Відвага під Божою охороною
1. Чи це тільки протягом нашого життя на землі й протягом цього старого світу, що ми будемо домувати в храмі Єгови, або які є вигляди?
ЄГОВИ дім почитання є охоронним місцем, і хто домує там, той втішається божественною охороною. Відважно домувати в домі Єгови через всі наші дні на землі протягом існування цього старого світу, це не є досить. Христіяни, що є духовними, “живими каміннями,” через воскресення з мертвих будуть перенесені до неба, щоб там становити цілковитий храм Єгови із Угольним Каменем, Ісусом Христом. Ті сотки тисячі інших посвячених поклонників, котрі сьогодні приходять до храму Єгови, будуть дальше домувати в його домі по всі дні життя їх у безконечнім новому світі, виконуючи чисте почитання його на райській землі.
2. Шукаючи за чим тепер, що свідки Єгови показують чого вони бажають для будучності?
2 Але те, чого ми бажаємо на будучність, то це ми показуємо тим, чого ми шукаємо тепер. Отже хоч є надія на вічне домування в домі Єгови в будучині по Армагедоні, то ми бажаємо домувати там і тепер перед Армагедоном. Тож помимо всяких клопотів і переслідування, які ми тепер переносимо в цім світі, Єгова уможливить нам радуватися цим привілеєм тепер. У кількох краях і поза комуністичною залізною заслоною, свідки Єгови є заборонені і їм заборонено збиратись разом на біблійні студії, і вони наражуються на велику небезпеку в цім зусиллю. Однак завдяки великій відвазі вони таки можуть робити це, підпільно. Цим чином вони показують чого вони шукають в будучині.
3, 4. (а) Як це ми тепер терпимо переслідування спільно, але помимо цього, що ми мусимо робити? (б) Як Давид, у Псальмі 27:5—10, показує свою віру, що він буде знову домувати в домі Єгови?
3 Чи посередно чи безпосередно, як співчутливі товариші інших, ми як христіянські свідки Єгови, терпимо переслідування разом. Та помимо того, ми мусимо набрати відваги й старатися збиратися разом як це Давид робив під ворожим вогнем. Він вповав на охорону Єгови і на його поміч і визволення, щоб йому затриматися в домі Божому. Тим то Давид сказав:
4 “Він бо заховає мене у своїй домівці в день недолі. Він захистить мене в затулку намета свого, він підніме мене на скелю! І тоді піднесеться голова моя над ворогами моїми кругом мене; і принесу жертву радісну в чертозі його; співати му псальми Єгові. Почуй, Єгово, голос мій взиваючий; зглянься й вислухай мене. Про тебе сказав я собі в серці: Шукайте лице моє. Єгово, лице твоє шукати му. Не одвертай лиця твого від мене, не відсилай в гніві слугу твого, не цурайся і не опусти мене, Боже, спасителю мій. Бо коли б покинули мене батько й рідна мати моя, то Єгова прийняв би мене.”— Пс. 27:5—10.
5. Як вороги пробували зруйнувати Давида духовно, але чому він був певний, що вони не здоліють досягти цього?
5 В цих словах переслідованого Давида звучить запевнення про остаточну побіду над його ворогами, котрі перешкоджали йому в почитанню Єгови в його храмі. Вороги задумували духовне нещастя для нього, а головно при помочі “заговору через декрети,” тобто, через узаконення злющого переслідування його, і цим чином пробували присилувати Давида залишити його віру в Бога й його почитання й служення Богові. (Пс. 94:20) Але їм не вдалося зруйнувати Давида як слугу й свідка Єгови. Навіть нещастя не ушкодило Давида духовно, бо він був захований у сховку безпеки в Єгови, в недосяглім “тайнім пробутку” в святім наметі Єгови, неначе на високій скелі на яку не можуть вилізти всякі вороги його. Бог мав піднести Давида високо в побіді над його ворогами правдивого почитання. Він мав знову мати вільний вступ до Божого жертівника в його наметі почитання, щоб принести офіру з жертви й співати мелодії прилюдно з подякою Єгові, котрий є лояльний до своїх поклонників.
6. (а) На які запрошення ми відповідаємо, й чому це робимо помимо перепонів? (б) На чию поміч ми вповаємо?
6 Тим то набирайте відваги, всі ви, що є переслідувані як свідки цього лояльного Бога! Докази про його ласку до нас будуть напевно обявлені у відповідь на наші молитви помимо всяких перешкод і всіх воєн проти нас з рук наших безбожницьких ворогів. Наші серця приймають власне запрошення від Єгови до його людей й пригадують нам про його запрошення, що промовляють у внутрі нас: “Шукайте лиця мого, всі ви покірні.” Як його посвячені люди, ми відповідаємо щиро й шукаємо, щоб знайти лице його ласки й милости. (Соф. 2:1—3) Щоб успішно виконати це, ми мусимо побідити многі перепони які поставили в нашій дорозі вороги, й цей матеріялістичний світ спокушення; але в любові й лояльності до нього ми це зробимо, бо його ласка значить життя для нас. Ми робимо це хоч допомога для нас від усіх інших джерел може схибити нас. Коли ми здається є полишені й забуті всіма, тоді Єгова через Христа мусить статися нашою допомогою, бо його поміч ніколи не схибає для лояльних людей. Ми можемо сполягати на це, якщо ми шукаємо його лиця.
7. (а) Що Давид підгадує, що є найбільш скрайним случаєм людського опущення? (б) Отже в такому случаї на кого можна сполягати?
7 Це страшна річ бути залишеним своїм власним батьком і матірю! Та переслідуваний Давид не зазнав такого досвідчення. Його отець і матір не оставили його. Коли він пішов у сховок від його гонителів, царя Саула, він знайшов притулок у печері близько Адуллам і його “брати й вся рідня його батька, почули про це з Вефлиєму й поприходили до його.” Пізніше Давид узяв свого батька й матір на схід ріки Йордані й сказав до царя землі Моабської: “Чи не можна б моєму панотцеві й панматці моїй перебути у вас, покіль я знати му, що Єгова вдіє зо мною.” Отже там його родичі й остались через якийсь час. (1 Сам. 22:1—3) Якщо батько Давидів і мати оставили його, то це було через змушення, як от через їх смерть, оставивши його в країні живих. Тим то в своїй псальмі Давид тільки підгадує про майже немислимий случай відмови від людини, через його власного батька й матір; а коли б батьки й зробили так, тоді можна б сподіватися, що й всі інші люди зроблять так. Тоді, в такій скрайній ситуації, був єдиний, хто не полишив би Давида — ах, що за потіха! — Бог Єгова, котрого лиця він постійно шукав. Він то скріпляв його! а Єгова не вмирає.— Ав. 1:12, Ро., НС.
8, 9. (а) Згідно з пророцтвом, яке розділення буває через почитання Єгови в деяких случаях? (б) У такому випадку, хто виявляє право власності на нас, і за яким перспективним запевненням?
8 В “часі кінця” Сатаниного світу вирішення почитати Єгову спричиняє розділ у многих близьких родинних групах. Ісус Христос, коли привернув чисте почитання на землі свойого Отця Єгови, сказав, що так буде діятися. Ісус не прийшов був, щоб завести реліґійний мир на землі — ні, “Бо прийшов я, щоб поставити чоловіка різко проти батька його, а дочку проти матери її, й невістку проти свекрухи її. І будуть ворогами чоловікові домашні його.” В наслідок цієї спроби в любові, родичі відречуться або покинуть своїх дітей, котрі покажуть більшу любов до Ісуса Христа й Його небесного Отця. (Мат. 10:33—37) Щоб зустрінути таке опущення, то це вимагає відваги для того, хто бажає добиватись правди, життя-даючого почитання Єгови, Отця нашого Господа Ісуса Христа. Але що ж коли родичі непогодяться на ваше рішення почитати небесного Отця Єгову й відречуться й полишуть вас? Тоді наш безсмертний небесний Отець покаже, що він є власником нас й прийме нас, даючи нам місце в своїй орґанізації. Висказуючи свою незламану лояльність до своєї орґанізації Сиону, Він каже:
9 “Хіба ж забуде молодиця своє немовлятко? Хіба ж їй свого власного тіла жаль не буде? Та хоч би вона й забула його, то я не забуду тебе. Глянь, я написав тебе на долонях у себе; мури твої по всякчасно перед очима в мене.”— Ісаїї 49:15, 16; Йова 39:14, 15.
10. (а) Як Єгова доказав це пророцтво для своїх христіянських свідків в теперішнім часі? (б) Що він збудував, щоб приймити нас, і як він гоїть рани нашого почуття?
10 При кінці першої Світової Війни в 1918 році, Бог Єгова доказав це пророцтво про свою непохитну лояльність. Він не дозволив організації з його христіянських свідків Єгови бути зметеною геть злющими гнобителями підчас першого світового зудару. В 1919 р., він привернув їх із їх релігійної неволі й прийняв їх знову у свою ласку, й його руки почали відбудовувати мури їх напів зруйнованої організації. Він справді не забув їх, як це здавалось. Ані Він не забув їх в часі ще гірших обставин другої Світової Війни. Від того часу, О що за сильний мур або добре охоронну організацію він збудував, коли вони взялись виконувати предсказане діло благовіствування доброї новини про Боже установлене царство прилюдно й від дому до дому по всій залюдненій землі, на свідкування всім народам заки прийде кінець оцим політичним інституціям у грізній війні Армагедону! (Мат. 24:14) Отже, нехай наші найближчі природні кревні — а навіть наші земні батько й мати — полишуть нас за те, що ми шукали Єгови як Бога. Він радий прийняти нас покинутих. З любовю Він приймає нас і гоїть рани наші сердець наших. Він запевняє нас про вічне життя в його новому світі, життя яке наші смертні, вмираючі батько й мати не можуть ніколи дати нам.
11. Тепер, коли ми взяті туди, то чого ми не можемо робити, і чому ні?
11 А тепер, коли він прийняв нас у свою теократичну організацію, то ми ніколи не повинні лишати її, ніколи не стримуватись ходити на зібрання. Він ніколи не забуває свою вірну організацію й тому не оставить її і не забуде її. Якщо Єгова ніколи не оставить своєї організації, тоді й ми не лишаймо її, бо це значило б покинути Його. Якщо ми пробуваємо в Його незабутій організації, то й він ніколи не забуде нас. Для нього забути й оставити нас значило б наше вічне знищення. Нехай би це ніколи не сталося!
МАЙ НАДІЮ Й БУДЬ ВІДВАЖНИЙ
12. Чому ми зустрічаємо найбільшу спробу віри у цілій історії свідків Єгови?
12 Тепер більше ніж коли, памятаймо, що ми, з цілим світом, приходимо ближче й ближче до “великого дня Бога Вседержителя,” котрий має бути зазначений всесвітньою війною і в котрій Бог виконає Армагедон і побідить усіх “царів цілої залюдненої землі” і їх цілковиту мобілізацію народів. Божий власний незмінний розклад часу зазначує, що станеться в недалекій будучності. Отже ми, як його посвячені люди, зустрічаємо найбільш віру-випробовуюче досвідчення в історії свідків Єгови від часу Авеля, першого мученика за Єгову аж до сучасного “кінця ладу.” (Одкр. 16:14—16; Мат. 24:3; 28:20) Населення світу збільшається далеко скоріше ніж ми знаходимо “загублених овець” й приводимо їх в охорону організації Всемогучого Бога. Оскільки Сатана настроює всі народи світу проти Божого царства, то наші вороги постійно збільшаються у внутрі й на зовні Державного Христіянства. Тому що ми не є частю цього Сатаною настроєного світу, їх душевне бажання є, щоб знищити нас, або принаймні погубити нас духовно й зруйнувати нашу віру в новий світ Єгови під Христом.
13. Що наші вороги задумують проти нас, і яка є ціль Диявола в цьому?
13 Як от у справі закону відносно салютування прапорові, і відносно трансфузії крови, диктаторський декрет заборонюючи свідкам Єгови існувати, і тим подобне, наші вороги свідомо або й несвідомо “укладають горе приказами” проти нас. Диявола ціль в цьому є, щоб знайти причини оскаржувати нас за зламання законів, бо вони не можуть знайти причини, щоб виступити проти нас хіба знайдуть це проти нас у законі Бога нашого. Як і в Даниїловім случаї вони знають, що ми не нарушуємо Божого закону навіть тоді, коли чоловічий закон противиться Божому. (Пс. 94:20; Дан. 6:5—9) Чи ж наш Бог оставить нас і віддасть нас грішньому бажанню наших ворогів, котрі володіють і мають власть? Ні, якщо ми відмовимося зробити компроміс (уступку), і якщо ми затримаємо ступати його шляхом навіть коштом терпіння.
14. Як це заявив Давид, то чого ми конечно потребуємо, й чому?
14 Ми конечно потребуємо набути дальші інструкції про Божі принципи праведного шляху, щоб нам мати його провід на дорозі на котрій наші вороги не можуть по правді оскаржувати нас за зламання закону нашого Бога. Хоч би наш земний батько й мати покинули нас релігійно й не дали такої інструкції й проводу, Бог нам дасть інструкцію. Молитва переслідуваного й зненавидженого Давида є найвідповідніша для нас тепер: “Вкажи мені, Єгово, дорогу твою, і провадь мене по простій стежці задля ворогів моїх! Не віддай мене зажерливим ворогам моїм! Бо проти мене встали брехливі свідки й той, що злобою на мене дише.”— Пс. 27:11, 12.
15, 16. (а) У своїм змаганню довести нас до компромісу (уступки), до якої міри підуть вороги? (б) Серед подібних обставин, що Давид каже про себе й до нас співсвідків Єгови?
15 Наша некомпромісовість (неуступність) вимагає, щоб ми не боялися насильств, які вороги спричиняють або загрожують проти нас, коли символічний Гог з Магог землі робить свій останній напад на Товариство Нового Світу зі свідків Єгови навкола землі. Вони будуть пробувати спричиняти таку трудність для нас, що звичайна людина цього старого світу стратила б всяку надію на будучність. Вони бажають зламати нашу віру в остаточне сповнення Божої доброї обітниці на будуче поза цим турботним світом. Ось так було тяжко коли вони (вороги) гнобили Давида, котрий був пророчим типом на Ісуса Христа, Сина Давидового. Під тими обставинами, чи Давид поставив нам добрий приклад і акуратний взірець? Так! Що ж він сказав до себе, а далі й до кожного з нас, як своїм спів-свідкам Єгови? Оце:
16 “Коли б я та не вірував, що побачу благість Єгови на світі між живими! Вповай на Єгову! Будь потужний, і май відвагу в серці, і дожидай помочі від Єгови.”— Пс. 27:13, 14.
17. (а) Як Давид бачив благість Єгови в країні живих? (б) Що він самий робив і радить нам це робити?
17 Чи Давидова віра була винагороджена пізнішою добротою від Єгови в країні живих? Помимо многих важких боїв і спроб, Давид таки царював через сорок років і приготовляв матеріял для храму, й він віддав свій престол будівничому того храму, свойому любому синові, премудрому Соломонові. Але коли він був у стані випробування віри, то він напоминає нам — надійтесь на Єгову. Тим, що він радив іншим робити так, то він доказав, що він самий робив так, коли такої надії було потрібно, щоб підтримати його в благородній невинності. Він тримався мужньо.
18. (а) Згідно з Давидовим євреський виразом, то що значить бути відважним? (б) Як можна показати відвагу?
18 Віра й надія помагають нам бути відважними. Бути відважним, по єврейському розумінню Давида, значить затримати внутрішню силу, триматися разом, наче б стисло звязані між собою, і не датись покрушити під напором, щоб не розлетітись на кавалки під сильним ударом горя або від атаки ворога. Роблячи це, ми зможемо затримати себе у вірі й надії під натиском трудностей та загроз. Ми не потребуємо робити ніякого смільця із себе як виставу, яка звичайно асоціюється із відвагою. “Мужність”, каже Американ Коледж Словар (сторона 146) це “відношення до вищої й благороднішої відваги, особливше як наслідок із унаслідженої прикмети ума або духа, котрий зустрічає й витримує небезпеку або трудности без страху, а навіть із ентузіязмом (одушевленням).” Наше постійне затримання вірности до Бога, хоч би приховано й непомітно, указує на відвагу. Ми не шукаємо подиву гідности при помочи виставлення відважної сміливости.
19. (а) Як відвага дотикає наші серця? (б) Якої надії ми ніколи не повинні зрекатися?
19 Наша відвага поможе нашим серцям бути сильними. Вони не розтопляться у страсі, але будуть непохитні в любові до Бога й будуть відганяти страхи й недовірство геть. (1 Йоана 4:18) Отже ми також будемо мати любов до Бога Єгови й до його Сина, Ісуса Христа, як до активної сили, що штовхає нас вперед крізь проби, труднощі, переслідування, клопоти та загрози, ба навіть крізь атак Гога, який дражнить Бога до битви Армагедон. Будучи все вірні Богу, ми будемо мати наші лиця звернені до Його нового світу побіди над усіма, що є лукаві. Оскільки це Бог Єгова самий, що дав нам цю надію на новий світ під праведним царством Його Сина Ісуса Христа, тоді такої надії не відкидати б нам. Ми можемо безпечно й корисно відкинути геть всякі інші надії, але не ту, що від Бога, котрий дає надію. “Так, надійся на Єгову.” Він не розчарував Давида, ані Ісуса Христа, Сина Давидового. Він не розчарує й нас. В силі нашої надії й віри ми можемо бути відважні у вічі світового Армагедону, коли то Єгова тріюмфально побідить на оправдання своєї універсальної суверенності.
[Вставка на сторінці 75]
“Блаженні тихі, бо такі осягнуть землю. Блаженні миротворці, бо такі синами Божими звати муть ся.”— Мат. 5:5, 9.