Зміцнена його вірою

У БЮРО Товариства Вартової башти в Молдові (колишня республіка СРСР) надійшов лист від сімнадцятирічної дівчини. Вона дякувала за статтю «Мій вибір між двома батьками», поміщену в «Пробудись!» за 8 червня 1998 року. У тій статті розповідалося про те, що довелось пережити одному вірменському юнакові.

«Я читала статтю,— пише дівчина,— а на очах тремтіли сльози, бо й сама пережила щось подібне». Вона веде далі: «Біблію я взялась вивчати в 15 років, і батьки спочатку були не проти. Але коли почала ходити на зібрання Свідків Єгови, мамі й татові це дуже не сподобалося. Відтак, у 1997 році, коли я стала ділитися своїм новим знанням з іншими, то почула від батьків: «Іди собі до своїх дружків-Свідків, і нехай вони тебе годують, одягають та влаштовують на роботу. Такої доньки нам не потрібно!» Батьки навіть відлупцювали мене, б’ючи головою об стіну.

Як нелегко було знести це випробування! Часто я почувалася так, як розповідав той вірменський юнак: йому теж іноді здавалося, що Єгова ним незадоволений. Мене обсідали думки: «Чи й справді я нічого не варта? Чи Єгова пробачить мені колишні гріхи? Чи Єгова ще мене любить?»

Мені було дуже важко, особливо тоді, коли з’являлася думка, ніби Бог мене вже не любить. У молитвах я не раз слізно благала Єгову про допомогу, просила зміцнити мене так, щоб я ніколи його не полишила. Я побачила, що він справді слухав мої молитви та благання і відповідав на них. Єгова наділяв мене непохитністю, рішучістю та мужністю. Цю підтримку я одержувала переважно через його Слово, на сторінках якого псалмоспівець упевнено ствердив: «Коли б батько мій і мати моя залишили мене, то Ти, Господи, прийняв би мене» (Псалом 27:10, Дерк.).

Двадцять сьомого вересня 1997 року на знак присвячення Єгові я охрестилася на районному конгресі Свідків Єгови в містечку Кахул. Виразно бачу, як Єгова, наш велелюбний небесний Отець, сповняє обітницю, дану в Псалмі 84:12: «Сонце та щит — Господь, Бог! Господь дає милість та славу, добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить».

Я дуже вдячна тому вірменському юнакові за розповідь, котра зміцнила мою віру. Сподіваюся, що прийде час, коли і мої, і його батьки все ж таки зацікавляться біблійними вченнями».