Надзвичайна радість в Ефіопії. Конгрес «Божественне навчання»

ХОЧА цей обласний конгрес не був першим після зняття заборони в Ефіопії, він, без сумніву, був особливим. Після офіційного визнання 11 листопада 1991 року це вже третя зустріч Свідків Єгови на найбільшому Міському стадіоні країни, що в самому центрі Аддис-Абеби. Через те що стадіон вже був зайнятий у неділю і не було іншого достатньо великого приміщення, програму скоротили до трьох днів від четверга до суботи 13—15 січня 1994 року.

Ці три дні відзначалися не тільки чудовою помірною погодою та блакитним небом, але також духовним просвітленням з повним застосуванням «Божественного навчання». На фоні привабливих прикрас із рослин навколо сцени гарно виділялося гасло конгресу, написане амхарською мовою.

Але чому конгрес був таким надзвичайним? Думки та почуття делегатів зосереджувалися не тільки на насиченій програмі, але й на люблячому міжнародному братерстві та ясному прояві Божого благословення у вигляді росту справ Царства. На конгрес прибуло близько 270 закордонних делегатів з 16 країн, у тому числі з Джібуті та Ємену. Більша половина делегатів приїхала з тих країн Європи та Північної Америки, де в той час була зима. Серед гостей були два члени Керівного органу Свідків Єгови — Ллойд Беррі та Деніел Сидлік.

Традиційна ефіопська гостинність, поєднана із сердечною любов’ю до братів-гостей, посприяла загальному радісному настрою, який не знає мовних бар’єрів. Віталися не тільки потисками рук, але й обіймами та поцілунками, деколи до шести разів! Багато гостей читали про працю Царства в Ефіопії і знали, що їхні ефіопські брати випробувані і незламні, що вони витримали ув’язнення та інші форми переслідуванняa. Але закордонні делегати здивувалися, коли побачили багато радісних, вихованих молодих людей, що стає рідкістю у більшості країн сьогодні. Багато ефіопських сестер мали на собі білі майстерно вишиті традиційні костюми, які внесли ще більше святковості у загальну атмосферу.

Хрещення у п’ятницю було справді захоплюючим. Довга черга із 530 новоприсвячених осіб віком від 10 до 80 років розтягнулася на половину ігрового поля стадіону. Це перевершило усі сподівання — охрестилася 1 особа на кожних 7 Свідків у країні. Який великий доказ, що Єгова благословляє своїх людей у цій країні! Немало присутніх плакало з радості, тоді як понад 40 італійських делегатів співали чудові пісні. Багато братів згадали слова з Ісаї 60:5: «Побачиш тоді — і роз’яснишся ти, сполохнеться й поширшає серце твоє, бо звернеться морське багатство до тебе, і прийде до тебе багатство народів».

Особливі підстави для радості

Благословення Єгови було ще більше наголошене в п’ятницю, коли під час інтерв’ю згадали скромний початок праці Царства в Ефіопії. Інтерв’ю брали в перших місіонерів, які служили у цій країні у 50-х та 70-х роках. Понад 8000 присутніх слухали, як Рей Кассон, Джон Камфес та Гейвуд Уорд розповідали про свою працю навчання Біблії, розпочату з їхнім приїздом 14 вересня 1950 року в Аддис-Абебу. Імперський уряд тих часів вимагав, щоб вони також займалися загальною освітою. Тому вони відкрили в центрі міста школу для дорослих, де викладали різні предмети. А у вільний час ці місіонери займалися освітницькою працею, зосередженою на божественному навчанні. Вони старалися вивчити дуже складну амхарську мову, алфавіт якої налічує 250 букв. Минуло півроку, перш ніж їм вдалося провести своє перше домашнє біблійне вивчення. Близько 43 років пізніше вони зустріли на вулиці людей, котрі все ще пам’ятали цих колишніх шкільних вчителів. А на конгресі вони тішилися, що могли побачитися з десятками своїх колишніх зацікавлених, які стали стійкими у вірі і які знайомили їх зі своїми духовними дітьми та внуками (1 Солунян 2:19, 20).

Радісні та уважні слухачі довго аплодували не тільки після інтерв’ю з колишніми місіонерами, але також після повідомлень та вітань з Великобританії, Ізраїлю, Італії, Канади, Кенії, Нідерландів, Німеччини та Сполучених Штатів Америки, привезених представниками закордонних делегацій. Це також було свідченням люблячого всесвітнього братерства Божих людей. Головні промови, виголошені помазаними братами з Керівного органу, та щирі молитви цих братів також досягли сердець присутніх. Молоді люди на стадіоні впізнавали себе в дійових особах драми про молодь, яка пам’ятає свого Творця, поставленої, до речі, дуже природньо і гарно. Крім нових випусків публікацій англійською мовою, присутні зустріли з великим ентузіазмом оголошення про випуск трьох нових публікацій амхарською мовоюb.

Під час перерв та в інші проміжки часу було багато можливостей познайомитися з цікавими людьми. Наприклад, на самому першому ряді сидів з саморобною палицею Тулу Мекріа — найстарший вісник в Ефіопії. Минулого року у зрілому віці 113 років він охрестився і став Свідком Єгови. А вже на цьому конгресі він з радістю спостерігав, як його 80-літня дружина пішла за його прикладом і стала йому духовною сестрою. Його присутність під час цілої програми була добрим заохоченням для молодих братів та сестер. Одним з них був Йоганес Ґоремс, який у віці 16 років, усе ще навчаючись у школі, вже чотири роки служить сталим піонером. Він та інші, ще молодші піонери шкільного віку, навчилися викупляти слушний час, проповідуючи вранці по дорозі в школу, у перервах між уроками та після уроків.

Чудові приклади непорушності!

Сотні присутніх пережили ув’язнення і тортури за колишніх урядів. Мадефро Їфру провів п’ять років у тюрмі, але зараз служить у новому бюро в Аддис-Абебі, у якому перекладається, друкується та з якого відправляється література. Інший молодий чоловік, що служить разом з ним, Зекаріас Ешету не змінив своєї непорушності вісім років тому, коли його батько загинув після трьох років ув’язнення за християнську нейтральність. Зекаріасу, одному з п’яти дітей у сім’ї, було лише десять років, коли батька забрали у в’язницю. Месват Ґірма та його сестра Йоалан, які ще у підлітковому віці і навчаються у школі, пам’ятають свого батька лише з фотографій, тому що вони були дуже малі, коли його раптово стратили за нейтральність. Його вірність натхнула їх, і обоє зараз служать сталими піонерами, так само як їх батько служив до самої смерті.

Ще одним прикладом непохитності є Тамірат Ядет, який зараз служить спеціальним піонером у чудовому районі рифтової долини. Через свою християнську нейтральність він провів три роки у сімох різних тюрмах, деколи в ланцюгах, зазнаючи тяжких побоїв. Однак у тюрмі він допоміг більше десяти особам стати на сторону Божого Царства.

Тесфу Темелсо, якого під час років спеціального піонерування 17 разів садили в тюрму, зараз служить районним наглядачем. Хоча на тілі залишилися рубці від побоїв, він дуже радіє, що бачить цілі збори у територіях його колишніх призначень. Десятки братів і сестер зі збору «Акакі» витерпіли ув’язнення і жорстокість, однак збір виріс до понад ста вісників. Вони побудували перший Зал Царства Свідків Єгови в Ефіопії. З Дессе, містечка, що лежить 300 кілометрів на північ від столиці, приїхало п’ять братів і сестер, які дивилися в обличчя смерті і бачили, як помирав після тортур один місцевий брат. Масереша Каса, який є старійшиною у цій групі, розповів, що він пережив шість років ув’язнення не тому, що мав якісь особливі якості, але тільки тому, що навчився покладатися на Єгову. (Римлян 8:35—39; порівняйте Дії 8:1).

Навіть недавно віра деяких братів була випробувана. Велика група прибула на конгрес із сусідньої країни, де через нейтральність Свідків позбавили охорони з боку поліції, їм не видавали паспортів, свідоцтв про одруження і виганяли з роботи. Коли недалеко Массауа, ерітрейського порту Червоного моря, шаленіла війна, цілий збір — 39 осіб, у тому числі діти, десь чотири місяці жив під низьким мостом у пустелі, щоб врятуватися від бомбардування, влаштованого колишнім урядом. Обговорення денного вірша та інші зібрання додавали їм сили і зблизили їх з Єговою та одних з одними у цих важких обставинах під палючим сонцем. Дві спеціальні піонерки, які служать поблизу витоку Голубого Нілу, пережили погрози і напад натовпу, підбуреного православною церквою, але обидві витримали і кілька їхніх зацікавлених символізували своє присвячення хрещенням на цьому конгресі.

Один брат пригадав своє випробування, коли він був ізольований на роботі в серці посушливого району Огаден, недалеко від Сомалі. Він залишився живим духовно, проповідуючи і проводячи зібрання із зацікавленими особами, серед яких були лікарі, що прийняли божественне навчання і зараз навчають інших. Ще одним чудовим прикладом непорушності був спеціальний піонер з Аддис-Абеби, якого у 1992 році жорстоко побила і залишила на дорозі як мертвого юрба, зібрана православними священиками. На щастя, він видужав і продовжує служити у тій самій території. Ясна усмішка на його обличчі свідчить про те, що він не затаїв зла. Для нього, як і для всіх інших випробуваних та нових осіб, цей конгрес «Божественне навчання» був радісним святом.

Конгрес пройшов спокійно, і гості навіть думали, що зайняті в організації добровольці мають багатолітній досвід. Ті добровольці зробили великий прогрес за минулих два роки. Три дні конгресу пролетіли непомітно. Найбільше присутніх було у суботу — 9556. Національне телебачення, радіо та газети схвально відгукувалися про конгрес. Всі могли побачити, що Єгова духовно збагачує своїх людей. Серед аудиторії були тисячі зацікавлених, які тільки почали користати з «Божественного навчання». У цій країні з 50-мільйонним населенням для Свідків Єгови відкрилося велике поле діяльності, і цей конгрес зміцнив їхню рішучість використовувати час, який ще залишився у цій системі речей, і допомагати щирим особам отримувати користь від божественного навчання.

[Примітки]

[Ілюстрації на сторінці 23]

Аддис-Абеба, 13—15 січня 1994 року.

[Ілюстрації на сторінці 24]

Група піонерів з Аддис-Абеби (справа); непорушні Свідки, які пережили ув’язнення (внизу); 113-літній Свідок та його дружина.