Вагома підстава для оптимізму сьогодні
ІСТОРИК і соціолог Г. Дж. Уеллс, який народився 1866 року, сильно вплинув на погляди людей XX століття. У своїх творах він переконливо говорив про те, що з розвитком науки на землю прийде золотий вік. У «Кольєрс енсайклопідіа» згадується, як Уеллс з «невичерпним оптимізмом» невпинно просував свою ідею. Але там також зазначається, що від його оптимізму не залишилось і сліду, коли вибухнула друга світова війна.
Зрозумівши, що «наука може служити злу так само, як вона служить добру, [Уеллс] втратив віру й віддався песимістичним думкам»,— каже «Біографічний словник Чемберза» (англ.). Чому це сталося?
Віра й оптимізм Уеллса повністю ґрунтувались на людських досягненнях. Коли ж він зрозумів, що людству не під силу втілити в життя його Утопію, то не знав, як йому бути далі. Розпач невдовзі перейшов у песимізм.
Сьогодні таке трапляється з багатьма людьми з тої самої причини. Вони переповнені оптимізмом у молодому віці, але з роками перетворюються на похмурих песимістів. Навіть декотрі з молодих зневірились у так званому нормальному житті й віддалися наркотикам, розпусті та іншим згубним звичкам. Де ж шукати відповіді? Розгляньте наступні приклади з біблійних часів і з’ясуйте основу для оптимізму в минулому, теперішньому й майбутньому.
Оптимізм Авраама винагороджено
У 1943 році до н. е. Авраам залишив Харан і, перетнувши ріку Євфрат, увійшов у Ханаанський край. Біблія називає Авраама «отцем усіх віруючих», і його приклад дуже цінний для всіх нас! (Римлян 4:11).
З Авраамом був його племінник Лот, батько якого помер, та Лотова сім’я. Пізніше, коли в тому краю почався голод, обидві сім’ї вирушили до Єгипту й відповідного часу разом повернулися. Тепер і Авраам, і Лот мали багато майна та дрібної й великої худоби. Коли ж їхні пастухи почали сваритися, Авраам першим сказав: «Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька ми рідня. Хіба не ввесь Край перед обличчям твоїм? Відділися від мене! Коли підеш ліворуч,— то я піду праворуч, а як ти праворуч,— то піду я ліворуч» (Буття 13:8, 9).
Авраам, оскільки був старшим, міг зробити так, як йому більше подобалось, а Лот через повагу до свого дядька міг поступитися йому. Замість цього «звів Лот свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що наводнена вся вона аж до Цоару,— перед тим, як Содом та Гоморру був знищив Господь,— як Господній садок, як єгипетський край! І Лот вибрав собі всю околицю йорданську». Тепер Лот мав усі підстави дивитися на життя оптимістично. А що сказати про Авраама? (Буття 13:10, 11).
Чи був Авраам нерозсудливим сміливцем, який наразив на небезпеку добробут своєї сім’ї? Ні. Авраамів позитивний склад розуму та дух щедрості принесли йому великі благословення. Єгова сказав Аврааму: «Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід, бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму» (Буття 13:14, 15).
В Авраама була вагома підстава для оптимізму. Цей оптимізм ґрунтувався на Божій обітниці зробити Авраама великим народом, щоб ‘поблагословилися в [Авраамові] всі племена землі’ (Буття 12:2—4, 7). У нас теж є підстава почуватися впевненими, бо ми знаємо, що «тим, які люблять Бога.. усе співдіє на добро» (Римлян 8:28, Хом.).
Два оптимістично настроєних розвідники
Понад 400 років пізніше ізраїльський народ стояв перед входом у Ханаан, ‘Край, що тече молоком та медом’ (Вихід 3:8; Повторення Закону 6:3). Мойсей призначив 12 ватажків, щоб вони ‘вислідили той Край та принесли відомість про дорогу, що нею підемо, та про міста, куди ввійдемо’ (Повторення Закону 1:22; Числа 13:2). Усі 12 розвідників одностайно говорили про багатства того краю, проте розповіді десятьох із них були сповнені песимізму, через що в серця людей закрався страх (Числа 13:31—33).
Але Ісус Навин та Калев принесли людям позитивну звістку й робили все, що могли, аби розвіяти той страх. Їхнє ставлення до справи та повідомлення відображали цілковиту впевненість у тому, що Єгова в силі дотриматися свого слова й повернути народ в Обітовану землю. Однак доводи цих двох розвідників не подіяли, і «сказала була вся громада, щоб камінням закидати їх» (Числа 13:30; 14:6—10).
Мойсей заохочував людей покладатися на Єгову, але ті не хотіли його слухати. Через те що вони відмовилися змінити своє песимістичне ставлення до справи, увесь народ мусив мандрувати по пустині 40 років. З 12 розвідників лише Ісус Навин і Калев отримали нагороду за свій оптимізм. Що ж було основною проблемою? Брак віри, оскільки люди надіялися на власний розум (Числа 14:26—30; Євреїв 3:7—12).
Йонина нерішучість
Йона жив у дев’ятому столітті до н. е. Біблія каже, що він був вірним пророком Єгови, який звіщав Божі постанови десятиплемінному царству Ізраїль приблизно за часу правління Єровоама II. Але він відмовився піти в Ніневію, щоб попередити людей про небезпеку. За словами історика Йосифа Флавія, Йона «думав, що ліпше зникнути» й відправитися замість цього в Яфу. Там він сів на корабель до Таршіша, ймовірно сучасної Іспанії (Йони 1:1—3). Те, чому Йона так песимістично ставився до свого призначення, пояснюється в Йони 4:2.
Зрештою Йона погодився виконати своє доручення, але коли люди Ніневії покаялися, він дуже розсердився. Тому Єгова дав йому добрий урок співчуття, зробивши так, щоб рициновий кущ, у затінку якого сидів Йона, зів’яв і всох (Йони 4:1—8). Йоні стало дуже шкода того куща, хоча було б правильніше, якби він так жалкував за 120 000 жителів Ніневії, котрі не ‘вміли розрізнити правиці своєї від своєї лівиці’ (Йони 4:11).
Чого можна навчитися з того, що трапилося з Йоною? Священне служіння не залишає місця для песимізму. Якщо ми розуміємо, куди Єгова спрямовує нас, і з повним довір’ям йдемо цим шляхом, то обов’язково матимемо успіх (Приповістей 3:5, 6).
Оптимізм у лихі часи
«Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців,— сказав цар Давид,— не май заздрости до беззаконних» (Псалом 37:1). Це дійсно мудра порада, бо світ сьогодні потопає у несправедливості та беззаконні (Екклезіяста 8:11).
Навіть якщо ми не заздримо беззаконникам, то, можливо, легко засмучуємося, коли бачимо, як невинні люди страждають через лихих, або ж коли з нами поводяться несправедливо. Це може довести навіть до того, що ми занепадемо духом чи станемо песимістами. Що нам робити, коли ми в такому стані? Перш за все, слід пам’ятати, що злі люди помиляються, самовдоволено думаючи, ніби їхня відплата ніколи не прийде. Псалом 37, у вірші 2 запевняє нас: «Вони [злочинці], як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина — пов’януть!»
Крім цього, нам потрібно і далі робити те, що правильне, залишатися оптимістами й чекати на Єгову. «Ухиляйся від злого та добре чини, та й навіки живи!— продовжує псалмоспівець.— Бо любить Господь справедливість, і Він богобійних Своїх не покине» (Псалом 37:27, 28).
Справжній оптимізм перемагає!
Що ж тоді сказати про наше майбутнє? Біблійна книга Об’явлення розповідає нам про те, «що незабаром статися має». Серед усього іншого в ній говориться про червоного коня, який символізує війну, і про його вершника, що має «взяти мир із землі» (Об’явлення 1:1; 6:4).
Під час першої світової війни багато хто у Великобританії оптимістично вважав, що це остання велика війна. Але британський державний діяч Дейвід Ллойд Джордж дивився на справи більш реалістично. У 1916 році він сказав: «Ця війна, подібно як і наступна війна, є війна, щоб покінчити з війною» (курсив наш). Він мав рацію. Друга світова війна лише прискорила виробництво більш жорстоких засобів масового знищення. Сьогодні, 50 років пізніше, кінця війнам все ще не видно.
У тій самій книзі Об’явлення написано про інших вершників, які символізують голод, епідемії та смерть (Об’явлення 6:5—8). Вони є додатковими рисами ознаки часів (Матвія 24:3—8).
Чи слід нам через це дивитись на життя песимістично? В жодному разі, бо у видінні також зображається «кінь білий, а той, хто на ньому сидів, мав лука. І вінця йому дано, і він вийшов, немов переможець, і щоб перемогти» (Об’явлення 6:2). Тут йдеться про Ісуса Христа, котрий, усуваючи як небесний Цар усе зло, їде, щоб встановити мир і злагоду по цілому світіa.
Як призначений майбутній Цар, Ісус Христос, будучи на землі, навчав своїх учнів молитися про це Царство. Можливо, ви теж знаєте «Отче наш», або Господню молитву. У цій молитві міститься прохання, щоб прийшло Боже Царство і щоб його воля здійснилась на землі так, як і на небі (Матвія 6:9—13).
Замість намагатися підлатати сьогоднішню систему речей, Єгова, діючи через свого Месіанського Царя Ісуса Христа, повністю усуне її. А на її місці, каже Єгова, «Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!» Під правлінням небесного Царства Земля перетвориться в затишну щасливу домівку людства, де життя й робота приноситимуть лише радість. «Навіки... тіштеся тим, що творю Я,— говорить Єгова.— Вибранці Мої зуживатимуть чин Своїх рук» (Ісаї 65:17—22). Якщо ваші надії на майбутнє ґрунтуються на цій незмінній обітниці, ви маєте усі підстави бути оптимістом сьогодні й вічно!
[Примітка]
a Більш детально це видіння описується в 16-му розділі книжки «Об’явлення. Його величний апогей вже близько!», опублікованої Товариством Вартової башти.
[Ілюстрація на сторінці 4]
Г. Дж. Уеллс.
[Відомості про джерело]
Corbis-Bettmann