватися своїм почуттям. Чому? Хіба Біблія так гостро засуджує гомосексуалізм? Чи такий стиль життя дійсно хворобливий і збочений? Якщо так, то що робити молодим людям, аби уникати цього? Ці запитання обговорюватимуться у майбутньому номері журналу «Пробудись!».

[Примітки]