Отворення дороги до життя для людей в Індії
1912 РІК був найбільше важним для людей в Індії. Воно годі було для кого-будь в той час передвидіти яким важним дійсно він був. Він зазначив початок руху в Індії, що остаточно принесе життя вічне для многих з її людей.
Розуміти правду відносно Всемогучого Бога, Творця, є конечним для життя вічного; але ж ця правда ніколи не була популярною, тому що “цілий світ лежить у лихому,” Сатані Дияволові. Яко “бог цього ладу,” Сатана “засліпив уми невірних, щоб не засияло їм світло благовістя слави Христа, котрий єсть образ Бога.” (1 Йоана 5:19; 2 Корин. 4:4) Отже всякий рух який би отворив ті засліплені очі розуміння й освітив дорогу до вічного життя, то це певно важний рух. Такий рух почавсь був в Індії в 1912 році.
Того року група з сімох людей зробила обїздку світа. Це почасти була кампанія поручена Товариством Вартової Башти Біблії й Брошур, Пенсельванія, як це вона знана сьогодні. Це Товариство зобовязалося поширити вість про установлення Божого царства по цілому світі, в послушенстві й в сповненні пророчих слів Ісуса Христа записаних в Маттея 24:14: “І проповідувати меться євангелия царства по всій залюдненій вселенній на свідкування всім народам, і тоді прийде довершений кінець.”
Ч.Т. РОССЕЛЬ ВІДВІДУЄ ІНДІЮ
Тих сім мужів були мужі дії, мужі надії. Їх надія була основана на певнім Божім Слові, котре Христіянство ніби визнає, що вірує й навчає. Ті мужі бажали довідатися для себе чи христіянські місії в дійсності виконували те, що вони повинні були виконувати: а саме, нести свідоцтво про надходячий кінець цієї старої системи й навчати людей правду про Боже царство й благословення, яке те царство принесе для землі.
Отже ці мужі подорожували. Від Америки вони поїхали до Гаваї, Ніпонії, Китаю й через Азію до Індії. В Індії вони доручили лєкції в Трівандрум, Котаракара, Нагеркойл, Пурам, Мадрас, Візагапатам, Калькутта, Бенарес, Лакхнау й Бомбей містах. Товпи слухали. Деякі слухали з більшим зацікавленням як інші. Один особливше слухав з більшою увагою як звичайним заінтересованням. Він побачив правду якої він ніколи перед тим не розумів. Він бажав приватно побачитися з предсідником цього комітету з сімох мужів, Чарлс Т. Росселом. В такій зайнятій програмі, Россель подав молодому Йосифові, бо таке було його імя, пів годинне інтервю. Той розговір тривав дві годині й допровадив до сталого розпорядку для продовження цього Біблійного навчання в Індії, що сьогодні принесло надію про вічне життя многим покірним людям Індії.
В тих часах в 1912 р. основних правд навчалися, але без ніякої теократичної організації відносно методи проповідування їх. Проповіді давались кожного тижня, кляси студії були зорганізовані. Деякі більше ревні одиниці видавали час на розповсюднення летючок публично й на оголошення зібрань, як рівно ж й приватно від дому до дому. Але це був початок руху в Індії, який мав рости й статися Божим знарядом, щоб дати знати про його волю й замір.
Зпершу цей рух був ограничений до південної Індії, а особливо Траванкором, що є тепер знаний як Керала. Кляси студій Біблії були зорганізовані у многих місцях, й члени були знані як “Студенти Біблії,” від вказівок Британського відділу цього світового товариства, Міжнародної асоціації Дослідників Біблії. Вскорі опісля представник Американської головної кватири був післаний до Індії, щоб помогти поступі в роботі. Але Світова Війна І вибухла в 1914 році, отже уважалось за відповідне, щоб він повернув додому. Тоді настало деяке припинення в роботі. Тоді другий чоловік був післаний із головної кватири, й робота розширилась; але знову воєнні обставини примусили його полишити той край. Настав короткий період неспокою для цього молодого руху. Це сталося в 1926 році, що дорога почала отвератись для дальшого поступу й розширення життя-даючої роботи.
ПОМІЧ ДЛЯ ІНДІЙСЬКОГО ПОЛЯ
Після важної конвенції свідків Єгови в Лондоні в місяці травні, 1926 року, двох мужів вибрано для роботи в Індії. Один із товаришів повернув до його призначення в південному Уельсі, дивуючись, що будучність може мати для нього, коли тепер його товариш був взятий до чужинецької служби. Яких день або два пізніше цей молодий чоловік, Ф. Е. Скіннер, повернув до свого приміщення після доручення запрошень на Біблійну лекцію й знайшов телєграму чекаючу на нього.
В телєграмі було сказано: “Брат Рутерфорд бажає видіти тебе.” Брат Рутерфорд був в Лондоні в той час, й деякі брати з Британського поля були післані до чужинецьких країв, щоб організували роботу проповідування. Отже перша думка перелетіла через ум того молодого чоловіка, як він подорожував потягом до Лондону наступного ранку, була: “Що це значить? Напевно, що це мусить значити якась чужинецька служба. Я цікавий де?” Одна річ була певна в умі того молодого чоловіка, а саме: “Де б то не було, я готовий йти.”
З такою постановою він прибув до відділу Товариства в Лондоні і негайно знайшов брата Рутерфорда. “Чи ти погоджуєшся працювати в якій би не було часті світу?” запитав Брат Рутерфорд. “Так”, була відповідь. “Чи любив би ти йти до Індії?” прийшло друге питання. “Коли ж ти бажаєш, щоб я йшов?” відповів молодий чоловік. Отже за хвилину зроблено вирішення й два попередні товариші знову мали товаришити разом в більшій відвічальності: організувати й розширяти роботу царства в Індії, котра розпочалась в 1912 році. Джордж Врайт, перший з тих молодих мужів, що запрошено його до цієї задачі, жив в Лондоні, коли ж його товариша дім був у Шефілд. Отже Джордж мав негайно постаратись про пашпорт й приміщення на кораблі з Лондону до Бомбей, під час коли його товариш поспішив до Шефілд, щоб попращатись з родичами й приятелями — на неозначений час. Все це виглядало так як Авраам отримав поклик: “Вийди з землі твоєї і від дому твого і з дому отця твого у ту землю, що тобі покажу.” “І вийшов, не знаючи, куди йде.”— 1 Мойс. 12:1; Жид. 11:8.
Подорож до Індії була повна нових досвідів, як миля за милею, день за днем, судно поспішало через все-тепліші води, через чудове синє Середноземне море, до Порт Саїд. Тут вони перший раз поглянули на життя Сходу, хоч вони були тільки пів дороги. Через Суез Канал, минаючи ті жахливі голі, безтравні, пусті гори і Синай де нарід Ізраїля переходив в їх дорозі із Египту до Обітованої Землі. Через довге Червоне Море до Аден, й через Арабське Море до Бомбей на Індійськім західнім узбережжі. Там на пристані був індійський брат, той самий Брат Йосиф, котрий мав стичність з пастором Росселем чотирнадцять років тому. Після одного або двох днів проведених разом розмовляючи про плян для будучої праці, наші два Британські товариші були полишені самі у великому місті Бомбей розпочинати важну роботу, яку їм було припоручено до виконання: нести вість про життя вічне через царство Єгови до міліонів людей в Індії.
Діло не йшло легко. Пороблено пляни для двох публичних Біблійних лєкцій із захопленим титулом: “Міліони Тепер Живучих Ніколи не Помруть!” й “Де Знаходяться Померші?” Мішана публика прийшла почути ці промови, але деякі полишили свої імена для будучих дискусій й були відвідані. Пізніше серію лєкцій проголошено в залізничім робітничім інституті. При цих лекціях зорганізовано регулярні тижневі кляси Біблійної студії, й тепер там є стійкі слуги Божі, що ще активно служать як свідки Єгови, що перший раз прийшли були на ті зібрання. Це була робота, що звернула уми людські від традицій релігійних до чистого Слова Божого й дала їм надію на життя вічне на райській землі.
Але цей рух не мав бути обмежений до міста Бомбей, ані до Траванкоре. Всій Індії муситься дати нагоду почути вість. Були й самітні одиниці й групи в кількох місцях Індії, й ці мали бути відвідані. Отже розпорядження було зроблено для наших двох товаришів в Бомбей, щоб вони на переміну обїзджали край і відвідували ті самітні люди. На північ, на південь, схід й захід вони їздили, по більшій часті до міст де жили Британці або ті з британського походження (Англо-Індіяни).
ПРОБЛЄМА ТРАНСПОРТАЦІЇ
Це ясним було, що такий широкий край з величезним населенням ніколи не зможе бути оброблений двома або трьома людьми. Отже було зроблено виклик про додаткових робітників. Ще два прибуло в 1928 році, й знову два в 1929 році. Але і це було невистачальним. Крім того, засіб подорожування був дуже невигідний, не згадуючи про умови для проживання в малих містах й селах. Отже, щоб побідити цю останну проблєму, ми купили Форд-авто, модель А, і його споряджено спальними місцями та приміщенням для приготування їжі. Це принаймні зробило подорожуючих незалежними від готелів, бо часто їх і не було.
В 1931 році ще три Британські добровільці для служби в Індії підбудували роботу. Куплено ще одно авто й обїзджаюча робота поширилась. Невдовзі опісля місцевий брат купив авто, й ще один також купив одно. Протягом 1933 року один піонер подорожував самий через цілий рік в авті із приладом кінематографом для показування “Фото-Драми Сотворення”; і цим чином дано многим тисячам свідоцтво про надію Царства. В 1934 році там було чотири авто, що постійно обїзджали Індію, роздаючи друковану літературу, що містила вість про вічне життя.
В 1937 році книжка Багатство була видрукувана у чотирьох індійських місцевих мовах; цей підручник до біблійної студії поміг многим набути добре знання про правду. Рапорт з Пунджаб в 1937 році каже: “Багатство книжка в Урду мові можна бачити в руках кожного Урду читача й жінки в христіянськіх селах довкола Ханевал.” Того року там було 28 піонерів й 365 соборових вістників, проповідуючи добру новину про царство Боже в Індії.
До часу вибуху світової війни в 1939 році, цей малий гурток робітників розніс далеко більше як пів міліон книжок й буклетів, покриваючи більше важні міста й многі села цього широкого континенту. Отже основні істини про Божі заміри були досяжені для многих міліонів людей.
Многі й різноманітні були досвідчення піонерів в тих часах заки газолінові станиці появилися вздовж доріг. Часто дороги були відповідні тільки для волових возів. Ріки були без мостів, й більше як раз ці авто були розвантажені на середині калужі й задні колеса піднесені із болота, щоб перейти. Або довгий простір пекучого піску треба було перетнути протягом сухого сезону, із напів випущеним повітрям із шин, щоб не потонути в піску, й знову наповнити їх ручною помпою на другім боці. Протягом 1940 року гурток піонерів в Траванкоре найняли судно й об’їхали село відокремлене у “відступних водах.” Около тисяч людей слухали лєкції й около шість сот книжок й буклетів поміщено між людьми. Того самого року управитель Талкі-Театру просив, щоб певні записи із серії “Правительство і Мир” періодично програвались протягом показування фільми “Націські Шпігуни.” Наслідок був, що многі книжки були доручені.
“ВАРТОВА БАШТА” ЙДЕ ДО ЛЮДЕЙ ПОМИМО ЗАБОРОНИ
В часі Світової Війни II, заборона була положена на всі імпортації літератури Товариства в Індії; в Калькуті у піонерів забрано літературу від них. Але урядники не могли заборонити правди, бо ця робота була призначена Богом, й нічого не може стримати її. Хоч Вартова Башта була заборонена, ні однин випуск не був пропущений. Й більше як це, ми друкували копії кожного видання й доручали їх в руки тих, що бажали читати.
При кінці війни в 1944 році, деякі члени з Законодавчих зборів взяли під увагу справу заборони на нашу літературу. Незадовго Міністр Внутрішніх Справ проголосив, що заборона була знесена. Конвенція відбулась в Джібулпоре серед великої радості, бо ще раз було можливим оголошувати публичний виклад й, без загрози з боку поліції, розповсюднювати біблійну літературу.
Протягом років війни Товариство отворило Біблійну школу в Америці, знану як Школа Гілеад Вартової Башти. Ціль була, щоб вивчати чоловіків й жінок для чужинецької місійної служби. Чи Індія буде брати участь в цьому положенні? Аджеж, що так. Сталося це одного вечора підчас служебного зібрання в Бомбей соборі, що відділовому слузі Ф. Е. Скіннер, подано телєграму. Подумавши, що це було наполягове прошення про літературу від якогось піонера, він отворив й читає: “Прибудь до Гілеад!”
Хоч війна вже стала, то ще не було регулярної кораблевої обслуги для публики. Це була проблема як дістатись з Індії до Америки на час до Гілеад на другу клясу. Нарешті зроблено притулок між вояками для цивільних пасажерів. Ця подорож провадила з Індії насхід через Тихий океан через Сінгапур й Шанхай. Що за враження це було дістатись на беріг в Сан Франціско й знайти гарячу гостинність в домі американського брата! Тоді через американський континент до Чікаго, Буфало й до Ітаки Ню Йорк, й Гілеад Школи.
По школі в Гілеад настало через шість місяців об’їзд соборів в Америці в окружній службі. Після того, рік за роком, більше місіонарів були призначені до Індії з Гілеад. Надія на життя вічне була посаджена в серцях многих людей. Від яких 300 членів товариства Нового Світу в 1950 році, зросло до звиш 1,500 в 1960 році.
НОВИЙ ВІДДІЛОВИЙ БУДИНОК
Імпульс був дальше даний приїздом президента Товариства Вартової Башти. Опісля прийшов ще інший важний крок: Індія мала мати свій власний відділовий будинок й приміщення для служебного персоналу. Роботу розпочато на основу для широкого просторого будинку на передмістю Бомбей, близько моря й в чистій, тихій місцевості. Згодом цей гарний будинок виринув із цементованих рамців, й питання тепер було, Коли й ким він буде офіціально отворений й присвячений Єгові, Дателю цієї провізії?
Настав був листопад, 1960 рік, й це звичаєм було для подорожуючих представників Товариства відвідати Індію в грудні. Сподівання відвідин було оголошене. Як влучно це було для нього посвятити новий будинок! Отже влаштовано програму посвячення. Так сталося, що окружний слуга, брат Сандерсон, був у відпустці й міг легко прибути до Бомбею на цю оказію; й його запрошено також, промовити до щасливого зібрання.
Відділовий слуга промовляв перший. Він дискусував видіння описане пророком Захарією, де Єгови організація є представлена містом без мурів через множество людей в нім, схоронений “мурами з вогня довкола,” самим Єговою котрого слава сповнила місце. Він окреслив ранні початки роботи Царства в Індії, її зріст до теперішнього часу й дальше пророцтво Захарії, де він описує “десять мужів”, що вчепились за полу чоловіка котрий є Жид (духовний Ізраїль), тому що вони пізнали, “що з вами Бог.”— Захарія 2:4, 5; 8:23.
Другою прийшла промова окружним слугою, промовляючи про сучасну роботу проповідування доброї новини в Індії. Він підкреслив важливість затримати невинність серед трудностей, наводив приклади як брати це роблять. Він навів справу брата, котрий знайшов пулярис при дорозі, що містив значну суму грошей. Він завважив Римо-католицького священика, що ходив поволі по дорозі, очевидно затурбований, перше глядів в одну сторону, а так в другу. Брат зустрінув священика й запитав його чи він шукав за чимось. Так, він загубив свій пулярис. Брат віддав загублений пулярис, на велику полекшу для священика. Запитав хто він був, брат відповів: “Я був Римо католиком, й коли б я ще був ним, то я би був затримав цей пулярис й нічого не казав, але тепер я є одним із свідків Єгови. Ось тут твій пулярис.”
Брат Довер, член з Бомбей членів бюро, промовляв про “Будову на Будучність.” Він указав, що Бог не домує в храмах збудованих руками, але він радіє з уживання будинків для виконання його заміру. Потім прийшла промова посвячення через зонового слугу, Г. Д. Кінга. Це був добре висказаний звіт про вдячність Єгові, Дателю цього гарного нового будинку, котрий виключно посвячений для чинення його волі. По цім слідувала молитва; тоді брат Кінг доручив служебну промову до присутніх з 263 прибувших, що прибули із ріжних соборів свідків Єгови в Бомбей.
Самий будинок є дво-поверхова конструкція з цементу, і цегли. Цілий фасад облицьований вложеним каменем, що додає красоти й поваги будинкові. При однім кінці є головний вхід оточений сивим оздобленим мармуром, а по кожній стороні сходів коробки для квітів. Вступний передпокій також становить привітний покій, й це є окрашене глибоко-гравіруваним склом на котрому є гарний образець райської землі. На першому поверсі є їдальня, кухня й загальне приміщення для засобів. На горі є шість спальнів й просторий, гарно-освітлений Зал Царства що приміщує 250 людей. На горі на плоскім даху є доволі місця для зібрання на отворі. Цілий будинок є окружений садом, котрий з часом, буде рости до райської красоти.
Ось такий є зріст руху який почався у малий спосіб в Індії в 1912 року. Звичайна приказка в Індії є, що “всі релігії вчать те саме,” і “всі релігії є добрі,” і “всі провадять до тієї самої цілі.” Але чи так воно дійсно є? Ні, бо Ісус казав: “Увіходьте вузкими дверима, бо широкі двері й розлога та дорога, що веде до погибелі, й багацько таких, що ними входять: вузкі бо ті двері, й тісна та дорога, що веде до життя, і мало таких що їх знаходять.” (Мат. 7:13, 14) Це вузька дорога, протилежність “широкої дороги“ цього світа, що провадить до життя вічного у новім світі. Так, це був найбільше важний рух, що почав показувати людям в Індії цю вузьку дорогу до життя в 1912 році.