Життєпис

Щиросердне служіння всупереч випробуванням

РОЗПОВІВ РОДОЛЬФО ЛОЗАНО

Я народився в Мексиці, у місті Ґомес-Паласіо (штат Дуранго) 17 вересня 1917 року. Мексиканська революція була саме у розпалі. Хоча в 1920 році вона й скінчилася, та заколоти на території, де ми проживали, продовжувалися ще кілька років, і це дуже ускладнювало нам життя.

ОДНОГО разу, коли мати дізналася, що буде сутичка між повстанцями та військовими силами, то не випускала мене, трьох моїх братів та двох сестер з будинку протягом кількох днів. Ми недоїдали, і я пригадую, як ховався зі своєю молодшою сестрою під ліжком. Після того мама вирішила виїхати з нами до Сполучених Штатів, куди пізніше приїхав наш батько.

Ми прибули в Каліфорнію (США) у 1926 році, саме перед початком Великої депресії. Наша сім’я переїжджала у ті місцевості, де можна було знайти роботу, наприклад, в район долини Сан-Хоакін, у міста Санта-Клара, Салінас та Кінґ-Сіті. Ми навчилися працювати в полі, а також збирати усі види фруктів та овочів. Хоча в молодості я багато й важко працював, проте це був дуже приємний час мого життя.

Зустріч з біблійною правдою

У березні 1928 року нас відвідав один Дослідник Біблії, так тоді називалися Свідки Єгови. Це був Естебан Рівера — літній чоловік, який розмовляв іспанською. Назва брошури «Де Знаходяться Померші?», яку він залишив нам, подібно як і її зміст дуже вразили мене. Хоча я був ще хлопцем, та все ж наполягав на біблійному вивченні та спілкуванні з Дослідниками Біблії. З часом моя мама й сестра Аврора також стали ревними хвалительками Єгови.

Десь у середині 30-х років у місті Сан-Хосе для англомовного збору був збудований Зал Царства. Оскільки в цій місцевості на фермах працювало багато вихідців з Іспанії, ми почали їм проповідувати та проводити з ними вивчення «Вартової башти». Нам допомагали у цьому іспаномовні брати з міста Сан-Франциско, розташованого за 80 кілометрів від нас. З плином часу приблизно 60 осіб відвідувало іспаномовні зібрання в Залі Царства у Сан-Хосе.

Зрештою 28 лютого 1940 року на одному з конгресів в Сан-Хосе я символізував присвячення Єгові водним хрещенням. Наступного року мене призначили піонером, повночасним служителем Свідків Єгови. Згодом, у квітні 1943 року я отримав запрошення переїхати до Стоктону, за 130 кілометрів від Сан-Хосе, щоб заснувати там іспаномовний збір. На той час я служив головуючим наглядачем в англомовному зборі в Сан-Хосе, а також дбав про тамтешній іспаномовний збір Свідків. Після того як інші перейняли на себе мої обов’язки, я вирушив до Стоктону.

Випробування непорочності

Починаючи з 1940 року, мене постійно викликали на призовну комісію, але щоразу ставились з повагою до мого рішення відмовитися від військової служби з релігійних міркувань. Незабаром після того, як у грудні 1941 року США вступили в Другу світову війну, тиск з боку призовної комісії посилився. Зрештою в 1944 році мене ув’язнили. Чекаючи на судове рішення, я перебував у підвальному приміщенні зі злочинцями. Дізнавшись про те, що я Свідок Єгови, багато з них запитували мене, як вчинені ними злочини впливають на їхнє становище перед Богом.

Брати з Сан-Хосе внесли заставу, аби мене звільнили, поки суд винесе рішення. Адвокат з Лос-Анжелеса, який займався справами порушення громадянських прав, взявся за мій випадок безоплатно. Суддя вирішив звільнити мене за умови, що я залишу піонерування, влаштуюся на світську роботу та щомісяця буду звітувати перед органами влади. Я не погодився на такі умови, і мене засудили на два роки ув’язнення в острівній в’язниці «Мак-Нілл» (штат Вашингтон). Там я використовував час на інтенсивне вивчення Біблії. Також навчився друкувати. Менш ніж через два роки мене звільнили за добру поведінку. Я негайно залагодив усі свої справи для того, щоб продовжити піонерське служіння.

Розширення діяльності

Узимку 1947 року мені разом з іншим піонером запропонували співпрацю з іспаномовним збором у місті Колорадо (штат Техас). Але там було так холодно, що ми поїхали до Сан-Антоніо трохи відігрітися. Однак у цій місцевості дуже часто падав дощ, що теж перешкоджало нашому служінню від дому до дому. Невдовзі в нас закінчилися гроші. Тижнями ми нічого не їли, окрім бутербродів з сирою капустою, та пили люцерновий чай. Мій напарник повернувся додому, та я залишився. Довідавшись про мою матеріальну скруту, брати з англомовного збору почали мені допомагати.

З приходом весни я повернувся у своє призначення в місто Колорадо, і там зрештою сформувався маленький іспаномовний збір. Невдовзі я переїхав до міста Світвотер (Техас), де допомагав заснувати ще один іспаномовний збір. У Світвотері я отримав лист із запрошенням до 15-го класу Біблійної школи Ґілеад Товариства Вартової башти, де навчалися майбутні місіонери; заняття мали розпочатись 22 лютого 1950 року. Після випуску школи, який відбувся того ж літа на міжнародному конгресі в Нью-Йорку на стадіоні «Янкі», я залишився на три місяці у всесвітньому центрі Свідків Єгови в Брукліні. Там, перед тим як отримати призначення до філіалу в Мексиці, я пройшов ще один курс навчання.

Праця в Мексиці

Я прибув у Мехіко 20 жовтня 1950 року. А десь через два тижні мене призначили наглядачем філіалу, і я виконував це призначення протягом чотирьох з половиною років. Досвід, набутий у піонерському служінні, у в’язниці, в школі Ґілеад та Брукліні, виявився дуже корисним. Прибувши в Мексику, я одразу помітив нагальну потребу духовно збудовувати наших мексиканських братів та сестер. Вони особливо потребували допомоги, щоб дотримуватися високих моральних норм, записаних у Божому Слові.

У латиноамериканських країнах, як і в Мексиці, пари зазвичай живуть без шлюбу. Загальновизнане християнство, зокрема Римсько-католицька церква, дозволило прижитися цьому небіблійному звичаю (Євреїв 13:4). Тому дехто ставав членом збору Свідків Єгови, не будучи офіційно одруженим. Таким особам було дано час: протягом шести місяців зареєструвати свій шлюб. Інакше б вони більше не вважалися Свідками Єгови.

Для багатьох було зовсім не важко впорядкувати своє життя. Їм слід було лише офіційно зареєструвати свої стосунки. Проте дехто потрапив у складнішу ситуацію. Наприклад, був одружений двічі, а навіть тричі, не будучи офіційно розлученим. Коли члени народу Єгови зрештою привели своє подружнє життя в гармонію з Божим Словом, у зборах почали насолоджуватися рясними духовними благословеннями (1 Коринтян 6:9—11).

У той час рівень світської освіти в Мексиці був загалом невисокий. Ще до мого приїзду 1950 року філіал розпочав організовувати у зборах класи, де вчили читати і писати. Тепер ці класи були реорганізовані й вийшло розпорядження про їх реєстрацію. Від 1946 року, коли почали складати списки учнів, вже понад 143 000 осіб були навчені читати й писати в класах, організованих Свідками!

Закони в Мексиці, що стосувались релігії, були дуже суворі. Однак протягом останніх років у цій сфері відбулися суттєві зміни. У 1992 році вийшов новий закон щодо релігії, тому в 1993 році Свідки Єгови в Мексиці були зареєстровані як релігійна організація.

Особисто для мене ці зміни були джерелом великої радості, раніше я думав, що це просто неможливо. Протягом багатьох років, неодноразово відвідуючи урядові установи, я щоразу натикався на недовіру. Проте приємно бачити, як юридичний відділ філіалу залагоджує ці справи, і завдяки чому тепер у проповідницькій праці ми маємо порівняно незначні перешкоди.

Місіонерське служіння з дружиною

Коли я приїхав до Мексики, там вже були брати та сестри, котрі раніше закінчили школу Ґілеад. Серед них була вірменська сестра Естер Вертанян, яка розпочала піонерування у 1942 році в місті Бальєхо (Каліфорнія). Тридцятого липня 1955 року ми одружилися, але залишились у своєму призначенні в Мексиці. Естер продовжувала місіонерське служіння в Мехіко, а жили ми в філіалі, де я й надалі служив.

У 1947 році, отримавши своє перше місіонерське призначення, Естер приїхала в Монтеррей (штат Нуево-Леон, Мексика). Тут був лише один збір, що складався з 40 вісників, але коли вона переїжджала до Мехіко у 1950 році, там було вже чотири збори. Сьогодні у філіалі, котрий розташований поблизу Мехіко, працює двоє молодих людей, з сім’ями котрих Естер вивчала Біблію, коли вона служила в Монтерреї.

У 1950 році територія, на якій проповідували місіонери, охоплювала майже все місто Мехіко. Вони ходили по місту пішки або ж їздили старими автобусами, переповненими людьми. Коли я приїхав туди під кінець 1950 року, то в місті було сім зборів. Тепер їхня кількість зросла до 1600 зборів, у яких служить понад 90 000 вісників Царства! А минулого року в Мехіко на Спомин Христової смерті прийшло більше, ніж 250 000 осіб! Протягом років ми з Естер мали привілей служити в багатьох цих зборах.

Коли ми з Естер починаємо біблійне вивчення, то, аби залучити до нього всю сім’ю, завжди намагаємося зацікавити голову родини. Тож ми помітили, що багато великих сімей починало служити Єгові. Думаю, однією з причин такого швидкого росту правдивого поклоніння в Мексиці було саме те, що цілі родини приєднувалися до організації.

Єгова благословив працю

Що стосується змін в організації та зросту кількості вісників у Мексиці після 1950 року, то цей поступ дійсно вартий уваги. Справжнє задоволення, співпрацюючи з такими гостинними й щасливими людьми,— зробити до цього зросту свій маленький внесок.

Карл Клайн, член Керівного органу Свідків Єгови, та його дружина Маргарет під час своєї відпустки відвідали нас. Брат Клайн хотів довідатись, як розвивається праця в призначеній нам мексиканській території. Отже, він з дружиною Маргарет приїхав до збору Сан-Хуан Тезонтла (поблизу Мехіко), який ми в той час відвідували. Наш зал був маленьким — приблизно 4,5 на 5,5 метра. На зібрання прийшло біля 70 осіб, і в приміщенні не було навіть місця, де стати. Старші сиділи на кріслах, молодші на лавках, а маленькі діти на цеглинах або ж на підлозі.

Брат Клайн був дуже вражений, що діти мали відкриті Біблії і відшукували біблійні вірші, на які посилався промовець. Після публічної промови брат Клайн обговорив Матвія 13:19—23. Він сказав, що в Мексиці є багато «доброї землі», згаданої Ісусом. Нині семеро з тих дітей, які були присутні того дня на зібранні, працюють над величезним проектом розбудови філіалу неподалік Мехіко. Ще один служить у Бетелі, а декілька піонерують.

Коли я приїхав до Мехіко, в філіалі працювало лише 11 осіб. Тепер тут працює 1350 постійних працівників і десь 250 — на розбудові філіалу. Можливо, в 2002 році усі роботи будуть завершені, і в нас буде можливість поселити ще 1200 осіб. Лише уявіть собі: в 1950 році в цілій країні було менш ніж 7000 вісників Царства, а зараз — понад 500 000! Моє серце переповнюється радістю, коли бачу, як Єгова благословив зусилля наших покірних мексиканських братів, які так тяжко працюють, аби нести йому хвалу.

Перед лицем великого випробування

Одним з найбільших випробувань за останній час стала для мене хвороба. Загалом я мав міцне здоров’я, але в листопаді 1988 року у мене стався інсульт. Це сильно вплинуло на мій фізичний стан. Дякуючи Єгові, з допомогою вправ та інших методів лікування я повернувся до попереднього стану, однак не володів деякими частинами тіла настільки, як мені б цього хотілося. Я продовжував лікуватися і залишаюся під медичним наглядом, щоб уникнути сильних головних болей та інших наслідків, які все ще даються взнаки.

Хоча я вже не можу робити так багато, як хотілося б, проте знаходжу задоволення в усвідомленні, що допоміг багатьом дізнатися про наміри Єгови і стати його присвяченими служителями. Також я черпаю насолоду від розмов з багатьма християнськими братами та сестрами, які відвідують наш філіал. Я відчуваю взаємне підбадьорення.

Дуже зміцнює мене також думка про те, що Єгова цінує наше служіння і що наша праця не марнотна (1 Коринтян 15:58). Попри свої обмеження та хворобу, я взяв собі близько до серця слова з Колосян 3:23, 24: «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину». Дотримуючись цього напоумлення, я навчився щиросердно служити Єгові всупереч випробуванням.

[Ілюстрація на сторінці 24]

У 1942 році, будучи піонером.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Моя дружина почала місіонерське служіння в Мехіко 1947 року.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Ми з Естер сьогодні.

[Ілюстрації на сторінці 26]

Вгорі зліва: мексиканська родина Бетелю в 1952 році. Я спереду.

Справа: понад 109 000 прийшли на цей стадіон в Мехіко на обласний конгрес 1999 року.

Внизу зліва: розбудова нового філіалу вже підходить до кінця.