Познайомтеся з мешканцями Східного Тимору

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В АВСТРАЛІЇ

СХІДНИЙ ТИМОР, або Тимор-Леште, — невеличка країна, яка займає східну частину острова Тимор. Його назва походить від малайського слова тімур, що означає схід. Таке ж значення має і португальське слово леште. Оскільки острів розташований на південному сході Малайського архіпелагу, обидва слова відповідають географічному положенню країни.

Східний Тимор має площу 14 800 квадратних кілометрів (тобто він трохи більший за Івано-Франківську область). Цей маленький острів унікальний тим, що поєднує в собі характерні особливості природних середовищ як Азії, так і Австралії. Поряд з пишними тропічними джунглями і заростями евкаліпта розкинулися посушливі савани. А серед представників тваринного світу тут можна побачити австралійських сумчастих і птахів, азіатських мавп і тропічних морських крокодилів. Що ж сказати про людей, які живуть у Східному Тиморі? Чи хотіли б ви познайомитись з ними ближче?

Колоніальне минуле

Вважається, що португальські мореплавці вперше висадилися на острів Тимор 1514 року. Тоді схили його гір були густо вкриті лісами сандалових дерев — цінної сировини, яка коштувала цілі маєтки. Саме тому португальці заснували там своє поселення. Островом також зацікавилась католицька церква, оскільки можна була відправити туди місіонерів, щоб навертати тубільців на християнство. Це були дві основні причини, чому 1556 року португальці розпочали колонізацію острова.

Проте на острові не відбувалося великих змін. Коли у 1656 році голландці захопили західну частину острова, португальці перебралися на його схід. Зрештою 1975 року, після 400-літнього панування, португальці остаточно залишили Тимор.

Того ж року в Східному Тиморі спалахнула громадянська війна. І протягом наступних 24 років загинуло 200 000 його мешканців, а це одна третя всього населення. У 1999 році країною прокотилася хвиля насилля, внаслідок чого було знищено близько 85 відсотків домів і значною мірою зруйновано місцеву інфраструктуру. Сотні тисяч людей втекли в гори. Ситуація в країні стабілізувалась лише після втручання Організації Об’єднаних Націй.

Відтак тиморці почали поступово налагоджувати життя країни. У травні 2002 року світова спільнота офіційно визнала Демократичну республіку Тимор-Леште, або Східний Тимор.

На перехресті культур

Багатовікова торгівля, переселення мешканців Азії та Австралії, а також європейська колонізація створили у Східному Тиморі яскраве поєднання культур та мов. У той час як у ділових та політичних колах послуговуються португальською мовою, 80 відсотків населення розмовляє змішаною мовою тетум, яка містить багато португальських слів. Крім того, чимало етнічних груп по всій країні говорить 22 іншими мовами.

Місцеві вожді продовжують відігравати важливу роль у житті сільських мешканців. Вони проводять різні церемонії, розподіляють землю та виконують інші традиційні обов’язки. А цивільну владу здійснює обраний голова.

Релігія у Східному Тиморі — це суміш анімізму з католицизмом. Поклоніння предкам, чаклунство та спіритизм впливають буквально на всі сфери життя тиморців. Зазвичай люди, які ходять до церкви, звертаються і до матан доок, або знахарів, щоб дізнатись про своє майбутнє, вилікувати якусь хворобу чи отримати захист від злих духів.

Відкритий народ

Тиморці дуже веселі, допитливі та гостинні. «Ми надзвичайно любимо дізнаватись про щось нове і спілкуватися з різними людьми, навіть з незнайомими»,— сказав президент країни Кай Рала Шанана Гужмау.

Якщо вас запросили в тиморську сім’ю на обід, ви, ймовірно, їстимете разом з головою родини. Дружина і діти подаватимуть на стіл, а самі поїдять пізніше, ввечері. Прийнято спочатку взяти невелику кількість їжі, щоб потім, попросивши ще, виявити господині свою пошану.

Тиморці здебільшого їдять рис, кукурудзу або маніок із зеленню та овочами. М’ясо для більшості з них і далі залишається розкішшю. Одна з місцевих страв — сабоко. Її готують з сардин, фінікового соусу і спецій. Усе це загортають у пальмове листя і подають нас стіл.

Галаслива армія дітей

Тиморці — молода нація. Близько половини усього населення — це діти. Нерідко у сім’ї їх буває від 10 до 12.

По дорозі в школу діти часто йдуть, тримаючись за руки — хлопці з хлопцями, а дівчата з дівчатами. Вони сміються та співають пісні. У школі, окрім звичайних предметів, діти вивчають правила доброї поведінки.

У Східному Тиморі ви не побачите, щоб дитина тихенько бавилась собі сама. Зазвичай в галасливих іграх бере участь ціла околиця. Улюблена гра — дуду каррета, що означає «штовхай машину». «Машиною» служить обід велосипедного колеса. Діти зі сміхом котять його перед собою, підштовхуючи прутиком.

Однак тиморські діти не лише бавляться. Батьки доручають їм різні завдання, наприклад товкти кукурудзу важким металевим брусом. Діти роблять це із задоволенням і, здається, їх зовсім не хвилює той факт, що вони народилися в одній з найбідніших країн світу.

Складний початок

Через крайню бідність тиморцям живеться надзвичайно важко. Прожитковий мінімум у країні становить півтора долара в день. А сорок відсотків населення не заробляє навіть і цієї суми. До того ж у Східному Тиморі погано розвинена інфраструктура. Як повідомлялось в одному державному звіті, «троє з чотирьох тиморців живуть без електрики, троє з п’яти — без водопроводу і каналізації, а кожен другий не має доступу до чистої питної води».

Такі умови негативно позначаються на здоров’ї людей. Через недоїдання, малярію, туберкульоз та інші хвороби середня тривалість життя становить лише 50 років. Кожна десята дитина не доживає до п’ятирічного віку. Протягом 2004 року в країні з 800 000 населенням не було й 50 лікарів.

Уряди багатьох держав спільно з ООН допомагають відновити економіку країни. Великі надії покладають на чималі запаси нафти і газу в Тиморському морі. Та, мабуть, найбільше багатство Східного Тимору — його життєрадісні і смиренні люди. Ось що сказала кореспонденту «Пробудись!» одна місцева жителька: «Ми хоч і бідні, та не пригнічені».

Добра новина

У недавні роки Свідки Єгови почали доносити мешканцям Східного Тимору «добру новину» (Ісаї 52:7; Римлян 10:14, 15). У 2005 році члени місцевого збору присвятили 30 000 годин для того, щоб розповідати іншим про обіцяний в Біблії земний рай (Псалом 37:10, 11; 2 Петра 3:13).

Біблійне знання допомогло багатьом тиморцям вирватися з пут спіритизму. Приміром, Джейкоб, батько п’ятьох дітей, був прихильником традиційного культу. Щоб задобрювати духів померлих, він постійно приносив у жертву тварин. Це було великим фінансовим тягарем для його сім’ї. Адже за одне курча потрібно було віддати денний заробіток, а щоб принести особливу жертву, козу чи свиню, потрібно було працювати багато тижнів.

З часом дружина Джейкоба, Франсіска, почала вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Вона показала йому уривки з Біблії, які доводили, що померлі перебувають у стані несвідомості і не можуть шкодити живим (Екклезіяста 9:5, 10; Єзекіїля 18:4). Взявши до серця біблійні слова, вони припинили приносити жертви духам. Через це їхні родичі відмовились від них. Вони казали, що мстиві духи обов’язково їх вб’ють. Однак Джейкоб з Франсіскою не злякались, бо вірили, що Єгова захистить їх.

Згодом Джейкоб також почав вивчати Біблію і ходити разом з сім’єю на християнські зібрання. Завдяки цьому він зробив інші великі зміни у своєму житті. Джейкоб кинув курити, хоча протягом багатьох років щодня викурював пачку цигарок. Крім того, він навчився читати й писати. Його дружина Франсіска перестала жувати наркотичне насіння бетельної пальми. Зрештою 2005 року, Джейкоб і Франсіска охрестились, ставши Свідками Єгови. Тепер вони не марнують своїх грошей, а використовують їх на навчання дітей та оплату медичного обслуговування.

Отож як передрік Ісус, добра новина про Царство проповідується «навіть у найвіддаленіших куточках землі». Одним з них є Східний Тимор — маленька країна, в якій живуть допитливі, гостинні та щедрі люди (Дії 1:8; Матвія 24:14).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 17]

«Ще одна нитка і човник»

Цими словами тиморці сповіщають про народження дівчинки. За традицією жінки в тиморських сім’ях тчуть гарну барвисту тканину таіс. З неї шиють вишуканий святковий одяг, виготовляють покривала та інші речі, які передаються з роду в рід. Старші жінки вчать молодших вирощувати бавовну, збирати її, прясти, фарбувати і ткати з неї дуже гарні полотна з кольоровими візерунками. Залежно від складності переплетення ниток на виготовлення одного таіс може піти більше року. Оскільки для кожного регіону характерні свої взірці, фахівець одразу може сказати, де було виткано полотно.

[Карта на сторінці 14]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ПАПУА — НОВА ГВІНЕЯ

ІНДОНЕЗІЯ

СХІДНИЙ ТИМОР

АВСТРАЛІЯ

[Ілюстрація на сторінці 15]

Традиційна хатина з конічним дахом.

[Ілюстрація на сторінці 16]

«Дуду каррета» — улюблена дитяча гра.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Джейкоб із сім’єю.