Чи ти можеш служити у закордонному полі?
«Я ЗАВЖДИ мріяв служити місіонером. До одруження служив у Техасі (США), де була велика потреба в проповідниках. Моя дружина приєдналася до мене після одруження. Коли в нас народилася дочка, я подумав: «Ось і закінчилось моє місіонерство». Але Єгова сповнює мрії, особливо якщо вони пов’язані з виконанням його волі» (Джессі, який сьогодні служить зі своєю дружиною і трьома дітьми в Еквадорі).
«Я ніколи не думала, що зможу виконувати таку працю без підготовки в місіонерській школі Ґілеад. Коли бачила, як ті, з ким вивчала Біблію, виголошують промови або проповідують, це сповнювало моє серце великою радістю, і я дякувала Єгові за те, що він дав мені таку можливість» (Карен, незаміжня жінка, яка 8 років піонерувала в Південній Америці).
«Після 13 років повночасного проповідування в США ми з дружиною відчули, що потребуємо нового завдання. Сьогодні ми щасливіші, ніж будь-коли раніше; це дійсно чудовий спосіб життя» (Том, який піонерує зі своєю дружиною Ліндою в районі ріки Амазонки).
Ці вирази цінування походять від людей, особисті обставини яких не дозволили їм пройти навчання в місіонерській Біблійній школі Ґілеад Товариства Вартової башти. І все-таки вони зазнали радощів і труднощів закордонного служіння. Як це стало можливим? Чи таке служіння для тебе?
Потреба правильних спонук
Для успішного служіння у закордонному полі недостатньо лише пригодницького духу. Ті, що залишилися на ній, керувалися правильними спонуками. Вони, подібно до апостола Павла, вважали себе боржниками не лише перед Богом, але й перед іншими людьми (Римлян 1:14). Ці особи могли виконати Божий наказ проповідувати, служачи на території у себе вдома (Матвія 24:14). Але вони почувалися боржниками, і це спонукало їх докласти зусиль і допомогти людям, які рідко отримують нагоду почути добру новину.
Іншою також слушною спонукою часто є бажання працювати у продуктивнішій території. Хто з нас, бачачи, що інший рибалка ловить більше риби, не перейшов би ближче до тієї частини ставка? Подібно й підбадьорливі повідомлення про винятковий ріст в інших країнах заохотили багатьох податися туди, де є «безліч риби» (Луки 5:4—10).
Порахуйте видатки
У багатьох країнах не дозволяється, щоб іноземні релігійні добровольці працювали на світській роботі. Тому ті, що бажають служити в іншій країні, як правило, мусять бути незалежними фінансово. Як справитися з цією економічною трудністю? Багато продали або здали в оренду свої доми, щоб отримати необхідні кошти. Інші продали свої підприємства. Декотрі почали заощаджувати, маючи на думці конкретну мету. А дехто, прослуживши в іншій країні рік-два, приїжджає додому, щоб заробити грошей і знову повернутися на свою закордонну територію.
Безсумнівною перевагою перебування в країні, яка розвивається, є відносно низький прожитковий мінімум у порівнянні з розвиненими країнами. Це дозволило декому нормально прожити на скромну зарплату. Звичайно, видатки великою мірою залежать від життєвого рівня, який людина вибирає. Навіть у країнах, що розвиваються, можна знайти дуже комфортабельне житло, але за значно вищу ціну.
Зрозуміло, витрати слід підрахувати ще до переїзду. Однак порахувати економічні кошти — це ще не все. Можливо, висловлювання декотрих братів і сестер, які служать у Південній Америці, будуть інформативними для вас.
Найбільша трудність
«Вивчення іспанської мови було для мене справжньою боротьбою,— пригадує Маркку з Фінляндії.— Я гадав, що оскільки не знаю мови, то ще довго не зможу бути службовим помічником. Якою ж несподіванкою для мене стало призначення проводити книговивчення, і це всього через два місяці після приїзду! Звичайно ж, було багато курйозних ситуацій. Особливо важко мені давались імена. Якось я назвав брата Санчо «братом Чанчо (свиня)». Також ніколи не забуду, як сестру Саламею я назвав «Маласеєю (лукава)». На щастя, брати й сестри були дуже терпеливими». Зрештою Маркку зі своєю дружиною Селін вісім років прослужив у тій країні районним наглядачем.
Кріс, дружина Джессі, згаданого раніше, розповідає: «Пам’ятаю перший візит районного наглядача через три місяці після нашого прибуття. Я бачила, що брат наводив приклади і говорив щось дуже гарне, аби досягти серця братів, але я його не розуміла. Просто в залі я розплакалась. Це було не схлипування, а ридання. Після зібрання я спробувала пояснити свою поведінку районному наглядачеві. Він був дуже доброзичливим до мене і сказав те, що говорили й усі інші: «Тен пасієнсія, ермана» («Потерпи, сестро»). Через два чи три роки ми знову зустрілись і розмовляли близько 45 хвилин, радіючи, що можемо спілкуватися».
«Необхідно вчитися,— каже інший брат.— Чим більше зусиль ми докладаємо у вивченні мови, тим швидше поліпшуємо свою здатність спілкуватися».
Всі погоджуються, що такі зусилля приносять велику користь. Коли людина намагається вивчати нову мову, вона розвиває в собі смирення, терпеливість і наполегливість. Відкривається велика нагода проповідувати добру новину іншим. Наприклад, вивчення іспанської дає змогу розмовляти мовою, якою володіє понад 400 мільйонів людей по цілому світі. Багато з тих, які пізніше були змушені повернутися додому, могли далі використовувати знання цієї мови, щоб допомагати іспаномовним людям.
А як з тугою за домом?
«На початку, коли ми приїхали в Еквадор у 1989 році,— пригадує Дебора, яка служила зі своїм чоловіком Ґері в районі Амазонки,— я сильно тужила за домом. Але навчилася більше покладатись на братів і сестер зі збору. Вони стали для мене, як сім’я».
Карен, згадана на початку статті, зазначає: «Я боролася з тугою за домом, щодня йдучи в служіння. Це допомагало мені не мріяти про дім. Я також пам’ятала, що батьки пишаються моєю працею у закордонному полі. Мама завжди підбадьорювала мене, кажучи: «Єгова може попіклуватися про тебе ліпше, ніж я».
Макіко з Японії з гумором додає: «Після цілого дня в польовому служінні я досить втомлена. Тому коли повертаюся додому й починаю тужити за домом, то, як правило, швидко засинаю. Отже, мені не доводиться довго тужити».
А що сказати про дітей?
Коли є діти, слід подумати також про їхні потреби, наприклад, про освіту. Деякі вибрали навчання вдома, інші послали своїх дітей у місцеві школи.
Ал переїхав у Південну Америку зі своєю дружиною, двома дітьми і матір’ю. Він каже: «Ми зрозуміли, що навчання в школі допомогло дітям дуже швидко вивчити мову. Через три місяці вони вже досить вільно розмовляли». З іншого боку, двоє синів-підлітків Майка та Керрі вчаться в офіційній заочній школі. Батьки зазначають: «Ми зрозуміли, що навчання не слід залишати на самих дітей. Ми мали брати участь у навчанні і піклувалися, щоб хлопці встигали за призначеною програмою навчання».
Дейвід і Джаніта з Австралії так висловили свої міркування щодо двох синів: «Ми хотіли, щоб хлопці самі побачили, як живуть інші люди. Легко розвинути погляд, що спосіб життя, до якого ми звикли, є нормою, але насправді нас меншість. Вони також зрозуміли, як теократичні принципи діють по цілому світі, незалежно від країни або культури».
«Мені було всього чотири роки, коли наша сім’я виїхала з Англії в 1969 році,— пригадує Кен.— Хоча мене розчарувало те, що ми не жили в глиняній хаті під солом’яним дахом, як я собі уявляв, але, на мою думку, я отримав найліпше можливе виховання. Мені завжди було шкода інших дітей, які не мали такої нагоди! Завдяки доброму спілкуванню з місіонерами та спеціальними піонерами я розпочав допоміжне піонерування у віці дев’яти років». Сьогодні Кен — роз’їзний наглядач.
«Тепер Еквадор став для нас справжнім домом,— погоджується Ґабріелла, дочка Джессі.— Я така рада, що мої батьки вирішили переїхати сюди».
З іншого боку, деякі діти з різних причин не змогли пристосуватися до такої зміни, і їхні сім’ї були змушені повернутися у свою країну. Саме тому, перш ніж переїхати в іншу країну, добре було б спочатку її відвідати. Завдяки цьому ви зможете зробити рішення на основі інформації з перших рук.
Благословення, пов’язані з переїздом
Дійсно, переїзд у закордонне поле несе з собою багато труднощів і вимагає жертв. Чи він вартий докладених зусиль? Дозвольмо відповісти людям, які зробили такий переїзд.
Джессі: «За десять років, які ми провели в місті Амбато, кількість зборів зросла з 2 до 11. Ми мали привілей допомогти закласти п’ять із цих зборів і працювати на будові двох Залів Царства. Нам також було приємно щороку допомагати в середньому двом особам підготуватися до хрещення. Шкодую тільки про одне: що не приїхав сюди на десять років раніше».
Лінда: «Те, як люди цінують добру новину й наші зусилля, дуже підбадьорює. Наприклад, в одному містечку в джунглях зацікавлений на ім’я Альфонсо усвідомив, наскільки корисними були б публічні промови в його місцевості. Він тільки-но переїхав у свій новий дерев’яний будинок, один з небагатьох в його містечку. Вирішивши, що це єдиний гідний Єгови будинок в околиці, він переїхав назад у свою хатину під солом’яною стріхою і віддав свій будинок братам під Зал Царства».
Джім: «Під час служіння ми розмовляємо з людьми в десять разів більше часу, ніж у США. До того ж життя тут набагато спокійніше. Безсумнівно, ми маємо більше часу на вивчення і польове служіння».
Сандра: «Бачачи, як біблійна правда може змінювати людей на краще, я отримую велике задоволення. Наприклад, я проводила вивчення з 69-річною жінкою на ім’я Амада, яка мала невеликий продовольчий магазин. Ця жінка постійно розбавляла молоко: до десятьох літрів молока доливала два літри води. До того ж вона обманювала покупців, не додаючи їм цього разбавленого молока. Але після обговорення підрозділу «Чесність приносить щастя» з 13 розділу книжки «Знання, яке веде до вічного життя», Амада відмовилася від цього неправильного звичаю. Як же радісно було побачити невдовзі, що вона охрестилася!»
Карен: «Ще ніколи я так не покладалася на Єгову, і він ще ніколи не використовував мене так, як тут. Моя дружба з Єговою поглибилась і зміцніла».
А що сказати про тебе?
З роками тисячі Свідків переїхали, щоб служити за кордоном. Деякі приїжджають на рік-два, інші — назавжди. Вони привозять із собою досвід, духовну зрілість та фінансові засоби, і все це для того, щоб сприяти справам Царства у закордонному полі. Вони служать на територіях, куди місцеві вісники Царства не можуть переїхати через брак роботи. Багато придбали автомобілі з приводом на чотири колеса, щоб добиратися на території, які іншим чином неможливо досягти. Інші воліють жити в місті й там додають стабільності великим зборам, де мало старійшин. Однак всі без винятку твердять, що отримали набагато більше духовних благословень, ніж дали самі.
Чи ти можеш служити у закордонному полі? Якщо твої обставини дозволяють, чому б не розглянути можливість такого переїзду? Перший необхідний крок — написати до філіалу Товариства в країні, де ти збираєшся служити. Конкретна інформація, яку ти отримаєш, допоможе тобі визначити свої шанси на успіх. Крім того, багато практичних порад можна знайти в статті «Вийди із своєї землі та від роду свого» у «Вартовій башті» (англ.) за 15 серпня 1988 року. З відповідним плануванням і благословенням Єгови, можливо, й ти зазнаєш радості в служінні у закордонному полі.
[Ілюстрація на сторінці 24]
ТОМ І ЛІНДА НА ВІДДАЛЕНОМУ ШЛЯХУ ДО ПОСЕЛЕННЯ ІНДІАНЦІВ ПЛЕМЕНІ ШУАР.
[Ілюстрація на сторінці 25]
БАГАТО СЛУЖАТЬ У СТОЛИЦІ ЕКВАДОРУ, КІТО.
[Ілюстрація на сторінці 25]
МАКІКО ПРОПОВІДУЄ В АНДАХ.
[Ілюстрація на сторінці 26]
СІМ’Я ГІЛЬБІҐ ОСТАННІ П’ЯТЬ РОКІВ СЛУЖИТЬ В ЕКВАДОРІ.