Наша делікатна планета. Яке її майбутнє?

ДВІСТІ років тому американський політичний діяч Патрік Генрі сказав: «Єдиний спосіб судити про майбутнє — це судити про минуле». У минулому людина нехтувала навколишнім середовищем. Чи вона розпочне новий спосіб життя в майбутньому? На даний час немає підбадьорливої надії.

Хоча й робляться деякі похвальні поступи, однак вони здебільшого є поверховими, заліковуванням симптомів, а не причини. Якщо будинок трухлявий, то фарбування ззовні не захистить його від розвалу. Його лише тоді можна врятувати, коли повністю замінити каркас. Подібно слід замінити і спосіб ставлення людини до планети. Простий контроль збитків не достатній.

Один експерт, проаналізувавши результати 20-річного контролювання навколишнього середовища в США, дійшов висновку, що «напад на довкілля не можливо контролювати ефективно, але йому слід запобігати». Зрозуміло, що набагато ліпше запобігати забрудненню, ніж заліковувати рани, завдані ним. Але досягнення цієї мети вимагає фундаментальних змін у людському суспільстві й у справах великого бізнесу. Книжка «Піклування про Землю» (англ.) визнає, що піклування про Землю вимагає «інших цінностей, іншої економіки та іншого суспільства, ніж сьогодні». І які ж ці декотрі цінності, що їх слід змінити, аби врятувати планету?

Чинники такої кризи

Егоїзм. Перший необхідний крок, аби охоронити довкілля,— це поставити інтереси врятування планети вище інтересів тих, хто використовує її. А втім, не багато хто бажає відмовитись від розкішного способу життя, хоча й такий спосіб руйнуватиме планету, на котрій житимуть майбутні покоління. Коли уряд Нідерландів, однієї з найзабрудненіших країн в Західній Європі, намагався обмежити рух автомобілів, що входило в кампанію охорони довкілля, то поширена опозиція саботувала цей план. Хоч і голландські дороги вважаються одними з найперевантаженіших транспортом у світі, автомобілісти не бажають позбутися своєї свободи.

Корисливість впливає як на законодавців, так і на широкий загал. Політики стримуються запроваджувати програми охорони довкілля, через котрі вони не здобудуть голосів виборців, а промисловці ухиляються від будь-яких пропозицій, що загрожують їхньому прибуткові та економічному зросту.

Пожадливість. Коли настає потреба вибирати між прибутком і охороною довкілля, то переважно гроші набирають більшої сили. Потужні індустріальні підприємства, вдаючись до різних методів, вимагають послаблення контролю забруднення довкілля або ж повного скасування урядових законів у цій галузі. Прикладом такої проблеми є шкода, завдана озоновому шарові. Вже у березні 1988 року голова однієї великої хімічної компанії США заявив: «На даний час наукові факти не вказують на потребу революційного скорочення викидів хлорфторвуглецю в атмосферу».

Однак ця сама компанія рекомендує поступово повністю припинити випуск хлорфторвуглецевих сполук. Чи це зміна планів? «Ця пропозиція немає нічого спільного з навколишнім середовищем,— пояснює Мустафа Толба, генеральний директор Програми Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища (ЮНЕП).— Справа полягає в тому, хто здобуде економічну першість». Нині багато вчених розуміють, що знищення озонового шару — це одна з найгірших штучних катастроф довкілля в історії людства.

Невігластво. Те, що ми знаємо, затьмарюється тим, чого ми не знаємо. «Нам усе ще порівняно мало відомо про царину життя тропічних вологих лісів,— пояснює Пітер Г. Рейвен, директор Ботанічного саду штату Міссурі.— Цікаво, що ми знаємо більше, значно більше про поверхню Місяця». Це ж стосується атмосфери. Скільки ми можемо викидати в повітряний басейн вуглекислого газу й не викликати зміни глобального клімату? Ніхто не знає. Але в журналі «Тайм» писалося: «Нерозсудливо піддавати природу таким масштабним експериментам, коли наслідок невідомий і, можливо, занадто страхітливий для нашого сприйняття».

За даними ЮНЕП, цілком можливо, що втрата озону до кінця цього десятиріччя може щорічно спричинити сотні тисяч нових випадків захворювання на рак шкіри. Вплив на врожай зернових та на вилов риби ще не вивчений, але, мабуть, він є істотним.

Недалекоглядність. На відміну від інших катастроф, проблема з довкіллям підступно чигає на нас. Це перешкоджає спробам закликати до цілеспрямованих акцій ще перед тим, як буде завдано непоправної шкоди. У книжці «Порятунок планети» (англ.) порівнюється нинішню ситуацію до тієї, в якій були приречені пасажири на ушкодженому «Титанику» 1912 року: «Не багато розуміють масштаби потенційної трагедії». Автори вважають, що планета лише тоді буде врятована, коли політики та бізнесмени змиряться з реальністю й задумаються над тим, як знайти довготривале плодотворне розв’язання проблем, а не про короткочасні задоволення.

Егоцентричність. На Всесвітній конференції глав країн і урядів з питань навколишнього середовища й розвитку, проведеній 1992 року, прем’єр-міністер Іспанії Феліпе Ґонзалес вказав, що «проблема має глобальний характер, тому вирішення не може бути іншим, ніж глобальним». Це правильно, але досить-таки страхає факт, що треба знайти вирішення, яке б було глобально визнане. Один делегат США на цій конференції відверто сказав: «Американський спосіб життя не для переговорів». З другого боку, індійський учений-еколог Манека Ґанді скаржилася, що «одна дитина на Заході споживає те, що споживають 125 дітей на Сході». Вона заявляла, що «майже уся деградація навколишнього середовища на Сході зумовлена споживчим ринком на Заході». Неодноразово міжнародні спроби поліпшити стан довкілля осідали на мілину егоцентричних національних інтересів.

Незважаючи на всі ці фундаментальні проблеми, таки існує підстава дивитися у майбутнє з упевненістю. Одна з них — здатність захисної системи нашої планети самовідновлюватись.

Зцілення Землі

Як і людський організм, Земля має разючу спроможність зцілювати себе. Чудовим прикладом є те, що трапилось минулого сторіччя. У 1883 році на індонезійському вулканічному острові Кракатау відбулося велетенське виверження, яке можна було чути чи не на відстані 5000 кілометрів. Майже 21 кубічний кілометр вулканічних часток було викинено в небо, і дві третини острова опустилися під воду. Через дев’ять місяців було знайдено мікроскопічного павучка, що був єдиною ознакою життя. Нині цілий острів вкритий пишною тропічною рослинністю, що стала оселею сотень видів птахів, ссавців, зміїв та комах. Поза всяким сумнівом, цьому одужанню сприяв захист острова, тому що він є частиною національного парку Уджун Кулон.

Людина може припинити нищити Землю. Якщо дати часу, то Земля зцілить себе. Справа в тому, чи людина дасть Землі необхідний їй час? Либонь, ні. Але є Хтось, хто сповнений рішучості дати час планеті для самозцілення, це Той, хто створив її.

«Хай веселиться земля»

Бог ніколи не мав на меті, аби людина руйнувала Землю. Він наказав Адамові ‘порати та доглядати’ Едемський сад (Буття 2:15). Те, що Єгова турбується охороною навколишнього середовища, видно на прикладі багатьох законів, даних Ізраїлю. Приміром, їм було наказано залишати землю під пар кожних сім років у суботній рік (Вихід 23:10, 11). Коли ізраїльтяни часто нехтували цією та іншими божественними заповідями, Єгова зрештою дозволив вавилонянам обезлюднити їхню землю й вона залишалась пусткою протягом 70 років, «аж поки вподобає собі земля свої суботи» (2 Хронік 36:21). З огляду на цей історичний прецедент, не дивно, що, за Біблією, аби земля змогла видужати від людської руйнівної діяльності, Бог ‘знищить тих, хто нищить землю’ (Об’явлення 11:18).

Однак такі дії будуть лише першим кроком. Виживання нашої планети, як справедливо зазначає біолог Беррі Коммонер, «залежить однаковою мірою від припинення війни з природою та припинення воєн між нами самими». Аби досягти такої мети, земляни мусять стати «учнями Господніми», щоб дбати одні про одних та дбати про свій дім, Землю. Унаслідок цього «спокій глибокий настане» між ними (Ісаї 54:13).

Бог запевняє нас, що тоді земна екосистема поновиться. Пустеля перестане неухильно поширюватися, а «зацвіте, мов троянда» (Ісаї 35:1). У тих місцях, де нині бракує їжі, «на землі буде збіжжя багато» (Псалом 72:16). Замість того щоб гинути від забруднення, річки Землі будуть ‘плескати в долоні’ (Псалом 98:8).

І коли така зміна стане реальною? Коли прозвучить: «Царює Господь» (Псалом 96:10). Боже правління гарантуватиме благословення для кожного живого створіння на землі. «Хай веселиться земля,— говорить псалмоспівець,— нехай гримить море й усе, що у нім, нехай поле радіє та все, що на ньому! Нехай заспівають тоді всі дерева лісні» (Псалом 96:11, 12).

Благословенна Творцем Земля, над котрою буде праведне правління, матиме славетне майбутнє. Біблія описує, якими будуть наслідки: «Милість та правда спіткаються, справедливість та мир поцілуються, правда з землі виростає, а справедливість із небес визирає. І Господь дасть добро, а земля наша дасть урожай свій» (Псалом 85:11—13). Коли зорітиме той день, наша планета вже ніколи не зазнаватиме загрози знищення.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Земля, як і людський організм, має разючу спроможність зцілювати себе.