Смерть — Двері до Чого?

Чи смерть є ворог або приятель? Ци це кінець глухої вулиці або двері до життя? Які обставини чекають мертвих? Чи вони є благословенні? Чи страждають? Чи у відпочинку? Хто йде до неба? Чи хто коли повернув із країни смерті, щоб описати її? Чи є надія, що хтось поверне? Многі й розмаїті є людьські думки, але що Біблія каже? Цей артикул дає її авторітетну відповідь.

“СМЕРТЬ це щось, до чого більшість із нас не є готові. Це щось, що не пасує нашим плянам.” Так сказав славний декан Пайк з кафедри св. Йоана в Ню Йорку, в недільній проповіді з початку цього року. І правдою є, що людський розум жахається інстиктивно на саму думку або згадку про смерть. Продовжає декан Пайк: “Ми покриваємо нашу турботу вживаючи легких фразів—’вона перейшла’ або ‘впокоїлась’ — або лагідним жаргоном фахових погрибачів, котрі витворюють неясні надії мовою про ‘спання’ і мовою про ‘рай’ без уважного визначення.”

Приклад намагаючого визначення змальовує живий образець людського ума, що шукає утечі від неминучого. Смерть була названа як “славетна пригода . . . божественне підвищення.” “отворені двері до вічної свободи.” Інші сміливо заявляють: “Я вірую, що особиста свідомість переживає потрясення того фізичного епізоду, що ми називаємо смерть.” “Жадна частина моя в жадний спосіб, не умре. Цілий я утечу від смерті.” Отже я можу сподіватися а навіть вірувати. . . що смерті нема — вона є тільки переходом”

“І як же ви плянуєте утекти від смерті? питається недовірок. Із прихильним усміхом реліґійні товариші інформують його: “Мій добрий чоловіче, ти в дійсності не вмираєш. Внутро твоє, це твоя безсмертна душа, та безсмертна іскра Божа в тобі, жиє вічно.” Кажуть католицькі власті: “Душа це та ріжниця між трупом а живучим іством. . . . Вона є наділена духовими уздібностями, . . . котрі поможуть їй жити і оперувати коли розлучена від тіла. Тому що вона не є матеріальною, вона ніколи не може бути знищена.” Отже, що стається з нею при смерті? Каже презвитеріянська власть: “Душі праведників, ставшись звершені в святості, є прийняті в найвищі небеса, . . . а душі лукавих кинуті в пекло.” І що чекає їх там? Відповідає євангелист Биллі Ґрейм, “Небо є літеральне місце, . . . що за чудове місце це буде — з золотими вулицями, і ворота з перлів . . . і дерева будуть родити ріжного рода овочі кожного місяця.” А що до пекла: “Там буде плач і скриготання зубів. Я вірю. . . що в пеклі є літеральний вогонь, але якщо там нема літерального вогню в пеклі, то Біблія говорить про щось далеко гірше, коли вона говорить про полумя пекла. Та щоб воно не було, то воно так страшне, що й неможливо висказати мовою людською.”

Але многі люди знайшли себе зловленими, так сказати, бо почуваються негідними до неба і напевно не заслугують на пекло. Для таких, католицька доткрина постачає вигідне місце: “Це куди приємніша думка,” кажуть “що є люди не досить добрі до неба, й не досить злі для пекла, отже цих посилають до чистилища аж покіль вони не стануть очищені для неба.”

Котре із цих ви бажаєте? Котра думка порушує вас найбільше до реліґійного життя? Набуття неба? Чи пекельна кара? Погроза будучого вогню є необхідним навченням многими, щоб набути і затримати нововірців, і статистики здається піддержують цю думку. Напримір, Биллі Ґрейма “опис образу неба [дане вгорі] порушило 145 слухачів встати на їх ноги, щоб віддати себе Христові. Але 350 осіб записалися того вечора, коли він описав пекло.”

Як же таке навчення дотикає вас? Чи ви задоволені? Або боязкі? Або можливо замішані, якщо хтось чутливо запитав, “Як може Бог любови торторувати людей, навіть лукавих, вічно, посилаючи їх через нестерпливий біль за їх злочиньства?” Бачучи страхіття цивілізованого світу, які спричиняв божевільний Адольф Гітлєр, котрий пік живцем у великих печах, вони питали: “Чи Бог гірший від Гітлєра? Його жертви принаймі постійно знемагали і падали в милосердну несвідомість. Вони кажуть нам, що Бог навіть цього не дозволяє, своїм жертвам, але що вони мусять печися і смажитись і шипіти по вічні віки!” Многі відвернулись з відразою від неба і Бога, котрий може указати таку жорстокість.

БОЖЕ СЛОВО НА РАТУНОК!

Острий і чистий голос приходить з Божого Слова, щоб звільнились “всі ті, котрі задля боязні були підчинені рабству протягом цілого їх життя.” (Жид. 2:15, НВ) Це не є собі жадна людська фільософія або “вгадування вчених”, Бог, що створив людську душу, каже нам про її призначення за згіршення: “Котора душа провинить, тота й умре.” (Езек. 18:4) Що це? ‘Чи вона буде смажитись?’ Ні! “Вона умре.”

Цю правду підтримує Божий власний опис з чого складається душа. В дійсності, він вичислює часть першої людської душі, кажучи: “І создав Бог Єгова чоловіка з землі польової, і вдихнув йому в ноздрі живе дихання. І став чоловік душею живою.” (1 Мойс. 2:7, НВ) Просимо завважати, що це не душу Бог вдихнув в чоловіка, наче б та душа була чимось невідчутним, окремим від фізичного чоловіка. Радіше тут вимагаєся “вдихання життя” і тіла, сотвореного з “пороху земного”, щоб видати людську душу. Чоловік не посідав душі; чоловік був душею. Тому відлучення тіла з пороху від дихання життя значить смерть для душі.

Коли душа не може умерти, то чому сказано, що коли Йозуя війська захопили місто Азор “вони пішли й повбивали всі душі, що були в йому, мечами?” Чому Давид молився за визволення від його ворога, “щоб не попав на душу мою як лев, роздираючи на кусні?” (Ісуса Навина 11:11, НВ; Пс. 7:2) Заключення є неминуче, що душу можна покрушити погубним средством; душа може вмерти й вмирає.

“А ЩО ПРО НЕБО?”

“Давидова душа напевно не могла потерпіти такого кінця як цей,” протестують критики. “Його безсмертна душа і всіх вірних людей перед ним і після нього мали чудову славу в небі, що очікували їх. Жадна земна річ, хоч би яка сильна або остра, не може перешкодити їх душам в дорозі до слави.” Ах, але чи Давидова “душа” дійсно перенеслась до неба при його смерті? Апостол Петро відповідає прямо: “Давид, . . . що вмер і поховано його, і гріб його у нас до цього дня. . . . Бо Давид не зійшов на небеса.” (Діян. 2:29, 34, НВ) Ні, Давид, як й Адам, не мав душі; він був душею, отже Давид, душа, вмер, був похований і ще не був піднесений до неба в апостолських часах. Тимбільше, ані ніхто інший не зійшов туди окрім самоґо Ісуса Христа. Ісусові ясні слова ще стоять незаперечені: “І ніхто не зійшов на небо, тільки хто з неба зійшов, Син чоловічий.” (Йоана 3:13, НВ) А що Ісус був “первороднім” із тих, що воскреснуть до небес, то ніхто інший не міг попередити його. (1 Кор. 15:20) Ісусова особливша молитва, “Хочу, щоб, де я, і вони були зо мною,” показує дальше, що навіть коли ця небесна надія була отворена, то це була дуже спеціяльна провізія, не для всіх із роду людського, а тільки для дорогоцінних кількох, “малаго стада” наслідників Царства.— Йоана 17:24; Луки 12:32, НВ.

ДЕ Ж ПЕКЛО ПРИТУЛИТИ?

Питання тепер виринає: “Якщо тільки кількох підуть до неба, тоді що сказати про всі інші вірні чоловіки й жінки, котрі жили на цій землі? Вірний Яків, думаючи, що його любий син Йосиф був мертвий, сказав сумуючи, “Пійду до сина мого сумуючи у Шеол!” (1 Мойс. 37:35, НВ) Шеол це єврейське слово котре тлумачі анґлійської Біблії переложили на “пекло,” отже “пекло” є місцем до котрого праведний Яків сподівався пійти. Не дивуйтесь цьому, бо навіть праведний Йов молився, щоб пійти туди! Він сказав: “О коли б ти та сховав мене в Шеол”! — Йова 14:13, АС.

Жахливі слова оці? Зовсім ні, бо певна річ, що ті люди не заслужили собі на тортури і певно що Йов не був би молився пійти до пекла, якщо він думав, що це місце тортур. Інакше, він просив собі клопоту! Ні, “живі знають що помруть: а мертві нічогісенько не знають, не тямлять. Все що маєш снагу робити роби, руками твоїми: бо в могилі [шеол], куди ти йдеш, нема вже роботи, ні роздумування, ні знання, ні мудрості.” (Еккл. 9:5, 10, АС) Шеол, або Гадес, є нічим іншим, як звичайним гробом для роду людського.

Але ж що скажемо про “пекольний вогонь” згаданий в Марка 9:47, 48, Короля Якова Версія? Правда, Ісус показує на небажаність бути “вкинуті в вогнянне пекло: де їх червяк не вмірає, і вогонь не вгасає.” Одначе, слово “пекло” тут не є перетлумачене ні з Шеол або Гадес, раніще згадане, а зі слова Геєна. Отже цей текст не може бути злучений з тим, що говорить про обставини в Шеол або Гадес, бож передніщі писання показали, що там нема ні знання, ні роздумування ані мудрості в місці визначенім цими словами, і тому там не може бути почуття болю, ані здібності терпіти від вогню, хоч би такий вогонь і існував там.

Що ж тоді є те нове слово, Геєнна? Це слово Грецьке і воно взяте з єврейського вислову, ґей гімном, або “Долина Гінном,” котра відносилась до старинної долини такої назви, поза південними і західними мурами Єрусалиму. Ця долина сталась містовим місцем для збутку товару й сміття, нечисть, покидьки, тіл здохлих звірят і трупів мертвих кримінальників, котрі уважались за негідні воскресення. Вона сталась символом цілковитого знищення, що було дійсною ціллю дуже жаркої полуміні, що горіла постійно і була скріплена сіркою. Кострубаті боки долини були закидані покидьками з трупів, що робило ті місця відповідними для плекання хробів і червяків.

Отже, Ісусові слова наведені повище не відносилися до місця де живі мучилися, а радше до місця де мертві, негідні речі, були спалені, на попіл, знищені. Його слова мали намір викликати в жидівськіх умах, що були познайомлені з тими речами, видіння долі, яка очікувала лукавих, та сама доля, яка чекає козлів-противників, що противляться його слугам в останніх днях: “вічне відрубання,” цілковите знищення, як от того сміття в надто розпаленій печі.— Мат. 25:41, 46, НВ.

ЯКА Є НАДІЯ ДЛЯ МЕРТВИХ?

“Добре питання,” хтось скаже. “Коли тільки кількох піде до неба, а всі інші спочивають в шеол або гадес або можливо в Гієнні на цілковите знищення, то де ми знайдемося? Нам хочби залишити нашу надію і забути про якусь будучність поза цим сучасним життям.” Але ж ми не є примушені до такого розпучливого заключення, бож Слово Боже приходить на ратунок із твердою, тривкою надією для всіх тих, котрі бажають набути собі.

Та надія, це воскресення, одна із найсильніших темів Біблії. “Авраам . . . вірував, що Бог зможе воскресити [Ісаака] навіть з гробу.” Йов в гробі [Шеол, пеклі], . . . й положив реченець, і спогадав знов про мене!” Так, міцна надія всіх вірних мужів старинніх часів була, “Щоб вони могли досягнути лучшого воскресення.”— Жид. 11:17—19, НВ. Йова 14:13; Жид. 11:35, НВ.

Але в дійсності їх надія була б непотрібна й смішна річ, якби реліґійна доктрина про чоловічу безсмертність була правдою. Як це? Тому що “воскресення,” взято з Грецького слова анастасіс, що значить “встати знов,” або повернути до життя. Тепер коли хтось не є дійсно мертвий, то як він може бути привернений до життя? Нам дехто каже, що коли чоловік умирає, то він є більше живий ніж коли. Якби так, тоді не було б потреби на воскресення. Це було б зайвим, а головно тоді, коли особа пішла до неба зараз при смерті. Чому ж її приводити назад в земне тіло у воскресенні? Ні, це тільки тому, що люди “йдуть в мовчання” в їх смерті, що воскресення є конечне.— Пс. 115:17.

СМЕРТЬ ПОКОНАНА ЖИТТЯМ

“Тепер же Христос устав з мертвих; первістком між тими, що поснули. Яко ж бо через чоловіка прийшла смерть, так через чоловіка й воскресення з мертвих. Бо як в Адамі всі вмерають, так і в Христі всі оживають.” (1 Корин. 15:20—22, НВ) Так, Ісусове воскресення до життя бачили більше ніж “пять сот братів,” а це запевняє нас про нашу надію на воскресення, “Бо, як Отець має життя в собі, так дав і Синові життя мати в собі,”— 1 Корин. 15:6; Йоана 5:26, НВ.

Цей нечуваний дар Ісус Христос дасть перше свому “малому стадові” з наслідників Царства. Це в часі другої “присутності” Господа, “ті котрі є мертві в єдності з Христом, воскреснуть перше.” (1 Солун. 4:15—17, НВ) Ті що ще жиють, коли його невидима присутність почнеться, мусять далі вірно служити йому аж до смерті, і тоді вони будуть у хвилину нагороджені небесним воскресенням. Після того, як те число “сто і сорок чотири тисяч . . . що викуплені від людей, первісток Богу і Агнцеві,” воскресне до життя в небесах, тоді Ісусів цінний дар життя буде поданий і іншим. (Одкр. 14:1, 4, НВ) Тоді буде дальше сповнення Ісусових слів: “Всі ті, що в памятних гробах почують голос його і повиходять: котрі робили добро, в воскресення життя, а котрі зло робили, в воскресення суду.” (Йоана 5:28, 29, НВ) Це велике воскресення буде включати всіх вірних людей з перед Ісусового часу як рівнож потім, котрі повмирали вірними без небесної надії. Воно буде також включати і тих, що мимоволі робили “негідні речи,” як от розбійник котрому Ісус в часі вмирання, обітував “Ти будеш зі мною в раї.”— Луки 23:43, НВ.

ВОСКРЕСЕННЯ — ДВЕРІ ДО ЖИТТЯ ВІЧНОГО

Тоді, серед райських розкошей на землі, правдива людська надія на “вічну свободу,” безконечного життя, буде здійснена. Та це не силою розділення “безсмертної душі” буде виконано, щоб цим признати силу людській незнищимості, а радше через воскресення мертвих душ назад до життя, на честь тільки одному могутньому, що виконав таке чудо, Бог Єгова. Він це зробить, не через недоглянення факту про смерть, але через схоплення смерті й її супутника Гадес (пекло, людський спільний гріб) і кине їх в “озеро вогнянне,” “другу смерть.” (Одкр. 20:14) В цій високо-символічній мові Одкриття ми бачимо зображення нашої дійсної основи для перемоги над смертю. Наші “двері до життя” є, не канчук смерті, але дар воскресення. За цей дар і його будучий вигляд ми віддаємо подяку і пошану, не наслідній безсмертності, якої ми не посідаємо, а радше “Богу, бо він дав нам побіду через нашого Господа Ісуса Христа!”— 1 Корин. 15:57, НВ.